"Як самe він з’явився на світ – не знав. Прокинувся, ніби зі сну, і йому здалося, що існував, відколи й земля. Він не відчував ні болю, ні радості. Багато міркував: як з’явився і чий він? Малесенький, як насінинка сочевиці, він ворушив тендітними ніжками і обходив краєм листочок, який був йому притулком. Одного дня, відчувши внутрішній порив, виліз із прохолодної тіні й вибіг надвір, під промені сонця. Він остовпів, осліплений тим сильним блиском. Потроху його серце заспокоїлось, і він наважився розплющити очі сильніше, все більше й більше, і нарешті відкрив їх широко й подивився вгору. Він став ніби меншим, ніж був..." (Еміль Ґирляну)
Читаймо та слухаймо на нашому сайті твори румунських класиків для дітей у перекладі українською мовою, опубліковані у новій цікавій рубриці журналу «Дзвоник», що видається Союзом Українців України.
"Вранці білченятко встало,
Хмизу в’язку назбирало,
Понесло його до хати
Підстелити й подрімати.
З неба сніг собі, кудлатий,
Стелив постіль, аби спати..."(Галина Мирослава)
"Поруч міста річка текла,
А над нею у чаші гнізда
На дереві, якому ще рости,
Оселилось два дрозди:
Дроздиця, голосиста птиця,
І молодий дрізд,
Що вміло тримав свій хвіст.
А в тім гніздечку
З'явилось яєчко
Блакитне, ще й в крапочки,
Нерівні, як ляпочки...."(Галина Мирослава)
Пропоную учителям та школярам давно складений мною тест до казки Василя Сухомлинського "Пелюстка і квітка".
"В одній ведмежій родині було троє ведмежат. Двоє слухняних, а третє — не дуже. Звали їх Тік, Так і Ток. Неслухняного ведмежатка звали Ток. Жили вони собі в лісі, гралися, полюбляли солодкі ягоди і, звичайно, мед. Одного разу, коли ведмежата пішли до лісу збирати ягоди, Ток вірішив, що він самостійно може шукати ласощі, і пішов на ту стежечку, яку забороняла мама, до вуликів. Вибіг Ток на галявинку, а там вулики стоять — які хочеш — і сині, і червоні, і жовті. «Це до них бджілки медок свій несуть, — подумав Ток, — виберу я собі найбільшого вулика та наїмся меду досхочу!» Була це обідня пора, і всі бджілки саме працювали, тож вулики були порожні. Заліз Ток у вулик. Ой же хороше йому там, ой смачно! А наївся так — ген он пузо до носа тирчить..." (Юлія Хандожинська)
"Папуга Рейнер летів погратися з Тамриком, котик Тамрик з ним не дружив, проте Рейнер любив збиткуватися над Тамриком..."
(Катерина Михалевич)
Мене звати Катерина Михалевич. Мені 11 років, і десь уже 4 роки я пишу розповіді. Найбільше подобається писати про котів-вояків. Коли історія придумана, записую її у маленьку книжечку. Роблю її з аркушів із зошита, сама придумую малюнки та оздоблюю.
"З неба зіроньки летять. Стоять дерева срібні. Катруся задивилася на сніжини чарівні, які лягали ніжно на долоні. "Матусю, сніжини-красуні мерехтять і тішать око. Хто ж так вирізьблює їх майстерно?" — Катруся запитала. "Доню, Бог створив світ мудро, тому все навколо сповнене Любові та Добра. Радість буття — це фарби різнобарвні," — матуся їй відповіла." (Людмила Кибалка)
До другої частини добірки ліричних пісень на слова Сергія Губерначука (музика композитора Володимира Чернявського) увійшли: «Твоїм очам», «Рубінове яблуко», «Пошепки», «Про що мій лист тобі говорить?», «Зоряний коханий», «Сяйво ясного дня», «Повертайся, мій любий, додому», «Висота», «Сни твої розвіються», «Цілуй мене», «Некрасива, «Луна засніжених гір», «За склом», «Юна», «Прощай».
До цієї добірки ліричних пісень на слова Сергія Губерначука увійшли: «Віола», «Склади мене» (Моїй любій дружині Єлені), «Синій птах», «Яблунева весна», «Щось тебе не видно…», «Пливу всім плином по Тобі…», «Ходить вітер по дорозі…», «На зоряній естраді», «Матіоловий сон», «Зустріч», «Ця світла ніч», «Серпневі сни», «За хмарами», «Сопілка», «Юний вітер», «Не спокушай мене», «Гладіолуси в осіннім саду».
"Синє небо. Жовті луки.
Предковічний храм.
Вільні дзвони. Срібні звуки.
Все належить нам.
Час веде сюди дороги
звід усіх усюд.
Ми знайшли свою свободу тут.
Україна веселкова –
мирний ореол.
Чиста врода світанкова.
Юний рок-н-рол.
