24 лютого 2024 року — 2 роки від початку злочинного повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну. Цей напад став кульмінацією загарбницької війни, яку москва розпочала проти України 10 років тому з окупації Криму у 2014 році.
Два роки болю, сліз, втрат, віри, надії. Продовжується мобілізація. Сотні чоловіків ідуть на війну. Війна торкнулась кожної родини, внесла свої корективи в життя кожного.
На відео: Світлана Дубницька. "2 роки... 24.02..."
Читає Дмитро Левицький.
Світлана Дубницька
2 РОКИ... 24.02...
Моя маленька зранена пташино,
Стікає кров по білому крилі..
Моя стражденна бідна Україно!
Катована на проклятій війні!
Розстріляна у мученицькій Бучі,
В Донецьку пошматована до тла!
Потоплена в Хресоні тім квітучім,
Яка ж ти гарна, матінко, була..
Не знаю, люди, як мені писати..
Щоб сльози перелити на папір,
Немає слів, щоб просто розказати,
Що нам приніс "кровавий руский мір"..
У небі рай.. це наші Янголятка,
Що вбили ті мoскoвські упирі!
І на хмаринці із Луганська Натка,
І з Києва маленькі школярі..
Із наших Сум, з Чернігова та Львова!
Із Запоріжжя, Господи, приймай..
То психіка до цього не готова..
Аж почорнів від болю рідний край..
Спалили все, що можна попалити..
Зерно святе і душі золоті.
Невже не має кари на бандита?
Невже усіх купили "москaлі"??
Два роки не змовкають в нас сирени!
Два роки ми виборюєм життя!
І від тривог зриваються нам вени!
Ми також маєм в серці почуття..
І лютий все ніяк не відпускає,
"Воєнний стан" як громом із небес!
"Воєнний стан" нам душу розриває!
І вже новий закопуємо хрест...
Та знаєте, я вірю в перемогу!
Ще ворог наш від болю заскулить!
Бо всі ми покладаємся на Бога!
А Бог із Україною стоїть!
Третій рік війна розпочала,
Здригається від болю знов земля.
Серце її розбите наче скло
І вже не склеїться воно.
В полях розквітнуть макові вогні,
Схиливши голови в пітьмі,
Вони згадають тих, хто тут поліг,
Хто з усіх сил боровся, скільки міг.
Війна змінила і тебе, й мене,
Ще довго смуток нас не омине.
Він оселився у душі моїй,
Снує туди-сюди мов дикий рій,
Лишаючи криваві рани,
Як важко розірвати ці кайдани.
Щоденно бій, за ним новий,
Боже, спини цей круговій.
Скільки відібраних житів,
Не вистачає навіть слів.
Та ми боронимо домівку,
Бо хочем жити тут до віку,
У мирі, злагоді, добрі,
У спокої та у теплі.
Світло завжди перемагає,
Хай Україна розквітає!
* * *
Наталія Матвієнко
МОЄМУ
НЕЗЛАМНОМУ НАРОДУ!
Йшов 21-й вік,
Був 22-й рік,
В темряві, через ліс,
Щур облисілий ліз.
Тяг сатанинську орду
В мирну, чужу сторону.
Іскри летіли з зубів —
Він Україну хотів.
Слина скажена текла,
Бо ж така гарна вона,
Так її волі жадав,
Що в чорній люті вбивав.
Думав її у війні
Перемогти за три дні,
Встали за матір сини —
Мужні, сміливи орли.
Блиснули в небі мечі —
Впали ''ємелі з печі'',
В чорні їх клали мішки,
Рвали на шмаття круки.
Два роки уже, як три дні,
Он скільки ваньок в землі —
Чеченець тувинець, абхаз,
За пам'ятник їм — унітаз!
Йшов 21-й вік, та 24-й вже рік.
Гартується новий нарід —
Від люті кипить в Дніпрі лід,
Незборені, вільні сини
Стоять на незламній землі!
В жилах їх кров козаків,
В тілі — свобода вітрів,
В душах їх правда від Бога,
І тільки таким Перемога! (24.02.2024)
Два роки лютий.
Довгий ранок, як
затягнувся цей світанок.
До весни рукою вже дістатись,
але на місці.
Клятий "брате"!
Такий жахливий довгий сон.
