Публікації за тегом: Рослини

"Космея, Явдошка, розтріпана  пані…
І як цю красунечку тільки не звуть.
А може це зорі на аероплані   
Спустилися з неба на землю… Й цвітуть!

Такі вони милі, такі вони рідні,
Я знаю з дитинства цих любих сестриць.
Вони непримхливі й водночас тендітні,
І дуже вже схожі усі до зірниць..."

(Наталя Карпенко)

"Коли весна сягає свого зеніту, ці лісові квіти враз заполонюють міські вулиці прекрасними білими букетами. Тонкі незрівнянні пахощі струменіють тоді містом, і здіймаються в душі незбагненний щем і зачарування, і хочеться, покинувши все, мчати в ліс, під зелені шатра молодого листя, до солов’їного щебету, до прохолодної папороті, до сріблистих місячних галяв. Конвалія - то лісова знаменитість. Хіба ще фіалка може похвалитися такою ж увагою поетів і митців. А скільки легенд про ці квіти! Одна з них так пояснює появу конвалій..." (Зірка Мензатюк)

"За незлічені вишневі садки, за пісні про рясні вишні поети назвали Україну вишневою. З давніх-давен дійшла до нас сумна легенда про вишню. Колись у степу жив старий січовик з дочкою-одиначкою. Дівчину посватав вродливий козак, але молодятам не судилося жити в парі. У день їхнього весілля на село напали татари. Козака убили в сутичці, загинула й наречена. Засмучені їхньою долею люди поховали молодят в одній могилі. І ось на ній виросла незвичайна вишня, схожа на загиблу дівчину: невисока, кругловида, зі смаглявими плодами. Так з’явилася вишня-степовичка. Народний художник Федір Панко з козацького села Петриківка на Дніпропетровщині, звідки походить відомий народний петриківський розпис, змалював давню легенду в картинах, котрі обійшли багато виставок, друкувалися в альбомах і книгах..." (Зірка Менатюк)

"Хто не знає півоній? Важко уявити весняні квітники без цих пишних рожевих, білих чи пурпурових квітів. їхнє розмаїття безмежне: у світі налічується 10 тисяч сортів півоній. У Китаї, де вирощування півоній вважають не тільки приємною, а й богоугодною справою, вони цвітуть цілими садами. А китайські діти слухають казки про добру богиню незвичайної вроди на ім’я Дух Півоній. Дикі півонії також мають багато видів. Два з них ростуть в Україні. У горах Криму трапляється півонія кримська. А в степу - півонія вузьколиста, яку ще називають степовою півонією, або воронцем..." (Зірка Мензатюк)

""Ну й вигадуєш, ха-ха! Пелюстки в клітинку? Гарна казочка!" А я ж нічого не придумую. Заплющую очі - й мов наяву бачу луку свого дитинства, Велику Рудку в селі Мамаївцях на Буковині. Ранньою весною, ще лиш зазеленіє трава, на луці з’являлися квіти, які любило все село. Вони виднілися здалеку - темні цятки на тлі молодої трави. То були прекрасні квіти! Високе стебло з вузькими та довгими закрученими листками, а на ньому - ніби тюльпани, схилені додолу. Та найдивніше, що вони мали пелюстки, розкреслені в дрібнесенькі білуваті й вишневі клітинки. Не квітка, а справжня тобі шахівниця! Може, білі весняні метелики грали на них у шахи та були світовими переможцями, достоту, як українські шахісти? Наукова назва квітки - рябчик шаховий..." (Зірка Мензатюк)

"Трава, як руно, сонце, як золото, вишні в цвіту, і ми, малі, під вишнями, у кульбабовім раю. Весною в дівчаток не було милішої забавки, ніж кульбаба. У які тільки шати вона не прибирала нас, в які коштовності не перетворювалась! Розділиш стебло навпіл, зав’яжеш на зап’ясті - маєш золотий годинник; зробиш із стебла кільце - ось тобі й браслет; понанизуєш кільця одне за одне - то вже намисто, а скільки плели вінків!.." (Зірка Мензатюк)

"Ці чудові пахучі квіти цвітуть навесні ледь не в кожному квітнику. Давні греки склали про них гарну сумну легенду. Вона оповідає, що Нарцис був сином річкових божеств. Йому напророкували, що він житиме довго, якщо не побачить свого відображення. Це було неважко: зроблені з металу дзеркала тоді ще траплялися вкрай рідко. Нарцис виріс красенем, усі дівчата закохувалися в нього, проте він любив тільки полювання. Через його байдужість німфа Ехо висохла з горя, і від неї зостався лиш голос. Одного разу на полюванні Нарцис нахилився до джерела, щоб напитись, і раптом побачив своє віддзеркалене обличчя. Власна врода так вразила юнака, що він не зміг відійти від потічка і навіки застиг над ним, милуючись собою. Так і перетворився на чудову квітку..." (Зірка Мензатюк)

