Публікації за тегом: Рослини

"Ось тепер мені, начебто, зрозуміло стає, чому ж та коза дерезою прозвана. Росте в Україні одна дика рослина — дереза. Наукова назва — "Повій звичайний" (Lycium barbarum L.). Кинувши на ту дерезу одним оком, одразу помічаєш її дивовижні квіти: на одній гілці поряд і кремові, і лілові цвітуть. Свіжа лілова квітка через день-другий починає половіти. У вересні на довгих гнучких гілках поміж квітів з'являються ягоди. Достигають вони у вересні, мають яскравий червоний колір на межі з морквяним. Продовгуваті. По 5 мм завдовжки. Повій — медоносна рослина. Мед із неї, кажуть, такий темний, аж чорний. Темніший від гречаного..." (Ірина Михалевич)

 

"Пори року перемішуються не тільки в казках і на картинах Катерини Білокур. Виявляється у серпні можна фарбувати свіжими первоцвітами. Отже, первоцвіти і серпень. Це ніякі не вигадки. Мова йде про мати-й-мачуху. Офіційна назва рослини — підбіл звичайний (Tussilago farfara). Мати-й-мачуха зацвітає у березні, коли земля ще гола. Вона перша навіть серед первоцвітів. Любить рости коло річок та ставків, по ярах. Її легко помітити через жовті квіти, хоч і ростуть вони на приземлистих стеблах. Якось раніше я не замислювалася про те, а що стається із мати-й-мачухою після цвітіння. У другій половині квітня уже не побачиш (мова про Центральну Україну) ні пролісків, ні рясту, ні крокусів. Вони наче щезають і навспак забиваються під землю. Їхня надземна частина справді пропадає, бо ці рослини мають короткий весняний цикл розвитку і літній період спокою. Таким ефемероїдом я вважала і мати-й-мачуху. Та я помилялася. Пригадую, як в кінці бабусиного городу мати-й-мачуха зацвітала щовесни попід високою осокою..." (Ірина Михалевич)

 

"Я чула, як сьогодні рано-вранці
Казковий Серпень стукав у віконце.
Юнак високий із ясни́м рум’янцем,
Веселий, чемний, лагідний, мов сонце.
А за плечима в нього торба синя:
Там спілі груші, морква, помідори,
Кавун смугастий, сливи, жовта диня
І яблука. Несімо до комори!.."

(Наталія Кузьмічова)

 

 

"У синьому небі вставало вранішнє Сонце. Його радісно вітав соняшник, який ріс на городі. Над ним весело гули бджілки. Одна з бджілок запитала в соняшника: — Кажуть люди, що ти — дитя Сонця, тому постійно прямуєш за ним. А чи так воно? — Так, колись чорні хмари нависли над землею і надовго закрили злотозоре Сонце. Люди звернулися до Бога: вдень і вночі молилися. Сонечко знову засяяло на блакитному небі. Умить його тепле проміння зігріло все навкруги. Крім того, Бог подарував людям насіння, з якого виріс я для того, щоб Сонечко було не тільки на небі, а й на землі.  Щодня  мандрую я за світилом, адже ми дуже схожі, — відповів соняшник." (Людмила Кибалка)

 

««Як же цей торс нагадує тюленя. Тюленя, коли він не у воді. Істоту, що знаходиться у менш сприятливому для руху середовищі. Тільки тюлені, зазвичай, дивляться прямо або вбік, а тут — уверх…» «Улю!» — покликав Устим. І теж підійшов до скульптури Олександра Архипенка, що розташовувалась на невеликому майдані Саду просторових експериментів — архітектурного комплексу поряд із Центром дослідження Космосу. На майданчику, майстерно викладеному мозаїчною бруківкою, було з десяток скульптурних композицій різних авторів...» (Олена Більчук)

 