Центр великої Європи
неповторний світ,
хор зірок і анґелів політ."(слова Сергія Губерначука,
музика Володимира Чернявського)
.jpg "Поет Сергій Губерначук")
"Жив собі руденький котик Няв. Любив котик поніжитися на сонечку і спинку погріти, а ще любив смачно поїсти. Подобалася йому рибка свіженька, і м'яско, та найбільше любив Нявчик сметанку. Звісно, вона йому нечасто перепадала, бо потрібно було мишку зловити або курчат малих стерегти. А от Нявчику це було лінь. Тож лежав він собі і грів бочок, аж бачить - іде бичок Тимофій та так радісно вибрикує, що вже ж щось та й той бичок знає. "Гей, бичок, а куди це ти ідеш?" — поцікавився котик. "Жарко мені, поспішаю до мами корови молочка попити." "Тобто, як це? Ти ось так прийдеш і вже тобі свіженьке молочко просто так?" — від здивування округлив очі кіт..." (Юлія Хандожинська)
Читаймо та слухаймо разом з нашими малючками цікаві казочки від Юлії Хандожинської:
.jpg)
"Я хочу зиму!
Я хочу сніг!
Я хочу чути
Твій звучний сміх!
Я хочу зиму!
Я хочу сніг!
Я хочу радість,
Щастя навік!"(адаптація українською — Alex Marti)
Жартівливі пісні композитора Володимира Чернявського на слова Сергія Губерначука – тексти та ноти
До добірки жартівливих пісень на слова Сергія Губерначука (музика — Володимира Чернявського): «Сільська, весняна і весільна», «Спи, моя радосте», «Коста-Ріка», «А красива дівчинка була», «Тропічна полька», «Сложно» (Танго), «Ой, мил ты мне».
"У цьому дописі поговоримо про вибір орнаменту. До списку моїх найулюбленіших орнаментів не можуть не входити гуцульські писанки. Мотиви різні є. Окремо слід говорити про жовтогарячі космАцькі писанки, але зосередимося на інших орнаментах, поданих у книзі відомої писанкарки-дослідниці зі Львова пані Віри Манько “Українська народна писанка". У таблиці, де подано традиційні писанки Івано-Франківської області, мою увагу привернув один гуцульський орнамент. Він є на трьох різних писанках. Пані Віра зазначає, що походить орнамент з Гуцульщини. Одну з писанок ідентифіковано як таку, що взята з села Криворівня..." (Ірина Михалевич)
Оксана Давидова. Казка «Чарiвна Нiч»
"Чому людей лякає це просте слово “млин,” яке пахне вітром, і сонцем, і духмяним зерном, мука з якого так лоскоче у носі, що хочеться навіть чхнути, згадуючи це все. Що в ньому особливого? Ця казка зовсім не казка, а найправдивіша історія в світі. І якщо колись тобі стане лячно в моторошній темряві, згадай її. Десь далеко-далеко, куди й дороги немає, стоїть невеличке село. Село, як село: хатки з садками, церква з дзвіницею, ставок з рибою, ліс, ріка і млин. Все, ніби, звичайне, але коли хтось промовляє останнє слово, то всі хрестяться і тихцем плюють через ліве плече. Чого ж бояться селяни? А невже я не сказала, що в цьому селищі не оди вітряк, а два? Один — новий і веселий, в якому мелють муку і обмінюються плітками, а інший… лише поглянувши на нього стає моторошно. Старезний, чорний від тисяч вітрів і дощів, похилений і розсохлий, він стоїть на пагорбі, моторошно завиває вітром в щілинах і дивиться на село єдиним віконцем під дахом, ніби погрожуючи кострубатими крилами. Кажуть, що в ньому живе нечиста сила. А все тому, що…" (Оксана Давидова)
"Я зараз хвалитимуся: от стане тепло і ми всією родиною помандруємо до справжніх фортець! Спочатку поїдемо в Кам’янець-Подільський. А ще зазирнемо в Хотинську фортецю. Взагалі – це я вигадав Україною мандрувати! Якось ми кіно дивилися. А там – мужні лицарі в обладунку, і міцні вороги, і гострі стріли! І штурм фортеці… оця фортеця мене і вразила. Я зітхнув і промовив: "Ех… От щастить тим, за кордоном. У них он які фортеці є! А в нас що?! Самі вітряки!" Татко аж чаєм похлинувся: "Так це ж наша, українська фортеця і є! Хіба ти не знаєш, скільки в Україні справжніх фортець?!" Виявилося, що я зовсім нічого не знаю. Ми з татком до самої ночі в Інтернеті сиділи. Друзі!.. Виявляється, у нас справжніх височенних і широченних фортець з вежами, підземеллями, вузькими бійницями і казематами – повно! І до них можна просто поїхати і руками помацати. Ой, в мене аж пальці затерпли, коли я уявив, що можу доторкнутися до стіни, яку колись справжні лицарі захищали..." (Оксана Давидова)
"Карасик був ще зовсім маленький – він народився лише цієї весни. І йому все-все було цікаве. Він веселився під теплими сонячними промінчиками, які прогрівали воду в рідному ставку карасика. Промінчики світили крізь зелені водорості і здавалося, що тут цілий підводний ліс! В ньому так весло було грати в хованки разом з іншими рибками! Та одного дня стало трохи прохолодніше. Сонечко світило вже не так ясно і у підводному світі стало похмуро. Карасик задивлявся вгору розмірковуючи – чому це могло статися? Він бачив, що поверхня води стала мутною і по ній бігли хвилі. Раптом якась зелена риба з’явилася вгорі, просто на поверхні води. Звідки вона взялася?! А за нею так само нізвідки з’явилася ще одна зелена риба, і ще… Вони плавали тільки вгорі, на поверхні води, і не пірнали глибше. А карасик так хотів з ними познайомитися!.." (Оксана Давидова)
