"Олькові на іменини подарували книженцію. Якщо чесно, то годі таку здоровезну підняти. Вона грубезна та ще й з великими квадратними сторінками. Ця книжка про транспорт. На ній так і написано: ''Транспорт''. Олько, повне ім'я якого Олег, але так його ніхто не називає, тільки-но мама йому прочитала назву, на хвильку щез у своїх думках, а за тим раптово звернувся до матусі з запитанням: — А транспорт придумали для спорту? — Скоріше для того, аби полегшити собі життя. Хоча в якомусь сенсі їзду на транспорті можна назвати спортом, — почув мамину відповідь хлопчик. — Транспорт — це ще й транс, — додав тато, поспішаючи на роботу. — А що таке транс? — розвернувся до батьків здивований Ольчик..." (Галина Мирослава)
"Якось на вечерю в санаторії пара зелених дятлів, яких зазвичай називають жовна зелена, запросила дві сусідські парочки дятлів: пару трохи більших за горобця, поміж людьми їх називають маленькими строкатими, та пару трипалих, у яких головними є лише три пальці, хоча четвертий вони теж мають, проте він надто маленький. Малого строкатого дятла, на ймення Макар, жвава дятлиця зелена помітила відразу. Знаєте чому? Бо він має цегляно-червону шапочку. А у неї теж червона. Жовна зелена так ласкаво торкнула його дзьобиком, що дружина малого напружилась, кілька разів повторила ''кі-кі-кі'' та готова була вдарити нахабну зеленокрилку лапкою, відбиваючи залицяння. На щастя, дятел Макар протягнув над коханою своє надійне крило в чорно-білих смужках та з любов'ю зазирнув у її неспокійні карі очі, від чого дятлиця Еля притихла. Йому, щиро кажучи, байдуже, що в дружини не червона шапочка, він шанує її не за шапочку, і чорна шапчина зі вставочкою модного ізабельного кольору* їй надзвичайно личить..." (Галина Мирослава)
«— Ким ти хочеш стати, коли виростеш? — запитала п'ятнадцятирічна Павлинка жвавого й винахідливого дев'ятирічного Микитку. — Фенологом, — впевнено відповів він, — Я хочу вигадати такий фен, який би не затягував волосся всередину, міг працювати без електричного шнура, заряджався від сонця, краще, аби ще якимось способом. Міг бути як маленьким, так і великим, до того ж не ковзати в руці й не розпадатись на частини під час роботи. Павлина ледь стримувала сміх, відколи почула про які фени говорить брат. — Братику, — пояснила вона, — фенологи займаються вивченням змін у живій і неживій природі при змінюванні пір року, вони укладають календарі природи, які допомагають охороняти її й правильно вести господарство...» (Галина Мирослава)
"Агафія Данилівна, наша завучка, зазирнула через прочинені двері класу й покликала рукою Марту Святославівну до дверей. Ми видихнули. Можна розслабитись. Я продовжувала переписувати з дошки нові для мене слова..." (Галина Мирослава)
"— Хто загубив п'ять копійок? — запитала Руслана Зіновіївна, підіймаючи монетку з підлоги.
— Я, — вигукнув Михайлик.
Він швидко підбіг до виховательки, а, побачивши лише одну монетку, розчаровано пробелькотів:
— А я згубив п'ять копійок.
— Так тут і є п'ять, — здивовано проторохкотіла Руслана Зіновіївна.
— Так це ж одна, — буркнув Михайлик.
— Ти мав на увазі п'ять монеток?
— Так, — підтвердив хлопчик.
