"Красою-видиною, немов утвореною з весняних хмар, стали на Київських горах княжі палати. Приглядаються уроді своїй, відбитій у синяві Дніпра-Славути. Нинішній князь, Ярослав, перетворив давній Володимирів «терем на горі» на «великий двір Ярославів». Коло Десятинної - «у Дивів» - церкви розбудував його. Звикли уже кияни до мармурових «дивів»; «дівами» також зве люд посполитий марморяних богинь, старогрецьких, що привіз з Херсонеса Володимир-князь та постановив на широкому майдані «Бабиному торжку». Від тих же таки «кам’яних бабів» — богинь старогрецьких — має назву свою торговиця..." (Наталена Королева)
"Нерухомо завмерла під стрункими тополями вузенька смужка диму вгасаючого багаття. Ані не похитнеться в тиші прозорої ночі, осяяної ніби не вищербленим місяцем, але зеленавим світлом, що б'є з глибин могутньої, величної ріки. Буйним руном обгорнули хащі підніжжя пагорка, що висунувся й повис над Бористеном. А далі - на низькому березі ріки - спить у світляній імлі місто під зеленими горбами. Дивиться на нього самітній мандрівник коло багаття - Андрій з Бетсаїди. Уявляє собі душу цього міста, щоб завтра, як промовить до люду, знайти слова, якими одягне ту науку - «Вість Благу», - що несе її далекому світові...." (Наталена Королева)
"Гашта позіхнув. Потягся й правицею обмацав м’язи своєї лівої руки. Оглянув широкі груди, угнув у стані тулуб сюди й туди. Пересвідчився: нема ніже ушкодження, ні в ребрах, ні на ліктях, ні на ступнях. І здивовано похитав головою. Молодий скит не знаходив на собі жодної рани й не відчував найменшої болісті в тілі. А тим часом чувся недужим. Не спалось, хоч трава була під ним м’яка, день теплий..." (Наталена Королева)
"— У воду наузника!
— Геть з чарівником!
— Най за богом своїм іде!
І тіло Перунового жерця стрімголів полетіло з кручі, широко розкидаючи руки, немов уостаннє власною кров'ю, не люстральною водою кроплячи своїх вірників. Рев ошалілого від насолоди знищення натовпу злився з тріскотінням вогню. Полум'я обхопило Перунів храм. Вогненний язик висунувся з-під стріхи. Лизнув різьблений, дубовий гзимз, немов пробуючи свою здобич. І уже нестримно, квапливо ковтав, швидко та часто облизуючись. Як голодний пес смачну поживу..." (Наталена Королева)
"— I знов на ігрища? — вдарила руками об поли вдова Янка.
Таж молодий Ізяслав, — її одинак і старечого віку потіха,— тільки шуснув взористою «в розметні трави» лудою. І зелені його сап’янці квапливо замиготіли вузькою стежкою, що до бору бігла.
— Тепер вже до ранку Божого його не побачиш! — хитнула головою старенька. — А прийде, хвалу Богові та сонцю виходящому не віддавши, спати завалиться. Як той кіт! - Тьху! — сплюнула спересердя. А серце стиснуло знайоме почуття: гіркість терпка, сум безпросвітний... Така туга-жура, що краще б і не жити!.." (Наталена Королева)
"Пливуть в лазурі ночі струмочки пахощів від прив’ялих гірських трав, кипарисів та вкритих тінню троянд. Достиглими овочами з садів гесперид зриваються в долину з неба і гасять в Понті Евксінському свою тугу по земському щастю. Відгуки далеких голосів линуть з таємниці ночі. А може, ідуть вони ще з тих прадавніх часів, коли Таврія була частиною щасливої Аркадії та ще не відірвалась від улюбленої богами Еллади? Місяць сповиває море опалевою імлою. Мрія стає дійсністю, а Земля - безжурною, як в дні юності світу..." (Наталена Королева)
"I посватав володар вічної Півночі, Фрости-богатир наймолодшу доньку снігового короля Сніа, чарівну красуню Мьоль, що вся так і сяяла сніговими блискотками-діамантами»... Свангільд від дитячих літ пам’ятає цю казку, що нині розповідає своїм дітям її заміжня сестра Інгрід. Сидячи біля вікна, дівчина схилилась своєю золотокосою голівкою над кроснами, але не вишивала: задивилась у білу імлу над сніговими просторами. І зненацька несподіваним сумом стиснулось її серце. Враз по-перше усвідомила: куди б не обертала своє прекрасне личко сестра вікінгів - Кніва, Щека й Хорива, - скрізь встануть перед нею все ті самі хороводи снігових фей з кришталево-блискучими студеними очима..." (Наталена Королева)
"Приморською мевою над суворим Балтом росла молоденькая Рогніда, донька Рогволодова. Як хвиля морська - вільна, як ранок весняний - приваблива. Як справжня норманка - не знаючи над собою жодного пана. Бо ж і сам батько, Рогволод, вікінг вільний, сміливий, пишався донькою-красунею. Радів, бачачи Рогніду свою нескротною - як море. "Варязька кров! - всміхався з-під сивого вуса. І сам доньку навчав оштепом володіти, мечем шермувати, у бурю-хуртовину на морі власноручно плахтою-парусом керувати, без страху, твердо і справно мореплавцям розкази давати..." (Наталена Королева)
"Ледь-ледь дочекався ранку нетерпеливий пустун вітрець. Зірвався з сонної поверхні моря. Штовхнув під бік хвилі. І уже гнав їх отарами ген, аж попід стіни старого «палацо Лоредано», що пережив свій давній, шляхетський рід й нині був тимчасовим житлом хіба що якомусь багатому чужинцеві, який найме його на час - немов готель. Але суворі, темно-червоні в заглубинах, мури - ніби на них засохла ще перед віками пролита кров - похмурно приняли жартівливий легіт. І вітрець полинув геть від них - непривітних, - ледве торкаючись, мов струн, тьмяних вод Венеціанських каналів..." (Наталена Королева)