Війною скроплений озон.
Потвори вилізли з болота.
Сусіди кляті!
Лютнева хмара сарани
все суне зі східної сторони.
Несе смертельний свист ракет.
Не чути там дитячий сміх,
лише материнський біль.
Окупанти кляті!
Магічне коло розірвати,
від Неньки силу взяти.
Лютнева лють розірве коло.
Є віра в Бога!
Не буде вам сюди дороги.
Рашисти кляті!
День Байбака в Україні.
Два роки лютий.
Четвер 3:40, став годинник.
Терор почато.
Орда клята!
Нахабні лапи з пазурами
до всього світу простягають.
Брехливі сунуть наративи, злидні.
Знайшли собі дорогу з Гааги в Пекло.
Прокльоном стерті!
(С. Клоб.)
Моя країно! Ти наш дух випробуй.
Всю силу й мужність у кулак збирай.
А ти злий враже, нас зламать попробуй.
Знайдеш могилу на землі цій — знай!
Козацький дух міцний неначе криця.
Любов і ніжність лебедем несем.
А стійкість і відвага аж іскриться.
Всіх ворогів до склепів занесем.
Бо злість у нас неначе наковальня.
Серця і душі загартовані в метал.
Чекає пекло вас, а може пральня.
Що б змити дух рабів, а також кал.
Клясти поету може і не личить.
Загарбників кляну — до сьомого коліна.
Ніколи ми не зможемо пробачить!
Хай в снах страшних вам сниться
Україна! (24.02.2024 р.)
Ми так ждали весну: небу, сонцю і квітам радіти!
Планували відпустки. Україна чекала тепла.
Сподівалися в мирі і радості віку дожити
Але клята московська орда корективи внесла.
Ми війни не хотіли, та горе ступило на ґанок
І для кожного міста неначе би світ почорнів.
Як фашистська навала бомбила країну під ранок,
По-сусідськи, підступно, щоб жоден із нас не вцілів.
Не гадали, що дружно, уся українська держава
У єдиний кулак збере з півночі й півдня синів.
Наша нація горда із заходу й сходу повстала,
Найцінніше за волю дає: своїх дочок й синів.
Не були ми братами, не будемо ними ніколи,
Через прірву між нами століттям мости не звести.
Ілюзорна імперія, амбіціозні престоли
Увесь світ захотіли в свою павутину вплести.
Відбудуємо все: Маріуполь і Харків, і Бучу.
І Херсон з Запоріжжям нарешті орду проженуть.
Розростуться міста у єдину країну квітучу,
Бо бійці українські за волю під кулі ідуть.
На відео: Тетяна Власова. "Коли зранку з церкви упав хрест..."
Тетяна Власова
КОЛИ ЗРАНКУ
З ЦЕРКВИ УПАВ ХРЕСТ...
і коли зранку з церкви упав хрест,
нам сказали — почнеться війна.
а ми відповіли —
вона ніколи не припинялась.
народжуватись у війні,
якого би покоління ти не був —
так уже сталося з народом,
котрий ніколи не хотів нічого більше,
ніж волі.
народжуватись у вогні
і виживати у ньому —
вміння, яке один одному
передають тут століттями.
вміння, яким просочена ця земля —
від роду до роду,
від минулого до прийдешнього,
від випаленості до родючості,
від висохлого до окропленого слізьми
і мокрого від крові.
дивно проговорювати назви міст,
яких уже немає —
наче гортаєш підручник з історії,
написаний щойно.
ні — той, що пишеться просто зараз,
сторінки якого запеклись,
пропахли димом,
прилипають до пальців,
залишають на них чорні плями.
історія, яка складається з диму
і чорних плям —
така ціна
жадання свободи.
саме стільки коштує місце на карті світу,
яким у новинах тепер ілюструють
слово «війна».
дивно спостерігати за світом,
який спостерігає за нами.
дивно нічому не дивуватись.
дивно відчувати силу і втому водночас.
дивно любити в часи війни.
дивно воювати в часи любові.
якого би покоління ти не був —
із тобою завжди ті, хто були тут раніше,
із тобою завжди їхня сила,
із тобою завжди твоя пам’ять.
і коли нам сказали — почнеться війна,
ми відповіли — нарешті.
нарешті вона
закінчиться.
