"Сніжне Янголя змахнуло пухнастими крилами і опустилося на гілку розлогого каштана. Зверху, з м’якеньких хмар, люди видаються такими крихітними, як сніжинки. І так само, як сніжинки, однаковими. Коли ж розглядати людей зблизька, то можна помітити багато цікавого. Люди бувають різними: веселими й сумними, добрими й злими, спокійними і роздратованими. Єдине, що їх завжди об’єднує, то це те, що вони дуже поспішають. Янголя не вперше сидить ось тут, у сквері біля метро, і спостерігає за квапливим рухом різнокольорових курточок, пальт і пуховиків. Зранку люди вибігають з розчинених дверей підземного царства, куди Янголя жодного разу ще не наважувалося зазирнути. А ввечері знову туди повертаються. Живуть там, мабуть..." (Аліса Коломієць)
"Інколи бачимо щось нове. І щоб це охарактеризувати, знаходяться нові і слова, і фрази. А бува, що явище ніби і відоме, а слова для нього — вже інші... Бо і за течією літ уже і трохи інша точка зору. Свій внесок у розвиток мови приходить і... від українського футболу. У висловлюваннях болільників, у оцінках того, що відбувається на зеленому газоні, від коментаторів, у інтерв'ю відомих фахівців можна почути слова — ставити автобус... Невже це про футбол?! Так, про футбол. Слова ці вимовляють і вкрай серйозно, і дещо іронічно. А зміст у них такий. Грають дві команди. І одна з них, так би мовити... ставить автобус! Тобто демонструє закритий варіант гри, захищаючись мало не усім складом. І такий футбольний поєдинок у великій мірі перестає бути видовищним. Звідки узявся подібний вираз?! Ну, можливо з таких міркувань..." (Володимир Даник)
Марія Яновська. Різдвяні поезії
"Дванадцять страв готує господиня,
Горять дрова яскраво у печі:
Вареники, гриби, кутя, хлібина,
Узвар, квасоля, риба, голубці.
Господар все обходить на подвір’ї,
Худобу поїть і промів стежки.
Всі мають бути вдома. Є повір’я:
— Сваритися не можна! Навпаки —
Потрібно навіть ворогу простити,
Щоб мир у вашій хаті був завжди.
Усім належить у цей день постити,
Оберігати дім свій від біди..."
(Марія Яновська)
Дитяча пісня на слова Марії Яновської "Любить Миколай" (музика Миколи Ведмедері) — слова, ноти
"Коли мороз пощипує за щічки,
Покриє льодом тихий став і річку,
Як білим снігом вкриє сад і гай —
Для всіх несе гостинці Миколай.
Такий привітний, у новім кожушку,
Кладе гостинці тихо під подушку.
Слухняним будь! Собі запам’ятай,
Що тільки чемних любить Миколай..."
(слова — Марії Яновської,
музика — Миколи Ведмедері
Марія Яновська. Вірші до свята Миколая
"Чи загадали ви бажання,
Чи написали Миколаю?
В грудневу нічку на світанні
До всіх він прийде — добре знаю.
Хто чемний був — ждіть подарунка.
Багато в нього є гостинців.
Бешкетникам поставить прутик,
Ведмедика — малій дитинці..."(Марія Яновська)
Легенди та міфи про сузір'я Рака
Рак — найбільш непримітне сузір'я на небі: його зірки можна побачити лише в ясну безмісячну ніч. Біля двох тисяч років тому за цим сузір'ям люди навчилися визначати період літнього сонцестояння — найтриваліший світловий день. Сонце, досягнувши в цей час граничного віддалення на північ, починало "задкувати". Після цього тривалість дня поступово починала зменшуватися...