"Коли Геракл попрощався з королем бебриксів Амікусом й подався у дальшу путь, донька Амікусова, Пірена, закохана до героя, покинула дику оселю свого батька й ніким не помічена, схована серпанком дружньої ночі, подалась самітною мандрівницею за Гераклом. Щоб здалека бачити того, кого вибрало її юне серце. Щоб хоч від людей чути про відгуки слави героя. "Бути порошинкою на його путі", - тільки бажала. Порошинкою, якої, може, хоч колись тінь богатирська торкнеться... Таж як було Пірені догнати Геракла, коли Амікус обдарував свого гостя єдиними в світі кіньми?.. Не відали вони втоми, не потрібували відпочинку і в найстрімкіших гірських стежках, як сарни гірські, раду собі давали. Вже доходили сили Пірені, коли напали на неї в хащах дикі звірі..." (Наталена Королева)
У вересні так багато погожих тихих днів! Важко всидіти у чотирьох стінах. Як проігнорувати ясно-голубу осінь? Як відмовитися від її снажного тепла? Вересневий сонячний день треба бачити, і бачити довго-довго. Дивитися йому просто в очі. Відтак увечері усамітнюватися і писати писанки. Осінь. Час червоної барви. Гріємося біля куришки і фарбуємо писанки цезальпінією, червоним сандалом, кошеніллю, мареною. Усі ці рослини (і комаху кошеніль) можна придбати в інтернет-крамницях. Про сандал і кошеніль розповім докладніше.
Національна секція ІBBY запрошує юних художників взяти участь у Міжнародній онлайн-виставці! Колись давно, ще у далекому 1950 році, засновниця Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги (ІBBY) Джелла Лепман розпочала проєкт «Діти малюють себе». Вона зібрала близько 300 автопортретів з 30 країн світу, які складають вражаючу пересувну виставку. Зараз ІBBY продовжує ідею Джелли і пропонує дітям усього світу намалювати автопортрети на карантині. Усі малюнки будуть представлені на онлайн-виставці під назвою «Ізоляція. Діти, намалюйте себе» («I-solation. Kids, draw yourselves» I-solation, в перекладі Я – розслаблений).
Хрестиком подвійним найбільше вишивають речі інтер’єрного призначення: килимки, диванні подушечки, забори до подушок, серветки, доріжки, покривальця тощо. Однак його широко використовують як оздоблювальний шов. Ним виконують покрайниці, роздільні лінії стрічкових орнаментів, заповнення центрів геометричних мотивів в орнаментах тощо. На Гуцульщині хрестиком подвійним вишивають покрайниці в мережках, забезпечуючи цим самим цільність фактури вишивки.
"Хрестик розсипний" виконується шляхом настилу рівномірних діагональних стібків у дві сторони (зліва направо і вниз, справа наліво і вниз, залежно від напрямку лінії шва), які стикаються між собою під гострим кутом. Хрестиком розсипним оздоблюють дитячий одяг, виконують основні орнаменти при декоруванні плечового, поясного жіночого одягу. Його використовують як з’єднувальний оздоблювальний шов, ним виконують покрайниці у стрічкових орнаментах.
"Жвавий, наче вітерець,
Цирковий артист, плавець.
Стрижка модернова буде –
Грумера вітає …"(Ніна Колодяжна)
Ніна Матвієнко, "золотий голос" нашої країни, душею співає чудову пісню про маму на слова Бориса Олійника "Сива ластівка".
Продовжуємо знайомитись з творчістю юної художниці Лізи Слюсаренко. Наразі споглядаємо на нові образи, які виникли в уяві майстрині, і які так чудово лягли на папір...
"Якщо людина багато читає, у неї формується гарна, багата мова. Слухати таку людину — насолода! Я почала читати десь у п’ять років. Взяла до рук велику старовинну книгу з красивими ілюстраціями, які любила подовгу розглядати, і вигукнула: «Дикі лебеді!». Це був Андерсен, видання 1935-го року. Відтоді читаю безперестанку. З книжок за короткий час можна познайомитися з неймовірними людьми, фантастичними історіями... Досвід, набутий людством упродовж багатьох століть, можна набути за лічені дні, а то й години, прочитавши «правильну» книжку". (Оксана Караванська)
Як доречно вбратися на дискотеку, весілля, до школи, з чим носити вишиванку і як використовувати правильно аксесуари? Як додати шарму своєму образу і водночас почуватися невимушено? Чи мусять кольори торбинки та взуття бути ідентичними? Чи варто зловживати косметикою, якщо ти – дівчинка-підліток? На ці та інші дівочі запитання відомий модельєр Оксана Караванська дає відповіді у своїй «Стильній книжці для панянок». А водночас розповідає про цікавинки з історії моди та кумедні епізоди власного дитинства. Книжку проілюструвала Анастасія Стефурак.
Картини Олексія Коваля, написані емаллю, називають кодом нації, квінтесенцією усього, що ви бачили чи знаєте про Україну, природу, подорожі, життя. Теми для творів Олексій обирає позачасові. Через них можна відчути зв’язок поколінь. На виставці Олексія Коваля “Зустріч”, що триватиме у "Зеленій канапі" до 19 лютого, на вас чекатимуть нові твори майстра із серій “Україна”, “Пейзаж”, “Натюрморти” у техніках гарячої емалі, а також не бачені досі у Львові кольорові офорти художника.