На відео: вірш Віктора Лясковського, написаний за кілька годин до заходу на позиції.
Віктор Лясковський
***
Чуже місто за вікном поринає в ніч,
я виходжу із будинку в світло ліхтарів,
там зі своїми думками сам йду, віч-на-віч,
я, одягнутий у піксель, у важкій броні
За спиною моє сонце дивиться услід,
що мені віщує вечір там, не зрозумів,
я сідаю у немитий, чийсь, автомобіль,
і зникаю десь за рогом, в темну ніч без снів
А попереду у мене звуки від вогнів,
бруд під темрявою в зливу роблять власний хід,
сила страху затуляє мій таємний гнів,
мушу далі йти вперед, залишити свій слід
Рух продовжив, ігнорую, у ногах мій біль,
тихий хід переростає у швиденький біг,
в рюкзаку, замість книжок, набої, речі, хліб,
тут зі мною автомат, мій друг, мій оберіг. (16.11.2023)
На відео: Галина Савка. Вірш "Вона йому писала на Різдво..."
Галина Савка
ВОНА ЙОМУ ПИСАЛА НА РІЗДВО
Вона йому писала на Різдво,
В розриті і болотяні поля,
Де стільки молодого цвіту полягло,
Де крові вже напилася земля...
Вона писала із тривогою у серці —
В яких умовах, чи голодний не бува,
Чим гріється в окопах і чи сухі у нього берці,
Чи не промерзла у страху душа?
Вона писала... він так жадібно читав
Поміж боїв, гучних звуків війни
Й так часто пропадала мережа...
...Зв'язок підтримували у серцях вони...
Вона чекала слів від нього кілька днів,
Хоча він не скупився досі на слова,
Бо дорогий той час для нього на нулі,
Та він є там... бо тут у нього є вона...
Вона у молитвах вирішувала долю битви —
Молилась Богу за його життя,
А він читав її слова, немов молитву,
І Богу дякував, що в нього є вона...
Й вона писала на Різдво йому,
А він читав й сушив вологі берці,
Якесь невидиме наповнило його тепло,
Що на Різдво він є у її серці...
Моя Україно, кати Твої не спали,
Плани складали, військо формували.
А Ти відпочивала... Бо ніченька надвОрі,
Хоча кривава рана вже точила тіло ТвОє.
Твій біль...2014... Година гірка ТвоЯ...
Зимовий місяць лютий гортав
сторінки нового календаря.
Кати терзали тіло молоде ТвоЄ,
Різали Твою ніжну душу на шматки.
Забрали Твій Крим... Ділили території уже,
Бо був наказ карлика-царя на безумство те.
А Ти відпочивала після тяжкого дня...
І свої Тебе зрадили, сказавши,
що добре саме так.
Обійшлося без крові...
Раділи супостати...
Раділи небоги
У постаментах увінчуючи свої імена.
А ворог не дрімав, плани знову складав,
Бо Україну немов колоду у оці мав...
Всім щось від Неї треба...
Вона як більмо на їх і до того сліпих очах.
Не дивляться катюги у свої смердючі тарелі,
Не вимиють... Та де там...
Суне чорна нечисть з усіх довкіль
Ступаючи кирзовими чоботами по святій землі.
І брудні ручища вже шастають по її чистому тілу,
Насилуючи відкрито на очах у всього світу...
І знову лютий та вже 2022...
І знову перегортаються сторінки нового календаря.
І здригнулася від ракетних ударів
Уся українська земля.
Війна... Лунає звідусіль... Біда...
І люд у пастці опинився,
І страх у серці народився.
В страху терзалася українська душа,
Проростав страх і в її чарівних очах.
Як далі бути? Куди тікати?
І змішалося все...
Праведне з грішним діалог веде...
А що світ? Від страху мову вмкнуло,
Розгубилися слова...
Споглядає світ...
Щось там мугикає собі під ніс...
А нам нІколи чекати...
Небезпека чорна суне...
В небезпеці Україна-мати...
Здригається від гуркоту коліс земля,
Суне чорна рашистська орда,
Щоб поневолити, підкорити,
Щоб у кайдани непокірну Україну заточити...
Але у клітці Україні ніколи не бути...
Бо Україна має бути вільна й квітуча.
