Наталя Карпенко. "Надворі – літо!" – велика добірка віршів для дітей



Малюнок Вікторії Кірдій

 

 

 

Наталя Карпенко

Надворі – літо!

Виходь надвір! Там сонце світить!
Мені не віриш? Ти поглянь!
Там білий день! Надворі – літо!
Пора відпусток і гулянь!

 

* * *

 

Отямилося літо...

Отямилося літо,
Прийшло таки до свят.
Горобчиками діти – 
Шур! Випурхнули з хат –

Туди, де трави в пояс,
Де ягідка в садку,
Де «Ква!» – на повний голос 
Й зозуляче «Ку-ку!».

 

* * *

 

Літо тішиться

Літо тішиться: – Лечу!
Я гуляю досхочу!
Хто тут літечко чекав,
Хто без мене сумував?

В мене промені у жмені, 
В мене ягоди в кишені.
В мене грядка для борщу,
Налітайте, пригощу.

 

 

 

 

Рослини-сестрички

В троянди і в шипшини
Однакові листки,
Однакові стеблини,
Шипи і пелюстки.

Однакові чи схожі?
Троянда – та для свят,
Але у тої рожі
Не видно оченят.

Шипшина свої очі
До сонечка звела
І кутатись не хоче – 
Хай тішиться бджола!

 

* * *

 

Веронічка

Поміж трав побігла річка,
Поміж трав розлився став.
То не став, а веронічка
Підвелася поміж трав.

Сині-сині оченята
Визирають звідусіль.
Хочу квітку обійняти,
Та нехай обійме джміль.

 

* * *

 

Вишневе літечко

Що це на гілочці нашій гойдається?
Що це зоріє у нашім саду?
Що так привітно мені усміхається?
Я тебе, вогнику, зараз знайду. 

Вишенько, в тебе коралі на листячку!
Дай мені ягідку ту і оту.
Дякую красно вишневому літечку
За насолоду і за смакоту.

 

* * *

 

Яблучко

Впало яблучко кругленьке
Соковите, червоненьке.
Впало яблучко хрумке 
І велике. Ось таке!

– Пригощайтесь, просить гілка
– Насолода! шепче бджілка.
– Так, так, так! – співає шпак.
– Це мій дім! кричить хробак.

 

* * *

 

Дзумить бджола...

– Моє! Моє! Дзумить бджола.
– Моє! Не дам нікому! 
Для мене квіточка звела
Цей рай. І все на тому!

Моє! Натішусь досхочу,
Тут є чим ласувати!
А потім з медом полечу
На крилечках до хати. 

 

 

 

 

Ромашка

Ромашка пальці загинала:
– На цьому бавилась бджола,
На цьому бедрика гойдала,
На цьому кузочка жила.
Оцей погризла попелиця,
Цьому павук сорочку ткав.
Цьому у хаті не сидиться,
А тут метелик в ліжку спав.

 

* * *

 

Джміль розігнався...

Джміль розігнався: – Лечу за пилком
І за нектаром до чаю.
Не проштовхнутись, сусідів – битком!
Я на своє зачекаю.
От тобі й маєш – тут стільки рідні!
Не поступлюсь, так і знайте!
Трохи посуньтеся, дайте й мені!

 

* * *

 

У селі

В мене вишенька в руці,
Будуть з вишнями млинці,
Пироги і киселі...
Як же гарно у селі!

Та в селі комар гризе
І ордою жук повзе.
Та в селі голосить шпак:
– Мій садочок! Мій вишняк!

Зупинись, ти не одна,
Ти метеш, як сарана.
Тут шпачата і мій дім,
Залиши хоч щось на нім.

 

* * *

 

Духмяні капелюшки

Літо в’є духмяні капелюшки
Полю шовковистому й стерні.
– Кинь мені одненького на вушка, –
Просить бита стежка. – Кинь мені!

– Стежечко, – озвалось тихо літо.  
– Хай вони гойдатися в траві.
Ці духмяні брилики для квітів,
Вицвітуть – у мене є нові.

 

* * *

 

Сонечко

Відкрило очі сонечко,
Струсило хмари з кіс,
І гайда за віконечко
Стежинкою навскіс – 

До листячка лапатого,
До річки і трави,
До колоса вусатого…
Лови його, лови!

А сонце скаче зайчиком,
А сонце в кожний бік
Летить руденьким м’ячиком,
У сонечка пікнік.

 

* * *

 

Спека

Сіло сонце на плече
І пече, пече, пече.
У сунички і листка
Засмалилася щока.

