Дитячі вірші про весну від Наталі Карпенко

   На Явдохи...

На Явдохи в давнину
Новий рік стрічали,
До схід сонечка весну
Щиро закликали.

Дерев’яних ластівок
По дворах носили,
Урожаю і квіток
У весни просили.

* * *
 
 

Малий листок навпочіпки

В колисочці сидів,

І рідній гілці пошепки

Лічилку бубонів.

— На раз — моя хатиночка

Надійною була.

На два — у мене крилечка,

А хатка замала.

На три — пригріло сонечко,

Я хочу у політ.

Чотири — є віконечко,

Я бачу білий світ.

     Перші квіти

Ще довкола сніг лежить,
Та природа вже не спить.
Пробиваються з землі
Перші квіточки малі. 

Показав голівку ніжну
Молодесенький підсніжник.
Знову проліска блакитна
Посміхнулася привітно.

Мати-й-мачуха у жменьках
Несе промені жовтенькі.
Тішать очі первоцвіти,
Пахнуть веснонькою квіти.

* * *

У весни солодкі потягусеньки,

Дочекалась квіточка весну.

Промінець мізинчиком тонюсіньким

Пробудив підсніжники зі сну.

Прокидайся! Снить хлібами полечко

І гніздечком пташечка мала.

Прокидайся! В небі світить сонечко,

І береза кіску заплела.

Ходи, веснонько, сюди!

Сонечко лоскоче ніс,
Промінець весну приніс,
День яскравим світлом вмив,
Першу квіточку збудив.

Ходи, веснонько, сюди!
Принеси землі води, 
Зодягни дерева в лист,
Покажи завзятий хист!

Обійми усіх теплом,
Засівай поля добром.
Звесели гаї й сади,
Ходи, веснонько, сюди!

Пролісок тендітний
Сонце зустрічав,
Віченьки блакитні 
Вгору підійняв.
Сонце привітало
Квіточку ясну,
Щиро обійняло
Зірку весняну.
  
Ряст свою чуприну
Висунув надвір. 
Заховав перину
Крокус і підбіл.
Сон-траві не спиться, 
Змив потічок сни.
Сіли на травицю
Промені весни.

Весняна холоднеча

І де та весна, і де те тепло…
Надворі стоїть холоднеча.
Садиба сумна, стежки розвезло,
Чорніє гніздечко лелече.
На волю давно проситься цвіт,  
Немає ні сонця, ні бджілки.
Гуляють вітри самі поміж віт
І сіють дощі біля гілки. 

Любе сонечко, грій!

В небі сонечко – блись!
– Не ховайся, озвись,
Ходить дід-вітровій.
Любе сонечко, грій!
В лузі квітка мала
Очі вгору звела.
Тріпотять пелюстки,
Опустились листки.
Любе сонце, світи,
Треба квітню рости. 
Твій промінчик мовчить…
Він у квітні ж не спить!

Водичкин шлях

Річка воду нам дає,
Річка з хмари воду п’є.
Річка – з хмари, хмара – з річки,
Вниз та вгору – шлях водички.

Вниз вода дощами ллється,
Вгору – парою плететься.
Напуває дощ криницю,
Дощ, спасибі за водицю!

Без води борщу не звариш,
В суху землю не посадиш…
Я відверто вам кажу,
Я водицю бережу!

Як побачу – б’є фонтан,
Чи тихенько плаче кран, –  
Зразу дію! То ж ріка
Крап за крапом витіка!

          Брунька

Промінь нам весну приніс,
Брунька висунула ніс.
Брунька плечі підняла,
Брунька плащика зняла.

Виліз вгору з-під хусток
Молодесенький листок.
Розгорнув листочок хвіст,
Випнув крила... І – у ріст!

Поміж трав і поміж віт
Визирає з бруньки й цвіт.
Дивовижа! Так, так, так!
На всяк колір і всяк смак.

З небес табун спустився,
Рум’янцем день налився.
Гуляють на осонні
Руді та жовті коні.

Де коні воду пили –
Морози відступили,
Де коні гарцювали –
Струмки пісень співали.

Дарують коні дивні
Веснянки-ластовиння,
Світанки, блиском вмиті,
Спів жайвора в блакиті.

Несуть гінці гривасті
Тепло і гарний настрій,
Та райдугу врочисту
На низці крапель чистих.

Від дотиків яскравих
Ростуть у лузі трави,
Цвітуть сади і квіти,
Вкриває зелень віти.

