Ольга Шарко. Закон про Мову чи нова свинська конституція? Аналізуємо статтю 27 про мову сайтів

Авторські блоги та коментарі до них відбивають виключно точку зору авторів.
Адміністрація сайту не завжди погоджується з їхньою думкою.

 

 

 Ярина Чорногуз, малюнок Irena Mykoliv.

 

 

Ольга Шарко

Закон про Мову чи нова свинська конституція?
Аналізуємо статтю 27 про мову сайтів

Доброго дня, мої шановні читачі та читачки, а також особи поза гендерною бінарністю.

Багато хто чекав від мене коментарів щодо нової редакції правопису й Закону про мову ще з торішніх подій, але я жодним чином не коментувала цю ситуацію, окрім як у репліках під постами знайомих людей.

Бо коментувати особливо нема чого. Цей закон жодним чином не зазіхає на мої права як двомовної українки (усе своє життя я прожила в Києві у двомовному середовищі й росла в двомовній сім’ї, кому цікаво). Моя єдина претензія до цього Закону полягала в тому, що він неефективний.

І от нещодавно моя хороша знайома Ярина Чорногуз  (ми навчалися в одному «елітному» ліцеї), яку, я гадаю, всі ви вже знаєте, зважаючи на останні події, поділилася на своїй сторінці у Фейсбуці інформацією, що під час карантину було подано, цитую «…пропозиції "До проекту закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів спрямованих на запобігання економічних наслідків коронавірусу", де НЕСПОДІВАНО містяться поправки, які де-факто повністю скасовують Закон про державну мову. Якщо їх затвердять у робочій групі на погоджувальній раді, то його буде винесено на голосування у ВР на позачергове засідання».

На жаль, я не можу вставити допис Ярини повністю, бо там є обсценна лексика, а сайт читають діти.

У коментарях я Ярині відписала: «Ярино, не переймайся так через цей закон про мову. Його найбільша проблема в тому, що він неефективний - квоти повводили, штрафи повводили, а механізми забезпечення робочими місцями гуманітаріїв, які б цю мову примножували й зберігали, не ввели. Тому втрачати особливо нічого, він і так на чесному слові тримався. Ти як філологиня це зрозумієш».

Ну, Ярина мені заперечила, а на додачу ще деякі інші «патріоти» відписали:
- «Вам конче до лiкаря!»;
- «знаєте, про прогалини можна говорити після карантину, а поки – руки геть від закону про мову. А знаєте скільки прогалин в інших законах - то це саме час ними займатися. Може в час карантину зосередитися на заходах боротьби поширенню епідемії? Не грайте на руку ворога з вашими прогалинами. Я все своє доросле життя угу відстоювати своє право на державну українську мову. Тож краще мовчіть про прогалини, бо за цей короткий час суттєві зміни!»

- «я теж філолог, час вчити історію. Там століття тому також сварилися між собою, результат вас відомий. Вперед, ваші ідеї мають значення, але на разі мовний закон краще не трогати. Ідеального світу не існує. Та і цей летить шкереберть. Чи ви з Яриною уже 11 ночей просиділи під ОП? І, як би вам, сказати, не на часі виставляти хто є більш розумним, більш мудрим, чи має більше червоних дипломів. У єдності сила. Не прагніть ідеалів, бо втрачаємо і ті здобутки, що є».

- «Шашечки или ехать? – це українська мова? Цими вашими коментарями все сказано. Гординя і самозакоханість, на жаль»

Ну, і так далі, і такі інші пироги. Можете там піти почитати ці коментарі й зрозуміти, що я вас не обманюю. А якщо хтось побіжить видаляти, то даремно – я все заскринила.

Але завдяки цим «патріотам» я зрозуміла, що дарма мовчала.  Тому зараз я буду дуже часто писати про чорні Закону про мови, ілюструвати це прикладами з інтернету та своїм і чужим досвідом. Бо я якщо я не покажу, в чому проблема, то Ярина стоятиме за цей закон дарма. І більшість людей, які за нього стояли під ВР, інформували в соцмережах тощо, теж робили це дарма.

А всіх, хто вже розізлися на мене до моменту прочитання цього рядка, я прошу читати далі й поширити цей допис серед своїх правовиків, політологів, журналістів й усіх причетних до створення й ухвалення Закону про мову.

 

--------------

 

А тепер аналізуємо «Статтю 27» Закону про мову.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про забезпечення функціонування української мови як державної

Стаття 27. Державна мова у сфері користувацьких інтерфейсів комп’ютерних програм та веб-сайтів

1. Комп’ютерна програма з користувацьким інтерфейсом, що реалізується в Україні, повинна мати користувацький інтерфейс державною мовою та/або англійською мовою, або іншими офіційними мовами Європейського Союзу.

Для цілей цього Закону користувацьким інтерфейсом є відображувана інформація, з якою безпосередньо взаємодіє користувач під час використання комп’ютерної програми, веб-сайту і яка містить текст будь-якою мовою спілкування між людьми (зокрема мова візуального дизайну комп’ютерної програми, мова взаємодії, діалогів та транзакцій між користувачем та комп’ютерною програмою).

