"Отож торгова база. І там невеликий магазинчик, де можна придбати – цукерки, печиво та й інші товари. Саме там і стаю свідком ось такого діалогу. Одна мила жіночка (ну, мабуть, крутий любитель солодощів...) звертається до продавчині: "Я бачу, що у вас є... і «пристойні» цукерки «Червоний мак», і «непристойні»... Отож ви мені зважте стільки-то грамів «пристойних» цукерок «Червоний мак»!" Погодьтесь, що цікава постановка питання. Бо у нашому суспільстві питання «пристойності» завжди мали помітний відгук. Придивляюся до цукерок, що продаються. І які ж ціни на них. Є серед цукерок і «Червоний мак». А це марка цукерок відома ще з часів Союзу. І цукерок з назвою «Червоний мак» аж два види. Один «Червоний мак» коштував трохи більше восьмидесяти гривень за кілограм, а другий відповідно більше ста шестидесяти гривень... І ні у мене та і, мабуть, у читачів не виникне сумніву, які ж саме з цукерок під назвою «Червоний мак» вищезгадана поціновувачка солодощів віднесла б... до «пристойних». Цукерок «Червоний мак» я не придбав – ні «пристойних», ні непристойних. А вже потім у іншому районі міста на одному з супермаркетів, що належав до відомої мережі, бачу повідомлення про акцію..." (Володимир Даник)
"...Отож бліц-інтерв’ю з Пилипом Юриком. Чому саме з ним?! Бо гуморист, а гуморист завжди заряджений на творчість. Бо за свої гумористичні твори він був удостоєний не тільки зворушливих слів від шанувальників красного письменства, а і літературних премій. І ще. Україна шукає шлях – до кращого майбутнього! А Пилип Юрик, опікуючись своїм добре вже знаним Письменницьким порталом, шукає шлях – до українського читача. Шукає для себе і для багатьох інших українських авторів. І це не може не викликати поваги..." (Володимир Даник)
.jpg "Володимир Даник. Які ж вони, поети? Цикл статей про відомих літераторів.")
"На життєвім плетиві доріг
"Інтернет – це і спілкування! Коли публікації на літературну тематику, то коментарів здебільшого небагато. Але вони усе ж з’являються. З’являються і запитання. Ну, скажімо... чи варто писати російською мовою в умовах зовнішньої агресії, в умовах гібридної війни. Мовне питання... О, у нього глибоке коріння! Питання гостре... І надміру загострювати його не варто, але ж і забувати про нього не треба. У цього питання немало аспектів і відразу ж на нього не відповіси. Але все ж, як мені здається, не треба ставити знак рівності між імперськими апетитами політиків і щирими літературними творами та публіцистикою, написаними російською мовою, бо серед них, цих творів, немало таких, що відстоюють українську позицію..." (Володимир Даник)
"А у натхнення – все ж! – немає меж.
Воно – само! – долає всі кордони.
А у житті – що втратиш, що знайдеш... –
На рушнику і чорним, і червоним!
Співає серце – і коли мовчиш!
Навкруг трамваї – мов крилаті гори...
Травневий Львів і весняний Париж –
Це недалеко, це вже зовсім поруч!"(Володимир Даник)
"Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита». І ця публікація буде для нього дебютною. Отож..." (Володимир Даник)
"Не відношу себе до особливих любителів джазу, а тим більше до його великих знавців. Але є джазові твори, що мене зворушили і схвилювали. І зворушили і схвилювали до такої міри, що було виразне відчуття – так, це музика мого серця... Були, звичайно ж, джазові твори, які залишали мене байдужим. А то і зовсім розчаровували. Але ж... Але ж була, була завжди у душі спрагла потреба почути... чи щось таке, що ти вже чув... чи щось для тебе абсолютно невідоме і нове... і раптом усвідомити – так, це джаз... і це талановито! Ця музика уміє хвилювати і заспокоювати. Вміє бути звичною і у той же час незбагненно-змінною і непередбачуваною. Яскравою і неординарною. Ще не відкритою і до прозорої ясності зрозумілою..." (Володимир Даник)
"А мовонька-мова — схвильованим виром...
Слова — невгамовні сонця!
У мовоньці-мові є музика щира,
Що нею квітують серця. [...]
І радісна днина — ще прийде... ще буде!
Хоч хмари важкі і гроза.
