Блог Ольги Шарко про мову. "Смачно, а не жахачно" (частина п'ята) – відео українською онлайн

 

Здоровенькі були, мої любі читачі, читачки та особи поза гендерною бінарністю.

Остапа понесло… точніше, понесло Ольгу, тобто мене.  Вже п'ята частина рецептів буде, а вам усе не набридає. Традиційно нагадую, що вислів «Смачно, а не жахачно» вигадала креативна команда української філії супермаркетів ‘Billa’.

Різдво до нас приходить, та навіть два Різдва, тож актуальними стануть рецепти на Святвечір. Пан Дмитро та пані Інна з каналу «Наші Бесаги» вже пропонували такі автентичні страви, як бурачинка, підпалка та креплики , а ось Костянтин Грубич готує бобалькѝ з гриблянкою. 

Із другою назвою все просто – це засмажка з грибів та цибулі. А ось перше слово позначає нову та ні на що не схожу реалію закарпатської кухні. У поданому нижче відео їх формують із картопляного пюре, а потім смажать, як і крумпленики (про них уже йшлося в попередній частині),  однак останні пласкі, а ці кругленькі. Та й саме слово «бобалькѝ» – це синонім до лексеми «кульки», як пояснює пан Костянтин. 
А ще в інфобоксі пан Грубич зазначив про різдвяне ворожіння на цих круглячках, цитую:

«Готувати їх мене навчили у 2006 році у селі Говерла біля найвищої української гори у Карпатах. 

Колись кожна з дванадцяти страв виконувала свою функцію у різдвяних обрядах. Але з усіх страв обов’язково мусили лишатися після вечері бобальки, бо на них ворожили собі дівчата. 

– Давали бобальки котам – чий бобальок кіт з’їв, та дівчина мала наступного року вийти заміж, – згадували своє дівоцтво старші говерлівські гуцулки. – Який бобальок лишався цілий, та дівчина мала залишатися незаміжньою. А як кіт погриз бобальок, але цілого не з’їв, то казали, що дівчина народить дитину. 

Дослідник закарпатської кухні Федір Шандор стверджує, що у краї побутує кілька рецептів різдвяних бобальок. На Виноградівщині та Ужгородщині бобальки – це солодке, облите медом тверде печиво з маком. В окремих селах бобальками називають печені в печі пампушки, скроплені підсолодженим окропом і посипані маком та горіхами. Іноді бобальками називають галушки. Ближче до Говерли бобальки – це картопляні кульки під соусом з білих грибів. Саме картопляні кульки з гриблянкою навчили нас готувати у Говерлі».

 

 

Пасуля – це закарпатський експонент слова «квасоля». А рагу зі стручкової квасолі, як і сам овоч, називають «лопаткѝ». До речі, важлива заувага: не слід плутати спаржеву квасолю (вона у вигляді їстівного товстостінного зеленого бобу з дрібнесенькими зеленими квасолинками всередині) та власне спаржу (біло-зелені пагони з китицями на кінцях). 

 

 

 

А ось вам і закарпатський суп із квасолі – пасуля заправляна – від Наталії Машіки. Запрáвляна – це, як тлумачить пані Наталя, суп, який містить сметану. 

У відео «запрáвляна» трактовано як слово русинського діалекту. Пропоную спершу ж розібратися, хто такі русини, може, хтось не розуміє, бо й я до теперішнього моменту не знала точного визначення. Отже, традиційно за словником Бусла, «русини» – це стара назва українського населення Буковини, Галичини, Закарпатської України, Словаччини і Воєводини. Маскулінітив – «русин» (у Р.в. – русина), фемінітив – «русинка». 

Чесно, я не знаю, де розташована Воєводина, тому звернімося до всесвітнього павутиння. Перше ж посилання з Вікі видає ось що: 

–     Воєво́дина або Войводина – автономний край Сербії, розташований на північ від Дунаю.