Вимоги цього Закону не поширюються на мови програмування.

2. Комп’ютерна програма з користувацьким інтерфейсом, встановлена на товарах, що реалізуються в Україні, повинна мати користувацький інтерфейс державною мовою, який за обсягом та змістом має містити не менше інформації, ніж іншомовні версії такого інтерфейсу. Недотримання цієї вимоги має наслідки, визначені законодавством про захист прав споживачів для реалізації товару неналежної якості.

3. У роботі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної і комунальної форм власності використовуються винятково комп’ютерні програми з користувацьким інтерфейсом державною мовою.

До створення користувацького інтерфейсу державною мовою для відповідної комп’ютерної програми може використовуватися комп’ютерна програма з користувацьким інтерфейсом англійською мовою.

4. Під час закупівлі комп’ютерних програм для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної і комунальної форм власності обов’язковою умовою є наявність користувацького інтерфейсу державною мовою, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті.

5. Заклади освіти державної і комунальної форм власності використовують для освітніх потреб комп’ютерні програми з користувацьким інтерфейсом державною мовою.

До створення користувацького інтерфейсу державною мовою для відповідної комп’ютерної програми може використовуватися комп’ютерна програма з користувацьким інтерфейсом англійською мовою.

6. Інтернет-представництва (в тому числі веб-сайти, веб-сторінки в соціальних мережах) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної і комунальної форм власності, засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, а також суб’єктів господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні та зареєстровані в Україні, виконуються державною мовою. Поряд з версією інтернет-представництв (у тому числі веб-сайтів, веб-сторінок у соціальних мережах), виконаних державною мовою, можуть існувати версії іншими мовами. Версія інтернет-представництва державною мовою повинна мати не менше за обсягом та змістом інформації, ніж іншомовні версії, та завантажуватись за замовчуванням для користувачів в Україні.

Для іноземних суб’єктів господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні та мають в Україні дочірні підприємства, філії, представництва, версія веб-сайту державною мовою повинна містити достатню за обсягом та змістом інформацію для зрозумілої навігації та розкриття мети діяльності власника такого інтернет-представництва.

Версія такого веб-сайту державною мовою для користувачів в Україні повинна завантажуватися за замовчуванням.

Ця норма не поширюється на інтернет-представництва засобів масової інформації, зазначених у частині п’ятій статті 25 цього Закону.

7. Мобільні застосунки органів державної влади, органів місцевого самоврядування, зареєстрованих в Україні засобів масової інформації, а також суб’єктів господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні, повинні мати версію користувацького інтерфейсу державною мовою.

8. Спеціалізоване наукове, технічне, медико-діагностичне обладнання, інше спеціалізоване, професійне обладнання, що не є товарами широкого вжитку (прилади, машини, устаткування, верстати тощо), та його програмне забезпечення, а також спеціалізоване програмне забезпечення, призначене для використання лише у сфері інформаційних технологій, може не мати користувацького інтерфейсу державною мовою в разі наявності користувацького інтерфейсу англійською мовою.

Оскільки тут згадується пункт 5 статті 25, звернемося і до неї.

 

Стаття 25. Державна мова у сфері друкованих засобів масової інформації

5. Вимоги частин першої, другої та абзацу другого частини четвертої цієї статті не поширюються на друковані засоби масової інформації, що видаються винятково кримськотатарською мовою, іншими мовами корінних народів України, англійською мовою, іншою офіційною мовою Європейського Союзу, незалежно від того, чи містять вони тексти державною мовою, та на наукові видання, мова яких визначається статтею 22 цього Закону.

Отже, як бачимо, сайти органів влади та самоврядування, сайти підприємців та сайти ЗМІ мають бути українськомовні.

Що ж ми маємо насправді?

Ось ситуація, яку розглядають у  фейсбучній групі «И так поймут!»

 

 

-------------------------------

 

 

-------------------------------

 

 

 

-------------------------------

 

 

У чому проблема сайтів підприємців – власників крамниць, ресторанів, кафетеріїв, інших ФОПів, які надають найрізноманітніші послуги?

Проблема в тому, що Закон про мову зобов’язав усіх цих осіб мати українськомовні сайти, а механізми переходу російськомовних сайтів на українську не передбачив.
 

Простими словами: як хочете – так і розбирайтеся, але щоб усі сайти були українськомовні.

Рядові власники ФОПів, які ніколи не були дотичні до мовних питань і проблем з українською мовою, сидять і думають «А як нам ото все зробити згідно з законом?».

І тут є кілька варіантів:
- сісти самому/самій перекладати контент свого сайту. Грошей за цю роботу, ясна річ, власник ФОПу не отримає, зате час витратить;
- навантажити цим своїх робітників та робітниць, у попередні обов’язки яких переклад контенту ніколи не входив. У кращому випадку – доплатити їм за понаднормове навантаження. У гіршому – пригрозити зниженням зарплати, депреміюванням або взагалі звільненням;

- взяти на тимчасову чи постійну роботу фахових перекладачів, редакторів та коректорів. Оплачувати їхні послуги.

Оскільки закон про мову не зобов’язує нікого брати в штат перекладачів, редакторів, коректорів та інших фахівців з української мови, більшість підприємців просто економить. І підприємців теж можна зрозуміти, бо бізнес – це зазвичай складно й витратно.

До прикладу, власники більшості закладів харчування перші два роки працюють у мінус, перш ніж окуплять вартість оренди чи купівлі приміщення, ремонт, купівлю меблів та інших предметів інтер’єру, професійного обладнання для кухарів, офіціантів тощо, квитанції за опалення, елетроенергію, витрати на продукти. А ще ж треба платити зарплату хостесам, адміністратор(к)ам, офіціант(к)ам, кухарям/кухаркам, охороні тощо. Треба передбачити й кошти на позапланові витрати фахівцям та фахівчиням із електрики, монтажу, систем безпеки, якщо раптом щось вийде з ладу.

 І  я вже мовчу, що більшість персоналу взагалі може працювати без трудових книжок і навіть без трудових договорів, бо деякі недобросовісні ресторатор(к)и уникають сплати податків. А добросовісні роботодавці ще витрачають гроші й на дотримання закону.

Тому коли постає питання «Що робити з сайтом», більшість ДОБРОСОВІСНИХ власників бізнесу або безоплатно та понаднормово перекладають самостійно, або змушують перекладати своїх працівників і працівниць. Якість цього перекладу – відповідна. Добре, якщо людина, яка перекладала, мала філологічну освіту чи зросла в українськомовному середовищі, і сайт більш-менш читабельний. Законом же не передбачено, хто саме і як саме має створити ці  українськомовні версії сайтів. Просто всі підприємці мають їх надати споживачам, і все.
 

Хто може оплатити послуги лінгвістів і лінгвісток – звісно, їх оплачують, і мають крутий українськомовний сайт. Але це хіба що якісь копрорації. Малий і середній бізнес здебільшого не можуть собі цього дозволити.

НЕДОБРОСОВІСНІ підприємці вираховують коефіцієнт корисної дії: «Ой боже, сьогодні вони ухвалили отой Закон про мову, завтра вони ще щось ухвалять, а мені з того яка користь? У мене що, клієнтів побільшає, якщо я оце все перекладатиму? Скільки ходило, стільки й буде ходити. Ну, походить там якась купка ярих фанатиків української мови, ну, понаписують в інтернетах, які ми погані, що в нас нема сайту українською мовою, ну й що? А якщо ще підуть закидати нас яйцями – то це взагалі безплатний піар, усе місто про нас гудітиме. Коротше, що я ото задля трьох ротів буду напрягатися? Лишаю все, як є».

Тим часом випускники та випускниці численних філфаків, які могли б надати якісні послуги з перекладу сайтів українською мовою та подальшим редагуванням, сидять без роботи або йдуть на ненависну роботу вчителями, бо сайти замість них перекладатимуть офіціант(к)и, хостеси, адміністратор(к)и й інші робітники.

Хтось у мене вже запитав: «А на сайт російською кошти були?»

Відповідаю одразу всім: кошти витрачають на створення й утримання самого сайту, а не на мовні послуги, супутні до цього сайту. Написати контент російською мовою, на жаль, сьогодні доступніше, дешевше й вигідніше, ніж українською. А подекуди, як ви вже читали вище – і взагалі безоплатно. Російською мовою прочитають майже всі громадяни, українською мовою читатиме лише частина громадян.

Грамотною російською володіє більшість українців. Грамотною українською – меншість. Це означає, що послуги українськомовних контент-мейкерів дорожчі від російськомовних. Вибір, я гадаю, очевидний – візьмуть тих, хто бере менше грошей за аналогічні послуги.

Що я як філологиня пропоную авторам та прибічникам Закону про мову в такому разі?

Внести поправку до Закону про мову щодо створення групи (комісії, комітету - називайте, як хочете)  фахівців із забезпечення сайтів підприємців українськомовними версіями. Робота цих фахівців має бути відповідно оплачена. Вкрай бажано, щоб це була офіціна робота, аби люди, які працюють на благо споживачів, мали стаж і могли офіційно працевлаштуватися після завершення праці в цій групі. Взяти на роботу в групу всіх охочих випускників філфаків (єдина умова при працевлаштуванні – наявність філологічної освіти).
Усі споживачі, чиї права на доступ до українськомовної версії сайту порушені, подаватимуть заявку на переклад контенту сайту. Працівники групи перекладають і надають підприємцю чи підриємиці. Підриємець чи підприємиця оприлюднюють українськомовну версію сайту протягом місяця. Якщо протягом місяця українськомовна версія сайту недоступна – штрафуйте підприємців. 

Профіт. Бізнес не страждає, філологи та філологині забезпечені роботою, споживачі мають свої мовні права.

Єдина проблема – якраз створити ці робочі місця для філологів.

Не дякуйте. Впроваджуйте!

Згодом частина друга про сайти ЗМІ.

 

 

Матеріали надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки". 

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":