"Сонячні зайчики" – весняні вірші для малят від Наталі Карпенко

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про весну. Сонячний зайчик

Наталя Карпенко

Сонячний зайчик

Сонечко-мама зайчика-сина
Вивела з хати в сонячну днину.
Хлопчик-горобчик, зайчик-стрибайчик
Скік на подвір’я, скік на майданчик.
Сонячний зайчик скаче та скаче…
Йди-но на ручки, сонячна вдаче.

* * *

Сонячні зайчики

Промінь снігам поклонився,
Промінь водиці напився.
Грають в калюжі край тата
Милі зайці-зайченята.
Скачуть малі відчайдухи.
Їх не піймати за вуха,
Їх не загнати до хати –
Діти завжди біля тата.
Тато обняв – веселяться,
Тато підняв – не бояться.
Бачать у небі хмарину –
Зразу до тата на спину.

Ще трохи...

І хай паде сніг – то нічого,
І хай морозець – не біда.
Вже парості цвіту нового
Збудила висока вода.
Зросли надвечір’я і ранки,
Розправили крилечка дні.
Ще трохи – і зійдуть веснянки,
Ще трохи – і злинуть пісні.

* * *

Березневі котики

З бруньки виліз котик.
Котик, та невже?
Спробуйте на дотик…
Впевнилися вже!
Котик мружить очі,
Виставив живіт.
Березень регоче:
– З бруньки виліз кіт!

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про весну. Березневі котики.

Навесні

Ранок на витрішки, день сіє сонечко,
Вечір у ніченьки цупить врожай.
Стань на хвилиночку, сонцева донечко,
Дай надивитися, не поспішай.
Встигнеш завити зелені кучерики,
Встигнеш обіймами виплести світ.
Сни додивляються в люльці метелики,
Дай надивитися на первоцвіт.

* * *

У березні

Земля поклала під язик
Усі сніги і силу.
Ковтає паморозь квітник
І б’є на друзки брилу.
Пробився чубчик у зела,
Де промінь в’яже віжки,
Де очі примула звела,
Й підсніжник став на ніжки.

* * *

На носі квітень...

Ходи з очей, приблудо-зимо,
У нас весна, пощо нам сніг.
Ти з ним на ти, тобі не зимно,
А нам би зелені до ніг.
У нас весна, на носі квітень,
У нас Олекса край воріт.
А де тепло і перші квіти?
Пусти гуляти первоцвіт.

Малюю весну

Малюк малює квіти
Бабусі на вікні.
Йому на вушко квітень
Шепоче: – А мені?
– Я дам, коли навчуся,
Ти маєш не одну.
Хай тішиться бабуся,
Малюю їй весну.

* * *

Усамітнився березень...

Усамітнився березень,
Впало долу крило.
Плине квітень до берега,
Котить хвилю зело.
Де припнути кораблика,
Все сьогодні не так.
Вчися жити у равлика,
Сиди в хаті, бідак!

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про весну. Усамітнився березень.

Життя продовжується

Роздобріла брунька,
Вигнула брову.
Вдих і видих – гунька
Луснула по шву.
Вдих і видих – чубчик
Лізе з-під хусток.
В бруньки перший зубчик,
То росте листок.

* * *

Квітику, прокидайся

Квітику, прокидайся,
Квітику, зодягайся,
Квітни, зело мале.
Поле без тебе голе,
Серце без тебе кволе,
Бджілці без тебе зле.
Холод впаде – не бійся,
Снігом черкне – умийся,
Квітику мій, вставай.
Сонце встає зарані,
Зійдуть сніги останні,
Квітику, зацвітай.

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про весну. Малюю весну.

А у весни немає карантину

А у весни немає карантину.
У неї розклад. Треба до дзвінка
Розмалювати сукню і хустину,
Зібрати цвіт духмяний для вінка.

А у весни немає відпочинку,
Вона звіряє з часом кожний крок.
Послухай, як розгойдує хвилинку:
Тік-так, тік-так! Весна веде урок.

* * *

Квітень спокушає

На тролейбус і трамвай
Скоса поглядаю.
Поглядай, не поглядай –
Допуску не маю.

Заборонено – не йди!
А надворі квіти,
Квітнуть луки і сади,
Спокушає квітень.

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про весну.

Нам би дощику

Нам би дощику стоголосого
На подвір’ячко, на сади.
Миром просимо, красно просимо…
– На гостину до нас зайди.
Нам би дощику срібнокрилого.
– Де ти, соколе? Прилітай!
Закликаємо друга милого.
– Нашу сторону не минай!

