Публікації за тегом: Педагогіка

"Сутність статті полягає не в короткому переказі основних публікацій про акмеологічну педагогіку чи про акмелінгвістичний підхід до роботи вчителя-словесника, а в іншому погляді на етимологічну дефініцію цих понять. В публікації намагаюсь показати, як можна реалізувати професійний розвиток вчителя літератури через свій дорібок, так би мовити, як наблизитись вчителю до процесу написання літературних творів. Початок ХХІ століття приніс в педагогіку новий стиль, який асоціюється із словом акме (від др.-грець. ακμή, akme – розквіт, вершина, зрілість, вищий ступінь чогось). Акмеологія – процес досягнення вершин майстерності, максимальної творчої самореалізації спеціаліста за індивідуальною освітньою траєкторією. Це безперервний процес зростання протягом усього життя. Відповідно, педагогічна акмеологія – наука про шляхи підвищення професіоналізму в роботі педагога. Як зазначає В. Вакуленко в статті «Педагогічна акмеологія: досягнення і проблеми»: «У науці іноді виникають парадоксальні ситуації, коли актуальні проблеми, що мають очевидне фундаментальне і прикладне значення, чомусь випадають із поля зору вчених.»..." (Людмила Федорова)

 

"Якось улітку мандрували собі двоє знайомих. В одного з них у торбі було три хлібини, у другого дві. Через якийсь час вони зголодніли й присіли у затінку плакучої верби, коло криниці з журавлем, вийняли кожен свій буханець і почали разом обідати, щоб було охочіше й смачніше. Аж тут підходить ще один мандрівник. Зупинився коло них, привітався і просить, щоб його почастували, бо він дуже зголоднів, а з собою нічого не має, та й купити ніде. — Сідайте, добродію, пообідаємо разом, — кажуть йому подорожні, — бо, слава богу, де обідає двоє, там вистачить і для третього. Третій мандрівник був такий голодний, що не став чекати, щоб його довго припрошували, а сів коло них і почав разом з ними наминати сухий хліб та холодною криничною водою запивати, бо ніякого іншого питва у них не було. І їли вони доти, доки з'їли всі п’ять хлібин, як за себе кинули..." (Йон Крянґе)

 

"Я придумав колір голосних… Я встановив рух і форму кожної приголосної і лестив себе надією, що за допомогою інстинктивних ритмів я винайшов таку поезію, яка коли-небудь стане доступною для всіх п'яти почуттів. Розгадку залишив я за собою". (Артюр Рембо)

 

Мета уроку: розвинути в учнів уміння застосовувати абстрактні фізико-математичні поняття до літературного аналізу твору.

Тема уроку: Трансцендентність людини.

Мета біуроку: розкрити філософський зміст оповідання; розвивати уміння знаходити спільне в різних об’єктах та поєднувати їх в єдине; виховувати любов до поезії та математики.

 

"У садочку, що повниться пташиними піснями від самого світання, сивий дідуньо майструє колисоньку. У білій сорочці, з добрим настроєм, як і годиться. Не снідаючи, після ревної Молитви. Йому підсобляє тато. Малому Сергійкові це так цікаво! То він хутенько вніс дрівцят до печі - мама з бабунею попросили, і біжить до татка з дідусем. А дід Андрій усміхається..." (Галина Римар)

 

"В одному українському селі, а точніше, на хуторі, що розлого красувався неподалік заможного села, навесні народився сильний-пресильний хлопчик. За давньою традицією цього дужого козацького роду щасливий татусь посадив біля дому дуба. Поряд з молоденьким веселим деревцем поважно росли міцні дуби різного віку, які щороку рясно родили плоди-жолудятка. Ними й любив бавитися малюк. Як трохи підріс, інші діти, бувало, в піжмурки, квача, довгої лози грають і його кличуть, бо чесним, добрим та надійним товаришем був, а він між дубами сяде та на сопілоньці чи кобзі з дідусем пограє, пташечок послухає, потім з жолудят іграшок усіляких навигадує для сестричок та сусідських діточок, тоді поїсть та й засне. Просто неба, під своїми дубами. Тільки рядниною його прикриють. Витривалим ріс, і нічого й не боявся...." (Галина Римар)

 

"Учительська праця – це зріст і навчання,
Коли ти з прогресом у ногу ідеш.
Учительська праця – велике надбання,
Коли ти дитині себе віддаєш.
Учительський успіх – надія і віра,
Де такт і терпіння – як видих і вдих.
Учительський успіх – це розум і міра,
Вони вчаться в тебе, ти вчишся у них..."

