"Миші?! Славили Кота!
Ну, методика проста...
Гомінка і гонориста –
Головне... відсутність змісту!
Кіт, бува, усе ж бо спить,
Але у потрібну мить,
У нічну тривожну пору
Він – підступний і бадьорий!"(Володимир Даник)
До добірки короткої прози Володимира Даника увійшли такі новели: "Вісімсот романтиків", "Там, де і Дмитро...", "І це – добре!", "Це – професійне...", "Грати – треба вміти!", "А так – це ж пам’ять...", "І все одно – смачно!"
"А вирування творчості хіба ж може мати... чітко окреслені береги?! Творчість — це рух... Від образу до образу, від теми до теми, від натхнення до натхнення. Коли говорити про віршовані гумористичні твори, то їх називають по-різному — гуморески... усмішки... іронічні мініатюри... Була у мене колись публікація добірки подібних творів у газеті “Сільські вісті”, у розділі “Весела світлиця”. І гумористичні твори були опубліковані редакцією під оригінальною назвою “Іронічні витинанки”. І ця назва мені, як автору, дуже сподобалась. Була навіть думка — трапиться нагода видати свіженьку (усміхнену!) книгу, то ось і... чудова назва для неї! А вірш, приведений нижче, написаний порівняно недавно. Отож іронічна... може, мініатюра, а, може, і... витинанка!" (Володимир Даник)
"Знов завзяте чути – …ух!
І вигуків море.
А життя усе ж бо рух –
Чи униз… чи вгору.
Хор питань – де… і коли… –
Квітне буревійно.
Як у кризу увійщли –
Треба з неї вийти!"(Володимир Даник)
"Так, цю книгу треба і читати, і дивитись. І навіть більше дивитись, аніж читати. Бо це книга карикатур відомого українського художника. Любимо карикатури?! Звичайно ж, любимо... Але, бува, поглянувши на карикатуру... усміхнувшись... засміявшись... можемо усе ж і не звернути увагу на те, хто ж... творець дотепного малюнка. А тут у книзі порівняно невеликого формату, книзі, де трохи більше, ніж шістдесят сторінок, карикатури одного художника. Отож і не помітити, а хто ж малював... ну, просто неможливо. Бо і загалом книги художників-карикатуристів зустрічалися мені не часто. [...] Отож, книга Анатолія Василенка “Дошкульним олівцем. Графічні нотатки про наші непорядки”..." (Володимир Даник)
"Ще ніби... жодного удару!
Іще незрозуміло всім,
Що грім ще схований у хмарах –
Такий важкий, тривожний грім..."(Володимир Даник)
"Зазирнути в Інтернет? О, це сьогодні справа звична... Переглянути власну електронну пошту. Ознайомитись з найновішими новинами. А потім? Якщо є трохи часу... І якщо хочеться просто усміхнутись... Тоді у кожного є – свої рецепти! Я, наприклад, уже не вперше набираю ім’я... Семен Савченко. Знаходжу сайт «Мистецька Вереміївка». І поринаю у стихію творчості нашого славного земляка. Талановитого гумориста. І не тільки гумориста. Бо, як дізнаємося з вищезгаданого сайта, і ліричні пориви були Семену Савченку не байдужими..." (Володимир Даник)
"Є у мене вірші. І до того ж пісенного плану. Але я не поспішаю шукати до них мелодію і співати під гітару щось новостворене. Бо до вірша чи прямо чи побіжно входять музичні мотиви і реалізувати їх сповна (у мелодії і аранжуванні пісні...) досить непроста справа. І можливо це доречніше здійснити людині, у якої потужний досвід у музичних пошуках. Кажуть, що музика найгостріше сприймається у юності. Що мелодії почуті у юні роки хвилюватимуть людину і у роки подальші, у яких ритмах ця музика не звучала б. Музика моєї юності – це дещо солодкава, але дуже мелодійна музика вокально-інструментальних ансамблів. Але вже пробуджувався інтерес у суспільстві до рок-музики, бо у ній були гострота і динамізм тих часів, що потім настали..." (Володимир Даник)
"Музика, написана колись – може хвилювати і тепер. Але потребує свого, вже теперішнього переосмислення. У мистецтві колись і тепер ніби поруч. І настільки поруч, що і відділити їх одне від одного не завжди і удасться. Скажімо, музику Бетховена я більше уявляв собі як бурю емоцій, що переповнює звуки. Як море звуків, що відтворює і особисту драму композитора, і бурхливі події, що відбувалися тоді навкруг. А оце нещодавно слухав по радіо його сонати і ця музика здалася мені і вдумливою, і ліричною. І дуже суголосною нашим теперішнім і прагненням, і почуванням. Ну, Бетховен – людина у творчості давно і добре відома. Але відразу ж виникло питання – а хто ж виконавець музики... Музики, що зуміла схвилювати..." (Володимир Даник)
"Отож переді мною книга Василя Стуса “Веселий цвинтар”. Книга, так би мовити, з історією і передісторією. Книга, де відкривається розтривожена душа поета у дуже непростий для нього момент. А передісторія у книги така. Це третя збірка поета. А його перші дві збірки “Круговерть” і “Зимові дерева” за радянських часів видати не вдалося. Щоправда, друга з цих книг таки побачила світ у 1970 році, але ж у Бельгії. Книга “Веселий цвинтар” була написана теж у 1970 році і віддрукована у кількості аж... 12 екземплярів. Кожному істинному творцю потрібно бачити, а яка ж безпосередня, емоційна реакція читача. Отож поет і роздав друзям віддруковане. Саме з цією метою. У мене в руках ця ж книга, але видана вже у 1990 році. У Варшаві. Видавничим агентством Об'єднання українців у Польщі. Несподівана у книги назва. Що і невипадково. Бо і книга різнопланова. Тут і римовані вірші, і верлібри. Тут і вірші серйозні за змістом, переповнені гостротою, драматизмом, а то і трагізмом почувань. Тут і твори відверто іронічні. І у цієї назви перегук з іншими думками і книгами..." (Володимир Даник)
"Про вибори, що підступають… віршами?!
А вибори – це ж трохи... землетрус!
І, може, знов хоч гіршого та іншого
Уперто забажається комусь.
І вже піари солов’їні чуємо –
Про далечінь п’янку... кипіння криз...
Ну, та нічого... ми проголосуємо –
Бач, може, і не гірше, ніж колись!"(Володимир Даник)
"Згадується… Колись надіслав кілька пісенних віршів одному з композиторів Черкащини, а потім одержую відповідь. Мовляв, так, вірші цікаві… Але ще цікавіше, а що у вас вийшло нині, так би мовити… з-під пера! Якби подібне питання у ці дні виникло б у читачів щодо творчих поривань такого майстра слова, як Вадим Крищенко, то хорошою відповіддю на нього могла б бути досить розлога публікація поета у газеті «Літературна Україна» (номер від 23 листопада 2019 року). Приведені там і вірші з пісенним корінням, і вірші загалом не пісенні. Що аж ніяк не применшує ні глибини їх змісту, ні актуальності їх тематики. Вірш, яким розпочинається добірка, має назву «Я нікого уже не боюсь». Поет пише нібито про власне, про глибоко особисте. Але це глибоко особисте дуже близьке думам і прагненням багатьох українців..." (Володимир Даник)
"Як події гостріш
Та і настрій – ні в дугу!
Не хвилюйся і їж –
Із синесеньких рагу.
І розквітне душа
Після всіх тривожних ран –
Баклажа... баклажа...
Бакла-бакла-баклажан!"(Володимир Даник)
"Питання зле – куди ж іти...
Усе ж туди а чи сюди.