А тут тої саранчі немитої вагонами скидають,
Щоб знищити, поневолити Її жагу
До незалежності, до волі, до раю.
Бо кращого просто немає...
На захист Твій піднялися Твої вірні сини.
І зав'язалась битва...
Битва кривава не на життя,а на смерть.
Бо за плечима Синів є Жінка... Мати...
І Ти, Україно!
І б'ються до сих пір... До цієї доби,
І показали світу, як можна і треба любити.
І як треба боронити оте своє, святе,
Що дано нам в користування самим Творцем,
Віддаючи на полі бою за це святе
Свої життя,що також дані Богом із Небес...
І линуть до Небес їхні стражденні душі,
А тіла Героїв приймає у своє лоно земля.
Бо на землі чорна біда вбиває молоді життя...
Бо то так треба... Та чи так треба?
Нам не потрібна була ця війна.
І ліку вже Героям Твоїм нема...
Іде священна війна, Україно за тебе!!!
Іде священна війна... (24. 02. 2024)
На відео: Оля Голущук. Вірш "А на фронті без змін..."
Оля Голущук
А НА ФРОНТІ БЕЗ ЗМІН....
А на фронті без змін.
Якщо смерть не вважати за зміни.
На потріскане серце без слів накладатимуть джгут.
І яка в цьому світі ціна однієї людини?
Однієї людини, яка залишилася тут...
Щоб з'явився іще один плюс у таблиці про втрати.
Закривавлені гільзи в коробочці з-під доміно.
І стирається пам'ять.
Для чого це все пам'ятати?
Наче це не сьогодні.
Неначе, насправді, давно.
А на фронті без змін.
Тільки кулі погрожують свистом.
І хіба Бог хотів саме цього, будуючи світ?
А людина,
життя без якої не матиме змісту,
Витирає ім'я
у короткому списку
"Живі"...
***
Ні тривожну валізу,
Ні похідний рюкзак
Не збирав, бо не влізе
Все туди аж ніяк.
Село, поле і схили,
Теплі краплі дощу.
Ну, а рідних могили,
Як я їх поміщУ?
Як візьму із собою,
Як на плечі закину
Цей ставочок з вербою,
Біля хати калину?
Як в валізу запхаю,
Як положу в рюкзак
Волю рідного краю,
Що люблю його так…
На відео: Валентина Матвіїв. "Сину".
Валентина Матвіїв
СИНУ...
Що тобі дати в дорогу?!..
Що б ти хотів — попроси...
Неба шматок голубого?
Наших світанків роси?
Може, повітря ковточок
З рідних тобі земель
Чи вишивану сорочку
З білих лляних конопель?
А, може, стяг тобі треба
Там, у далекім краю?!
Кольору лану і неба —
Щоб майорів у раю!
Чи, може, кетяг калини
Дам я тобі в оберіг?
Вірную тугу дівчини,
Що виглядала з доріг?
Краще: візьми моє серце —
Хай зігріває тебе.
Сліз моїх щирих озерце,
Частку самої себе...
Так хочу що-небудь дати,
Сину, в дорогу тобі...
З рідної отчої хати
В далі твої голубі.
Аби душа твоя знала
Завжди, що в тебе є ми
І хоч колись нас торкала
Ангельськими крильми... (13.08.2020)
* * *
Валентина Матвіїв
***
Ввійшла орда, обідрана, голодна,
На землю хліборобів, трударів…
Потомки ви “вєлікава” народа?!
Ні, ви – нащадки вічних злидарів!
Ви – голодранці, холуї у лаптях,
Ниці раби своїх недоцарів!
Аж тут вам заманулось прийти раптом,
Щоб підкорити край княжих синів!
Вам і не снилось, як ми тут живемо!
В найкращих снах не снилось, рагулі:
Що ми їмо, вдягаємо і п’ємо,
Що в нас асфальт у кожному селі!
А вам дано – за ваше ж лихе серце! –
Проповзати в багнюці весь ваш вік!
Як ви могли подумать, що без герцю
Свій шмат землі віддасть вам трудівник?!
У наших жилах кров тече князівська,
Затим – козацька кров по них тече,
Тож ваше голодране дике військо
Від нашого меча не утече!
Ви хочете з землі нас постирати?!
А дзуськи вам! Навіть старі й малі
Готові танки голіруч тримати!