(Наталя Карпенко)

 

 

«…читаючи цю книгу, ви побачите, що існує ще один план. Вибудовується геометрична прогресія…ви робите щось хороше трьом людям, а потім вони роблять щось хороше ще трьом людям. Кожен. …була думка взяти «схему піраміди» або «схему Понці» і поставити її з ніг на голову…»

"Слова нашого земляка Івана Івановича Огієнка, борця за щасливе життя народу, вражають болем за долю своєї землі. Справжній син України написав: "До тебе, український народе в розсіянні, це щире слово моє. Шалений буревій схопився на твоїй нещасливій Батьківщині й розвіяв дітей її, немов осінній вітер пов’яле листя восени. І по цілому світу немає закутини, де не пробували б недолею вигнані українці, в більшому чи меншому скупченні. Проте й на чужині скрізь вони пам’ятають про свою незабутню Батьківщину, про свою Матір-Україну, що кривавиться в недолі..." (митрополит Іларіон)

 

 

"...Хочемо познайомити вас з однією дуже славною і доброю людиною, яка змогла своїм люблячим серцем і щирою вдачею перемогти багато незгод у житті. Ми збираємося вам розказати надзвичайну історію життя маленького хлопчика, який народився у простій сім’ї, але став відомим на весь світ… Це Іван Огієнко. Він прожив довге і насичене подіями життя. Щомиті пам’ятав про те, що треба зберегти у собі відчуття дива. Бог дав йому такий довгий вік (90 років і 3 місяці ) задля того, аби він встиг багато зробити для України, щоб ім’я нашої Батьківщини знали в усьому світі й захоплювалися нами, українцями. Через усе своє життя проніс Іван Іванович у серці справжню синівську любов до рідної Україноньки. Вам же цікаво дізнатися про цю непересічну особистість? Тоді ми почнемо розповідь!.." (Кученко Дарина)

 

Хто любить життя, природу планети, світ дітей, свою рідну земленьку, мовоньку предків, відчуває в собі Живий Дух Волі і Незрушність у прагненні робити світ кращим, кожну мить наповнює Ділом — у нас з Вами багато спільного. Тож не впадаймо в паніку, не розчаровуймось від негараздів, а якщо трішки втомлюємося - швидко відновлюймося й ростімо, адже можливості людини — без меж!! Вітаю, друзі, і рада бачити Вас у своїй Маленькій Творчій Майстерні вчителя початкових класів, української мови та літератури й зарубіжної літератури. Щиро — Галина Федорівна Римар.

 

 

У розділі — статті про знання, освіту, навчання, виховання та саморозвиток. А також — велика добірка статей з педагогіки від Василя Сухомлинського, Олександра Захаренка, Григорія Ващенка, Івана Огієнка, Миколи Балліна, Шалви Амонашвілі. Дивіться також блог викладачки Людмили Федорової та розділ "Вчимо мови", що допоможе Вам у вивченні іноземної мови. 

 

 

Список рекомендованих творів з літератури (2 – 11 класи). Читаймо влітку на "Малій Сторінці" Літературні твори для дітей (автори) Драматичні твори (п'єси, інсценівки, сценічні картини) Романи для дітей Казки різних країн світу для дітей Повісті для дітей від українських авторів Байки для дітей Гуморески, смішинки, жартівливі вірші, гумор для дітей Українські оповідання для дітей Українські казки для дітей Вірші для дітей Заклички та примовки: велика добірка з книги "Дитячий фольклор" Колискові Українські скоромовки Загадки для дітей (різні збірки) Лічилки та жмурилки для дітей Дражнилки Мирилки Забавлянки та потішки для малят Творча Майстерня викладачки Галини Римар (літературний блог) Різні цікавинки про школу Навчання, виховання та розвиток особистості. У поміч батькам та вчителям Школа та навчання. Учням в допомогу. Досягнення та перемоги українських школярів Вчимо мови! Естетичне виховання дітей Педагогіка

 

Для вчителів і не тільки... Смішно і сумно... Дивимось...

28 вересня відзначаємо день народження Василя Олександровича Сухомлинського - видатного педагога сучасності, вченого, письменника, громадського діяча. Василь Олександрович Сухомлинський належить до найвидатніших постатей у педагогіці. З його іменем поєднується дальший розвиток і піднесення сучасної педагогічної науки. Неймовірно значуща, така  самобутня спадщина Василя Сухомлинського з плином часу привертає все більшу увагу. Про педагогічні ідеї, систему навчання і виховання підростаючого покоління, збагачену сільським учителем написані численні наукові статті, книги. Василь Олександрович Сухомлинський – педагог світового рівня, український просвітитель, людина енциклопедичних знань. Він належить до педагогів , вислови яких цитують як незаперечний доказ педагогічної думки. Філософські роздуми педагога переконують, що в основі його діяльності – глибокі знання і розуміння дитини, віра, надія, любов і повага до неї. У подвижницькому житті і науково – практичній творчості гуманіста провідною є система поглядів на людину, як на цінність.

