Румунські класики – дітям: Емілія Плуґару. Казка «Прийшла Весна!» (переклад з румунуської — Міхаела Гербіл та Людмила Дорош)


 

 

 

Емілія Плуґару

ПРИЙШЛА ВЕСНА!

Переклад з румунуської — Міхаела Гербіл та Людмила Дорош


‒ Цвінь-цвірінь! Цвінь-цвірінь! Подивіться, падає сніг! Настала зима!

Два горобці весело стрибають по гілці ялинки. Під ялинкою ‒ хатинка зайчика Біле Хутро.

‒ Настала зима?! – тріпоче зайчик у віконце вухами. – Яке диво! Незабаром наш ліс одягнеться у мантію кольору мого хутра. Я знаю, чому зима вибирає саме цей колір.

‒ Чому? ‒ запитують горобці.

‒ Бо зима мене дуже любить. Більше за інших тварин.

‒ У тебе немає й крихти скромності! ‒ розсердилися горобці. – Ти хвалько. Між іншим, бабуся Зима носила білий кожух задовго до того, як ви, зайчики, з’явилися на світі! І якщо хочеш знати ‒ Зима любить усіх нас! Усіх!

‒ Так! Так! – приєдналася до горобців руда білка. – Це правда! Зима любить усіх нас!

‒ Гаразд… ‒ здався зайчик. – Я нічого більше не кажу. ‒ І все ж прошепотів для себе: ‒ Мене вона любить більше.

‒ Матусенько дорога! Чи це не сніг падає?! – з’явився у дверях свого барлогу ведмедик Мишуня.

‒ Йде сніг, Мишуню! Сніг! – весело стрибають горобці. – Пришла зима!

‒ Прийшла… Хто її запросив? Чи не могла вона залишитися у себе вдома? Хм… а я не розумів, чому це мене потягнуло на сон… Коли це… баба винувата. Мрр, мрр, мрр! ‒ заричав ведмедик невдоволено. ‒ Знову мені доведеться проспати три повні місяці. Мрр, мрр, мрр…

І Мишуня повернувся у свій барліг, але через кілька хвилин з’явився знову:

‒ Чуєте? – закричав він.

‒ Кого ти кличеш, Мишуню? – запитали горобці.

‒ Вас! ‒ відповідає ведмедик. – У мене є прохання. Як тільки настане весна, розбудіть мене! Не дайте мені проспати.

‒ А чому тобі так довго спати, Мишуню? Чи не можеш ти, як і інші, спати лише вночі? Незабаром прийде Дід Мороз із подарунками. Буде так чудово.

‒ Ех… хотів би я… Але не можу. Якщо я не засну – помру від голоду. Баба-Зима ховає харчі під льодом, під снігом. Не любить мене стара. Не любить… А коли я сплю ‒ мені сниться, що в лісі повно суниць. І так минає час… Не забудьте розбудити мене… Будь ласка!

‒ Ми розбудимо тебе, Мишуню, ‒ пообіцяли горобці й полетіли на свої ялинові гілки.

Зима приносить у ліс багато снігу і світла. Упродовж багатьох днів летять великі й пухнасті сніжинки. Усі чекають Різдва. Приходить Різдво й ліс наповнюється галасом та веселощами. Дід Мороз роздає подарунки.

‒ Цей глечик з медом, ‒ каже він, перебираючи у мішку, ‒ як ви думаєте, для кого він?

‒ Для мене! ‒ кричить борсук.

‒ Ні, для мене! – підбігає до Діда руда лисиця. – Хоча… Я ніколи не любила мед. Нехай забирає борсук, ‒ вирішує вона.

‒ Цей глечик, ‒ усміхається Дід, ‒ для Мишуні. Нікого не слід забувати в такий день. Нікого. 

‒ У Мишуні є друзі? ‒ запитує Дід.

‒ Є! – наблизилися до Діда горобці, білка та зайчик. – Ми його друзі.

‒ Молодці, ‒ пестить їх поглядом Дід. – Віднесіть йому мед. Коли він прокинеться, скажіть йому, що це від Діда Мороза, і що йому пощастило з такими друзями.

Після свят ліс здається порожнім. Усі відпочивають. Зайчик рідко висовує у вікно свої вуха. Горобці сонно дрімають на ялинці. Білка гризе горіхи у своїй хатинці. Іноді, весела і в доброму настрої, вона стрибає з гілки на гілку, спостерігаючи, як осипається сніг.

‒ Я знаю, чому Зима покриває землю сніговою ковдрою! ‒ гукає вона.

‒ Чому? – запитують нудьгуючі горобці.

‒ Щоб їй було тепло! Як і Мишуня, Земля спить три місяці. Там, під ковдрою, відпочиває трава, відпочивають квіти, які сходитимуть навесні. Зима боїться, щоб мороз не заморозив їх усіх.