* * *

Вітер тихо гойдає гілочку

Вітер тихо гойдає гілочку,
Вітер в щічку цілує квіточку.
А вона його не цурається,
А вона йому усміхається.
Їй би, вітре, дощем умитися,
Їй би вдосталь води напитися.
Їй би, вітре, таку хмариночку,
Щоби прала свою хустиночку.

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про весну.

Зелена вербичка

Зелена вербичка, зелена трава,
Сьогодні у квітня зелені жнива.
Поглянь, як весніє мій рідний куток –
Здійняв рученята зелений листок,
Жовтенькій кульбабі завзята бджола
Вітаннячко тепле своє принесла.
Гуде біля цвіту захеканий джміль:
– Агов! Це для мене, тікайте відсіль!
Квітують галяви, квітують сади,
Ото би хмарину із міхом води.

* * *

Ще би сонечка...

З бруньки цвіт на волю пнеться,
Кучерявить чуба ряст,
Лізе вгору і плететься
Все водночас, все нараз.
І барвіночок хрещатий,
І кульбаба, й кропива…
Стало гарно біля хати,
Зеленіє скрізь трава.
Ще би сонечка ясного
І квітневого тепла.
Ще би неба голубого,
Мерзне пташечка мала.

Холодно...

Вишенько білокрила,
Змокло твоє крило.
Хмара тебе накрила,
Холод ковтнув тепло.

Квітень тебе зігріти
Подихом не зумів.
Мерзнуть у квітні квіти,
Мерзе у квітні джміль.

* * *

Проспав...

Збентежився квітень: – Проспав геть усе,
На вигоні травень кульбабу пасе!
Я ще не набувся. Не лайте мене,
Що з березнем знався. Усе промине.

Пробачте, що сіяв так мало тепла,
Що сніг і морози торкались чола.
Я теж дуже люблю золочені дні.
Я ще не набувся. Пробачте мені.

* * *

Квітень

Сіло сонечко квітню на лапки,
Стала жовтою стежка в саду.
Грає пісеньку свищик кульбабки,
Як в дитинстві для квітня – ду-ду!
Витанцьовують джмелик і бджілка,
Пахне цвітом усе навкруги.
Мов до шлюбу вдягнулася гілка,
Квітень з медом приніс пироги.

* * *

Обіймаю зелену гілочку...

Обіймаю зелену гілочку,
Що одвіку тримає світ.
Вона вчора гойдала квіточку,
А сьогодні гойдає плід.

На тій гілочці зріє ягода,
Гойда-гойданьки немовля.
Де панує любов і злагода,
Буде ягідка і гілля.

Кульбабка

Кульбабка у ярочку
Жаліється хвощу:
– Де випрати сорочку,
Ото би нам дощу!
Мені б на ноги стати,
Мені би підрости,
Мені би погуляти…
Так хочеться цвісти!
Стирчить жовтенька шапка
З-під коцика трави.
Зіщулилась кульбабка,
Зіщулились двори.

* * *

Кульбабовий рай

Кульбабове поле, кульбабовий рай,
Кульбабове сонце, квітневий розмай.
З кульбаби віночок, з кульбаби свисток,
З кульбаби намисто і стільки цяцьок.
Наставила очі на мене бджола.
– Тут квітів багато, не бійся, мала.
Тут стане кульбаби тобі і мені,
До нас завітали кульбабині дні.

Картина Марії Рожковської.

Сонцеві квітки

В небі фарба синя,
В лузі – золота.
Вкрило ластовиння
Луки на свята.

В’ють вінки онуки,
Тішаться батьки.
Просяться на руки
Сонцеві квітки.

Хочеться кульбабці
Обійняти світ.
Дмух! І вже на грядці
Кульбабуся й дід.

Дмух! І вже у полі
Білі літаки,
Білі парасолі,
Білі вітряки.

* * *

На кульбабиному полі
Сонце ліпить пампухи.
Місяць ліпить парасолі,
Парашути і цвяхи.

Дочекалися дощу

Опустились ластівки низько –
Ходить хмара дощова близько.
Впала крапелька мала з неба,
Як же дощику усім треба.

Впала крапелька одна, друга…
Дочекалася земля друга.
Дочекалися дощу квіти,
Витер сльози рукавом квітень.

* * *

Хмарка

Хмарка довгі косенята
Мила в нашому ставку.
Стала річка закликати
В гості дівчинку таку.