— А я подумала про номінал. Бачиш, отут намальована цифра 5. Це номінальна вартість. Якщо якась річ коштує 5 копійок, ти за неї платиш оцю одну монетку, але вартістю 5 копійок. Я можу взяти 5 монеток по одній копійці. Дивись, — і вихователька вийняла з шухляди в столі, за який часом сідає, одну копійку та продовжила пояснювати, що п'ять монеток по одній копійці — це теж п'ять копійок..." (Галина Мирослава)
«На стіні кухні п'ятирічний Ростик зауважив календар. Він уже вмів читати великі друковані букви абетки, тож взявся до роботи. Текст, який починався з червоної буквиці ''К'', що займала три рядки, вирішив оминути. Не дивно, адже він був записаний низенькими літерками, які не надавалися до читання. — Тут потрібні окуляри, — подумав, а тоді потягнувся до таблички під текстом. Йому кортіло скласти розклад завдань на цілий тиждень. Перше, що він прочитав, — це дві великі буквочки: ''Ч'' та ''Т'', тобто четвер. Усі дні тижня Ростик знав. Міг поплутати хіба порядок...» (Галина Мирослава)
"Я розшукую одного хлопчика. Скоро буде рік, як намагаюсь його знайти. Це дивна історія. Одного літа ми з батьками гостювали цілісінький тиждень у маминої двоюрідної сестри в Одесі, в центрі Лузанівки*. Я вперше побачила море саме тут і вперше саме тут на великому пляжі спробувала креветки, їх пропонували місцеві люди, що ходили поміж лежаками, матрацами, рушниками, розстеленими просто на піску. Креветки були надзвичайно привабливі, і ми їх лузали як насіння, ще й сміялись:"От звідки назва Лузанівка''. Щодня на лузанівському пляжі на березі Чорного моря ми бачили худенького хлопчика, який мимоволі ставав центром уваги відпочивальників. Він мав незвично білу шкіру, чимось схожу на вершкове морозиво, від погляду на яку ставало дещо холодно..." (Галина Мирослава)
"Антон біг до хати, переповнений бажанням сповістити мамі про сьогоднішній незабутній урок української мови. І коли неня відчинила двері, він тут же з піднесенням випалив: "Антоніми".
— Які антоніми? — не второпала матуся.
— Борислава Остапівна пояснювала нам, що таке антоніми. Розумієш? — і продовжив відхекавшись. — Усі в класі розвернулись до мене, а дехто навіть у долоні заплескав. На честь Антона.
— А, — блимнула очима мама. — Вам Борислава Остапівна сказала, що на честь Антона?!.." (Галина Мирослава)
"У взуттєвому магазині повно людей нині:
Три чешки шукають чешки,
Три в’єтнамки купують в’єтнамки,
Чотири японки вибирають японки.
А два маленькі козаки міряють козачки
І оксфорди, припасовують до ноги
Певно й гордо. Постукують обцасами
Новенькими, з прибамбасами,
Й заглядають на дівчат, що із Риму,
Й гладіаторок шукають одержимо."
(Галина Мирослава)
"Івасик дуже, ні — дужезно, хотів навчитись читати якнайшвидше. Він наполегливо вчив з мамою від букви до букви українську абетку, а як тільки азбука була подолана, Івась з задоволенням погодився на мамину пропозицію читати по складах, розшукуючи назви міст, у яких є заданий склад. 1 червня, у щорічний День захисту дітей, Іванчик від самісінького ранку мав гарний-прегарний настрій. І, сповнений наснаги, відразу після сніданку витягнув з шухляди вчетверо складену карту України, на якій були позначені всі міста й містечка, розклав і почав шукати українські міста, які б мали у собі склад ''чер''. То правда, що не завжди Іванкові пошуки завершувались успішно, проте цього разу хлопчикові таланило. Першим містом, яке він віднайшов на карті, виявився Чернігів. Мама, що сиділа поруч, пожвавилась, коли синочок показав пальчиком продруковану назву..." (Галина Мирослава)
