"У похмурому підземному палаці перед каміном, де ледь жевріло темно-синє вогнище, сидів Начальник Канцелярії Нічних Кошмарів Пан Морок. На ньому був чорний оксамитовий плащ з каптуром, що закривав обличчя. Якби не плащ і не синє полум’я в каміні, ми б з вами пана Морока просто не побачили. Бо весь він був із темряви. Саме про це він і співав, перебираючи струни чорної гітари. Коли у пана Морока був гарний настрій, він любив поспівати під гітару. Аж тут згори до палацу провалилися схвильовані Баба Яга та її молодший брат Бабай..." (Всеволод Нестайко)
"Весною у лісовій школі почалися заняття. Зібралися у перший день учні на Великій Галявині біля школи. І раптом бачать — у них незвичайний новачок, сонячний зайчик Терентій. З сонячним ранцем за плечима, у картузику — все як слід. "Ой! Який гарненький!" — скрикнуло рисеня Раїска Мняу. І лісові дівчатка: білочка Вірочка Вивірчук, свинка Хрюша Кабанюк, козеня Зіна Бебешко, лосеня Соня Лось — одразу обступили Терентія і почали радісно ойкати та айкати… А от шкільні забіяки Вовчик Вовченко та Рудик Лисовенко радості не виявили. "Мало нам зайчика Косі Вуханя було! Так ще сонячного Терентія підкинули!" — пхикнув Вовчик. "Точно!" — підтакнув Рудик..." (Всеволод Нестайко)
"Серед Казкового Лісу здіймалася висока Скеляста Гора, і на захмарній вершині тієї Гори у розкішному Мармуровому Палаці жила родина гологолових і голошиїх грифів-кондорів, найбільших і найсильніших птахів світу. Родина невелика, всього троє: Грифон Грифонович Кондор, його дружина Грифонія Грифонівна та синок Грифа. Грифон Грифонович був Президентом Пташиної Республіки. Хоча ніхто його, чесно кажучи, на цю посаду не обирав. Та коли проголосили Республіку, не було аніякісінького сумніву, хто буде Президентом. Адже всім відомо, що Президентом завжди обирають найрозумнішого і найдостойнішого. А такими, як правило, вважають себе найсильніші. І сорока Скрекекулія без усяких виборів облетіла всю Пташину Республіку і всім сповістила, хто віднині Президент..." (Всеволод Нестайко)
У добірці надзвичайно цікавих і веселих казок для дітей від Всеволода Нестайка знайдете: "Про комарика Зюзю", "Пригоди близнят-козенят", "Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця", "В Країні Сонячних Зайчиків", "Чарівне дзеркальце або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків" та "В Країні Місячних Зайчиків".
До книги Всеволода Нестайка "Неймовірні детективи" увійшли такі повісті:
"Біжить зимовим лісом Дід Мороз. За спиною — здоровенницький мішок з новорічними подарунками для дітей. Аж тут із-за куща несподівано вистромилася довга палиця, схожа на держак від мітли. Дід Мороз перечепився через неї і бебехнувся на землю, боляче вдарившись коліном об пеньок. Мішок покотився, розв’язався, подарунки посипались у сніг. Ох! Що ж це таке? Так болить коліно!.. Тепер клопіт матиму, бо тепер кульгатиму! А мені ж треба поспішати… І подарунки розсипалися, збирати треба… Ох, запізнююсь я, запізнююсь!.. А з-за куща почувся тихий сміх, потім свист. Враз знялася завірюха, і той, хто свистів і сміявся, умить зник…" (Всеволод Нестайко)
"Коли він нарешті проклюнувся і вистромив на білий світ свого довгого цікавого носа — сліпуче сонце сяяло з безхмарного неба, на старій вербі весело щебетало птаство, а лагідний ранковий вітрець про щось грайливо шепотів на вухо шурхотливому очерету.
І рідне болото здалося йому таким гарним, а життя навколо таким прекрасним, що він засміявся від нестримної радості. І ну витанцьовувати в гнізді, весело піднімаючи свої цибаті ноги. Та раптом почув сердитий скрипучий голос: "Ква! Ква! Кум! Чого це ти розкричався, голомозий!" Він обернувся. Недалеко від гнізда на лататті сиділа велика баньката жаба в золотих окулярах..." (Всеволод Нестайко)
До книги "Чарівний талісман" увійшли три повісті:
"Повість про те, як школярі побували в доісторичному часі, і чим це закінчилося".
Читаймо! :)
Відомо, що ХІХ століття відзначилось індустріальною революцією, електрифікацією, відходом від сільсько-господарського суспільства, його прогресом. ХХ століття відзначилося прогресом у фізиці та інженерії для того, щоб робити легшим повсякденне життя, - від холодильників до пральних машин. А ХХІ століття - це однозначно цифровий вік, це Інтернет. Навіть якщо ви хочете стати гонщиком чи грати в бейсбол, чи зводити будинки, всі ці речі перевернуті з ніг на голову програмними засобами. Суть цього всього - у винахідливості. Це стосується того, що ми дивимось на світ і ми не задоволені тим, що навколо, і ми задаємо питання. Якщо я не навчитися програмувати, то це буде все-одно, що не вміти читати. Майбутнє для нас буде закрите. Якщо ви у професії програмування, то перед вами відкривається океан можливостей можна обирати ту галузь, в якій хочете працювати.
