"Півтора роки тому мені поталанило познайомитися з дослідником білоруської етноастрономії (фольклорного трактування небесних тіл) Цімафєєм Авіліним. Дослідник навіть подарував мені свою однойменну працю. Нижче подаю легенди й повір'я, які я занотувала на презентації цієї книжки." (Ольга Шарко)
Усіх вітаю! Ви давно просили зробити добірки фразеологізмів от-кутюр у зручнішому форматі. Тримайте! Відтепер усі добірки слів матимуть квадратні ілюстрації та товстіший шрифт, зручні для читання та поширення в Інсті чи інших соцмережах. Поширити ілюстрації можна і з моєї Інсти: helgasharko94. Поповнюймо скарбничку разом. Діліться своїми перлами в коментарях.
Усім вітаннячка. А я надалі тішу вас різноманітним фольклором, адже ви цього варті. Ці смішинки нам на редагування колись давала моя вчителька української мови Пацук Юлія Юріївна (світла пам’ять). Ми тоді реготали до нестями. Пропоную й вам трохи потішитися, а заодно й попрактикуватися в коректурі – напишіть, як би ви перефразували ці речення.
"У попередній статті я відповідала на питання про різницю між семантикою та значенням, де загадала таке поняття, як регістр. Пропоную добірку зворотів, аби ще раз наочно показати, як можна завуалювати зміст або навіть ввести читачів в оману. Можливо, що подібні звороти вам навіть допоможуть у написанні заліково-екзаменаційних робіт. Звісно, що подані мною варіанти гумористичні, й радше мають на меті розважити вас. Тим не менше, в більшості випадків я зацитувала своїх колег, тож майже всі цитати з розмовного регістру реальні й лише кілька вигадані мною. Приємного читання!" (Ольга Шарко)
Опублікований у листопаді 2018 року «Глосарій типових і рекомендованих варіантів уживання сталих словосполучень української мови» наробив дискусій як на моїй особистій сторінці у мережі «Фейсбук», так і в різних мовознавчих спільнотах. Деякі люди навіть сперечалися про доцільність слова «одруківка» в пості.
"Вітаю моїх читачів! Можливо, хтось із вас знає, що моє улюблене хобі – це куховарство. А одним із шанованих мною кухарів є Ілля Лазерсон (до речі, він народився в Рівному). А найкращою програмою за його участі я вважаю «Принципи Лазерсона», де Ілля Ісакович розповідає й демонструє базові правила приготування певних страв. От і я за аналогією вирішила створити матеріал «Принципи філолога». Розумію, що ця добірка радше вузькопрофільна, ніж для широкого вжитку. Перш за все вона спрямована на тих, хто сумнівається у виборі філологічної стежинки, аби усвідомити, чи хотілося б вам працювати із подібною інформацією та реферативно-аналітичним характером роботи..." (Ольга Шарко)
"Усім вітаннячка. Майте на увазі, що ця стаття з часом поповнюватиметься, адже ніщо так не розвиває й не збагачує мову й фольклор, як реклама. От де креативу слід шукати! Тут є і рекламні коломийки-заклички, і вже знайома вам неосемантизація (хто не знає, що це таке – дивіться матеріал про мережу "Сільпо"), і просто вумні вислови – на будь-який смак і гаманець, як-то кажуть. Обов'язково поділіться своїми улюбленими закличками з реклами в коментарях. А так, усім приємного перегляду. " (Ольга Шарко)
"Доброго дня усім! Хоч я за фахом мовознавиця й опікуюся переважно мовою як системою, як хороша лінгвістка й перекладачка я все ж маю знатися на культурологічних засадах країни (розумними словами це зветься «лінгвокраїнознавство»), літературу якої перекладаю. Тому певними своїми культурологічними знахідками я також ділитимуся в блозі, можливо, комусь із Вас ця інформація стане в пригоді. Сьогодні ми поговоримо про емігрантологію..." (Ольга Шарко)
Пропоную Вашій увазі епічні цитати за 6 років мого навчання. Деякими з них можна озброїтися на щодень, решта - просто для настрою. Принагідно вітаю всіх викладачів й однокурсників, яких тут згадала :)
8 вересня 2018 року в Коростені відбувся Ювілейний Міжнародний Фестиваль дерунів. І ось уже історія створення свята підкидає нам чудове забуте слово «натхненник». Колоритно організатори фестивалю назвали його дев’яту річницю, вживши іменник «дев’ятка» у множині – таким чином він зазнав неосемантизації. За десятиліття Коростень встиг перетворити картопляники на справжній культ: відтепер усе, що так чи інакше пов’язане з цими оладками, має сталий епітет «дерунярський», як наприклад цьогорічні змагання – «Дерунярське триборство» та «Дерунярський ласун». А саме ремесло (чи пак мистецтво) гордо зветься дерунярством.