‒ Мороз не знає, що таке жалість, ‒ зітхнули горобці. – Коли ж уже настане весна?

‒ Не скоро… Зима тільки-но почалася, ‒ і білка залазить у дупло, щоб погризти горіхів.

Дні – короткі, ночі – довгі, час проходить повільно. Однак, одного дня Зима забрала свої білі покривала й пішла геть. Яка радість!

‒ Цвінь-цвірінь! Цвінь-цвірінь! Прийшла Весна!

З приходом весни ліс прокидається до життя. Скрізь кипить робота. Горобці поспішають звити собі нове гніздечко. Збирають гілочки, стебла сухої трави, склеюють їх між собою – і гніздечко готове.

‒ Але де ж Мишуня? – пригадує собі білочка.

‒ Ой-ой! Ми забули! – захвилювалися горобці. – Цвінь-цвірінь! Цвінь-цвірінь! – вони подалися шви­денько до ведмедикової хатинки. – Прокидайся, Мишуню! Весна прийшла!

У барлозі жодного руху.

‒ Він не прокидається, ‒ зітхнув один горобчик.

‒ Можливо, з ним щось трапилося, ‒ сказав стривожено другий.

‒ Треба зайти всередину і подивитися, ‒ запропонувала білка.

Повітря в лігві, де спить Мишуня, таке задушливе, таке застояне, що всі троє ледь не зомліли.

‒ Давайте відкриємо вікна! ‒ закричала білочка. – Провітримо, впустимо світло!

‒ Слава Богу, що він живий. Як тут бруд­но…

І горобці разом з білкою, до яких приєднався й зайчик Біле Хутро, негайно приступили до роботи. Невдовзі житло Ми­шуні не можна було впізнати. 

На щойно пофарбованих стінах білка малює кущики суниці. Старі штори були замінені новими, рожевими, із кольоровими бджілками та метеликами. Підлога вимита й застелена м’якими килимками. Довга лава попід стіною вкрита ковдрою з різнокольоровими смужками. Більше не­має чого робити. Друзі сідають на стілець і чекають, поки Мишуня прокинеть­ся.

‒ Прокидайся, Мишуню! Прокидайся! – горобці не мають терпіння. – Весна прийшла! Годі спати!

‒ А знаєте що? – каже один горобець. – Я буду лоскотати йому лапи. Він одразу відкриє очі.

‒ Авжеж, ‒ посміхається з-під вусів зайчик. – Іди… Як махне однією лапою Мишуня – вважай, що не буде кому ви­сиджувати твої яєчка.

‒ І що ж тоді нам робити? Якщо чекати, поки він сам прокинеться, ‒ нас тут застане зима.

‒ Не дратуйтесь, ‒ поради­ла білка. – Зараз ми його розбудимо. Принесіть глечик меду від Діда Мороза! Поставте самовар. Мишуня не встоє перед ароматом чаю з медом.

Запах чаю наповнив усю барлогу.

‒ Який приємний аромат, ‒ Мишуня відкрив одне око. – Пахне весною. Ой, леле! Та невже? Вона прийшла? – він злякано зі­скакує з печі.

‒ Прийшла, прийшла! Якщо ти продовжуватимеш спати, весна й відійде, не встигнеш її й побачити, ‒ жартує зайчик.

Мишуня стає у дверях барлогу. Простягає лапи, вдихає на повні груди. Ліс майже зелений. Скрізь квіти, гудіння бджіл, щебетання птахів. Небо блакитне, сонце радісне.

‒ Яка чудова Весна, ‒ повертається Мишуня до своїх друзів. – З цієї нагоди було б непогано побенкетувати! Я голодний, як вовк! 

Потім, помітивши глечик з медом, він підніс його до рота і не зупинився, поки не побачив дна. 

Горобці, зайчик і білка непомітно виходять надвір.

‒ Ох… Ми розбудили його, ‒ радіють горобці. Тепер до роботи! Не час для бенкетів! Весняний день цілий рік годує!

Опубліковано в журналі Союзу Українців Румунії «Дзвоник», число 168, квітень 2021 р., стор. 10-11.

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Дзвоник — журнал для українських дітей Румунії (видається Союзом Українців Румунії)Читаймо та слухаймо на нашому сайті твори румунських класиків для дітей у перекладі українською мовою, опубліковані у новій цікавій рубриці журналу «Дзвоник», що видається Союзом Українців України.


Останні коментарі до сторінки
«Румунські класики – дітям: Емілія Плуґару. Казка «Прийшла Весна!» (переклад з румунуської — Міхаела Гербіл та Людмила Дорош) »:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми