Володимир Рутківський пише для дітей і тому пише з погляду дитини, з площини й обширів, найприродніших для неї — рідного дому, свого села, краю… Це дорослий може охопити подумки весь час свого буття, усі простори Батьківщини чи й планети. Дитині ж подібний погляд не притаманний та й неможливий. І беззаперечний талант й майстерність Володимира Рутківського саме як дитячого прозаїка, нині, певно, найкращого в Україні, полягає у цьому тонкому відчутті дитячого часопростору, в умінні розгортати текст, не виходячи за межі відомого на дану мить юним героям. ... Письменникові взагалі не притаманна вигадана змодельована казковість, оскільки для нього найбільше диво — сама людина. Чудесне у його текстах зазвичай має цілком природне пояснення і твориться людськими руками. Йдеться не лише про приручених вовків замість козаків-перевертнів у «Джурах…» чи Велеса-Овсієвого онука у «Сторожовій заставі», а й про Бухтика, котрий як Вінні-Пух чи Карлсон, є, по суті, вигадкою головного героя, чи про Ягу-Катрусю, що знову «вилюдніла» завдяки щирому людському співчуттю тощо.
"Чи то того, що тобі за сімдесят і ти ідеш не на ярмарок, а з ярмарку, чи пережите раніше взнаки дається, але ночами часто сняться тривожні, навіть кошмарні сни. А найбільше тривожить мене Ялешка Плакида: вона показує мені пухлого мізинця із зламаним нігтиком — прохає отакий мізерний шматочок хліба, якого в мене нема... І коли онуки питають: "Дідусю, чого не спиш?" — відповідаю колись почутим жартом: "Наполеон казав, що чоловікові треба спати чотири години, жінці — п'ять, а дитині — шість. Отже, ви ще спіть собі на здоров'я". Нащо їм знати, що мені сниться Ялешка (так ми в школі називали Єлизавету). Вона в нашому класі була завжди чистюлька, тому й була в класній санкомісії. І ніколи не казала: "А чого в тебе брудні руки?", а радила: "Добре помий руки споришем після того, як нариєш черв'яків для своєї вудочки". Вона добре знала наші звички. Я був старостою класу. Ще з першого класу наша вчителька Марія Іллівна Курило, білоруска, з трохи покопаним віспою обличчям, завела порядок: ще до її приходу, тільки пролунає дзвінок на уроки, староста робить перекличку. Наш "математик" Фадей Цибулько своїми чорними, як вуглинки, очима нишпорив по класу, виявляючи відсутніх..." (Карпо Гулак)
"Всі ми знаємо, що десь колись перед кимось точно завинили. Можливо, мимохіть чи випадково. Йдеться мені не про ті провини, за які сварить бабуся чи часом карає батько — розбиті шибки, подерті черевики, підбите око сусідського хлопчини, підстрижена лялька чи кепська оцінка з математики. Бо найгірша провина — скривдити когось, образити чиїсь добрі почуття. Або ще — просто залишитися до когось байдужим, обійти своєю увагою. Коли я забуваю бути до людей уважною, чемною і доброю, мені щоразу пригадується мсьє Жак. Мсьє Жак приїхав зі школи в паризькому передмісті. Впродовж цілого березня він замість нашого вчителя мсьє Анатоля навчав нас французької мови..." (Катерина Бабкіна)
"Зубасті задачки" - книжка ігрових розвивальних завдань для дітей 7 - 11 років, яку Кузько Кузякін створив і в яку вклав увесь свій чималий піратський досвід. Його задачки допоможуть дітям навчитися уважніше дивитися на світ, глибше пізнати мову, мислити творчо і критично. Головна ідея кожного розвороту – це поєднання різних за рівнем і тематичним спрямуванням завдань. Більшість із них доступні для розв’язання звичайною дитиною.