 

"Шановні читачі, колеги - вчителі, вихователі, директори шкіл! Ця праця є підсумком багаторічної роботи в школі-підсумком роздумів, турбот, тривог, хвилюванні. Тридцять три роки безвиїзної роботи в сільській школі були для мене великим, ні з чим не порівнянним щастям. Я присвятив своє життя дітям і після тривалих роздумів назвав свою працю "Серце віддаю дітям", вважаючи, що маю на це право. Хочеться розповісти педагогам - і тим, хто трудиться в школі зараз, і тим, хто прийде в школу після нас, - про великий період свого життя - періоді, який дорівнює десятиріччю. Від того дня, коли маленька дитина-нетяма, як часто ми, педагоги, називаємо його, приходить в школу, до тієї урочистої хвилини, коли юнак чи дівчина, отримуючи з рук директора атестат за середню школу, стає на шлях самостійного трудового життя. Цей період є періодом становлення людини, для вчителя ж він - величезна частина його життя. Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей..." (Василь Сухомлинський)

 

"Розкажу про те, як малюки вчилися читати й писати. Все те, про що йтиме мова, не розглядайте, дорогий читачу, як новий метод навчання грамоти. Я не замислювався над науковим обгрунтуванням нашої творчості,— а це саме творчість дітей, виховна робота, що допомагає навчанню,— далекий від думки, що вона може якоюсь мірою замінити методи навчання грамоти, перевірені десятиліттями. Це творчість, що народилася серед полів і лугів, у затінку дібров і під палючим степовим вітром, на зорі літнього дня і в зимові присмерки..." (Василь Сухомлинський)

 

"У глухому куточку шкільної садиби школярі посадили хризантеми. На осінь тут зацвіли білі, сині, рожеві квіти. Ясного теплого дня я повів сюди своїх малюків. Діти були в захопленні від такої великої кількості квітів. Та гіркий досвід переконав мене, що дитяче захоплення красою часто буває егоїстичним. Дитина може зірвати квітку, не вбачаючи в цьому нічого поганого. Так трапилося і цього разу. Ось я бачу в руках дітей одну, другу, третю квітку. Коли залишилося не більше половини квітів, Катя вигукнула: "А хіба можна рвати хризантеми?" В її словах не було ні здивування, ні гніву. Дівчинка просто запитувала. Я нічого не відповів. Хай цей день стане уроком для дітей. Діти зірвали ще кілька квіток краса куточка зникла, галявина немов осиротіла. Порив захоплення красою, що спалахнув у дитячих серцях, згас. Малюки не знали, що робити з квітами..." (Василь Сухомлинський)

 

"З перших днів життя "Школи радості" я прагнув внести в колектив дух сімейної сердечності, задушевності, чуйності, взаємної довіри, допомоги. У вересні - день народження трьох дітей: Віті, Валі, Колі. Ми всім колективом відзначали його: в шкільній їдальні пекли пиріг, дарували іменинникам малюнки, книги. Я з подивом дізнався, що в родині Коли ніколи не відзначали дня народження ні дітей, ні батьків. Це був перший свято в житті хлопчика. Увага товаришів схвилювало дитину. У роки дитинства кожна людина вимагає участі, ласки. Якщо дитина виростає в обстановці безсердечності, він стає байдужим до добра і краси. Школа не може в повній мірі замінити сім'ю і особливо мати, але якщо дитина позбавлена у родині ласки, сердечності, турботи - ми, вихователі, повинні бути особливо уважні до нього..." (Василь Сухомлинський)

 

"Залишився місяць до того дня, коли мої вихованці стануть учнями. Наближався чудовий місяць літа - серпень. У спекотні липневі дні діти приходили в школу рано вранці і у передвечір’я. Декому далеко було йти додому обідати, тому діти залишалися обідати в шкільній їдальні. У мене зародилася думка: нехай з місяць поживуть малюки не вдома, а десь в саду, на березі ставка. Місце облюбували поруч зі ставком; в заростях дерев старші школяри допомогли нам спорудити кілька куренів - в таких куренях ціле літо живуть сторожа баштанів. В курені наклали соломи, зробили столики для малювання. До наших куренів прилягав великий сад. Садовод дозволив: сад буде головним місцем нашого відпочинку. Поруч з куренями побудували кухню, сільський голова дав нам продукти, призначив кухаря. Батько Сані спорудив купальню, поруч з нею стояв моторний човен, побачивши який у хлопців спалахували очі. Почалося життя нашого колективу в Саду здоров'я - так назвали наше житло і місце відпочинку батьки дітей..." (Василь Сухомлинський)