А тепер глянемо в тій же Вікі енциклопедичне, тобто довідкове (не лінгвістичне) визначення «русинів». Це якраз той випадок, коли довідковий словник подає більше інформації про слово, аніж спеціалізований тлумачний.  Одним словом, єдине, що мені зрозуміло – це те, що з русинами мені геть нічого не зрозуміло.  Хто розібралися – будь ласка, поясніть мені у коментарях.

 

 

 

 

А тепер я вам розповім про те, що для мене очевидніше: лексема «запрáвляна» – це відприкметниковий іменник. Я не володію русинським діалектом, однак якщо вважати це слово українським (хай і запозиченим, а не питомим), то суто за морфемною будовою слова маємо прикметник: суфікс -ан-, флексія -а жіночого роду, яка узгоджується з іменником жіночого роду «пасуля». Швидше за все, лексема відмінюється за прикметниковою парадигмою: пасулі заправляної (родовий відмінок), пасулі запрáвляній (давальний) і так далі. За типом, схоже, що дієприкметник, адже дуже скидається на літературне «заправлений», та й наголос припадає на третій склад від кінця (запрáвлений, запрáвляна). Однак значення слова, як вже згадувала Наталія Машіка, іменникове – суп на сметані. Тобто «пасуля запрáвляна» – це сметанковий суп із квасолею. 

Хоч я й не можу стверджувати напевне, та все ж припускаю, що лексема «запрáвляна» – це якраз так званий скам’янілий прикметник, який із часом втратив значення ознаки предмета й став позначати сам предмет. Так часто трапляється з власними назвами: ті ж топоніми – Київ, Чернігів, Харків, Львів, Чугуїв, Фастів, Бердичів, Миколаїв, Почаїв, Малин, Ніжин – це все колишні присвійні прикметники (на що вказують суфікси присвійності  -ів та -ин), які із набуттям значення власної назви втратили морфологічні властивості прикметника, зокрема змінили парадигми відмінювання.
Аби було наочніше – покажу на прикладі слів «татів» та «Київ». Скрини відмінкових парадигми узято з Українського лінгвістичного порталу («Словники України online») .

 

 

  

Оно як багато цікавого ми дізналися завдяки квасолевому супу. Однак «пасуля запрáвляна» – то не єдина закарпатська поливка із квасолею. Вікторія Сонячна запропонує вам згáнянку – веганську страву із додаванням квашеної капусти. 

 

 

Я намагалася розшукати етимологію слова «зганянка», однак Інтернету про те нічого не відомо. Зате я довідалася, що цей суп готують переважно у Великий піст, і що за складниками він напрочуд схожий на капустняк. Переконайтеся самі, зазирнувши в коментарі під відео каналу «Готуй – все просто!»

 

 

 

 

Ну, і на завершення квасолевої теми поговоримо про теорію спорідненості всіх мов. Точніше, про слово «квасоля» в інших народів.

 

 

 Так, ми вже згадували пасулю запрáвляну, а в грецькій національній кухні суп із квасолі називають «фасолада». На жаль, не можу додати посилання на відео, бо українськомовних на Ютубі поки нема.
 
Раніше ви вже мали змогу переглянути рецепт картопляника від пана Костянтина , а ось вам іще один варіант від Томи Федоренко – майже як чебуреки, от тільки не з тіста, а з картоплі, відвареної в кожушках. Власне, заради цього вислову я це відео й додаю: для тих, кому не до вподоби слово «мундир» та стале словосполучення «картопля в мундирі», гарні новини – можете казати «картопля в кожушку». 

 

 

 

А ось тут пані Тома ділиться приказкою свого дитинства про гриби лисички: «Лисичка – вітамінів криничка» та принагідно зазначає, що це єдиний гриб, який не зазнає уражень хробаків. 

 

 

Я прогуглила: таке прислів’я справді трапляється в Інтернеті: 

 

  
Поміж іншим, зауважмо: пані Федоренко на чотирнадцятій хвилині каже «… надати йому такого… пюревидного вигляду». Це досить правильне утворення слова з основою «-видний», просто за Святославом Караванським. Адже утворення з основою «-подібний» було би калькою. 

