"Темна-претемна ніч. Місто, як завжди, заплющило очі, вимкнувши світло у будинках. Тиша! І в ніякому разі не смій заважати цій тиші. Навіть, якщо тобі не спиться! Навіть, якщо цікавість долає страх, не смій підійматися, щоб зрозуміти, що то за скрипіння дверцят чи потаємне шкрябання під ліжком! Усі ці звуки є ознакою того, що він поряд. Але дуже сильно хвилюватися непотрібно, адже він, загалом, приходить в ніч, з четверга на п'ятницю. Тож, усі інші ночі, можна спати спокійно. Принаймні так вважала Марічка, та на жаль, вона помилилася. Цього разу він прийшов у саму неочікувану ніч, з неділі на понеділок. Мабуть, найтяжчу ніч тижня, адже вона є коридором між закінченням вихідних і початком навчання..." (Євген Дмитренко)
"... Почув я раз — старі сміялись люде,
Що квач притикою не буде;
Питаю: — Як? — А так, як бач,
Причина невелика:
Якая ж із квача притика,
Коли він квач?"(Леонід Глібов)
"Місяць – неначе люлька.
Зорі шепочуть: спати.
Тільки мені сьогодні
Хочеться небом стати.
Хочеться захистити
душу
наперстком волі
Від недо-
сконалого слова,
Від незро-
зумілого болю" (Галина Мирослава)
"Далеко за межі Беотії линула слава сліпого віщуна Тіресія. Сам Зевс колись дозволив йому бачити прийдешнє, і Тіресій віщував усім людям правду. Якось прийшла до нього блакитноока німфа Ліріопея дізнатись про долю свого сина Нарциса, напрочуд гарного хлопця. Німфа знала, що син її – смертний, і бентежила її думка, чи ж довго житиме він на білому світі. "Твій син житиме доти, доки сам себе побачить," – прорік їй віщун. Здивувалася німфа: як же він може самого себе побачити? Довго думала вона над цими словами, та врешті заспокоїлася і забула за них..." (з давньогрецького міфу)
"Ой, не світи, місяченьку,
Не світи нікому,
Тільки світи миленькому,
Як іде додому...."(українська народна пісня)
"Ой хто, хто Миколая любить,
Ой хто, хто Миколаю служить,
Тому святий Миколай
На всякий час помагає.
На землі й на морі Миколай
Сохраняє од напасті,
Не дає од злих пропасти –
Святий Миколай."(Українська народна пісня)
"Ох" – українська народна казка про парубка, який переміг лісового царя Оха.
"... Отак і з тим буває,
Хто чортзна-де добро своє діває,—
А там як кинеться — вертить і так і сяк,
Неначе горобець у клітці...
Дивись, згодя — гуляє неборак
В Охрімовій куценькій Свитці."(Леонід Глібов)
Для найменших дівчаток та хлопчиків — розвиваючі кумедні мультики-пісеньки про мавпочок, родину та абетку з потягами та тваринками. Малеча весело вчитиметься рахувати та запам'ятовувати букви та звуки.
"...Коли не людям байка пригодиться,-
Не всяка стежечка без спориша,-
То, може, знайдеться такая Паляниця,
Що іноді послухає Книша."(Леонід Глібов)
"...Свята старовино! Про тебе я згадав;
Правдивії слова твої не вмерли,
І я промовлю їх, щоб світ не забував:
Коли ти маєш Перли,
То й розум май
І перед Свинями не розсипай."(Леонід Глібов)
"... За жменю цих цяцькованих Перлинок
Не дав би я і зернятка пшона,
— Нехай дурний Індик ковтає.