– Йди на ручки, погойдаю,
Довгі коси розчешу.
Я казок багато знаю,
Я тебе заколишу.

Бузок

Устелили землю трави,
Двір бузками виграє.
Пахне гривка кучерява,
Де ти, щастячко моє?

Де ви, трійки і п’ятірки?
Я знайшла. У мене – сім!
Як в дитинстві – в роті гірко,
Як в дитинстві – щастя в дім!

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про весну. Про кульбабки

Cрібнокрилі кульбабки

Літо йде, кульбабонько люба й мила,
Літо йде, кульбабонько золота.
Ти яскравим сонечком нам світила,
Де твої золочені дні й літа?

Стали твої квітоньки білі-білі,
Травень твої квітоньки посріблив.
Стали твої дітоньки срібнокрилі,
Травень їх до серденька притулив.

* * *

У кульбаби жити вчусь

На смарагдове рядно
Квітень висипав пшоно.
А пшоно те золоте
Знай веснянками цвіте.

Квітне поле, квітне дім,
Того сонця стане всім.
Я в кульбаби жити вчусь
І ніколи не здаюсь.

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про весну. Про кульбабки

Кульбабка-дід

У кульбабиного діда
Хтось поцупив капелюх.
– Глянув дідо на сусіда:
Звідки в тебе білий пух?
– Не дивись на мене скоса,
Каже дідові сусід.
– Впав твій бриль у білі роси,
Я - ще дядько, ти - вже дід.

* * *

Кульбабуся

– На плече твоє зіпруся,
Каже доні кульбабуся.
– Підросли мої онуки,
Вже не просяться на руки.

Замалою стала хата,
Розлітаються малята.
Хай летять, я не тримаю,
А я трохи подрімаю.

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про весну. Проситься дощ до хати.

Проситься дощ до хати...

Проситься дощ до хати.
– Що ти забув тут, брате,
Чом без дзвінка приходиш?
– Треба! Усім не вгодиш!
Я не умію мовчки!
Раді мені листочки,
Рада мені травичка,
Кличе у гості річка.

* * *

Травнева холоднеча

Такого вітру й холоднечі
У травня зроду не було.
Весна в пальті сидить на печі,
Закрила хусткою чоло.

– Ховаєш сонечко за спину?
У тебе яблунька цвіте!
Кульбабенятко біля тину
Бабусі светрика плете.

* * *

Усмішка травня

Рай кульбабовий, рай тюльпановий,
В травня усмішка аж до вух.
Носить травень костюм сап’яновий
І новесенький капелюх.
Капелюх той бузками світиться,
Ви вже бачили цю красу?
Зодягнула віночок Вінниця,
Плете сонечко їй косу.
Можна тішитись, подоляночки,
Парк відчинено! Квітне рай!
Пахнуть кухлики й філіжаночки,
Пахнуть келихи! Обирай!

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про весну. Квітне Вінниця. Усмішка травня.

Холодно кульбабці...

Холодно кульбабці,
Гріється мала.
Взула теплі капці,
Светрика вдягла.

Літечко на носі,
Травень йде за мить.
А кульбабка й досі
В светрику тремтить.

* * *

Відходить травень...

Відходить травень. Йде й кульбабка-пані,
Кульбабка-панна, панночка, дівча…
Була ще вчора в жовтім сарафані,
Сьогодні хустка впала до плеча.
Вона щаслива! Мала стільки світла!
Тамую подих… Як вона тремтить...
Ще вчора сонцем так довкола квітла!
Сьогодні дмух – і пухом полетить.

* * *

А травень знай кульбабить...

А травень знай кульбабить,
А травень знай цвіте,
Цвіте і діти бавить,
Кульбабить і росте.
А травень квіти любить,
А травень не займе,
Буває трохи чубить,
Коли вітрисько дме.
А травень хмару носить
І тулить до трави,
І дуже-дуже просить:
– Понюхай, та не рви!

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про весну.

Кульбабонька-кобіта

Кульбабонька-кобіта
Квітує аж до літа
І дивиться до смерку
На себе у люстерко.
Як тільки сонце сходить,
Вона за сонцем ходить,
Вона під сонцем грає.
Кульбабка засмагає!

* * *

Де ти, півнику ходив?..

– Де ти, півнику, ходив,
Де ти ноги застудив?
Долу гребінь, вниз брова…
Покажи нам горло: А-а-а!
Висунь, півнику, язик…
– Порятуйте! Я не звик!
Ходить хмара день при дні,
Треба сонечка мені!