Тепер розберемося зі складниками хумусу. Пані Тоня зазначає, що нут ще називають турецьким горохом, Вікіпедія також подає варіант «баранячий горох» . Сайт zerno.org.ua розрізняє аж три його різновиди , цитую з незначними виправленнями: 

–     Дезі (Desi) – має невелике, темне насіння з грубою поверхнею, культивований переважно в Індії та на значній частині індійського субконтиненту, а також в Ефіопії, Мексиці й Ірані.

–    Бомбей (Bambai) – також темного кольору, але трохи більше за розміром, ніж різновид Дезі. Він теж популярний на індійському субконтиненті.

–    Кабулі (Kabuli) – пов'язаний із Кабулом в Афганістані. Цей тип світліший, з більшим насінням і гладенькою поверхнею, переважно вирощується в Південній Європі, Північній Африці, Південній Америці та Індійському субконтиненті, куди потрапив у 18 столітті.

До хумусу додають тахіні, пані Антоніна називає її приправою, однак це радше паста з кунжуту та кунжутної олії (що не заперечує того факту, що тахіні є приправою, адже слово «приправа» – це гіперонім до лексеми «тахіні», а лексема «тахіні» є гіпонімом до слова «приправа»).  

До речі, наші словники досі не фіксують це слово, а разом із ним – його рід, тому поки діятимемо за загальним правилом: тахіні – це різновид пасти чи приправи, а що слово «приправа», що лексема «паста» мають в українській мові жіночий рід, тож висновок цього силогізму: слово «тахіні» – жіночого роду. 

(для довідки зі словника Бусла: силогізм – умовивід, у якому з двох суджень-засновків одержують зумовлене ними третє судження – висновок).

А ось ми маємо й явище випадкової омонімії або ж випадкового збігу, коли одним словом позначають поняття, геть не пов’язані між собою. Так, словник Бусла надає такі визначення: 

–    тахіна (у множині – тахіни) – родина двокрилих корисних комах.

–     тахінний: 

1.    прикметник від іменника «тахіна»;

2.    синонім до «тахіновий» – той, який виготовляють з очищеного насіння кунжуту.

Поміж тим, лексема «тахіні» має свої експоненти:  десь її називають «тахіна», десь «тхіна», назва досі не усталилася.  
На дев’ятій хвилині відео пані Антоніна вживає прикметник «масткѝй», беремо до уваги:

–     покритий, змазаний шаром жиру;
–    який добре змащує – покриває шаром чого-небудь жирного чи густого;
–     густий, лискучий, як масло, жир.

 

 

 

Я не споживаю дари моря, тож устричне молоко – це для мене нова дивовижа. Але це всього-на-всього устричний соус. А ще Тетяна Ом розповість вам і про невербальні коди довкола устриць: наприклад, що їх та сорочки купують дюжинами – по 12 штук, або ж про закономірність із цифрами (чи все ж числами? Бо 1-5 – це як цифри, так і числа, а ось два нулі «00» ніяк числом не назвеш, це дві цифри): «00» позначають найбільшу устрицю, «0» трохи меншу – і так до «5», яка позначає найменшу за розміром. 

 

 

На останок хочу розповісти про помилку, яка виникла в слов’янських мовах – зокрема й в українській – внаслідок незнання іспанської.  

Заголовок у відео правильний – «Яловичина з сальсою». А ось уже в самому ролику пані Тетяна припустилася помилки – вона каже «соус сальса». Так-от, це тавтологія, адже «сальса» в перекладі з іспанської мови і є соус. Про це я колись довідалася від шеф-кухаря Іллі Лазерсона.  

А, до речі, я не помітила, однак автори каналу «Кус-кус» також зазначили це в описі під відео, однак теж із помилкою, на жаль: «Сьогодні Таня показала, як приготувати яловичину з соусом сальса. Мексиканська кухня часто асоціюється з сальсою, адже в буквальному перекладі «сальса» і є «соус».