"Казочки на щодень" - друга частинка новесенької добірочки від Галини Римар (з книги "Полінчині казки")


 

Галина Римар. Полінчині казки. Казочки для дітей та дорослих.

 

Галина Римар

ПОЛІНЧИНІ  КАЗКИ

 

"Ці казочки складаю я Поліні, 
читайте й ви, і всі ростіть щасливі!"

 

Завантажити текст другої частинки нової добірки казочок від Галини Римар (з книги "Полінчині казки") (txt.zip)

 

 

Галина Римар. Нові казочки з книги Полінчині казки. Про добру країну.

 

 

Про добру країну

В одній країні славній
працьовиті
і сильні духом воїни жили,
за землю не боялися померти,
і честь народу, волю берегли.

Сусід країни ж
душу мав нечисту,
так заздрив,
що аж лускався од зла.
Й послав своїх примар -
потвор лукавих,
щоб винищили добрий рід
до тла.

Ті учиняли всякі темні чвари,
сварили рідних, нищили святе.
Хвороби на людей всілякі слали.
А той Нарід живе собі й живе!

Вже й своїх слуг
в правителі ліпили!
Та віднайдуться Лицарі -
і знов
цвіте країна,
і живуть надії,
й панує між людьми добро й любов.

Оскаженів лукавий і заздренний,
почав хвороби на країну слать.
А їм - хоч що - танцюють і співають,
і славлять Добрі сили і Творця.

"Що за таємна сила
в цих русинів?!" -
кричав на слуг рогатий злоносій.
І вигадав з своїми плазунами
ловити і калічити усіх.

- Перевертні, мотайтесь, пси скажені,
хапайте добрих у сіті міцні,
без рук їх, без очей і вух лишайте,
щоб винищить порядних на землі!

СТРЯСЛАСЬ ЗЕМЛЯ - більш не змогла терпіти -
струсила нечисть всю у пекло вмить
й замкнула там
на віки довговічні.

Щоби
спокійно могли
добрі
жить!
(15.03.2020 р.)

 

 

 

орнамент

 

 

 

 

Легенда про Ясеня-красеня, що всім серцем любив земленьку рідную


Це було на наших землях, дітоньки, дуженько давно, у часи з тихими чистими водами, бо тоді брали воду з річок і пили, і ясними зорями. Коли люди землицю-годувальницю як матінку рідну шанували, зайвий раз її не турбували, нічим не травили, не палили, і ніколи на неї не плювали, тому жили в щасті й достатку...

Іще з пуп'янка діточок навчали, що коли про святу земленьку пильно дбати, то вона у скрутний час і заступиться, й порятує...

Аж знайшлися вороги заздренні. Й замислили у наших людей землю плодючу відібрати, а русинів-землелюбів у рабів своїх перетворити!

А в одному волинському селі та й жив стрункий і сильний легінь-красень зі світлим чолом, щирою вдачею і добрим серцем. Та й ім'я мав ясне і світле - Ясень. А що був народжений весною, то добрі люди його ще й тепло Яруньком звали.

І полюбилася доброму Ярунькові гарна й роботяща дівчина, вже й засватав її, а така була привітлива й мила, що день і ніч би на неї глядів - і не наглядишся. Та треба було батькам підсобляти і для майбутньої сім'ї оселю зводити. Тож він цілісінький день працює, а з першою зіронькою лаштується й до коханої через ліс-пагорки летить-поспішає...

От ішов він раз, а вечір був теплим, тихим, місячним, добре стежечку видно. Як одійшов трохи від села, що вже лаштувалося до сну, наблизився до лісу і піднявся стежиною по горі, так, що якраз йому все як на долоні видко: і село, і ліс, а його - ні. Аж у хащах засвітився світлячок. Інший, може, й обминув би це диво, та Ярунько зійшов убік і присів під деревом в гущавині помилуватися живим вогником.

Як скоро почув чиєсь притишене шванькання. Якісь незнайомці з чужинською мовою по згірку кралися іншою стежкою до його села. І їх було багато...

Все зрозумів юнак.

"Зненацька на потомлений люд наскочити хочеш?! Маскуєшся, лиходію!!" - гнівно подумав він.

Та й нечутно сарною вискочив ще трохи вище по пагорку, тоді вибрався на міцне високе дерево з густою кроною (а йому ж кожен камінчик, рослиночка й гіллячка тут рідні), вийняв з полотняної торбини свою саморобну сопілочку, з якою ніколи не розлучався, приклав її до вуст - і полилася пісня іволги! Ну справжнісінький тобі птах.

Почули люди в селі пісню та й здивувалися:

- Вивільга? Вночі?

- Дивина, ця птиця у серпні ще відлітає!..

А Ясень тоді як запищить кішкою! Чисто іволга!

- Та то ж Ярунько!

