"Свято квітів" – добірка дитячих віршів про квіти від Наталі Карпенко

    Пролісок

Пролісок тендітний
Сонце зустрічав,
Віченьки блакитні 
Вгору підійняв.

Сонце привітало
Квіточку ясну,
Щиро обійняло
Зірку весняну.
  
Ряст свою чуприну
Висунув надвір. 
Заховав перину
Крокус і підбіл.

Сон-траві не спиться, 
Змив потічок сни.
Сіли на травицю
Промені весни

   Свято квітів

Квіти кращу обирали,
Квіти свято влаштували.
На галявині підсніжник
Запалив ліхтарик ніжний.

Небу проліска блакитна
Усміхалася привітно.
З круч і вибалок підбіли
Ясним сонечком горіли.

Цвіт фіалочки ліловий
Сів метеликами в полі.
Ряст чуприною пишався,
Сон в корону пишну вбрався.

Грала променем кульбабка
Жовта-жовта, як курчатко.
У конвалії в намисті
Перли сяяли врочисті.

Визирали із травички
Оченята веронічки.
Барвін-зілля у листочки
Голубі вплітав віночки.

Били в дзвони первоцвіти,
Паленіли горицвіти…
Всі завзято сперечались, 
Вихвалялись, хизувались…

Їм весна сказала: «Квіти!
Ви мої найкращі діти!
Всіх красою наділила!
Кожна квітка гарна й мила,

Кожна сонечком зігріта
І дощем цілющим вмита.
Ви у мене всі вродливі – 
Всі значні і особливі».

    Конвалії

Конвалії дзвіночки
У льолях і віночках.
А може, це спідниці
Ясної зоряниці?

А може, це корони?
Та ні! Це білі дзвони,
Що грають тілі-тілі
У травня на весіллі.

* * *

Aнемона

Луг за ніч причепурився,
Жовтим цвітом рясно вкрився.
На кульбабки ясноокі
Сіли промені високі.

З сонечком кульбабки схожі,
Такі ніжні і пригожі.
Жовті сонечка-веснянки
Прокидаються щоранку.

Море радості і втіхи
Принесуть кульбабки дітям.
Квіти весноньку вітають,
У дитинство повертають.

          * * *

    Кульбабка

Кульбабка у ярочку
Жаліється хвощу:
– Де випрати сорочку,
Ото би нам дощу!

Мені б на ноги стати,
Мені би підрости,
Мені би погуляти…
Так хочеться цвісти!  

Стирчить жовтенька шапка
З-під коцика трави.
Зіщулилась кульбабка,
Зіщулились двори.

          * * *

Сумна кульбабка

Ви це бачили? Кульбабка
Загубила білу шапку
І стоїть така сумна…
– Ти куди біжиш, весна?

Так чекали ми на тебе!
– Вам журитися не треба, 
Я ще поруч, я ще є,
Що квітує – то моє.

Я від хмари потерпала,
В хаті сонечка не мала,
Все робила, що могла,
Й врешті-решт перемогла. 

Вкриті листячком зеленим
І черешеньки, і клени…
Подивіться!  Навкруги
Гомонять ліси й луги.

* * *

Сонцеві квітки

В небі фарба синя,
В лузі – золота.
Вкрило ластовиння
Луки на свята. 

В’ють вінки онуки, 
Тішаться батьки.
Просяться на руки
Сонцеві квітки.

Хочеться кульбабці
Обійняти світ.
Дмух! І вже на грядці
Кульбабуся й дід.

Дмух! І вже у полі
Білі літаки,
Білі парасолі,
Білі вітряки.

        Веронічка

Там, де трави землю вкрили,
Де дощі кульбабу вмили,
Розгулялись сині ріки,
Сині ріки вероніки. 

Синьооку веронічку 
Сонце чмокнуло у щічку.
В її синіх оченятах
Грає усмішка завзята.

Колосяться у травиці
Сині китиці-косиці, 
Сині китиці-віночки, 
Килимки і килимочки. 

                          Іриси

Розкошують іриси – прощальне вітаннячко травня, 
Там зимує веселка і робить ескізи весна.
Кукуріку! Вже літо! Звуть квітку і півником здавна.
Ще квітують іриси. Ще грає прощальна струна.

                             * * *

                     Де ти, півнику?...

                  – Де ти, півнику, ходив,
                  Де ти ноги застудив?
                  Долу гребінь, вниз брова… 
                  Покажи нам горло: А-а-а!

