"Світланка любить спостерігати й вигадувати якісь теорії. Її світ переповнений постійними здивуваннями, запитаннями й несподіваними відкриттями. Кожен новий ранок ніби скроплює дівчинку парфумами натхнення й наповнює неабиякою наснагою. У інтернеті Світланця веде свій блог, куди по можливості постить свої чудернацькі багатоколірні зображення, які мама жартома називає постабстрактним живописом. Учора взагалі був особливий день. Коли пополудні Світланя верталась зі школи, вона зауважила, що двоє людей, що йшли попереду й тримались за руки, виписують своїми тілами кириличну літеру ''м'' або латинську ''w'', якщо дивитись на ''м'' згори, з неба, ніби мимоволі кажучи ''ми'' українською й ''we'' англійською мовами. Дівчинка навіть пожалкувала, що її батьки полюбляють ходити не так гарно, а попідруки. Прийшовши додому, Світлана схопилася за олівці й намалювала два дерева, що взялись за руки ледь піднятими гілками, сфотографувала й виклала світлину в інтернеті..." (Галина Мирослава)
"Тітку Альберта, тету, всі родичі кликали тільки Анкою. А сьогодні Аль слухав розповідь про Єгипет у школі й почув, що єгипетський хрест, символ безсмертя й мудрості в Стародавньому Єгипті, називали анком або анкхом. Він аж здригнувся. "Ім'я Анка містить анк – єгипетський ієрогліф "життя"'', – подумав Альбертик і став розглядати на плакаті над дошкою зображення знака біля фараона, угорі він побачив коло, під яким своєрідний хрест. "Такий знак, – сказала Марія Іванівна, класний керівник хлопчика, – використовували також мая і скандинави, тільки вони не називали його анком". Отож, є якийсь зв'язок між анком і Анкою. Спершу Аль подумав, що ім'я Анк пасувало б до якогось чоловіка, хоча такого імені Альберт ніколи не чув. І чоловіка в Анки нема, вона живе сама, хоча поруч з їхньою квартирою. "Треба шукати інший розв'язок", – змикитив хлопець..." (Галина Мирослава)
"— Як це називається? — запитав Макар, тицьнувши пальцем на загороду* навколо ресторану при дорозі, куди він з батьками направився, коли вийшов з машини після кількагодинної їзди. — Пліт, — спокійно відповіла мама. — Пліт? — Макар зі здивуванням глянув на неньку, — Таку конструкцію брали й спускали на воду плотогони? — Хм, — потягнув звук через ніс тато, а тоді, як вони підійшли ближче до тої городьби*, промовив: — Різниця є, от поглянь: пліт огорожі вертикальний, а пліт плотогонів — горизонтальний. А от дерево і тут, і там щільно з'єднане, сплетене докупи. Наскільки я знаю, для водоплавного плота переважно беруть грубі колоди, для стоячої огорожі, гадаю, достатньо тоненьких, хоча не завжди так було. Старі дерев'яні замки огороджувались масивними колодами, вищими за людський зріст. — А я думала, що це тин, — обізвалась сестричка Богуслава зажурено... (Галина Мирослава)
"Весело розгойдуючись на стільчику, Омелянчик взявся до домашнього завдання з англійської. Він силувався скласти англійські буквиці докупки й отримати слова. Коли мама почула слово ''юнн'', вона перестала перекладати речі й запитала: – ''Юнн''? А що це таке? Як воно пишеться? – Хіба не здогадуєшся? Прислухайся... ''Юнн'', майже по-нашому, відразу ясно, що воно означає ''юний'', спочатку пишеться слово ''ти'': ''вай'', ''ов'', ''ю'', а за ними: ''ен'', ''джі'', – розтлумачував Мілько..." (Галина Мирослава)
"Заблудилося маленьке
динозавренятко —
пролетіло швидкольотом
повз маму і татка.
Бо читати ще не вміє.
Не туди натисло.
Але тато і матуся
Біля нього близько!
— Не хвилюйся, наш синочку,
Просто придивляйся.
Ти серйозний, працьовитий,
У татка удався!.."(Галина Римар)
"...Хочемо познайомити вас з однією дуже славною і доброю людиною, яка змогла своїм люблячим серцем і щирою вдачею перемогти багато незгод у житті. Ми збираємося вам розказати надзвичайну історію життя маленького хлопчика, який народився у простій сім’ї, але став відомим на весь світ… Це Іван Огієнко. Він прожив довге і насичене подіями життя. Щомиті пам’ятав про те, що треба зберегти у собі відчуття дива. Бог дав йому такий довгий вік (90 років і 3 місяці ) задля того, аби він встиг багато зробити для України, щоб ім’я нашої Батьківщини знали в усьому світі й захоплювалися нами, українцями. Через усе своє життя проніс Іван Іванович у серці справжню синівську любов до рідної Україноньки. Вам же цікаво дізнатися про цю непересічну особистість? Тоді ми почнемо розповідь!.." (Кученко Дарина)
"Є у нашій Україні
дуже дружная сім'я:
мама дбає-доглядає
тридцятьох і трьох малят!