Дженс Бергенстен, провідний дизайнер і розробник Minecraft, представляє основу інформатики для дітей. Використовуючи візуальну систему кодування, ви можете вивчити основи програмування і створити свою власну гру з Minecraft-зірками Стівом і Алексом.
Дуже корисними для вивчення іноземних мов є саме вірші, пісні, казки, римівки, а також ігри. Природнім шляхом діти розвивають слух, навчаються вимові, інтонації та наголосу; вивчають слова та мовні структури. Пісні та римівки чудово сприймаються дітьми, малята люблять усе ритмічне та музичне, вони засвоюють це легко та швидко, тому що дістають від цього задоволення.
Як зацікавити малечу навчанням? Відточити її навички та вміння? “Підтягнути” з певних дисциплін? Цими питаннями переймаються батьки не лише школяриків, але й дошкільнят. Поринати в країну знань потрібно поступово й правильно. І тоді малеча буде крокувати по ній впевнено, легко та з захопленням. Аби допомогти батькам заохотити дітей до навчання, відточити їхні вміння та отримати необхідні знання, видавництво “Ранок” ТМ “АРТ” вирішили створити низку зошитів із різноманітними практичними вправами. Їх полюбили дорослі й малі та використовують не тільки вдома, а й у навчальних закладах. Адже вони створенні кваліфікованими вчителями, дбайливими батьками з урахуванням освітніх програм. До того ж, апробовані дітьми різного віку. Перші навички з яких потрібно починати це математика, читання та письмо. Бо маючи впевнену базу знань з цих дисциплін, набагато легше засвоювати інші.
"Під кущиком самотньо сиділа буква А. Підійшла до неї буква М, та й каже:
— Давай дружити!
— Давай!
Взяла буква М букву А за руку і утворився склад МА. Вийшли вони на вузьку стежку. А пішла першою, а за нею М. І утворився склад АМ..."(Ольга Зубер)
"Гаряча квітка" - з добірки "Важлива звістка"
"Гаряча квітка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Гвинтик" - з добірки "Байдужий пеньок"
"Говорити без дозволу не можна" - зі збірки "Сергійкова квітка"
"Горбатенька дівчинка" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Гостини" - з добірки "Важлива звістка"
"Гостини у горобини" - з добірки "Важлива звістка"
"Гроза у лісі" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"Гудуть, а меду не приносять" - зі збірки «Куди поспішали мурашки»
Коротеньке оповідання Галини Демченко про те, як до нас приходить зима...
"Давно, давно — ніхто й не пам’ятає, коли саме,— жив собі на світі один Чоловік. Піде було він на полювання, наловить риби, назбирає коріння дикої трави. А все ситий не буває. Якось-то він довго нетрями блукав. Зголоднів, ноги натрудив. А так-таки нічого і не вполював. Сів і зажурився..." (Галина Демченко)
"Нишком будете сидіти?
Розкажу вам казку, діти.
В давнину, в далекім-краю —
саме де, не пам’ятаю —
без одежі, без чобіт
жив на світі бідний кіт.
І ніхто того не знав,
як сердешний горював..." (Галина Демченко)
"Тосі-тосі рученята,
Тупу-тупу ноженята
Тішать маму, тішать тата.
– Чиї ручки й ніжки?
– Злати.
Золотого дитяти!"(Галина Мирослава)
"...Тільки-но жінки піднялись сходами до Славка, під ногами земля пішла ходором – по селу вдарила артилерія. Один за одним посипались будинки, а з їхньої хати залишилась лише половина.
– Сідайте, – гукнув до них сусід Сергій зі своєї машини, виїжджаючи неподалік на дорогу.
Усі Сергієнки вскочили до машини. Перестрашені й розгублені.
– Слава Богу, що живі, – кинув Сергій, теж Сергієнко, хоча й не родина, і помчав по дорозі, віддаляючи й віддалюючись від страху й небезпеки, – Все буде добре. Головне – живі. Решта – наживне. Якось наладиться. Нам уже нічого не страшно.
– Слава Україні! – виголосив Славко.
– Героям Слава! – відповіли як один всі разом." (Галина Мирослава)
"А у вас було так, щоби ви цілим класом аж вмирали від сміху? А у нас сьогодні було. Коли Мілько перший підняв руку на уроці, аби продекламувати вірш Тараса Шевченка, Ельмаз Муккарамівна відразу виголосила: — Що ж, продовжує Омелян Луць. Мілько, найгігантезніший у нашому класі (я теж вигнався, але мені до Мілька далеко), підвівся над нами, як вежа, поглянув на передні ряди парт, ніби з оглядового майданчика, та з надмірною самовпевненістю голосно почав..." (Галина Мирослава)