"Світланка любить спостерігати й вигадувати якісь теорії. Її світ переповнений постійними здивуваннями, запитаннями й несподіваними відкриттями. Кожен новий ранок ніби скроплює дівчинку парфумами натхнення й наповнює неабиякою наснагою. У інтернеті Світланця веде свій блог, куди по можливості постить свої чудернацькі багатоколірні зображення, які мама жартома називає постабстрактним живописом. Учора взагалі був особливий день. Коли пополудні Світланя верталась зі школи, вона зауважила, що двоє людей, що йшли попереду й тримались за руки, виписують своїми тілами кириличну літеру ''м'' або латинську ''w'', якщо дивитись на ''м'' згори, з неба, ніби мимоволі кажучи ''ми'' українською й ''we'' англійською мовами. Дівчинка навіть пожалкувала, що її батьки полюбляють ходити не так гарно, а попідруки. Прийшовши додому, Світлана схопилася за олівці й намалювала два дерева, що взялись за руки ледь піднятими гілками, сфотографувала й виклала світлину в інтернеті..." (Галина Мирослава)
"Тітку Альберта, тету, всі родичі кликали тільки Анкою. А сьогодні Аль слухав розповідь про Єгипет у школі й почув, що єгипетський хрест, символ безсмертя й мудрості в Стародавньому Єгипті, називали анком або анкхом. Він аж здригнувся. "Ім'я Анка містить анк – єгипетський ієрогліф "життя"'', – подумав Альбертик і став розглядати на плакаті над дошкою зображення знака біля фараона, угорі він побачив коло, під яким своєрідний хрест. "Такий знак, – сказала Марія Іванівна, класний керівник хлопчика, – використовували також мая і скандинави, тільки вони не називали його анком". Отож, є якийсь зв'язок між анком і Анкою. Спершу Аль подумав, що ім'я Анк пасувало б до якогось чоловіка, хоча такого імені Альберт ніколи не чув. І чоловіка в Анки нема, вона живе сама, хоча поруч з їхньою квартирою. "Треба шукати інший розв'язок", – змикитив хлопець..." (Галина Мирослава)
"Весело розгойдуючись на стільчику, Омелянчик взявся до домашнього завдання з англійської. Він силувався скласти англійські буквиці докупки й отримати слова. Коли мама почула слово ''юнн'', вона перестала перекладати речі й запитала: – ''Юнн''? А що це таке? Як воно пишеться? – Хіба не здогадуєшся? Прислухайся... ''Юнн'', майже по-нашому, відразу ясно, що воно означає ''юний'', спочатку пишеться слово ''ти'': ''вай'', ''ов'', ''ю'', а за ними: ''ен'', ''джі'', – розтлумачував Мілько..." (Галина Мирослава)
"Заблудилося маленьке
динозавренятко —
пролетіло швидкольотом
повз маму і татка.
Бо читати ще не вміє.
Не туди натисло.
Але тато і матуся
Біля нього близько!
— Не хвилюйся, наш синочку,
Просто придивляйся.
Ти серйозний, працьовитий,
У татка удався!.."(Галина Римар)
"...Хочемо познайомити вас з однією дуже славною і доброю людиною, яка змогла своїм люблячим серцем і щирою вдачею перемогти багато незгод у житті. Ми збираємося вам розказати надзвичайну історію життя маленького хлопчика, який народився у простій сім’ї, але став відомим на весь світ… Це Іван Огієнко. Він прожив довге і насичене подіями життя. Щомиті пам’ятав про те, що треба зберегти у собі відчуття дива. Бог дав йому такий довгий вік (90 років і 3 місяці ) задля того, аби він встиг багато зробити для України, щоб ім’я нашої Батьківщини знали в усьому світі й захоплювалися нами, українцями. Через усе своє життя проніс Іван Іванович у серці справжню синівську любов до рідної Україноньки. Вам же цікаво дізнатися про цю непересічну особистість? Тоді ми почнемо розповідь!.." (Кученко Дарина)
"Є у нашій Україні
дуже дружная сім'я:
мама дбає-доглядає
тридцятьох і трьох малят!
Має клопотів доволі!
Її можна зрозуміть —
кожну крихітку-дитину
треба доброму навчить!"(Галина Римар)
"Свято Останнього дзвоника,
літо чекає на нас,
всі підростем, відпочинемо
й підемо вже в другий клас.Менші за нас першокласники
вперше прийдуть на урок,
а ми святкуємо з вчителем
перший Останній дзвінок."(Слова й музика Галини Римар)
"Сонце радісно всміхнулось,
день почався знов новий.
Я до школи вже крокую,
усміхаюся усім.
Мені сонечко моргає,
чую спів я солов'я.
Я – маленька українка
і навкруг - земля моя.
Я – маленька українка
і навкруг - земля моя."(Галина Римар)
Пісні, написані відомою українською поетесою Галиною Римар, – це красиві пісні про Україну, про рідну мову, про маму, про кохання, про новий рік, про зиму, про літо, про природу, про школу, про останній дзвоник.
Мета: познайомитися з учнями, виявити рівень їх знань, розвитку у невимушеній, доброзичливій атмосфері. Вивчити літеру О.