"У цьому блозі є допис про фарбування писанок плодами вишні-антипки. Цей текст присвячено самій антипці. Щоб назбирати плодів, треба знати, де їх шукати. Отож, поговоримо більш детально про це чудове дерево — вишню-антипку. Маю щастя запропонувати Вам цікаві свідчення про антипку.Отже, дика вишня (Prunus Mahaleb) — це вид дикорослої вишні з дрібними чорними, терпкими на смак плодами, непридатними для споживання; кучина . Листя в неї як у груші, вона має крихітні серцеподібні плоди, чорні при дозріванні і гіркі на смак. Є сорти з солодко-терпким смаком. Плоди спінуть з середини липня, по серпень. Де ж можна побачити вишню-антипку? Часто зустріти це дерево можна на Одещині, Полтавщині, Київщині, Хмельниччині, на Херсонщині..." (Ірина Михалевич)

 

"Творця рослиночка порадувала, друзі!    
Вона розстрілює умить усяке зло.
Така рослинонька дає предобрі сходи
Лише із щирих, добросяйних рук.
Тож прошу, друзі, просвітлімо душі,
І феєчки, як ми поринем в сон,
Посіють цю рослиноньку повсюди,
Де добрі люди є, де є Добро!
Вітерець легенько дме,
Вінички гойдає.
І рослиночка нова 
Всеньке зло вбиває!"

(Галина Римар)

 

"Рада вітати Вас, дорогі друзі! Сподіваюся, що Ви в доброму настрої і почуваєтеся незле. Щиро Вам того бажаю. Триматися. Думалося мені нині, як розвивати просторову уяву. Є різні рецепти. Писанка, виявляється, покращує не тільки естетичний смак, додає знань про символіку і наші традиції, допомагає привести в рівновагу внутрішній світ. Писанка вміє багато. Вона вміє навіть давати відповіді на запитання. А ще писанка знайомить із всесвітом рослин. У дитинстві ми куди тісніше спілкуємося з рослинами ніж у дорослому житті. Дорослі придумали, що є корисні рослини, а є бур'яни. Дорослі цінують знання про консервацію овочів, приготування повидла, лікувальних сиропів з рослин. Дорослі добре вивчили, якими зелами приправляти сири. З допомогою дикорослих трав дорослі поправляють здоров'я. Чого ж бракує у стосунках дорослих із рослинами? Напевно, саме стосунків і бракує, бо ж із рослинами люди поводяться часто як користувачі..." (Ірина Михалевич)

 

"...Ми всі знаємо як виглядає горобина звичайна (Sorbus aucuparia) з непарноперистими листками. Тендітне струнке дерево. А чи доводилося Вам бачити інакшу горобину, з високим могутнім стовбуром і листям, схожим на дубове? На фото — горобина проміжна (Sorbus intermedia). Її ще називають горобиною скандинавською чи шведською. У природі це дерево поширене в Швеції, Норвегії, Данії, південних районах Фінляндії, Прибалтиці, майже на всій території Польщі та Німеччини. Поширюється горобина проміжна за допомогою птахів, які поїдають її плоди та насіння. Це дерево може вирости до 20 м у висоту. Стовбур дерева товстий, кора сіра, крона куполоподібна. Влітку листя на горобині проміжній зелене і блідо-сіре знизу. Восени воно набуває жовтуватого, сіро-коричневого забарвлення. Плоди — оранжево-червоні..." (Ірина Михалевич)

 

"Вітаю Вас, дорогі і близькі моєму серцю друзі! Обіймаю Вас і дякую за тепле та цікаве спілкування. Вітаю з днем пам'яті святого Юрія Побідоносця. Молімося за перемогу. Оце вже й травень. А у травні так багато зела, хочеться спробувати в дії побільше рослин. Можливо, Ви вже пробували фарбувати квітами з клумби і отримали чудові весняні кольори від культурних сортів червоних тюльпанів чи суцвіть бузку. І те, і те фарбує в зелений колір (бузок дає теплий, а тюльпани — холодний відтінок). Я ж зараз випробовую дикі рослини. Цього року, слава Богу, я вже встигла випробувати три види глухокропивових — усі вони фарбують в зелену барву різних відтінків. Найгустіший та найприємніший колір подарував розхідник..." (Ірина Михалевич)

 

