"Нескорені, незламні ми!
Ми — лицарки і лицарі!
Добро на нашій стороні!
І перемога — наша сіль!
Ми — лицарки і лицарі!
Ми звемось українцями!
Добро на нашій стороні,
Ми звемось українцями!"(Alex Marti)
"Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Марширують наші добровольці у кривавий тан
Визволяти братів-українців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!.."(Степан Чарнецький, Григорій Трух)
"Повстань!
Повстань, народе мій!
Берись за зброю вмить!
Іде війна народная,
Священний бій кипить!
Повстань!
Повстань, народе мій!
Берись за зброю вмить!
Нехай під окупантами
Завжди земля горить!"
"Є другиня і друг.
А ось вже нема...
І причина не сварка,
І не спір, не образа.
Причина одна...
Брат і сестра.
А ось вже нема...
І причина не розбрат,
Не незгода і розлад,
Причина страшна..."(Alex Marti)
"...От які богатирі були — земля не держала!.. У нього, у того запорожця, сім пудів голова!.. А вуса у нього такі, що як візьме, було, він їх у руки та як розправе одного туди, а другого сюди, то і в двері не влізе, хоч би ті двері були такі, що через них і трійка коней з повозкою проскочила. Вони на дванадцяти язиках уміли балакати; вони із води могли сухими виходити; вони уміли, коли треба, і сон на людей насилати, і туман, на кого треба, пускати, і в річки переливатися... Вони мали у себе такі верцадла, що, дивлячись у них, за тисячу верстов бачили, що воно у світі й робиться. Оце, як іти куди у поход, то він, хто там у їх був за старшого — чи ватажок який, чи сам кошовий - то він, кажу, візьме у руки верцадло, подивиться в нього та й каже: «Туди не ідімо, бо там ляхи ідуть, і туди не ідімо, бо там турки або татари заходять, а сюди ідімо, бо тут аж нікогісінько нема...»" (уривок з народного переказу)
Читаймо та слухаймо на нашому сайті твори румунських класиків для дітей у перекладі українською мовою, опубліковані у новій цікавій рубриці журналу «Дзвоник», що видається Союзом Українців України.
"Священна вiйна в Украïнi!
Не стих вiд гармат соловей!
Iз нелюдом в битвi єдинiй
Вiн спiвом єднає людей!
За те, щоб дитина спокiйно
У власному домi знов гралась,
Щоб поряд батьки з нею були,
Родина щоб знову смiялась."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"...Почнем же, браття, повість цю
від старого Володимира до нинішнього Ігоря,
який відтягнув ум твердістю своєю
і погострив серця свого мужністю.
Сповнившись ратного духу,
навів свої хоробрі полки
на землю Половецьку
за землю Руську..."(переклад Віталія Скляренка)
"Зібралися якось звірі на нараду, щоб вибрати царя. Довго міркували, сперечалися, але так і не могли дійти спільного рішення. – Треба вибрати не лише сміливого й сильного, але й мудрого та чесного правителя, – виступила першою зебра. – Адже цар повинен не тільки в біді захищати, а й по справедливості судити. – Тоді найкраще для цієї посади підходжу я, – задер хобота слон. – Ніколи нікого не ображу й маю неабияку силу. Якщо оберете – не пошкодуєте. Почув це лев і заперечив..." (з народоної казки)
"Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо."(Леся Українка)
"Давно-давно це було, ще за запорожців та за кошового Сірка. Пройшло років чимало, як жив Сірко і як його не стало, а слава про нього і не пройшла, і не пропала. Він був для ворогів страшний і сердитий, а, напроти, для християн був дуже добрий і милостивий. Одного разу запорожці пішли з Сірком у похід, а татари прочули про те та одразу й побігли на Січ і почали там хазяйнувати: усіх православних християн забрали та й повели у полон. А вони, бідні, не хочуть іти та плачуть і ридають так, що аж земля стогне. А татари на плач не вдаряють та нагайками їх підганяють. Як ось прочув про те кошовий Сірко. Зараз зібрав своїх козаків — та в погоню за татарами: визволяти православних людей. Та летить, як птиця. Добіг близько до татар; бачить, що їх дуже багато, а козаків дуже мало — і давай хитрити. Спинив свого коня і крикнув на козаків..." (уривок з народного переказу)
"... Я рідну Україну
Не проміняю на чужину,
Нехай се щастя вам самим..."(Леонід Глібов)
"В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила...
Нема того козаченька.
Що я полюбила..."(Українська народна пісня)
"О, Боже, глянь, як наша Україна
Припала ворогові на коліна!
Жорстоко наш народ вбивають,
Із рідної землі невинних проганяють..."
(Оксана Аннич)
Співомовки Степана Руданського: "Вір не вір, а не кажи: "Брешеш"", "Гуменний", "Добре торгувалось", "Циган з хроном", "Циган на толоці", "Запорожці у короля", "Пан та Іван в дорозі", "Вовки".
"... Прилащиться підлиза хоч до кого,-
Солодкі слова
Приманюють великого й малого,—
То вже така дурниця світова;
Про се розумні знають люди,
Та що ж ви будете робить:
Хто маже — не скрипить,—
Так, мабуть, і довіку буде."(Леонід Глібов)
"У великих водах, що існують від віків, серед табунів мовчазної риби у шанованих риб'ячою громадою батьків, народилася балакуща риба. Спочатку, коли риба була маленькою, засмучені батьки сподівалися, що з віком, як їхня дитина вбиватиметься в луску, це мине, як минають дитячі хвороби, але час ішов, риба ставала великою і пругкою, на ній полискувала вже луска, як викута з найліпшої дамаської криці, а балакущість риби, не тільки не зникала, а навпаки набрала такої вправности, що батькам уже незручно стало признаватися, що вони належать до одної родини..." (Емма Андієвська)
"І вірити, і прагнуть – не вотще.
Безсмертне – і величне, і ясне-бо.
Ось лине хмара з літеплим дощем,
І розверзається врочисте небо.
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не одняти:
Любов і творчість; туга і порив,
Одвага і вогонь самопосвяти."(Олег Ольжич)
"Одваживсь Вовк у Лева попросити,
Щоб старшиною до Овець
Наставили його служити...
Лукавий молодець!... Панове громадяни!
Ся байка вам в пригоді, може, стане."(Леонід Глібов)
"... Зате розумний чоловік
Живе тихесенько ввесь вік,
Не торохтить і не гукає —
Та й місце має."(Леонід Глібов)