У капусти спікся бік,
Огірок до хати втік.
А куди втекти мені?
Скаче спека на коні!

 

* * *

 

Припікає...

Як же сонце припікає,
Як же подих запирає.
Що тут скажеш – чи пече,
Чи на голову тече.

То дощі нам хмара родить,
То задуха колобродить.
Як зарядить на одне,
Доки щось та не утне. 

 

* * *

 

Дискотека у сонця 

Нині в сонця дискотека – 
Ось чому надворі спека, 
Ось чому у липня жар!
Сонце скаче й п’є узвар.

Сонце так завзято скаче,
Що потічок в лісі плаче.
Сонце так дрібушки б’є,
Що сорочка пристає.

 

 

 

 

 

Спека спекотна

У спеки гаряча пащека, 
У спеки гаряча щока.
П’є спека із кожного глека
І лиже нектар з квітника.

У спеки стонадцять сорочок,
У спеки стонадцять спідниць.
Закрив парасольку листочок
І впав на траву горілиць.

 

* * *

 

Не гарячкуй!

Ото вже сонце воду хлебче,
Ото вже сонце воду п’є!
Йому на вушко вітер шепше:
– Не гарячкуй! Це все твоє!

А сонце слухати не хоче,
А сонце бавить дитинчат,
І напуває аж до ночі
Своїх малесеньких зайчат.

 

* * *

 

Cонечко лягає спати 

У синього неба забарвився бік, 
Ото виграє й полихає!
Це день обійняв надвечір’я і втік,
Це сонечко спати лягає.

 

* * *

 

Вечір сни кладе у жменю

Вечір сни кладе у жменю – 
Гойда, гойда-да.
Гріє літечко кишеню,
Світиться вода. 

Мружить сонце ясні очі, 
Зорі луп та луп – 
Вийшов місяць проти ночі 
Стригти собі чуб. 

 

* * *

 

Ідуть дощі

Ідуть дощі, розпатлані вітриська
Зривають цвіт, городи топче град. 
Кудлата хмара тре і тре очиська,
Реве навзрид, у неї сльозопад.

– Та годі вже, помий у річці носа,
Вона тебе до моря віднесе.
Скупаєшся і станеш білокоса.
Не чує хмара, хлипає і все.

 

* * *

 

Жалілася хмара...

Жалілася хмара травичці:
– Втомилося серце моє.
Я хочу поніжитись в річці,
А вітер мені не дає.

Я вгору, а вітер – на спину,
Я вгору, а він до води.
Гукали колись на гостину,
Сьогодні благають – зійди.

Колись було сонячно влітку,
Колись було гамірно скрізь.
Колись напувала я квітку,
А зараз я чую – не лізь. 

 

 

 

.

 

 

 

Злива котиться...

Листочок мовив пошепки: – Я чую, дощ іде,
Багато цвіту нашого сьогодні пропаде.
Кахи-кахи! Кахикає поважний дядько грім.
За поли вітер смикає. Хитається мій дім.
І хмара круком коситься. Не хмара, а стіна.
Я чую, злива котиться! Ген-ген гуде луна!

 

* * *

 

Міру май!..

Дощик знову гуляти проситься,
Хмара пальчиком: – Міру май!
Бачиш, сину, трава не коситься,
Нагулявся вже, зачекай. 

Змокла ягідка, змерзла квіточка,
Їм би чоботи і пальто. 
Забарилося тепле літечко,
Не чекає тебе ніхто.

 

 

 

 

 

 

   Оце так дощ...

То не дощ, то дід патлатий
Гонить хмари біля хати, –   
Б’є у шибку кулаком,
Б’є у двері каблуком.

Угамуйся, дідугане!
І коли він перестане? 
Як з відра! І рве, й мете!
Дощ у спеку – саме те!

 

 

 

 

 

 

Липень

Липень бавив галяви бджолі і джмелю, 
Пас поля абрикосовим оком.
Липень крила надійні зростив журавлю 
І побіг через кладку підскоком.

Абрикосові ранки, абрикосові дні, 
Абрикосовий цвіт у волоссі.
Абрикосовий вечір усміхнувся мені,
І у нього засмага на носі.

 

 

 

 

 

Серпень 

Серпень сонечко взяв на горгоші,
Йому тепло від теплої ноші. 
Серпень зайчиком сонячним скаче,
От би нам таке серце гаряче! 

Скік-поскік! Всюди кидає оком,
І буває, займе ненароком.
– Зачекай, я тебе упіймаю!
Серпень тихо шепнув: – Обіймаю.