"по червоному чорні хрести
їх нести
маки голі
на полі
хрестик-нулик
на землі застигає минуле
рукавом часу сльози зітри"

(Галина Мирослава)

 

 

"Вітаю, друзі! У квітні найдоступнішими квітами, певна річ, є тюльпани. Ці квіти, доки не розкриються, сильно-сильно нагадують людську постать, тому такі зворушливі. Про розкриті тюльпани гарно сказала Ліна Костенко, коли порівняла їх із весняними келихами. Тюльпани цієї пізньої весни таки встигли подолати свій шлях від цибулини до пишної червоно-чорної квітки, і це ще один символ надії для нас. Якщо у квітнику Вашої бабусі квітнуть червоні тюльпани, попросіть букет додому. Тюльпани кілька днів простоять у вазі з водою, а коли почнуть в'янути, ось тоді і можна приготувати з них барвник..." (Ірина Михалевич)

 

"Вітаю, дорогі та близькі моєму серцю друзі. Дякую Вам за підтримку, за спілкування. І за те, що продовжуєте цікавитися українською традицією писанкарства. У перші дні війни я замовкла. Потім продовжила створювати тематичні дописи про писанки, бо зрозуміла, що культурний контент у цей час значно важливіший аніж раніше. Одна моя знайома з Польщі написала, що хвилювалася за мене, бо не бачила моїх нових дописів. Зараз пишу писанки і записую відео у проміжках між сигналами повітряної тривоги. А дописи часом створюю з укриття. Не будемо опускати руки. Будемо боротися і робити все від нас залежне, щоб Україна перемогла. Відтепер писанкувати складніше. Бо ж фарбувати рослинами зручно тоді, коли поруч вдосталь дерев і трав (або аптека з трав'яними зборами). А ще, коли вдома є алюмокалієві квасці. А що ж робити, якщо квасців нема, а по аптеках шукати ніколи? Є вихід і тут. Без квасців фарбує цибулиння та коріння марени красильної..." (Ірина Михалевич)

 

"Підсніжники не можна рвати! Так-так, Надійка добре це знала. І не лише тому, що вони занесені до червоної книги, а й через те, що це особлива квітка – квітка білосніжних мрій, або, як каже матуся, білоніжних мріянь. Підсніжники квітують ранньою весною. На тендітному пагоні з’являється біленький дзвіночок із довгуватих білих пелюстків. Це – домівки мрій. У кожній квітці живе чиясь світла мрія. Коли з’являється вітер, то пелюсткові дзвіночки дзвенять. Так мрії поміж собою спілкуються. А ще вони ой як полюбляють танцювати! Вилітають зі своєї квітки, беруться за руки та рухаються по колу. Оскільки мріяння завжди добрі й щирі, то вони сяють. Отож під час танцю світлих бажань утворюється сяюче коло, або такий собі вінець із мрій. Весні дуже подобається цей віночок. Вона радо одягає його, а тоді мандрує повсюди, наспівуючи ніжні мелодії. Від привітних усмішок Весноньки та її пісень весняніє усе довкола: на деревах наливаються бруньки, птахи радо виспівують, а земля дістає пензлик і фарби, щоби у подальшому намалювати довкола сині проліски, різнокольорові крокуси: білі, сині, блакитні і, звичайно, жовті – кольору сонця...." (Марія Дем'янюк)

 

"Це був Тюльпановий ельф. І мешкав він у білому тюльпані. Прокидався раненько, вилітав із квітки й дбайливо оглядав усі тюльпани, що квітнули довкола: білі, жовті, червоні та навіть сині. У полудень, зазвичай, Тюльпановий ельф зустрічався зі своїм найкращим другом – Ельфом нарцисів. Вони радо віталися, ділилися новинами, а далі летіли до свого спільного друга – Бузкового мага. Той був дуже гостинний і завжди чекав їх на смачне чаювання. Бузковий маг мав неабиякий авторитет у Королівстві весняних квітів, бо легко міг причарувати будь-кого ароматним запахом бузку. А ще, він теж як і ельфи був справжнім ласуном, любив у товаристві гарних друзів посмакувати запашним квітковим чаєм з медовим пилком. Отож з нетерпінням чекав на приятелів. Та цього дня Бузковий маг вже добре зачекався на ельфів. Чай вже вихолов, хоча медовий пилок усе ще золотів на блюдечку в надії, що невдовзі ельфи таки завітають і проявлять до нього інтерес. Зрештою терпець у мага увірвався і він вирішив розвідати, що скоїлося у його друзів. Швидкоруч зодягнув бузкову накидку й полетів..." (Марія Дем'янюк)