                  Висунь, півнику, язик…
                  – Порятуйте! Я не звик!
                 Ходить хмара день при дні,
                 Треба сонечка мені!

       Дзвіночки

На дзвіночках не віночки,
А корони, як дзвіночки – 
І блакитні, і лілові,
І усі такі чудові!

Б’ють у дзвони тихо квіти,
Гомонять про все на світі!
Про сусідів іменитих,
Про комашок працьовитих.

Де дістали блиску зорі,
Чому дощ такий прозорий.
Звідки вітер прилітає,
Коли пташечка дрімає.

Хто фарбує квітам лиця,
Як з’являється росиця…
І про сонечко привітне,
Що у небі синім квітне. 

         Льон

Квіти льону сині, сині
Стережуть поля в долині.
Охоронці синьоокі 
Тонконогі і високі. 

        Фіалки

Що за квіточки яскраві
Підвелися на галяві
На тонесеньких стеблинках
В фіолетових хустинках?

Це фіалочки тендітні
Увінчали луки в квітні.
Не губи живої вроди,
Не завдай природі шкоди!

             Медунка

Квіти медунки – духмяні і гарні,
Тільки дзвіночки на ній різнобарвні.
Різні за віком в медунки всі квіти,
Ходять в новому щодня її діти.

Милі малята – в рожевих сорочках,
Юні дівчата – в бузкових віночках,
Пані вбираються в сині спідниці.
Ось чому різні красуні-сестриці!

       Дивина

Дивина густоквіткова
В’є вінки нові й чудові
Круг величної голівки
Аж до самої верхівки.
Височіють жовті квіти – 
Свіжим медом пахне літо.

    Незабудки

Блакитні незабудки
Розквітли навесні,
Ніколи не забуду 
Ці погляди ясні.

В них небо заблудилось 
І річечка стрімка.
Водою квіти вмились
З блакитного струмка.

     Живокіст

Живописний живокіст
На луці до метра зріс. 
В нього листя та стеблина 
Шерехаті, як щетина.
Квіти темно-пурпурові,
Фіолетові й лілові.

           Звіробій

Зіллячком божим зовуть звіробій,
Він стільки силоньки має! 
З жовтих верхівок цілющий настій
Аж сто недуг виганяє.

Космея, Явдошка, розтріпана  пані…

Космея, Явдошка, розтріпана  пані…
І як цю красунечку тільки не звуть.
А може це зорі на аероплані   
Спустилися з неба на землю… Й цвітуть!

Такі вони милі, такі вони рідні,
Я знаю з дитинства цих любих сестриць.
Вони непримхливі й водночас тендітні,
І дуже вже схожі усі до зірниць.

Тому-то космеєю звуться ці квіти,
Що зорі п’ють роси з її пелюсток.
Красуні космеї – це зоряні діти,
У них навіть очі такі, як в зірок.

            * * *

         Космея

Вицвіли коси космеї моєї,
Впали на стежку шовкові хустки.
Сонячний зайчик сумує без неї.
Літо у вирій забрали бузьки.

Скільки живу, я її пам’ятаю,
Світлою радістю завжди була.
Спи моя квітонько, я зачекаю.
Ми зачекаємо. Я і бджола.

      Барвінок

Біля втоптаних стежинок
Килимки плете барвінок. 
Навесні і щедрим літом
Споглядає синім цвітом. 

І у спеку, і в негоду
Не втрачає горду вроду.
Витривалому барвінку
Не страшні морози взимку. 

Білолиця королівна

Квітне в лузі королиця
Королівна білолиця.
 
Гарна квіточка така,
Жовтоока і струнка!

Чом ромашкою всі звуть?
Королиці скрізь ростуть – 

І у полі, і в садку,
І у нашім квітнику!

Нагадати тут доречно,
Що ромашка в нас – аптечна!

Її квіти запашні,
Невисокі і дрібні 

Ромен-зіллям величають
І рум’янком називають. 

* * *

Ромашка

Ромашка пальці загинала:
– На цьому бавилась бджола,
На цьому бедрика гойдала,
На цьому кузочка жила.

Оцей погризла попелиця,
Цьому павук сорочку ткав.
Цьому у хаті не сидиться,
А тут метелик в ліжку спав.

Журилася ромашка

Журилася ромашка:
– Не рви мою красу,
Тут бавиться комашка,
Я радість принесу.

Чому це всі гадають:
Хто любить, а хто ні,
І білий цвіт зривають…
То ж боляче мені!

Не кривди жодну квітку,
Земля наш спільний дім.
А я ще довго влітку
Всміхатись буду всім.