А день грядущий відкрива –
Ну, треба ж... ви таки погляньте:
Бува, що лагідні слова –
Але ж... суворі варіанти!"(Володимир Даник)
"Нині у наших бібліотеках помічаєш: усе більше свіжовиданих книг — рідною мовою! І це добре. І беручи до рук ще нечитану тобою книгу, звичайно ж, звертаєш увагу і на те, а хто ж її автор. І ось, проглядаючи біографічну довідку, приведену на одній з книг, читаєш, що автор її... доктор політичних наук і кандидат наук історичних. З славного козацького міста Запоріжжя. Ви запитаєте — а яка ж саме книга?! Не повірите... Отже, книга така: Валентин Северинюк “Популярні українські прислів'я та приказки” (Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2019 рік). Але реалії сучасної політики і скарби рідної мови — речі усе ж тісно пов'язані. Бо що таке прислів'я і приказки?! Це життєвий досвід. І досвід не лише чийсь персональний, а цілого народу. А народ наш таки немало настраждався і багато чого набачився. Отож і досвіду більш, ніж достатньо, і для щирої розмови, і для влучного вислову..." (Володимир Даник)
"Можна сказати, що викладачам пощастило з аудиторією. Бо студенти — аудиторія чутлива. Аудиторія, що завжди відгукнеться і на цікаву думку, і на дотепне слово. І, мабуть, кожен з викладачів міг це відчути сповна. А коли обстановка на занятті така, що студенти вже трохи втомилися від нелегких і вельми математизованих істин, ось тоді досить пожартувати і втома... Ну, ніби сама собою — кудись зникає! А коли викладацька діяльність поєднується з літературними зусиллями, то і виходять з-під пера жартівливі, короткоформатні, але ж, мабуть таки, змістовні творіння. Бо і студентська тема — це назавжди! І ніякі пекельні віруси цьому не стануть на заваді..." (Володимир Даник)
"Хто перетинає ранкове шосе:
чи думка прудка, чи весна молода,
чи в вічність відряджений Сковорода
в оклунку сніданок свій бідний несе?..
Ось стане повітря прозорим, як скло,
і їхати буде крізь скло всюдихід,
і вийде – рукою махнути услід –
уся Україна з хвірток і воріт."(Петро Шевченко-Біливода)
"Яким би тривожним не був час, у якому ми живемо, а ми його так чи інакше намагатимемось осягнути. Чи нині – у процесі розвитку подій. Чи потім, коли усе це стане спомином. Колись, у часи горбачовської перебудови, тиражі літературних журналів зашкалювали. Бо і у тих часах, і у змісті видань було немало новизни. Та і читач мав більші можливості долучитися до журналів. Але ж важливість журналів усе ж визначається не тільки тиражем і тим, чи дуже бідують читачі, що хотіли б журнал прочитати. Бо сила видання, як не поглянь, у силі його прикладу. У глибині змісту. Та і у самому факті існування журналу. Бо саме це одна з координат, що визначають духовний та інтелектуальний потенціал суспільства. На нинішньому нелегкому етапі, певна річ. Бо самою «розважалкою» і примітивом не відбудешся. Як би той слизький і ядучий примітив не розхвалювали! Ось такі думки були у мене, коли я і переглядав, і читав журнал «Березіль». №3 за 2019 рік... Бо журнал – це така різнопланова річ, що її читаєш у різний час. Щось відразу ж... А до чогось повертаєшся з часом..." (Володимир Даник)
"Так, український гумор – неординарний… яскравий… і, звичайно ж, глибоко народний! І коли говоримо про наш гумор саме у цьому аспекті, то відразу ж згадуємо Павла Глазового. О так… саме цей автор, саме цей наш… класик (так, саме класик! І не інакше…) і є чи не найближчим до народної стихії гумору! Завітавши колись до футбольного сайту – «Динамо» від Шурика – звертаю увагу на одну з публікацій. Бо у ній приведено усмішка Павла Глазового – на футбольну тему… І коли прочитаєш (а цей вірш був надрукований колись у одній з газет і у книгах я його не зустрічав), з’являється враження, ніби це написано сьогодні. Написано соковито, усміхнено, по-бойовому! Отож Глазовий знову і знову приходить до нас. І приходить у зв’язку з різними темами і різними ситуаціями..." (Володимир Даник)