"Дитячий кобзар" – це не просто збірка найвідоміших віршів Тараса Шевченка, а художнє видання з яскравими ілюстраціями. Картини Марини Михайлошиної підкреслять слова Великого Кобзаря та привернуть увагу як маленьких, так і великих читачів. Тут і українське село з біленими хатами, і козак, що збирається у довгу дорогу, і, звичайно, кобзар, що на кобзі грає та пісні про славетне минуле наспівує. («Видавництва Старого Лева», 2012 рік, 64 стор. Ілюстрації: Марина Михайлошина)
Дотепні, пізнавальні, кумедні й вигадливі – і це ще далеко не всі означення, якими можна окреслити «Казки зі Львова» відомого українського поета Ігоря Калинця. Будь-хто й будь-що може стати героєм його казки: повітряна кулька й чортик, квіти, столик рококо, капчики, загадковий Ваннух, дивний і невидимий Пан Ніхто чи Хлопчик-Фігурка, якого на запітнілій віконній шибці намалювала пальцем дівчинка...
Україна цьогоріч уже утретє перемогла на Європейській математичній олімпіаді серед дівчат. Оля Шевченко та Аліна Гарбузова з Харкова, Аліна Ян і Юлія Здановська з Києва набрали загалом 126 балів і посіли перше загальнокомандне місце серед команд з 44 країн світу. Цьогоріч математичні змагання провели у місті Цюрих (Швейцарія). А Ольга Шевченко, 11-класниця з харківської гімназії №45, стала переможницею олімпіади, розділівши перемогу з Куі Куі із США, розв'язавши усі задачі правильно.
Микола Олексійович Ведмедеря — талановитий композитор, який вміє зачарувати новими мелодіями, що народжуються в його серці від поезій, що надихають... На сьогодні у творчому доробку композитора понад 30 збірок пісень для дітей. Микола Олексійович мешкає у місті Лозова, що на Харківщині; закінчив Харківське училище культури. Наразі пан Микола працює музичним керівником у закладі освіти.
Насування епохи ІТ-технологій вимагає структурування великого обсягу інформації і без візуалізації тут не обійтись. К. Д. Ушинський писав: «Розум є не що інше, як добре організована система знань». Система, в перекладі з грецької, означає – ціле, складене з частин з’єднання. С. Л. Рубінштейн свого часу зазначав: оскільки все в реальному світі системне, взаємообумовлене і взаємопов’язане, то і знання, що описують різноманітність форм цього світу, повинні бути системними. А системні знання – це знання, що вибудовуються за логічною схемою.
"Слова нашого земляка Івана Івановича Огієнка, борця за щасливе життя народу, вражають болем за долю своєї землі. Справжній син України написав: "До тебе, український народе в розсіянні, це щире слово моє. Шалений буревій схопився на твоїй нещасливій Батьківщині й розвіяв дітей її, немов осінній вітер пов’яле листя восени. І по цілому світу немає закутини, де не пробували б недолею вигнані українці, в більшому чи меншому скупченні. Проте й на чужині скрізь вони пам’ятають про свою незабутню Батьківщину, про свою Матір-Україну, що кривавиться в недолі..." (митрополит Іларіон)
Система виховання та навчання за Ш. Амонашвілі – це "педагогіка цілісного життя дітей та дорослих", яка будується на началах гуманності й віри в дитину, вихованні творчістю і співпрацею педагогів із дітьми, де в якості педагогів розуміються також батьки.
Коротенькі віршики з різних збірочок для малят від української поетеси та письменниці Галини Демченко: "Водичка", "Калачі", "Білочка", "Таня", "І нащо хвоїнки?", "Ялинка", "Юрасева іграшка", "Боровичата", "Тане сніжок", "Весняні струмочки".
"На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь...
Це вогонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя", — писав той, хто висвітив цим вогнем найтемніші куточки життя народу, змалював їх перед цілим світом - Іван Франко. Крім того, він збагатив своєю працею багато галузей європейської науки.
