"Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру і задрімає зимовим спокійним сном. Тоді шкурка в лисиці робиться густа-іуста, та лискуча, та пухната, а, як відомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро, що має наукову назву — горжетка..." (Остап Вишня)
"Славко і Людочка жили поруч: отут була Славкової мами хата, а як трохи далі пройти — жила Людочка з своєю мамою. А за хатою Славкової мами був великий сад. В тому садку росли яблуні, груші, сливи, малина, смородина і навіть абрикоси. Завідував тим садком старенький дідусь-садівник, який дуже любив і Славка і Людочку і дозволяв їм гуляти в саду. Вони були діти слухняні і не псували ні дерев, ні кущів, ні квітів. От настала весна. Зацвіли вишні, сливи, яблуні. Побігли Славко і Людочка до саду. Ой, як же хороше в садку навесні! Усе цвіте, пташки співають, бджілки гудуть, мед носять, сонечко припікає. Славко і Людочка побігли в малинник. Прибігають до одного куща, а звідти якась сіренька пташка тільки — пурх! — і полетіла..." (Остап Вишня)
"... У поета-гумориста —
В цьому впевнився вже я —
Мусить бути особиста
СМІХОЛОГІЯ своя.
Не годиться без системи
Розгортать житейські теми..."(Павло Глазовий)
"Вихваля свого синочка мати на всі боки:
- У студії при театрі вчиться вже два роки.
Дуже довго муштрували хлопця режисери.
Аж тепер він дочекався першої прем’єри..."(Павло Глазовий)
"Двоє друзів тихо йшли полем попід гаєм.
Раптом дивляться: ведмідь з яру вибігає.
Перший вигукнув: "Біда! Буде нам рахуба!" –
Кинув друга і пришком вискочив на дуба..." (Павло Глазовий)
Гуморески Павла Глазового для дітей: "Де беруться діти", "Онучок", "Буйні предки", "Іменини", "Помічник", "Маленький дачник", "Хіба це діти?", "Після авансу", "Харя", "Син божий", "Коріння й насіння", "Перший лист", "Добра зміна", "Кругла хата", "Допитливий син", "Романтики", "Інтелігентна розмова", "Живий приклад", "Старий знайомий", "Жора й Лора".
"В зоопарку батька
Запитав хлопчина:
– Чи то правда, що від мавпи
Походить людина?
– Правда, мовив батько. –
Наука доводить,
Що людина, безперечно,
Від мавпи походить."(Павло Глазовий)
"— Ахи! — гукнув старий павук,
Уздрівши юну муху.—
Ти так гудеш, що кожен звук,
Як музика для слуху.
За дивну талію твою
І за гарненькі ніжки —
Я все покинув би й пішов
Хоч на край світу пішки.
Ти — як перлина, як топаз,
Ти — як іскрина синя..."(Павло Глазовий)
"Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що зкраю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови..."(Павло Глазовий)
„Пальчикові" ігри - вiршованi рядки, що ілюструються за допомогою ритмічних pyxiв рук, пальчиків. „Пальчикові" ігри допомагають батькам не тільки розвивати мовлення та iнтeлектуальнi здiбностi дитини, а й приносять задоволення від проведеного разом часу, допомагають у хвилини плачу, стають у пригоді для створення ритму впродовж дня. Тексти пальчикових ігор.
Петро Павлович Ребро - визначний український письменник, один із найвідоміших сучасних гумористів і сатириків, громадський і культурний діяч.
"Ці жарти і рідні, і любі мені
(Тим паче, що й сам я з козацького роду),
Хоч деякі — вельми дотепні й смішні —
Я чесно позичив у свого народу.Про гумор його, далебі, знає світ.
Байки його, мудрі, дошкульні й веселі,
Живуть на землі, мабуть, тисячу літ,
Осяюють щедро і душі, й оселі.Сміятися він споконвіку любив.
Чому ж моє серце щемить потихеньку?
Подейкують, Авеля Каїн убив,
Коли розповів той стару побрехеньку." (Петро Ребро)
Що перше спадає на думку, коли думаєш про письменника Ярослава Стельмаха? Мабуть, його безмірна любов до слова, до мов. Найперше — побожне ставлення до рідної, української мови. «Для мене кожне українське слово на вагу золота», - бувало, повторював він, заглиблюючись у літературні й словникові мовні розсипи, синонімічні, антонімічні ряди, а також заслуховуючись усними діалектними говірками. Літературну працю розпочав у студентські роки. Його славні, сповнені гумору дитячі оповідання ввійшли до хрестоматій і шкільних підручників. Найбільшої популярності Ярослав Стельмах набув як драматург, п’єси якого йшли майже на всіх сценах України і за її кордонами... Читайте повісті Ярослава Стельмаха: "Вікентій Прерозумний", "Голодний, злий і дуже небезпечний, або якось у чужому лісі" (повість-казка), "Найкращий намет", "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера".
"Котька давно мріяв про цікаві пригоди. Але пригоди, які чекали його на базі відпочинку «Бережок», йому й не снилися… "Котька - неголовний герой цієї книжки. Такі, як він, не бувають головними героями. Такі, як він, - це маси. Таких тисячі і мільйони… І не відмінник, і не двієчник. І не бешкетник, але й не тихоня. Як усі бігають на перерві по коридору, то й він бігає. Як усі галасують, то й він галасує. Як усі мовчать, то й він мовчить..." (Всеволод Нестайко)
"Вася Глечик мріяв стати героєм. Але про це не знала жодна жива душа. Не те що в їхньому четвертому «Б», а взагалі у світі.
Бо якби хтось дізнався, сміху було б на всю школу. Ви ж погляньте тільки на Васю. Щуплявий, маленький. Шийка тоненька, вуха великі, від стовбурчені ще й окуляри на носі. Ні, на героя Вася не схожий. НІЯК. Валера Костенко, з яким Глечик сидів за однією партою, героєм стати не мріяв. Просто тому, що Валера героєм був. Височенький, стрункий, чорнявий, і в очах шмигляють швидкі бісики, які свідчать про те, що у Валериній голові весь час народжуються відчайдушні сміливі задуми – оббризкати водою дівчат, розбити у туалеті лампочку, закинути портфель товстуна Борі Бородянського на дерево абощо. Навіть забіяка й хуліган Ігор Горенко, який лупцював усіх у четвертому «Б», до Валери не чіплявся ніколи. І ябеда Люська Бабенчук ніколи на Валеру не «капала». Бо Валера був, як то кажуть, молоток! Вася дивився на Валеру із захопленням і щирою заздрістю. А Валера дивився на Васю поблажливо і трошечки зверхньо. Так, як дивляться у школі всі герої на всіх негероїв...." (Всеволод Нестайко)
Існує вже багато розвиваючих мультиків, що вчать наших малят розрізняти кольори, рахувати, читати, пізнавати світ. В допомогу батькам — збираємо найцікавіші з них у цьому розділі.
"З акації долинає злива пахощів. Дідусь сидить на призьбі. Думає. Про що він думає? Ні про що. Рахує падаючі квіти. Дивиться в глибінь саду. Чухає голову. І знову рахує квіти, які струсив вітерець. Його сивe кучерявe волосся схоже на суцвіття білих квітів; брови, вуса, борода... на них сніжило багато нелегких років. Тільки дідусеві очі залишились такими, як колись: добрими та ласкавами. ‒ Хто грюкнув ворітьми? Я думав, щo розгулявся вітер... о, дідусеві коники! Хлопчик і дівчинка, рум᾽яні та повнощокі, поцілували руки татуся-дідуся..." (Барбу Штефенеску Делавранча)
Дитяча збірка Сергія Ґуберначука представляє цікаві й яскраві образи, які поєднуючись із колористикою ілюстрацій, спонукають дітлахів до читання, сприяють їх розвитку, заряджають оптимізмом. Вірші випромінюють наївну дитячу радість і захоплюють маленького читача добрими історіями, відчуттям казки й дива. В оригінальній формі піднімаються питання любові до України, доброго відношення між людьми, краси природи, навчання і пізнання нового. Дотепні вірші, самобутні думки поета, яскраві ілюстрації, що мають позитивну енергетику, будуть не тільки до смаку, але й на користь дітям. Діти дошкільного та молодшого шкільного віку зможуть отримати задоволення, набути нових знань. Книжка ніби розмовляє з читачами, надихає перечитувати вірші, розуміти їх суть і мудрі поради. «Тобі, золотко моє…» – це сучасна, світла й жива поетична збірка, її слова та ілюстрації ніби дихають.
"Коста-Ріка", "Сяй", "Сільська", "весняна і весільна", "Тропічна полька", "Авантюристка", "Пісенька про прийми", "Там, де ти", "Давай-давай", "Мазохіст", "Цілком таємно", "Тисяча ночей", "Мадаґаскар", "А красива дівчинка була", "Космічна лічилка", "Поцілунок", "Якби то поїзд", "Принцеса цирку", "На зоряній естраді", "Рай" - такі пісні на слова Сергія Губерначука увійшли до цієї добірки.