Тож йдіть туди… де ваші кораблі!!!
Поляжете усі! Всі до одного
В землі свободолюбних трударів!
А потім понесете кару в Бога:
За землю цю, за кров наших синів.
На відео: Олеся Репа. "Зі щитом або на щиті..."
Олеся Репа
ЗІ ЩИТОМ АБО НА ЩИТІ...
Земля у печалях,
сльозах, жалобах.
З часів спартанців,
беручи свій щит,
воїн знав: або з ним, або на ньому додому...
Минули тисячі років,
людське плем'я
зробило мільйони кроків,
війни сотні окопів
вирвали своїми пекельними танцями,
пожираючи все, глибоко
розтинаючи тіла і душі.
Aut cum scuto, aut in scuto. 2023.
Цивілізація дивиться з усіх куточків,
як один народ тримає щит.
А в серце
Ойкумени,
наче вени,
йдуть ряди із тих,
хто на щиті повернувся
до нені...
І плаче небо,
скажено скорбота шматує нутро,
смуток поглинає глузд,
кров аритмічно гупає,
страхи гостро б'ють у висок.
Шок.
Ряди нескінченні,
незліченні хрести,
прапори над могилами тих,
хто повернувся на щиті
до сім'ї...
Aut cum scuto, aut in scuto. Є ті,
для кого щит — лише кенотаф,
бо так —
ближнім
нема
кого
ховати,
На відео: Лариса Юсковець-Сєрікова. "Вчися без мене дихати, мамо..."
(Мамам, які втратили своїх синів, присвячую).
Лариса Юсковець
ВЧИСЯ БЕЗ МЕНЕ ДИХАТИ, МАМО...
(Мамам, які втратили своїх синів, присвячую)
…Вчися без мене дихати, мамо,
Боляче рідна… Ти сили збери…
Біль не відпустить і меншим не стане…
Але ти дихай, матусю, живи…
Вчися без мене Сонцю радіти…
Стежечка в’ється — іди, мамо, йди…
Я би хотів… Та на білому світі
Шлях мій скінчився у буднях війни…
Вчися без мене, мамочко, жити…
Серце своє по крупинці збери…
Любов свою сій… І улюблені квіти…
І на могилку мою принеси…
Тільки живи… Дихай, матусю…
Подумки міцно мене обійми…
І помолись за мою грішну душу…
Вибач за сльози… За біль цей прости…
Нас не розділять ні відстань… Ні Вічність…
Стрінемось знов із тобою колись…
Я упізнаю очей твоїх ніжність…
Голос почую… Якщо і змовчиш…
А зараз всміхаюсь тобі із граніту…
І з фото останнього… Що із війни…
На згадку прислав тобі в вайбер з «Привітом»…
Дитина твоя… Твій син… Назавжди… (30.07.2023)
Не сон, на жаль, не сон,
Війна взяла нас у полон:
Печалі, смутку, втрат і болю
Та не забрати нашу волю.
Щоденно бій іде кривавий,
А зло неначе чорт лукавий,
Все ставить пастки та капкани,
Але розірвем ці кайдани.
Скільки життів вона забрала,
Душі у засвіт відіслала.
Змінила все, змінила нас
Та вогник віри все ж не згас.
Ми спокій, тишу здобуваєм,
Нечість від краю відганяєм.
Нам треба мирного життя,
А дітям світле майбуття.
Два роки злетів і падінь,
Здавалось, іноді, що тінь
Собою світло все закрила,
Мов чорна хмара обступила.
Та сонце ясне усміхнулось,
Все ожило й стрепенулось,
Ми боротьбу не зупиняєм,
Добро у край наш повертаєм.
На відео: Софія Федина-Прилуцька. "Маму я привітаю з фронту..."
Софія Федина-Прилуцька
МАМУ Я ПРИВІТАЮ З ФРОНТУ...
Мам, ти пам'ятаєш ті листівки з пластиліну
І з кольорового паперу витинанки?
А як я вперше заробив тобі на квіти?
І біг вітати з святом тебе рано-вранці?
Мам, там в нашій шафі є дитячі фото...
На них ти молода й така щаслива...
Війни не було, ти не плакала так з роду,
Твоє волосся не було ще зовсім сивим...
Мам, відкрий альбом, я ввечері подзвоню...