* * *

Дощ танцює...

Дощ танцює і дзвенить,
Не спиняється й на мить. –
Грає марш на барабані,
Лупить джайв у калабані,
Шкварить польку і гопак,
Не вгамується ніяк!
Дзень-дзелень – прасує п’ятку,
Дзень-дзелень – толочить грядку.
Скаче гопки цілий день
Гоп-ца-ца і дзень-дзелень!

* * *

Чом ти, весно?..

Чом ти, весно, серце краєш,
Де ти стільки сліз береш?
Знову плачеш? Ти же знаєш –
Завтра літо, от і йдеш!

Нам би ридма заридати –
Промінь твій не відгуляв.
Нам би трави обійняти,
Спити павітри галяв.

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про весну. Про дощ.

Гойдається дощ...

Гойдається дощ на зеленому листі,
Пірнає і скаче в обійми кульбаб.
І пагони вмиті, і стежечки чисті,
А дощ все своєї заводить: – Крап, крап!
А дощ, як заведений, скаче і скаче,
Йому всі калюжі – басейн і батут.
Я чую, як бджілка у вулику плаче,

* * *

Дощ зірвався із припону

Дощ зірвався із припону,
Перейшов усі кордони,
Ллє і ллє, як із відра…
Зупинитися пора.

Звідки в нього тої сили?
Ходять небом сірі брили,
Ходить хмара дощова,
Блискавицею брова.

Хмара злиться і бурмоче,
Зупинятися не хоче,
Точить ляси невпопад...
То гримить, то сіє град.

Змило грядку на городі
І нема кінця негоді.
Де не глянь – дощів стіна,
Певно, наша в тім вина.

* * *

Травень схаменувся

Травень врешті схаменувся –
В небі промені зіткав,
У своє перевдягнувся,
І галопом поскакав.

Вйо! До літа на гостину,
Вйо! Теплінь пече млинці.
Вйо! Суницям чешуть спину
Заповзяті промінці.

Ось тепер давай миритись,
Ось тепер не поспішай,
Дай бузком насолодитись,
В жменьці сонечко тримай!

* * *

Пане травню, ти куди?

Пане травню, ти куди?
Пане травню, ще зажди!
Ми з тобою, пане травню,
Ще залишимо сліди.

Пане травню, ще постій,
Пане травню, нас зігрій.
Ми з тобою не водили
Вороних на водопій.

Ходи з нами у танок,
Бал сьогодні у квіток.
Ми з тобою, пане травню,
Заплели квіткам вінок.

* * *

Літо - за два кроки...

Дощ згорнув травневі дні,
За два кроки – літо.
А весна була, чи ні?
Я в два светри вдіта.

Гріє хустка пухова
Замість сонця плечі.
Хилить голову трава,
Як надходить вечір.

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про весну. А у весни немає карантину.

Поезії люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Ілюстрації взято з ресурсу Pinterest.

Читайте також:

Дитячі вірші про весну від Наталі Карпенко

"Проросли у сонечка пагінці!
Прилетіли лагідні промінці,
Відшукали річечку під містком,
Пробудили квіточку під листком…
Усміхнувся квітень теплом мені,
Вкрились ластовиннячком білі дні."
(Наталя Карпенко)

Наталя Карпенко. Весняні прикмети у віршах

"Повернулися граки –
Сніг сховався у грядки.
Чути пісню журавля –
Час засіяти поля."

(Наталя Карпенко)

Більше творів Наталі Карпенко на "Малій Сторінці":

Вірші для дітей від Наталі Карпенко

Пропонуємо почитати нашим діткам чудові поезії Наталі Карпенко. Поетеса доступно і легко розповідає про космос і погоду, про зиму і природу - про усе, що нас оточує.

Наталя Карпенко закінчила Одеський педагогічний університет імені К. Д. Ушинського, живе і працює у Вінниці вчителем-дефектологом, пише поезії, публікує їх у красивих ілюстрованих збірочках. Тож читаймо!

Дивіться також:

Вірші про весну

Читайте в цьому підрозділі вірші Ліни Костенко, Михайла Стельмаха, Петра Короля, Олени Журливої, Андрія М'ястківського, Варвари Гринько, Лідії Компанієць, Володимира Сосюри, Валентина Бичка, Анатолія Камінчука, Марії Хоросницької, Наталки Поклад, Анатолія Качана.