"В одному чудовому місті живуть двоє друзів — Юрко та Дмитрик. Вони разом граються, навчаються і завжди допомагають один одному. Якось трапилася із ними пригода, завдяки якій вони знайшли собі ще одного товариша. Та забігати наперед не будемо, всьому свій час. Мандруючи після школи додому відомою їм стежкою, хлопці натрапили на дивну коробку. Спочатку зупинилися, притихли й переглянулися. Чіпати підозрілі предмети не можна — це точно всі знають. Тож вирішили повільними кроками відступати. І щойно почали рушати, як почули шурхіт. — Що це? — питає Юра. — Не знаю! — відповідає Дмитро. Це ще більше їх насторожило й водночас викликало цікавість. Але залишатися було небезпечно — хто знає, що там лежить..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Весна. Погожий ранок за вікном. Через фіранку пробивається в кімнату сонячне проміння та наповнює її світлом. Тоді й на душі стає так тепло. Михайло вже не спав. Він лежав у ліжку й дивився на стінку. На ній з'являлися сонячні зайчики, які весь час миготіли й вимальовували в уяві хлопця різноманітні картинки. Думки заполонили його, адже сьогодні він має зробити те, про що давно мріяв. «Ех, а чи готовий я до такої відповідальності? Чи зможу правильно доглядати живе створіння й піклуватися про нього?» — саме ці питання не давали спокою, бо не знав чи вдасться реалізувати свій задум..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Сонечко все ще бавило землю своїми теплими промінцями. Хоч на календарі був місяць — грудень. Горобчик, на імʼя Літайчик, усе ніяк не міг натішитися золотим павутинкам сонця, яке залітало у його домівку. І тут однієї зимової ночі у двері постукали. — Хто там? — запитав горобчик. — Білочка! — щасливим голосочком відповіла гостя. Літайчик відчинив обережно двері..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Давно Дмитрик чекав на цей день. Сьогодні вони з татком будуть збирати гриби. Хто знає, чи багацько їх знайдуть, але ж головне — провести час разом. Зібрали все необхідне та й помандрували. Дорога була довгою, а щоб не сумувати, вирішили грати у слова. — Тобі на "а"! — говорить Дмитро. — Добре! Апельсин! — відповідає тато. Так непомітно для себе й дійшли до лісу..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Білими килимами зима позастеляла землю. Виблискують виткані полотна на сонечку, переливаються то рожевими, то срібними кольорами. А як тільки день добігає кінця, і на небі зʼявляються зірочки, то вони одразу починають себе розглядати у скованих морозом річках чи озерцях. Милуються собою, своєю вродою. А морозець цьому й радий, старається, вимальовує візерунки на вікнах, водоймах. Люблять звірі пані Зиму, вона їм дарує нові шубки, забави. Повсідаються білочки на гілочку сосни, й нумо спостерігати, як зайчики граються у піжмурки. Сміються вухані, тільки й видно, як із-за кучугур виглядають їхні хвостики. Вовчик із лискою теж приєднуються до забав. Наліплять кругленьких куль та й нумо майструвати сніговичка. Зайченя принесло морквину, совеня — чорні ґудзики, їжачок дістав старе відерце, а білочки — шалика, щоб не змерз..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Котик лапками вмивається,
Ніжно всім усміхається.
Муркотить собі тихенько,
Засинає солоденько."
(Тетяна Прокоф’єва)
"Тоненька ниточка, чудові кольори,
Матуся вишиваночку вже вишила мені.
Вона мій символ віри, любові та надії,
Той теплий, світлий промінь,
що душу мені гріє.
В ній закодовані важливі візерунки,
І найщиріші побажання та думки,
Щоб оберегом слугувала на віки."(Тетяна Прокоф’єва)
"Лунає дзвоник останній для вас,
Освітній заклад полишати час.
Ви, мов пташки відлітаєте у світ,
І робите свій перший, дорослий політ.
Нехай життя ваше буде легким,
Завжди радісним, а не сумним.
Мрійте! Бажайте! Перемагайте!
Щасливо кожну мить проживайте!"(Тетяна Прокоф’єва)
"Летить лелека до рідного дому,
Долаючи біль, долаючи втому.
Летить туди, де родина чекає,
Любов і надію на крилах тримає."(Тетяна Прокоф’єва)
"У вишневому садочку,
На високому горбочку
Стоїть хатка невеличка,
І маленьке зайченя
в цій домівці прожива.
Любить гратись та співати,
Новий день всім звеселяти.
Тато й мама його люблять,
Обіймають і голублять..."(Тетяна Прокоф’єва)
"Фізичні вправи, біг, стрибки,
Роби це все ти залюбки!
Спорт завжди сили додає,
У нім здоров’я й міцність є!"(Тетяна Прокоф’єва)
Читаймо загадки Тетяни Прокоф’євої про квітку, про сонце, про весну, про котика, про ластівку, про березень, про шпака, про дощ, про веселку, про підсніжник.
"Руденька, прудка,
Хвостиком маха.
Горішки збирає,
До шишок складає."(Тетяна Прокоф’єва)
"Моє любе дитятко,
Нічка темна прийшла
Спи, моє янголятко,
Спи, маленьке хлоп‘я.
Все добро, що у світі
Я дарую тобі.
Спи, мій рідний синочку!
Хай щастить у житті.(Тетяна Прокоф’єва)
"Настало тепле, яскраве, барвисте літо. Сонечко сипало свої промінці на землю, пташки співали, а на подвір’ї бігали діти. Серед них був хлопчик Марко. Він дуже любив гратися надворі, пізнавати світ, спостерігати за природою. Одного дня мама сказала: — Марку, одягни капелюшок. Сонечко сьогодні дуже гаряче. Але хлопчик тільки махнув рукою: — Та нічого зі мною не станеться! Марко пішов гратися. Він бігав, стрибав, ловив метеликів і зовсім забув про мамині слова. Та через деякий час хлопчик відчув, що йому стало дуже гаряче, голова закрутилася, а гратися вже зовсім не хотілося..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Зірка свято сповіщає,
Різдво в край наш поспішає.
Тут і там лунає дзвін —
Це щасливий передзвін.
Серце сяє від добра,
Не згасає дух Різдва.
Віра все стає міцніше,
Радість все стає гучніше.
На Різдво ми так чекали,
Мир до краю закликали."
(Тетяна Прокоф’єва)
Мене звати Тетяна Прокоф’єва. Я — з міста Покров, що на Дніпропетровщині. Маю у творчому доробку 6 альманахів, де опубліковано мої поезії. Пишу від душі та серця. У кожен рядочок укладаю частинку добра. Вірю, що світло перемагає темряву!
Чистомовки — речення, де не вистачає слова: дітки мають дібрати його з картинок, які пропонуються на листівці.
"Яка незрівнянна, квітуча країна —
Єдина, незламна моя Україна!
А мова така милозвучна й багата,
Її розмаїття вивчаєм завзято.
Ми воїнам шану складаємо нині,
Бо хочемо жити у мирній країні.
Щоб наші домівки війни не зазнали,
Солдати живими додому вертались."(Тетяна Строкач)
"Святий Миколаю! Так хочеться миру!
Єдине бажання у всіх тепер щире!
Щоб зникли ракети, шахеди, тривоги,
Знов радість до нас відшукала дорогу.
Щоб воїни всі повернулись до хати,
Ординців змогли переможно здолати!
Засип, Миколаю, ти біди снігами,
У нічку святкову потіш нас дивами!"(Тетяна Строкач)