Так недотепа неборак
Ганьбує те, чого не знає,
І думає, що добре так."(Леонід Глібов)
"Колись на острові Кіпрі був великий митець Пігмаліон. Жив він самотньо, родини не мав і навіть не думав одружуватись, бо гордував жінками. Дізналася про це богиня кохання Афродіта, розгнівалась і надумала покарати зухвальця. Єдиною втіхою Пігмаліонові було різьбярство. В довгі години виснажливої праці він був справді щасливий. Якось – і, певне, на те була воля богині! – взявся він різьбити із найкращого мармуру, яким славиться острів Парос, жіночу постать, таку гарну, вродливу, що подібної і на світі немає. Пігмаліон працював натхненно, невтомно, забуваючи про все на світі. І з кожним днем, що далі він різьбив, що більше зрізав упевненою рукою зайвих скалок із великої мармурової брили, то виразніший ставав обрис прекрасної жінки, наче сама богиня кохання виходила з білого морського шумовиння..." (з давньогрецького міфу)
"Повертай на крилах вітру
У край родинний, наша рідна пісне,
Там, де співуча ти в своїй оселі,
Там, де призвілля нам було з тобою."(переспів українською мовою – Alex Marti)
"Зібрався якось вовк до річки, риби половити. Прийшов, поглянув, а довкола — тиша. Дістав він вудку, наживив на гачок черв’ячка, закинув його у воду та й спостерігає за поплавком, спершись на стовбур акації, що росла на березі річки. Сидить й чекає. І хоч навколо дув легкий вітер, а кущі та віти дерев час від часу поволі хиталися, поплавок рибака ніби стояв на місці. Аж раптом, смик-смик. Зрадів вовк, підскочив та як смикнув вудку. Дивиться, а на гачку рак повис. Засмутився сіроманець й відпустив його назад до води. У цей час, прилетів грак. Примостився на гілці старого дерева, та й спостерігає за вовком..." (Євген Дмитренко)
"Запорожці як підмовлять було до себе на Січ якого хлопця з Гетьманщини, то перше пробують, чи годиться бути запорожцем. Ото звелять йому варити кашу: "Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, щоб і не перекипіла, а ми підемо косити. То ти, як уже буде готова, вийди на такий-то курган да й клич нас, а ми почуємо да й прийдемо. "От поберуть коси та й підуть нібито косити, а де там їм хочеться косити! Заберуться в комиш та й лежать. То оце хлопець, зваривши кашу, вийде на могилу й зачне гукати. А вони й чують, але не озиваються. То він гукав, гукав да й давай плакати..." (З народного переказу)
"За давніх-давніх часів, коли над усім світом панував іще не Зевс, а його батько Кронос, люди, що тільки-но розселилися по землі, були кволі, безсилі, лякливі. Вони не вміли ні думати, ні розуміти того, що бачили довкола. Зі страхом дивилися вони на грозові хмари й на пекуче сонце, на безкрає море й на височенні гори. І здавалося людям, що то могутні божественні істоти. Від усього, що їх лякало, люди мерщій ховалися в свої глибокі підземні нори, наче кроти. Не було тоді в людей ані світлих жител, ані вогнищ родинних, їли вони тільки траву та сире коріння, а м’яса й не куштували, бо не знали мисливства. Згодом владу над усім світом здобув Зевс, що скинув батька в Тартар – у найглибше дно землі й моря, що лежить далеко внизу під царством мертвих, похмурим Аїдом. Із своєї небесної осяйної височини Зевс і не дивився на нужденних людей, а ті ледь животіли серед незбагненної, ворожої природи. Скільки їх гинуло від хвороб та з голоду, в боротьбі із жорстокою стихією! Так би зачах і загинув назавжди рід смертних людей, якби не став їм на захист і допомогу найблагородніший серед безсмертних – титан Прометей..." (з давньогрецького міфу)
"Родина пальчиків" — відома на весь світ американська дитяча пісенька, що допомагає легко та весело вивчити членів сім"ї. Дивимось, слухаємо і запам'ятовуємо..
"...Не хочу я нікого прирівняти,
Звиняйте, до Свині…
Ні, далебі, що ні!
Я тільки хочу щось спитати:
Траплялось на віку мені
Такеє бачити ледащо,-
Подивишся — не годне ані на що;
А як почне тебе судить,
То так оббреше, обчернить
Та рознесе таку погану славу,
Що соромно й сказать…
Так я се й хочу вас, панове, попитать:
Еге, не гріх таку прояву
Свинею величать?" (Леонід Глібов)
"Чи не гоже було б нам, браття,
почати старими словами ратних повістей
про похід Ігорів,
Ігоря Святославича?
Початися ж оцій пісні по билицях часу нашого,
а не за вимислом Бояна..."(Ритмічний переклад Леоніда Махновця)