 

* * *

 

Хто сказав?..

Хто сказав, що в серпня сили на межі?
Він ще тільки місить тісто на коржі,
Він ще ліпить струдлі, ліпить пироги.
Серпень кошенятком липне до ноги.

Він ще пригощає сонцем і медком,
Зранку і надвечір грає вітряком.  
Вдень ще так завзято смажить і пече. – 
Грійся, поки гріє, поки не втече. 

 

* * *

 

Гріймося, доки серпень

Гріймося, доки серпень, доки в печі сушня,
Доки у грудях тепло від гомінкого дня.
Гріймося, доки поле стежці лоскоче бік,
Доки гарячий промінь в теплі краї не втік.
Гріймося, доки сонях золотом в’є вінок,
От би тепло у слоїк, от би тепло в клубок.

 

 

Малюнок Бориса Касьянова

 

Малюнок Бориса Касьянова.

 

 

 

Не тікай, літо!

Хочеться літо міцно обняти, 
Щоб не тікало з нашої хати.
Літечко красне, прошу – не чванься,
Літечко красне, прошу – зостанься.

Як я люблю твої щедрі дарунки, 
Теплі вітання і поцілунки. 
Де твої ясні райдужні очі,
Де твої сині зоряні ночі?

Літо зітхнуло: – Висохли роси,
Вицвіла сукня, вицвіли коси.
Випростав крила білий лелека,
Впали медами зорі до глека.

 

 

 

Малюнок Галини Чувиляєвої.

Малюнок Галини Чувиляєвої.

 

 

Підкрадається осінь...

Наїжачилось поле без житечка,
Так незатишно стало мені.
Підкрадається осінь до літечка,
Тишком-нишком вкорочує дні.

Потемнішали очі у соняха,
Не купаються зорі в ставку.
А було волошково і сонячно,
А було так вишнево в садку.


* * *


На згадку...

Серпень вересню на згадку
Залишив садок і грядку. 
– Тобі яблучко від мене
Соковите і червлене.

Тобі сливочка синенька
І горіхів повна жменька.
Бери грушку з мого саду, 
Бери гроно винограду. 

Тобі поле з буряками, 
Кукурудза з кабаками.
Тобі перець і перчиця, 
Баклажани і морквиця.

Та гляди мені, шануйся,
Про дари мої турбуйся.

 

* * *

 

Літо пішло...

Сіло літепло серпню на плечі,
Серпень літепло взяв на крило,
Притулився до літепла вечір,
Чап-чалап… Наше літо пішло.

 

Поезії люб'язно надіслано авторкою спеціально для чита.чів "Малої Сторінки".

Ілюстрації взято з ресурсу Pinterest.

 

 

Читайте також:

Літо в поезіях для дітей від Наталі Карпенко

Дитячі поезії про літо від Наталі Карпенко. Наталя Карпенко. Вірші для дітей про літо. Літо красне барвами  "Умивало літечко ранки росами,
  Щебетало співами стоголосими.
  Напувало ріки підземні зливами,
  Вигравало теплими переливами."

  (Наталя Карпенко)

 

Наталя Карпенко. Літні прикмети у віршах

Вірші для дітей. Вірші про літо. Наталя Карпенко. Літні прикмети у віршах.

"П’є веселка воду –
На стійку негоду,
А як вмить розтане –
Всюди ясно стане."

(Наталя Карпенко)

 

 

 

 

 

 

Більше творів Наталі Карпенко на "Малій Сторінці":

 

Вірші для дітей від Наталі Карпенко

Пропонуємо почитати нашим діткам чудові поезії Наталі Карпенко. Поетеса доступно і легко розповідає про космос і погоду, про зиму і природу - про усе, що нас оточує.

Наталя Карпенко закінчила Одеський педагогічний університет імені К. Д. Ушинського, живе і працює у Вінниці вчителем-дефектологом, пише поезії, публікує їх у красивих ілюстрованих збірочках. Тож читаймо!

 

 

 

 

 

Дивіться також:

Вірші про літо

Вірші про літо
Читайте віршики про літо від  Андрія М'ястківського, Варвари Гринько, Наталі Ткаченко, Михайла Стельмаха, Анатолія Камінчука, Марії Пригари, Лесі Храпливої-Щур, Наталки Поклад, Оксани Кротюк, Анатолія Качана, Галини Кирпи, Наталі Карпенко.

Останні коментарі до сторінки
«Наталя Карпенко. "Надворі – літо!" – велика добірка віршів для дітей»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми