Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в селі Богополі (тепер у складі міста Первомайськ) на Миколаївщині. Закінчивши 1955 року сільську середню школу, навчався в Київському інституті театрального мистецтва ім. Івана Карпенка-Карого на акторському відділенні. Нa особисте запрошення видатного кінорежисера і письменника Олександра Довженка Микола Вінграновський вступив до Всесоюзного державного інституту кінематографії у Москві, який закінчив 1960 року. Працював кінорежисером на Київській кіностудії їм. О. Довженка.
Перші поетичні публікації Вінграновського з'явилися 1957 року. У квітні 1961 року «Літературна газета» опублікувала велику добірку його творів. Наступного року побачила світ перша книжка Вінграновського «Атомні прелюди». Етапами творчого зростання стали для нього збірки «Сто поезій» (1967) та «Поезії» (1971). У 80-х роках вийшли книжки «На срібнім березі» (1982), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1981).
Поезії Вінграновського на тлі тогочасного літературного продукту відзначалися глибиною думки і довершеністю образів. Не випадково відомий літературознавець В. Моренець назвав його «першим з-поміж рівних у плеяді "шістдесятників"».
Важливою подією в українському літературному житті стала поява книжки інтимної лірики Вінграновського «Цю жінку я люблю» (1990), яка відкривалася віршем «Сеньйорито акаціє, добрий вечір...» Пізніше вийшли збірки поета «З обійманих тобою днів» (1993) та «Любове, не прощавай!» (1997). Він також відомий читачеві як автор творів для дітей.
Нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. Єдиною керівною посадою (і то - неоплачуваною), було головування від 1989 по 1993 рік в українському відділенні ПЕН-клубу. Відійшов у вічність Микола Вінграновський 26 травня 2004 року.
За матеріалами: http://narodna-osvita.com.ua/
На відео: документальний фільм про Миколу Вінграновського.
Вірші Миколи Вінграновського для дітей
Ілюстрована збірка віршів Миколи Вінграновського "У Неквапи білі лапи" (читати та завантажити)
Вірші Миколи Вінграновського "Ходімте в сад", "Сама собою річка ця тече".
Вірші про комах: "У срібне царство цвіркунів", "Лазить сонечко в травах".
Вірші про зайців: "Розкажу тобі я ще й про те..", "Під рябими кущами вухатими", "Вві сні наш заєць знову задрімав", "Новорічна заяча пісня".
Вірші про птахів: "Синичко, синичко", "Прилетіли гуси, сіли у воротях", "Почапали каченята", "До нас прийшов лелека", "Далекими світами", "В Іллі на дачі лиє дощ.
Вірші про котика: "Іде кіт через лід", "Мак і Кіт", "Котик, котик, золотий животик". Вірші про зиму: "Новорічна заяча пісня", "Як ішли неквапи зиму зимувати", "Синичко, синичко", "Куди тобі, сонечко?", "Іде кіт через лід".
Колискові: "Перша колискова", "Величальна колискова", "Скіфська колискова", "Новорічна колискова", "Приспало просо просеня".
"Вночі прийшла осінь, і вовк хмукнув на сизий листок ожини, хмукнув і сказав: «Ого-го!» Тоді він підняв лапу і лапою вмився. Промив очі, пострушував з себе листя, послухав свист синиці і знову ліг. "Далеко! — сказав він собі.— А навіщо?" Потім вовк заспівав. Він співав тихим старим голосом, і така дорога лежала за ним, що аж за Одесою і за Єгиптом виднілася кожна бадилина. Вовк лежав між грибами, очима у поле, і над ним по листочку опадав ліс. Звали його Сіроманцем, і він був найстарішим вовком у світі..." (Микола Вінграновський)
Вірші Миколи Вінграновського: "Сеньйорито акаціє, добрий вечір", "Ви, як стежка, кохана", "Димить стерня над синіми ярами", "Вечірнє", "Сонет", "Не говори, не говори", "Жоржина", "За гай ступило сонце, і пішло", "Боюсь поворухнутись... тишина...", "Синій сон у небесному морі", "Моєму морю", "Ти — вся любов. Ти — чистота", "Вінок на березі юності", "До порога моєї землі", "Привіт тобі, ріко моєї долі!", "Сама собою річка ця тече", "Мій день народження — це ти", "Де ти, мій коню з Дніпра-Дунаю?", "Останній міст проплив удалині", "Скажи мені, Дніпре, в якому стражданні", "Тост", "Станси", "Ні! Цей народ із крові і землі...", "Вона була задумлива, як сад".
"Микола добігав до райцентру. Околичні вулиці степового райцентру були без хат і дерев — купи цегли, та глини, та уламків. Миколка біг далі. На перехресті двох таких мертвих вулиць він зупинився; в який його бік тепер?.." (Микола Вінграновський)