 

"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка — наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк..." (Марія Дем'янюк)

 

"Жив-був собі цар, а в дворі цього царя росло дерево настільки високе, що його верхівки ніхто й не бачив. Це дерево цвіло і плодоносило щороку, але ні цар, ні його придворні, ні будь-який інший землянин не бачили ніколи його плоду. Отже там, у висоті, куди не сягає людське око, хтось не лишав їх опадати на землю, а вчасно збирав. Цар же лише хотів дізнатися, що за плоди родить те дерево, тож оголосив по всьому своєму царстві, що той, хто вилізе на нього і зможе розказати, які той має плоди, одружиться на одній із його доньок, яку сам собі вибере. З’їхалися всілякі бояри, королевичі, навіть хлопці-молодці, але жоден із них не зміг вилізти на дерево. А при царському дворі жив зарозумілий хлопець, який похвалився своїй матері, що він зможе вилізти. От він і попросив її піти до царя й передати тому, що він це зробить. Цар не повірив цьому та й покликав Данчу до себе..." (Йоан Славіч)

 

"Є чимало диких рослин, що квітнуть восени. Деякі з них уже встигли стати популярними, наприклад, шафран банатський (Crocus banaticus). Цю рослину можна зустріти у південних та східних Карпатах. Цвітіння (а цвіте шафран банатський виразними синіми квітами) триває з другої половини вересня до кінця жовтня. Зростає в Україні і шафра́н га́рний (Crocus speciosus) або ж крокус осінньоквітучий. Інколи період цвітіння шафрана гарного триває до листопада. Квіти розкриваються лише за ясної погоди, в дощ пуп'янки щільно закриті. Ці рослини (шафрани банатський і гарний) входять до української флори, але є вразливими видами. Серед дикоростучих рослин є й такі, що використовують осінній період часу, коли річки підсихають й оголюють ділянки суші, для того, аби встигнути заквітнути і дати насіння до перших заморозків. Такі рослини не мають привабливих квітів і належать до груп осокових чи злакових. Але й серед них є декоративні види. Наприклад, осока богемська..." (Ірина Михалевич)

 

"Друзі, сьогодні наш Добрик на ранковій Раді з Королевою усіх на світі добрих фей і з милими феєчками та мужніми принцами по своєму Чарівному екранчику запропонував: "Добрі мої, вітаю вас! Вельмишановна Королево, славні феєчки, мудрі принци! У цей день Доброти давайте створимо нову незвичайну Рослину!" Феєчки й принци замислилися, якої Рослинки ще потребує наш світ. І Королик продовжив: "Дерево-хатинку! Для діток Людей, Звірів, Пташок, Комах... Усіх добрих мешканців планети, які втратили своє житло..." "О, це потрібно!  Так, просто необхідно!!!" - радо схвалили рАзом феєчки. "Дуже добра, варта наших старань справа!" - підтримали і принци. Королева ж, яка про все на світі знає,  повідомила..." (Галина Римар)

 

"Кожна з них по-своєму віталася з матусею і Світом! Листочки народжувалися тяжко, адже мали докласти великих зусиль, щоби розірвати свій товстИй захисний зимовий панцир! Зате потім перепочити, надихатися цілющого повітря, обзнайомитися з усім довкола і роздумувати про буття... Деревце пишалося своїми молоденькими лискучими синочками, замріяними донями, неабияк раділо кожною своєю клітиночкою за них! Що перебули холоди і змогли розкритися, бо без них і воно б загинуло, не мало б про кого піклуватися, а саме клопоти і є усім змістом його життя!.." (Галина Римар)