Так хочу знов згадати цей спокійний час...
Моя єдина, цьогоріч я привітаю з фронту,
Без квітів, правда, але ти мене пробач...
Я повернусь й тобі зберу всі квіти,
Лиш тільки плакати ніколи більш не дам...
Всміхнись, хоч, знаю, тяжко цій весні радіти,
Люблю, з Днем Матері, моя найкраща, Мам...
На відео: Василь Ковтун. "В той день, коли закінчиться війна…"
Василь Ковтун
В ТОЙ ДЕНЬ,
КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА
В той день, коли закінчиться війна,
Коли нарешті стихнуть канонади,
Я не піду втішатись на паради,
А лиш наллю в стакан собі вина,
В той день, коли закінчиться війна.
В той день, коли закінчиться війна,
Коли снаряди запакують в труни,
Я розчохлю душі потерті струни
І присмак болю проковтну до дна,
В той день, коли закінчиться війна.
В той день, коли закінчиться війна,
Коли троянди посивіють воском,
В струні моїй озвуться відголоском
На клич акордів хлопців імена,
В той день, коли закінчиться війна.
В той день, коли закінчиться війна,
Коли їх прах засіють мирним житом,
Благатиме за всіх за них дожити
Лиш тільки мною визнана вина…
Моєї клятви зранена струна…
...
В той день, коли закінчиться війна…
"На шостий день прийшла весна, Проте зима не відпускає На серці — біль, на серці — жах, Війна — не домисли, триває... Вже сьомий день гуде земля, Сирени виють, не вщухають, Лягають глибами дома — Херсон і Харків не вмирають! Не на колінах Київ наш, Супротив чинить вся держава Блакитно-жовтий гордий стяг Наш захисник, і наша слава..." (Тетяна Мунтян)
У добірку увійшли поезії про російське вторгнення в Україну 2022 року, які написали: Роман Коляда, Наталка Поклад, Любов Сердунич, Сергій Осока, Галина Мирослава, Ольга Пустовгар, Наталія Бугай, Марія Солтис-Смирнова, Тетяна Мунтян, Алла Бійчук, Юрій Лях, Тетяна Семенченко, Ірина Галишко, Лариса Юсковець-Сєрікова, Марія Чайківчанка, Вікторія Ковтун, Людмила Добровольська, В'ячеслав Стрий (Прибузький), Галина Сливка, Антоніна Генелюк, Тетяна Радюк, Олег Криворот, Лариса Аврамчук, Антоніна Мелешко, Наталія Паснак (Мельник), Максим Коровниченко, Марко Терен, Рената Вольська, Тетяна Аколішнова, Сергій Чирков, Аліна Войтенко, Юлія Дмитренко-Деспоташвілі, Карина Гусельникова, Катерина Проценко.
"Коли закінчиться війна,
Я хочу тата обійняти,
Сказати сонячні слова
І повести його до хати,
Ти – наш Герой! Тепер щодня
Я буду дякувати Богу
За мирне небо, за життя,
Всім, хто здобув нам ПЕРЕМОГУ!"
Думки українських поетів про рідну країну, їхні відчуття до української землі і нашого народу — все це юні читачі зможуть знайти в представленій добірці віршів про Україну від Ганни Черінь, Юрка Шкрумеляка, Наталки Талиманчук, Іванни Савицької, Уляни Кравченко, Яни Яковенко, Василя Симоненка, Івана Франка, Володимира Сосюри, Катерини Перелісної, Богдана-Ігоря Антонича, Марійки Підгірянки, Миколи Чернявського, Володимира Сіренка, Іванни Блажкевич, Грицька Бойка, Миколи Вінграновського, Платона Воронька, Наталі Забіли, Анатолія Камінчука, Анатолія Качана, Володимира Коломійця, Тамари Коломієць, Ліни Костенко, Андрія Малишка, Андрія М’ястківського, Івана Неходи, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Максима Рильського, Вадима Скомаровського, Сосюра Володимир, Павла Тичини, Петра Осадчука, Варвари Гринько та інших відомих українських поетів.
Останні коментарі до сторінки
«Вірші про російське вторгнення в Україну: частина друга — два роки повномасштабної війни (читати та слухати, відео)»:
"На шостий день прийшла весна,