Табун золотоокий
Біжить бадьорим кроком
До кожної оселі
Промінчиком веселим. 

Усміхнувся квітень

Проросли у сонечка 
                           пагінці!
Прилетіли лагідні 
                           промінці,
Відшукали річечку 
                          під містком,
Пробудили квіточку 
                         під листком…
Усміхнувся квітень 
                       теплом мені,
Вкрились 
            ластовиннячком білі дні.

Ластівка співає

Квітень виліз на паркан
Вкрив деревам плечі,
Розгорнув на весь екран
Ранок, день і вечір.
Він у пазуху сховав
Квіти-первоцвіти.
Будить квітень поміж трав
Нині інші квіти.
Ще не віриться ніяк,
Промінь в небі грає.
Стало тепло? Таки так! –
Ластівка співає.

Милуюся весною

День сьогодні – вихідний
І, як сонечко, ясний. 
Небо посміхається,
З річкою вітається.
Пригорнувся, наче кіт,
Вітерець до сірих віт.
Зеленіє личенько
Тільки у вербиченьки.
Квіти в нашому дворі
Запалили ліхтарі.
Пшінка сонцем світиться,
Бджілка медом тішиться.
Фуркотить сердито джміль:
– Не чіпай краси довкіль.
Годі хвилюватися,
Буду милуватися.

* * *

Розплющила очі ясні абрикоса.

— Невже я проспала? Стоїть білий день.

І пташка дзвінка, і бджола стоголоса

Співають на вушко мені "дзень-дзелень."

Овва! У моєї сусідки вербиці

Зелені сережки й зелений листок.

А я заплету до своєї косиці

Вінки і віночки з біленьких квіток.

        Фіалки

Що за квіточки яскраві
Підвелися на галяві
На тонесеньких стеблинках
В фіолетових хустинках?

Це фіалочки тендітні
Привітали теплий квітень.
Не губи живої вроди,
Не завдай природі шкоди!

   Незабудки

Блакитні незабудки
Розквітли навесні,
Ніколи не забуду 
Ці погляди ясні.

В них небо заблудилось 
І річечка стрімка.
Водою квіти вмились
З блакитного струмка.

       Барвінок

Біля втоптаних стежинок
Килимки плете барвінок. 
Навесні і щедрим літом
Споглядає синім цвітом. 

І у спеку, і в негоду
Не втрачає горду вроду.
Витривалому барвінку
Не страшні морози взимку. 

      Кульбабки

Зелен-луг причепурився,
Жовтим цвітом рясно вкрився.
На кульбабки ясноокі
Сіли промені високі.

Квіти ці на сонце схожі,
І яскраві, і пригожі.
Жовті сонечка-веснянки
Прокидаються щоранку.

Море радості і втіхи
Принесуть кульбабки дітям.
Квіти весноньку вітають,
У дитинство повертають.

     Свято квітів

Квіти кращу обирали,
Квіти свято влаштували.
На галявині підсніжник
Запалив ліхтарик ніжний.

Небу проліска блакитна
Усміхалася привітно.
З круч і вибалок підбіли
Ясним сонечком горіли.

Цвіт фіалочки ліловий
Сів метеликами в полі.
Ряст чуприною пишався,
Сон в корону пишну вбрався.

Грала променем кульбабка
Жовта-жовта, як курчатко.
У конвалії в намисті
Перли сяяли врочисті.

Визирали із травички
Оченята веронічки.
Барвін-зілля у листочки
Голубі вплітав віночки.

Били в дзвони первоцвіти,
Паленіли горицвіти…
Всі завзято сперечались, 
Вихвалялись, хизувались…

Їм весна сказала: «Квіти!
Ви мої найкращі діти!
Всіх красою наділила!
Кожна квітка гарна й мила,

Кожна сонечком зігріта
І дощем цілющим вмита.
Всі значні і особливі,
Ви у мене всі вродливі».

                Осипається цвіт

Осипається цвіт, білим коміром тулиться стежки, 
Жовтолицю кульбабу вкриває квітневим дощем.
На зеленій траві біле-біле намисто й сережки.
Осипається цвіт. Світлий спомин. І радість, і щем.

                 У травні

Закоцюбли трави. Прокидайся, промінь!
Проситься на волю пташечка і рій.
Стоголосу пісню завиває комин,
Гонить сірі хмари дідо-вітровій.

Де ти заблудився, повертай до хати,
Квіточка до нитки змокла і тремтить.    
Променю, без тебе меду не дістати. 
Забарився травень, спить собі та спить.