Легенди та міфи про сузір'я Тельця
Сузір'я Телець було помічено людьми ще в давнину. Точно невідомо, коли астрономи виділили і склали зірки в окреме скупчення. Одним з перших це сузір'я описав грецький вчений Евдокс у III столітті до н.е. А пізніше Птолемей включив його до своєї збірки "Альмагест". Оскільки в Стародавній Греції існувало чимало переказів про богів, сузір'я називали в їх честь, а нерідко пов'язували з міфічними істотами. Телець не став винятком. Про це зоряне скупчення існує кілька міфів.
Марія Яновська. Зимові поезії
"Їхала зима через Карпати.
Побілила снігом всі плаї.
У міста і села завітати —
Це чудові наміри її.
Розгубились у танку сніжинки,
Поміж сосон і смерек густих...
Змійками біжать гірські стежинки.
Вітер втаємничений притих..."(Марія Яновська)
"...Засніжені, знедолені, сумні...
Мов неживі, у горі і обмані...
Голодні... Наче привиди нічні,
В густому безпросвітному тумані..."(Марія Яновська)
До п'ятої частини збірки пісень Володимира Чернявського на слова Сергія Губерначука увійшли такі: «Журавлиная криниця», «Юна», «Цілуй мене», «Там, где любовь», «Песня о море», «Март», «Сложно» (танго).
Вірші про голодомор в Україні
"Ні! Мовчати не буду! Хай знають народи —
В тридцять третьому голодом вбили на сході
Українців, нащадків козацького роду.
Світ знущання такого не бачив ще зроду.
Чорноземи хлібами пишались одвічно,
Чому з голоду люди вмирали трагічно,
Українські степи вкрили братські могили,
Лютим голодом смерть цілі села косила..."(Марія Яновська)
"А вирування творчості хіба ж може мати... чітко окреслені береги?! Творчість — це рух... Від образу до образу, від теми до теми, від натхнення до натхнення. Коли говорити про віршовані гумористичні твори, то їх називають по-різному — гуморески... усмішки... іронічні мініатюри... Була у мене колись публікація добірки подібних творів у газеті “Сільські вісті”, у розділі “Весела світлиця”. І гумористичні твори були опубліковані редакцією під оригінальною назвою “Іронічні витинанки”. І ця назва мені, як автору, дуже сподобалась. Була навіть думка — трапиться нагода видати свіженьку (усміхнену!) книгу, то ось і... чудова назва для неї! А вірш, приведений нижче, написаний порівняно недавно. Отож іронічна... може, мініатюра, а, може, і... витинанка!" (Володимир Даник)
"...У Світлій Долині в зоряній колисоньці лежала маленька зіронька. Така крихітна, що її не було видно за подушечкою й ковдрочкою з люльки. І це зовсім не дивно, адже народжена Світлиночка лише перед світанком, в кінці минулої ночі! Та вона вже знала, що обов'язково, як тільки завечоріє, має вийти на небо, усміхнутися-привітатися до всіх родичів-зіроньок і мешканців Землі й нарешті дізнатися про своє особисте місце на небозводі! Вона знає й те, що в їх роду споконвіків заведено, аби усі зірочки щоночі виходили на свій Пост і невтомно трудилися — світили й світили аж до появи перших промінців особливої зірки — Сонця, яке працюватиме вдень замість усіх-усіх інших зірочок! Тоді зіроньки можуть спокійно йти спати, щоб відновити свої Добрі Сили..." (Галина Римар)
"Є чимало диких рослин, що квітнуть восени. Деякі з них уже встигли стати популярними, наприклад, шафран банатський (Crocus banaticus). Цю рослину можна зустріти у південних та східних Карпатах. Цвітіння (а цвіте шафран банатський виразними синіми квітами) триває з другої половини вересня до кінця жовтня. Зростає в Україні і шафра́н га́рний (Crocus speciosus) або ж крокус осінньоквітучий. Інколи період цвітіння шафрана гарного триває до листопада. Квіти розкриваються лише за ясної погоди, в дощ пуп'янки щільно закриті. Ці рослини (шафрани банатський і гарний) входять до української флори, але є вразливими видами. Серед дикоростучих рослин є й такі, що використовують осінній період часу, коли річки підсихають й оголюють ділянки суші, для того, аби встигнути заквітнути і дати насіння до перших заморозків. Такі рослини не мають привабливих квітів і належать до груп осокових чи злакових. Але й серед них є декоративні види. Наприклад, осока богемська..." (Ірина Михалевич)
"Одного ранку сіра гусочка йшла собі і мріяла. Хотілося їй сходити на базар та прикупити нового жупанчика і капелюшка. Нові черевички теж би не завадило на свої гусячі лапки причепити. А на шию — коралі червоні. — Ото б я була красуня! Справжнісінька леді-помпадур! А червоні коралі на моїй гусячій шийці, боже, ну справжня тобі лебідочка, — мріяла собі гусиня. Тож йшла наша гусочка стежинкою, аж раптом — щастя яке… назустріч гусочці калиточка біжить. Та не проста калиточка, а повнісінька грошей. — Ого скільки! — думає гусочка. — Та тут мені геть на усе вистачить. — Калиточко, калиточко, а куди це ти біжиш? — питає. — Ой, гусонько, нікуди я не біжу, так собі — йду по стежині. — А хочеш, калиточко, зі мною на базар?..." (Юлія Хандожинська)
"На невеличкій залитій сонцем галявині, посеред лісу прямісінько на самій середині стежини лежав собі хвостик. Пишний, руденький хвостик лежав, немов маленький горбочок, і тільки зрідка похитував шерстинками туди–сюди. І знаєте, нікому не було діла до нього, лежав він там, немов непотрібна річ. Можливо навіть він трішки сумував, та хто ж його питав про те? Довго чи не довго лежав собі хвостик і грівся під осіннім сонечком подекуди вкритий осінніми листочками. Якось пробігав біля нього зайчик. Аж глянь — а що ж це там блищить таке?.." (Юлія Хандожинська)
"Вечоріло... Сонечко швидко котилося по знайомій стежині то ховаючись, то вигулькуючи з-за дерев. Дмитрик сам до себе: "Швидше, швидше додому, а то мама більше ніколи не відпустить на стадіон." Щоб скоротити шлях, малий повертався через парк. Невеликий парк, ніби старовинний замок, ласкаво запрошував всіх до себе у гості. Старі дуплаві товсті липи ховали ціле військо комах, а подекуди й сови вигукували. А що вже про ворон говорити! Чорними зграями–хмарами вони перелітали з однієї гілки на іншу. Шукаючи затишку, кричали, сварилися, і це вони, мабуть, прикликали вітер, який непомітно прилетів і як справжній господар почав оглядати парк..." (Юлія Хандожинська)
Осінні поезії від Юлії Хандожинської
"А осінь й справді золота,
І ліс, і сад її радіє,
То одягне жовте вбрання,
А то візьме й почервоніє..."(Юлія Хандожинська)
"Друзі, сьогодні наш Добрик на ранковій Раді з Королевою усіх на світі добрих фей і з милими феєчками та мужніми принцами по своєму Чарівному екранчику запропонував: "Добрі мої, вітаю вас! Вельмишановна Королево, славні феєчки, мудрі принци! У цей день Доброти давайте створимо нову незвичайну Рослину!" Феєчки й принци замислилися, якої Рослинки ще потребує наш світ. І Королик продовжив: "Дерево-хатинку! Для діток Людей, Звірів, Пташок, Комах... Усіх добрих мешканців планети, які втратили своє житло..." "О, це потрібно! Так, просто необхідно!!!" - радо схвалили рАзом феєчки. "Дуже добра, варта наших старань справа!" - підтримали і принци. Королева ж, яка про все на світі знає, повідомила..." (Галина Римар)
"Вишиванка – символ України,
Віддзеркалення вкраїнської душі,
Де рясніють кетяги калини
Й мамина сльоза на полотні."(Юлія Хандожинська)