"Лагідна рука" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Ласкавий вітер і холодний вітрюга"
"Ластівки прощаються з рідним краєм" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Легенда про золоте зернятко істини" - зі збірки "Бути людиною"
"Легенда про золоте зернятко істини" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Легко на душі" - з добірки "Зламана яблунька"
"Ледар і сонце" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Ледача подушка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Ледаще все непутяще" - з добірки "Зламана яблунька"
"Лижі й ковзани" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Лижі й ковзани" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Лисенятко-першокласник" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Лисиця й мишка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Лисиччині ліхтарики" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Лисиччині ліхтарики" - зі збірки "Куди поспішали мурашки"
"Лисиччук-першокласник" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Ліс весною" - з добірки "Зламана яблунька"
"Ліхтарик" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Ліхтарик" - зі збірки "Не забувай про джерело"
"Любий синок" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"Любов і жорстокість" - з добірки "А пісня жива"
"Людина з гарячим серцем" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Людина з гарячим серцем" - зі збірки "Материне поле"
"Людина незламна" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Людина принесла життя" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Лялька з відбитою ручкою" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
Лана Виноградова - молода, перспективна поетка. Вона має вищу педагогічну освіту - у 2008 році закінчила Ніжинський державний університет за двома спеціальностями: вчитель англійської мови та зарубіжної літератури, української мови та літератури. "Пристрасть до написання текстів ніколи мене не залишає. Із задоволенням пишу про те, що добре знаю, вивчаю те, чого не знаю, і читаю про все на світі. Можу писати красиво, можу інформаційно, можу спонукати до дії і мотивувати..." - розповідає пані Лана. Направду, вірші, які пише Лана Виноградова як для дітей, так і для дорослих, - надихають до світлих роздумів, розповідають про усе найцікавіше, що оточує нас з Вами... Читаймо!!! :)
"Жоден мандрівник поки що не натрапив на Країну Диварликів, хоча лежить вона в Україні, на звичайному острівці в Чорному морі. З неба острівець можуть помітити лишень гострозорі птахи та швидкісні літаки. Проте ні ті, ні інші нічого не повідають людям. А з глибин моря острів бачать тільки найуважніші риби, а також шпигунські підводні човни. Та вони теж тримають його існування у таємниці. А тимчасом у Країні Диварликів живе дуже багато незвичайних істот. Звати це дивовижне плем’я диварликами. У кожного диварлика є своє ім’я — зовсім як у нас, у людей. Звідки взялися диварлики? Їх колись вигадали діти — намалювали чи нафантазували. У кожного диварлика є своя особлива риса характеру. Вони не дуже лагідні, не надто симпатичні, багато хто з них страшенно вередливий! Може, тому що ніхто не дбає про їхнє виховання. Ніхто не бавиться з диварликами і не любить їх. Тож вони живуть так, як живеться. Сваряться диварлики щодня..." (Лариса Демченко)
Цю книгу Лариса Ніцой написала багато років тому, але деякий час не наважувалася на її публікацію, тому що вважала, що суспільство може не сприйняти подібну дитячу книгу, написану в веселому пригодницькому стилі. Головний герой книги - хлопчик на ім'я Олег. Розумний, начитаний, кмітливий і ... в інвалідному візку. Через непристосованості школи до інвалідного візочка Олегу доводиться вчитися вдома. Але одного разу головний герой разом зі своїми кращими друзями Любомиром і Василиною відкривають для себе свою школу з абсолютно нової сторони. Виявляється, раніше їх звичайнісінька школа була палацом. А де палац, – там скарб і пригоди. Разом трійця вирушає на пошуки скарбів, не останню роль в яких виконають дві бабусі головних героїв.
Якщо середню зірку «хвоста» Великої Ведмедиці подумки з’єднати прямою лінією з Полярною зіркою та продовжити цю лінію далі, ми побачимо сузір’я Кассіопеї, яке за обрисами нагадує перевернуту й трохи розтягнуту літеру «М» (чи латинську «W»). Це сузір’я давні греки назвали на честь міфічної цариці Кассіопеї: у його обрисах вони вбачали царицю, яка сиділа на троні.
Зимовими вечорами над південною стороною обрію красується найефектніше сузір’я неба — сузір’я Оріона, що впадає в око своїми сьома яскравими зірками, з яких розташування чотирьох нагадує гігантську літеру X, а три інші, витягнуті в ряд, перекреслюють цю букву посередині. Праворуч від верхніх яскравих зірок, а також лівіше й вище від них видно дві дужки зі слабких зірок, звернені увігнутістю до яскравих зірок. Стародавні греки назвали це сузір’я на честь міфічного велетня — мисливця Оріона. Три середні яскраві зірки відображали мисливський пояс, до якого привішено меч — ряд слабких зірок, розташованих вниз від пояса. Сучасна астрономія теж часто користується цими термінами — «пояс» і «меч» Оріона. Надзвичайно цікавою є легенда, завдяки якій виникли сузір’я Оріон і Скорпіон.
"Небо глибоке засіяне зорями,
Що то за божа краса!"(Михайло Старицький)