Має клопотів доволі!
Її можна зрозуміть —
кожну крихітку-дитину
треба доброму навчить!"(Галина Римар)
"Свято Останнього дзвоника,
літо чекає на нас,
всі підростем, відпочинемо
й підемо вже в другий клас.Менші за нас першокласники
вперше прийдуть на урок,
а ми святкуємо з вчителем
перший Останній дзвінок."(Слова й музика Галини Римар)
"Сонце радісно всміхнулось,
день почався знов новий.
Я до школи вже крокую,
усміхаюся усім.
Мені сонечко моргає,
чую спів я солов'я.
Я – маленька українка
і навкруг - земля моя.
Я – маленька українка
і навкруг - земля моя."(Галина Римар)
Пісні, написані відомою українською поетесою Галиною Римар, – це красиві пісні про Україну, про рідну мову, про маму, про кохання, про новий рік, про зиму, про літо, про природу, про школу, про останній дзвоник.
Мета: познайомитися з учнями, виявити рівень їх знань, розвитку у невимушеній, доброзичливій атмосфері. Вивчити літеру О.
Завдання. Вивчення літер А, Д. Ознайомлення з поняттям складу. Умовні позначення голосних і приголосних звуків, числа і цифри 1.
Завдання: Вивчення літер М, Е. Ліплення морквиночки, бочечки з медом. Зображення зайчика, ведмедика. Число і цифра 3. Поняття наголосу, складу.
Завдання. Вивчення літер І, У, Ч; числа і цифри 4.
"Сьогодні в нашій школі - свято. Свято Букварика. Дітки цього року наполегливо вивчали букви, звуки, речення, вчилися читати, писати, рахувати. І сьогодні вони прозвітують про те, чому навчилися. Ми запросили до себе хлопчика Всезнайчика. А ще - пані Кляксу з незвичної країни Не хочу. Вони про все побачене тут розкажуть удома своїм друзям. Тож свято розпочинаємо!.."
"Іноді Валентин замислювався над тим, що спонукає його брати в руки рушницю й іти на полювання. Пояснити це ніяк не міг. Азарт, давній інстинкт мисливця, що переданий предками, група крові, ствердження себе як чоловіка, – що з цього впливало найбільше, не знав. Думка ця його не мучила, ні. Ні̀коли було глибоко замислюватися над причинами – мав багато обов’язків, тяжко працював, то, певно, шукав відпочинку. Збирався гурт затятих мисливців, його друзів давніх, вибирали місцевість, де водилася дичина, брали добру зброю і їхали добрими машинами на полювання. Упольовували щось чи ні, неважливо. Набирали ж із собою всіляких наїдків і напитків – і розкошували. Навколо – природа, на столі – потрави, а ще передчуття отого азарту, який викликає збудження тіла й духу. Десь причаївся звір, він не знає, що комусь для розваги й адреналіну потрібне його життя. Але він завжди відчуває небезпеку й ховається в лісовій глушині. А ти, людина, – цар природи, вишукуєш його, зацьковуєш – і відчуваєш свою вищість і перевагу..." (Ганна Арсенич-Баран)
Редакція інтернет-ресурсу "Мала Сторінка" мала чудову нагоду поспілкуватися з пані Ганною Молодичук, яка є авторкою проєкту «Книга в кишені», вихователькою групи продовженого дня, викладачкою хімії, громадською активісткою і мамою пречудової 2-річної дівчинки Меланії (тому наразі пані Ганна перебуває у декретній відпустці, що абсолютно не завадило їй активно займатися шкільними справами). Як результат нашого плідного спілкування — ця інформативна і цікава стаття про проєкти, котрі вже втілені у Соколівській школі Уманського району на Черкащині.
"Вона працювала у Данії,
Але там поширився вірус.
З вимоги безпеки останньої
Є на ізоляцію примус..."(Геннадій Деснянський)
"На початку зими ходити Олесеві до школи можна двома стежками: одна бором, друга — річкою. Сюди зручніше, та в зазимки лід на річці тоненький, так і зяє чорною прірвою. Тому кожного разу, коли Олесь виходить з дому, мати наказує йому: "Гляди ж, сину, річкою не йди. Там ще лід молодий. Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ..." (Григір Тютюнник)
Видатний український педагог і психолог зі світовим ім’ям Григорій Ващенко залишив нащадкам велику духовну спадщину. За кордоном, де вчений прожив двадцять два роки, його наукові твори добре відомі, а от на Батьківщині їх почали відкривати лише останніми десятиріччями.