А мовонька-мова — це легко відчути... —
І біль, і вогонь, і краса!"(Володимир Даник)
"Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита»..." (Володимир Даник)
"Життя навколо настільки непросте, а проблеми, які виникають, настільки серйозні, що як тут — не іронізувати?! Бо іронія... при всій нібито полегшеності відповідного підходу... це ж таки серйозна річ! Бо зачіпає серйозні теми. І добре, коли ця серйозність (хоч і в іронічному варіанті...) приходить до читача з дуже невеликою паузою. Після написання. Приходить завдяки виданню, що його тримаєш у руках. Бо, скажімо, мої іронічні мініатюри віршовані друкувалися, крім книг, і в газеті “Голос України”. І афоризми, написані у іронічному стилі, теж. А іронічні мініатюри... у прозі?! Ще ні... А у книзі, що у мене в руках, вони — вже є! Що ж це за книга?! “Антологія сучасної новелістики та лірики України. 2020”. Книга ця вийшла завдяки зусиллям канівського видавництва “Склянка часу”. І деякі з оприлюднених там іронічних мініатюр приведені нижче. Життя змінюється. Бо виникають нові можливості, нові тенденції. І це помічають, звичайно ж, усі. Любимо книгу?! А інтернет нам дозволяє ознайомитися з дуже немалою кількістю книг, до яких би ми, мабуть, просто не добралися б у їх паперовому варіанті. Що, певна річ, значення його... тобто паперового варіанту... аж ніяк не применшує! Причетна до цього аспекту теми і наступна іронічна мініатюра..." (Володимир Даник)
"Послухайте, вельмишановні, а ви читаєте книги та літературні журнали? А, може, навіть, і перечитуєте?! Якщо так, то це ж добре. Бо це справа, певна річ, варта уваги. Бо відразу ж знаходиш і вірші, і окремі рядки, прочитавши які хочеться зупинитися і замислитися..." (Володимир Даник)
"Газета «Літературна Україна» – це немало поетичних публікацій! Публікацій і цікавих, і якісних. Але все ж деякі з них для себе виділяєш. Переглядаючи газету «Літературна Україна» від 14 вересня 2019 року, я відразу ж помітив досить розлогу добірку поетичних мініатюр Миколи Луківа. Бо і читаючи книги цього поета, я не міг не осягнути, що такі вірші йому по-справжньому удаються. Створення поетичної мініатюри?! О, для цього необхідне і упевнене володіння словом, і емоційний спалах… Та і просто схильність до лаконічного вияву своїх думок і почуттів! У передмові до опублікованих мініатюр Микола Луків зауважує, що і перша його поетична публікація теж складалася з мініатюр. Та і готуючи свою нову книгу, поет приводить у ній цілий розділ саме таких віршів. Отож серед віршів, опублікованих у газета «Літературна Україна», хотілося б усе ж пробігтися поглядом по тих рядках, що найбільше тебе схвилювали і для тебе, як читача, виділялися серед інших..." (Володимир Даник)
"А надія горить, як свіча,
І невпевнено так, і стооко!
Ну, чого нам завжди вистача
І біди, і тяжкої мороки?!
Але кожен погодитись рад –
Бо і доля до болю смугаста! –
Що країна маленьких зарплат –
Все ж... країна найбільшого щастя!"(Володимир Даник)
"Сприйняття почутої чи прочитаної інформації у великій мірі залежить і від того, як вона, ця інформація, подається. Згадується такий випадок. Працював я тоді інженером у НДІ. НДІ розташовувався на території заводу телеграфної апаратури. І там, бува, під кінець тижня біля прохідної продавалися книги. Книги різні. І цікаві, і не дуже. А українці тягнуться до книг, тому книги і активно купувалися. Отож один з колег по роботі і придбав собі... енциклопедію. І книга ця була присвячена питанням космосу. Книга була трохи менша за форматом, аніж це звично для книг подібного типу. Та книга мала досить немалий об'єм. Інженер, що придбав таку книгу, через пару днів після покупки, перегортаючи її сторінки, запитав у мене та двох інших співробітників: "А скажіть... скільки разів америнканці літали на Місяць?!" Я відповів: "Ну, два-три рази..." У інших колег по роботі теж була така ж думка. Інженер, власник енциклопедії, дещо іронічно усміхнувшись, мовив: "Шість разів! Ось на цій сторінці можна про це прочитати!..." (Володимир Даник)
"Інколи бачимо щось нове. І щоб це охарактеризувати, знаходяться нові і слова, і фрази. А бува, що явище ніби і відоме, а слова для нього — вже інші... Бо і за течією літ уже і трохи інша точка зору. Свій внесок у розвиток мови приходить і... від українського футболу. У висловлюваннях болільників, у оцінках того, що відбувається на зеленому газоні, від коментаторів, у інтерв'ю відомих фахівців можна почути слова — ставити автобус... Невже це про футбол?! Так, про футбол. Слова ці вимовляють і вкрай серйозно, і дещо іронічно. А зміст у них такий. Грають дві команди. І одна з них, так би мовити... ставить автобус! Тобто демонструє закритий варіант гри, захищаючись мало не усім складом. І такий футбольний поєдинок у великій мірі перестає бути видовищним. Звідки узявся подібний вираз?! Ну, можливо з таких міркувань..." (Володимир Даник)
"Футбол… ну, це ж модель життя! Отож і полеміка на футбольні теми кипить. Бо і тем хвилюючих завжди... ну більш, ніж немало. Отож у одній з публікацій на динамівському футбольному сайті автор цих рядків і допустив… помилочку. Мова йшла про іспанського тренера Рамоса, що, керуючи однією з українських команд, виявив неабияке уміння. Команда, ним керована, і в національному чемпіонаті демонструвала у той час прекрасну гру, та й на міжнародній арені досягнення були помітні..." (Володимир Даник)
До цієї добірки оповідок Володимира Даника циклу "З письменницького зошита" увійшли такі:
"Вірші, написані учора", "Прагнучи осмислити", "Серед філологів", "Мудрець чи... не мудрець", "Уміли капризувати".
Читайте також вірші: "Мамине серце", "У діда ювілей".
"В голосі Гриця – і штормів, і гроз,
Вкотре до кума присікався строго:
– Ти у політику... пнешся чогось...
А ти у ній – розумієш хоч трохи?!
Ну, а кум скаже – як чарку налий...
І усміхнеться і стрімко, і юно:
– Ну, як політик... я трохи слабкий,
Я фахівець з блокування трибуни!" (Володимир Даник)
"Так, відстань...
Між квітучою людською душею і...
нестримним соціальним вируванням –
усе ж має бути...
і відстань!
Хай і дуже невелика,
щоб людина
усе ж могла...
ну, хоча б час від часу...
усамітнитися і зосередитися
на власних почуттях..."(Володимир Даник)
