Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Пантелеймон Куліш (псевдоніми — Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) устиг проявити себе мало не в усіх сферах письменницької та гуманітарно-наукової діяльності. Про нього можна говорити як про поета і прозаїка, історика й етнографа, перекладача й мовознавця, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу Куліш поєднував із державною службою та громадською діяльністю. До того ж саме він розробив упроваджену н наступний період в Україні систему сучасного алфавіту і правопису, так звану кулішівку (на західних землях трансформовану в желехівку).
Куліш постійно перебував у емоційно напруженому стані духовного пошуку, переживав жагучі захоплення й сильні розчарування. Відкидав ілюзії молодості, піддавав їх нещадній критиці. Тому не дивно, що в шістдесят-сімдесят років він не визнавав надій та ідеалів, близьких йому у двадцяти-тридцятирічному віці. Багато хто бачив у цьому мало не зраду українських національних інтересів, утім, зробити Кулішеві закид стосовно особистої вигоди внаслідок зміни поглядів не міг ніхто. Багато поколінь українських патріотів поділяли ті романтичні захоплення, яких не уникнув і він, але протягом життя він їх цілком переборов.
На відео: програма "Велич особистості" про Пантелеймона Куліша.
"Народе без пуття, без честі і поваги,
Без правди у завітах предків диких,
Ти, що постав з безумної одваги
Гірких п'яниць та розбишак великих!.."(Пантелеймон Куліш)
"Я не хотів би ні царських палат,
Ні вертоградів пишно-прохолодних,
Аби у мене був з душею добрий лад,
Щоб не насилував я мислей благородних..."(Пантелеймон Куліш)
"У сестри моєї тихо
Процвітає сад в ограді.
Кинамон, моя утіха,
Нард, алое в любім саді..."(Пантелеймон Куліш)
"Був собі колись якийсь-то циган, та такий же то прогіркий п'яниця, що й не приведи господи! Чи є у його яка копійчина, так і несе її у шинк, чи яка жупанина - він і її туди ж пре! А жінка з дітьми, голі й босі, пропадають без хліба. Танцюють-танцюють халяндри, пішовши у Вороніж (бо вони стояли шатром біля Вороніжа), так що ж бо? Народ не дуже заглядується на їх танці, бо вже вони нікому не в дивовижу...." (Пантелеймон Куліш)
«...Особливе спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитав і третій раз і все-таки не скажу більш нічого як спасибі...» Отак схвально зустрів вихід у світ першого українського історичного роману Тарас Шевченко. У хроніці 1663 року розповідається про претендентів на гетьманську булаву по смерті Богдана Хмельницького. Кошовий отаман Іван Брюховецький та переяславський полковник Яким Сомко менше дбають про долю України, а більше думають про свої власні інтереси...
Народився Пантелеймон Олександрович Куліш 26 липня (7 серпня по н.ст.) 1819 року в містечку Вороніж на Чернігівщині (тепер — Шосткинський район Сумської області) в сім'ї досить заможного землевласника, який претендував на дворянство (лише не мав документів на підтвердження тих претензій), і дочки козацького сотника. Втім, самого Пантелеймона влада визнавала дворянином, про що, зокрема, свідчать матеріали у справі Кирило-Мефодіївського братства.