"Мій хрест горить. Він на тотемі.
Він в попіл ладен. Лиш би край.
Усім болить.
Усім, хто в темі. Усім, хто здатен.
І нехай."(Христина Стець)
"Змiнив гарненьку сукню
Плямистий камуфляж,
I не цiкавлять нинi
Нi мода, анi пляж.
Вони в тероборонi,
I на передовiй,
Багато в Украïнi
Cмiливих героïнь!"(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Тепер зрозумiла, чому та бабуся, що стiльки пережила, хлiб не викидала, й навiть крихти бережно збирала. Не тому, що хотiла зберегти, накопичити його для себе, а тому, що бачила очi тих, кого цi крихти могли врятувати, коли ïх, цих крихт, не було... Вiдправити до смiтника той шматочок, мовби зрадити тi очi, знецiнити ïх страждання. Страждання, якi могли бути ïï, та не стали, або торкнулися в меньшiй мiрi. Немовби вони не мали того хлiба, аби вона його мала. Й це почуття провини, свiдоме чи пiдсвiдоме. Цi збереженi крихти в долонi, як символ збереженого життя. Ним можно лише подiлитися: з пташкою, безхатнiм песиком... А викидати? Нi." (Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Христос воскрес —
Воскресне й Украïна!
Вона у нас одна така, єдина!
Безбожником розп'ята на хрестi,
Спророчено ïй зло перемогти!"(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Вiйна знецiнила життя,
I душi вщент заполоняють
Безмежний простiр в небесах,
А ïх з землi iще гукають,
Хоч скрiзь ненависть, бiль та страх."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Води криничноï вiдерце,
Через уста у саме серце.
Це почуття запам'ятай –
Це Украïна, рiдний край.
Домашнi звичнi нам турботи,
Приємна втома вiд роботи.
Це почуття запам'ятай –
Це Украïна, рiдний край..."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Тремти, вороже!
Новий рік
Нова осяює держава!
І вже на "Слава Україні!"
Відповідає цілий світ:
"Героям твоїм честь та слава!""(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Незалежність України —
Це коли твоя дитина
Спить під рідні колискові,
Сил черпаючи у мові.
Це, коли героям шана,
Що за волю полягли,
Не лише десь на папері,
А у серці, у сім'ї..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Плюшевий ведмедик не знає страху, але і той здригнувся від вибуху. Ще вчора сидів на вітрині у куточку гарно задекорованої полички магазину, а зараз — у купі розтрощеної цегли, уламках гострого скла. Коли затих гуркіт, та розвіялася завіса з пилу та диму, він ще довго лежав, дивлячись вкритими пилом чорними очима замість звичної стелі магазину, — у небо. Довкола стогони та крики. Повз нього час від часу хтось пробігає: босоніж, у чоботях, домашніх капцях. Поряд зупинилося авто швидкої допомоги. На ведмедика посипалися дрібні камінці, та хтось висмикнув його з них, підняв угору, струснув, витяг з боку уламок скла, добре зім'яв, знову струснув, і поніс..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Якось над золотистим полем нависла хмара. Чорна, грозова, ось-ось з неї вдарить блискавка. І дійсно, невдовзі загуркотів грім, і хмарюка почала закидати поле градом та кресати страшні блискавиці. Довго це відбувалося..." (Юлія Забіяка)
Юлія Забіяка (псевдонім – Юлія Еней) народилася 27 липня 1993 року в місті Конотоп Сумської області. Має бібліотечну освіту (закінчила СФКМіК ім. Д. Бортнянського). Є учасницею літературної студії «Зажинок». Пише віршики і прозу переважно для дітей. Має публікації в газетах: «Абетка казок», «Сумщина», «Студія Тодося Осьмачки», «Дебют», «Журавлик»; журналах: «Пізнайко від 2 до 6», «На крильцях Ангела»; у літератуому альманасі «Viv Art» та книгах: «Слобожанщина», «Заспів», «Натхнення», «Дитяча мрія», «Мама, матінка, матуся».
"Горить, палає і снується чорний дим
Грибом отруйним аж під хмарами злітає,
І вже нікого, і нічого не спинить,
Схід України кулями вкриває.
Ми до кінця йдемо, до перемоги,
Покладено життя тут батька й сина,
Ми – українці, і немає перешкоди,
Бо Україна в нас одна – єдина!"(Юлія Хандожинська)
"Я дякую Богу за ніч і за день,
За кожну прожиту хвилину,
За наших героїв, за мужніх людей,
Які бережуть Україну!"(Юлія Хандожинська)
"Навесні каштани відцвітають,
Кожен рік скидають білий цвіт,
Я забути хочу все, але тривоги,
В пам’ять спогади несуть із давніх літ."(Юлія Хандожинська)
"Сьогодні, в цей чистий світанок,
У розквіт нової весни,
Згадаємо ми ветеранів,
І тих, хто з війни не прийшли..."(Юлія Хандожинська)
"За прилавком продуктового магазину продавчиня розкладала товар. Ось різнокольорові шоколадки в рядочку, а ось кульки-цукерки досипати в банку. Чого тільки там не було! Ну просто рай для ласунчиків! Тортики, рулетики, печиво запашне. Звісно, частіше за усе, як вбіжить яке маля чи школярик, то бере шоколадну копійку або ж насіння смажене посмакувати.Були то страшні й не спокійні дні надворі... Була війна... Але це ніяк не могло скасувати того, що діти любили солодке.Ось такого звичайного собі дня до крамнички зайшла жіночка з маленьким хлопчиком років п'яти.Видно було, що не місцева, бо ж продавчиня тут знала усіх..." (Юлія Хандожинська)
Юрій Гундарєв — заслужений журналіст України. Художні твори публікувалися в Україні та за кордоном, зокрема в США — українською мовою. Виступав із концертними програмами — поезія і власні фортепіанні композиції — в Національній філармонії, Будинку вчених, Будинку актора та інших залах Києва.
Цей ужинок симфо-віршів (коли ритмізована проза поєднується власне з віршами, утворюючи своєрідну поетичну симфонію) присвячено нашим героям. Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі, і тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу:
ВАСИЛЬ СЛІПАК
ДМИТРО КОЦЮБАЙЛО
АНДРІЙ ПІЛЬЩИКОВ
ОЛЬГА СІМОНОВА
ДМИТРО БУЙВАЛ
СЕРГО ГОРНАКАШВІЛІ
АНДРІЙ ХАЛОЇМОВ
АНТОН СМЕЦЬКИЙ
ДЖЕРІКО МАГАЛЛОН
СВІТЛАНА ЛУК‘ЯНЧУКІГОР БЄЛАНОВ
ЄВГЕН НИЩУК
ГАЛИНА АЛМАЗОВА
МИКОЛА БІЛЕНЬКИЙ
ОЛЕКСІЙ ЮКОВ
"Хоку... Для нас, українців, доволі незвичне слово. Проте трирядковий неримований вірш, народжений в Японії, дедалі впевненіше крокує планетою, згуртовуючи навколо себе цілі товариства поціновувачів. Творець хоку, які пропонуються вашій увазі, вважає, що українській поетиці органічно притаманна рима. І тому складає римовані хоку, які вже охрестили музичними..." (Юрій Гундарєв)