"Так, знаю, звучить страшно, парадоксально й провокативно. Але не купуймося на звучні слова й намагаймося усвідомити поняття й явища, яким подаровано ту чи іншу заморську назву. Бо запозичуємо ми не стільки слова, як досвід інших країн: техніки й технології, товари, послуги і навіть звичаї. Воно й не дивно – більшість хоче кращого життя й активно в нього крокує, та й дорікати цим людям нема за що. І лише потім, перейнявши закордонний досвід, ми звертаємо увагу на назви. Помилково ми називаємо іноземними словами явища, які до них жодним боком не причетні. Бо слово знаємо, а що воно значить – ні. Будь-якій українізації має передувати загальна для всіх народів освіченість. Тож пропоную всім розібратися..." (Ольга Шарко)
Мої висновки: Платіть за готовий продукт, а не ідею. Справжні патріоти пропонують якісь конкретні (хай і не завжди безоплатні) послуги й товари. Більш того, ці товари й послуги мають бути інформативні та навчальні. Це може бути підручник з українознавства, української мови, української літератури, історії України чи просто якась художня книжка. Приклад: Галина Марчук (викладала в нас алгебру й геометрію) написала дві чудові книжки рустикальної тематики про життя пересічних українців доби радянщини – «Три долі» та «Борозною любові». Обидві чомусь мені подарувала. Ці книжки фіксують враження оповідачки та побут українства 20 століття. Це також може бути курс (онлайн чи офлайн), де вас навчатимуть мови, історії, культури тощо. Тобто в підсумку ви маєте набути знання й навички – опанувати мову, знати основні віхи історії, розумітися в українському кіно, образотворчому мистецтві тощо. Якщо нічого нового, окрім постулатів «Як треба рідну землю любити», ви не почули – не витрачайте свій час і гроші.
"Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що зкраю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови..."(Павло Глазовий)
Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Пантелеймон Олександрович Куліш (псевдоніми — Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) устиг проявити себе мало не в усіх сферах письменницької та гуманітарно-наукової діяльності. Про нього можна говорити як про поета і прозаїка, історика й етнографа, перекладача й мовознавця, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу Куліш поєднував із державною службою та громадською діяльністю. До того ж саме він розробив упроваджену н наступний період в Україні систему сучасного алфавіту і правопису, так звану кулішівку (на західних землях трансформовану в желехівку).
Колеги-перекладачі підказують:
- Як перекласти "netted with"?
- Який найдоречніший переклад "policymaker"?
- Як українською "major/minor nerve block"?
- Як витлумачити "in the blink of an eye"?
- Як назвати в українській версії сайту кнопку 'Upgrade'?
- Що означають слова "ram", "eve", "buck", "doe"?
Усім добридень. «Тріо Федорових» на цей раз тішить вас народними піснями Фрузинівки про кохання. Насолоджуйтеся.
Вірші Володимира Сосюри про мову і слово: "Як не любити рідну мову", "Я знаю силу слова", "О мова моя", "Рідна мова".
«Гострий зір Василя Голобородька вихоплює з буденного життя вагомі зерна поезії. Своєрідність його бачення світу виявляється в умінні змалювати звичайне в казковому забарвленні, осягти соняшним промінням щось тривожне, часом драматичне. Прикметною рисою Василя Голобородька є вміння поєднувати народно-традиційні засоби з новим змістом, наповнювати музикою свої лаконічні малюнки з життя людини. Коротше кажучи — Василь Голобородько поет з своєрідним світосприйманням, органічним чуттям музики слова, закоханий у життя, яке в його баченні є отією білою казкою, де наче на рушнику, червоні й чорні барви створюють неповторну картину живої дійсности». (Володимир П’янов. Журнал "Дніпро")