"Що є гарніше, ніж дзвінкий весняний ліс! Ще в ярах сніги лежать, а вже щебету! А вже сонця! А цвіту, цвіту! Ніби під землею справляють феєрверк - так і вибухають білі, сині, лілові, жовті барви. Лісові квіти дуже квапляться. Їм треба вирости, зацвісти, зав’язати насіння - усе це, поки не розкрилося листя на деревах, поки вниз вільно ллється сонячне світло. Найпершими - ще в лютому - зацвітають підсніжники... ...Коли Адама й Єву вигнали з раю, на землі також була зима, падав сніг. Єва замерзла й засмутилася. І тоді з Божої ласки, щоб її підбадьорити, кілька сніжинок перетворилося на підсніжники. Щоправда, інша легенда оповідає, ніби земних злигоднів не витримав Адам: він заплакав, і з його сліз виросли фіалки." (Зірка Мензатюк)

"Прокидайся, квіточко, прокидайся,
У весняне платтячко зодягайся. 
Вже торішнє зіллячко перепріло,
Вже торішнє зіллячко в землю сіло."

(Наталя Карпенко)

Читаймо цікаві історії від Марії Дем'янюк, що увійшли до книги "Марійчині казки": "Карусель мрій", "Вечірня казка", "Зимова казка", "Їжачок-боровичок", "Казка про подушечку", "Оце так Бесловедія!", "Про лелеку та горобця", "Про хмаринки", "Слоник-бешкетник", "Сонечко повчає", "Сяйво зоряного хлопчика", "Таємниця сріблястої ложечки", "Троянди сперечалися", "Урок доброти", "Чарівні слова", "Чуйне дзеркало", "Як Невмійко став Гавчиком", "Ведмежа любов", "Зимова вишиваночка", "Як світ узимку засміявся", "Про веселку та солов’я", "Бурштин нічного неба", "Як Василина сон шукала", "Як ведмедику зорі усміхнулися", "Подружилися", "Мудрість дерев".

 

"Летіли дві хмаринки. Привіталися, розговорилися.
- Бачиш, он унизу Даринчині квіти?
- Бачу, зовсім зів'яли. Не полити сьогодні - геть пропадуть. Та мені шкода своїх дощинок-краплинок. Я ще мало їх назбирала. Виллю - розтану сама, - відповіла друга..."

(Галина Римар)

 

 

 

 

"За далекими-далекими морями, за густими і розкішними лісами, за річками з чистими співучими водами і прозорими озерами жила одна бабуся, яка дуже любила квіти. Вона щодня з ранечку й до вечора з радістю ходила біля них, доглядала, як діток, а вони ж росли такими чудовими, що ніде у світі й не знайдеш, бо у кожному пуп'янку виростала нова Казочка! В обідню пору бабуся брала сонячного кошика, парасолю і збирала свіжий урожай казок. По обіді до неї прилітали добрі феєчки на золотокрилих птицях. Бабуся садила казочки птахам на пір'ячко, і феєчки розносили їх увечері добрим діточкам..." (Галина Римар)

 

"Цей ліс сьогодні мій, бо я його люблю. Я ступаю і в золоту, поцятковану сонцем тінь, у найчудовіші пахощі, у соковиту зелену весну. Я гладжу рукою свіже листя ліщини (бо воно молоде й ніжне, аж хочеться доторкнутися), а коли відхиляю з дороги гілки черемхи, притуляюся до них лицем. Черемха вже перецвітає, її пелюсточки осипаються, і від того земля й трава під черемхою вся покрапала білим. А проте вона ще пахне, ще зоріє суцвіттями, мов далекі гаснучі сузір’я. "Яка ти гарна, - кажу я черемсі. - Добре, що ти для мене цвітеш." Черемха киває гілкою. Вона рада, що сподобалася. Під сосною красується чорний сон, якого називають лісовим чорнобривцем за його смагляву вроду..." (Зірка Мензатюк)

Людмила Кибалка – молода українська поетеса та письменниця. Її щирі та теплі, життєво правдиві, сповнені любов'ю та добротою казки та оповідання цікаві як дітям, так і дорослим... Читаймо!!!​

"Серед зеленого поля майоріли кульбабки, ромашки, волошки… Над ними літали різнокольорові метелики. Кругом краса! Якось долинула до однієї жовтоголової  кульбабки розмова дідуся з онукою, яка збирала квіти для свого віночка. "Дідусю, ця квітка — одне велике сонце,  яке вранці будить мене", — промовила дівчинка і спрямувала свій погляд на кульбабку...." (Людмила Кибалка)

 

 

 

 

"З бруньки виліз котик.
Котик, та невже?
Спробуйте на дотик…
Впевнилися вже!
Котик мружить очі,
Виставив живіт.
Березень регоче:
– З бруньки виліз кіт!"

(Наталя Карпенко)

 

"Після подорожі спить
У воді краплинка.
Сниться крихітці блакить
І пухка хмаринка..."

(Наталя Карпенко)

 

 

"У бе́резі – сонце на чільному місці,
з пелюстками жару навколо кружала,
там стигне насіння в оранжевім листі,
то день усі зорі бджолою пожалив."

(Сергій Губерначук)

"Пролісок тендітний
Сонце зустрічав,
Віченьки блакитні 
Вгору підійняв."

(Наталя Карпенко)

"Сонечко лоскоче ніс,
Промінець весну приніс,
День яскравим світлом вмив,
Першу квіточку збудив."

(Наталя Карпенко)