- Петре, чого б це він бавився?

- Завжди до нареченої мчить.

- Тут щось не те...

- Увага! Жінок з дітьми - у сховок, у підземелля! Чоловіки - за зброю - і в засідки! - вмить скерував старійшина.

Зібралися всі. Хутко дітей і жінок у підземелля замасковані під кущами й деревами провели. Матері закутали сонних малюків у теплі ковдри, кожухи, до грудей приклали і сховалися, принишкли.

Чоловіки з парубками за палиці міцні перевірені та за рогачі, списи, луки вхопилися і групками розбіглися в засади - круг ущелини, в яку ворог сунув.

Аж ось лиха хмара в яму зайшла, злорадно руки потирає...

А коли останній чорт з горба зліз, як сипоне ж по них град стріл зусібіч! А тоді каміння велике покотилося!

І стало тихо.

Прийшов Ярунько, а його вітають, дякують: "Не бачити б нам світу милого і воленьки красної, якби не ти, наш дорогий рятівниче Ясеню!"

І скоро Ясень добудував хатину, і весілля справили.

І народилося в молодят багато діточок, таких, як і їх батьки, працьовитих, волелюбних, мужніх і красивих.

А там і внуків-правнуків сивий і щасливий дідуньо Ярунько на колінах бавив, сопілки їм майстрував, кобзи, ліри, торбани, і грати вчив! А бабусенька пісень діток народних навчала і з ними у свята й по вечорах любо співала.

Довго топтав ряст Яруньо. Багато доброго встиг зробити. До нього за порадою-розрадою звідусіль ішли дорослі й діточки.

А як не стало майстра, то все село його проводжало. І саме небо схилилося в шанобі до доброї душі, що довго сонцем світ зігрівала...

А весною на могилці Ясеня само зросло струнке й преміцне дерево - світлокоре, з гарною кроною і птицями-співаницями, цвітом-китицями, а плодами - золотими дощинками. Його люди й назвали ясенем.

З насіннячка дерева скоро розрісся цілий світлий ясеневий ліс!

Бруньки у рослин чорні, як брови Ясеня. Дерева світлолюбні, як його душа, швидко ростуть - тягнуться до сонця.

Коли хто має біль у серці - іде в лісок, сідає під найстарішим ясенем і слухає гомін-шум листячка. І знаходить вирішення своїх проблем.

Ясенів ніколи не рубали. То вважалося тяжким гріхом - як зі світу звести Добру душу.

Лише з нижніх гілок ясена, обрізаних бережно, щоб не пошкодити дерево, майстрували коромисла, дитячі іграшки, а з ширших - гарний посуд.

Воїни ж із віття стругали міцні бойові списи, луки й стріли для захисту своєї землі.

А відвар жменьки свіжого листя загоював захисникам рани!

Отака бувальщина про доброго, світлого Ясеня.

(05.05.2020 р.)

 

 

орнамент

 

 

 

Галина Римар. Нові казочки з книги Полінчині казки. Про добру країну. Про Дівчинку і Пташечку.

 

Про Дівчинку і Пташечку

Цієї весни на лісовій галявці затишно і славно. Правда, буває, Вітрюган-нечема розіграється, то міцні Дуби вмить приструнять його й додому відправлять - і знову стає спокійно.
Добре Квітонькам унизу.
То Світле Сонечко загляне-замилується на їхню тиху вроду. То Хмаринка зросить. А уночі ясні Зіроньки їм світять-підморгують - вітаються. Отак і живуть, неспішно і мирно...
Аж ось якось залетіла до них Пташинка. Сіла на гілку молодого Дубочка, та мало не впала, така слабка, ледве подих перевела й тихесенько мовить:
- Квітоньки-серденька, може, хоч Ви мені чим підсобите: підкажіть, будь ласка, як вилікувати хворих? - питає Пташинка, - Бо я вже геть крильця збила, та ніяк не знайду ради...
- Що сталося, Пташечко, кажи зрозуміліше, маленька.
- Не знаю, друзі, ніхто не знає... Дівчинка плаче. Бо її Бабусенька дуже захворіла - лікарі в масках і комбінезонах її забрали. І нікому не дозволяють провідувати. І з дому радять не виходити... Щоб не заразитися. Бо багато хворих на планеті... Малеча в такому відчаї... А я так хочу їй допомогти! Та не знаю, не відаю, як... Родина ж цієї дитини мене від вірної гибелі врятувала... Я маю їм підсобити! Коли й Ви не знаєте - мушу летіти далі, ще шукати ради-поради...
- Куди тобі вже летіти - впадеш, ще й, на горе, розіб'єшся. Не зводь себе. Ось випий живлючого нектару й лягай на м'який килимок моху, хоча б трішки подрімай! А ми щось придумаємо. - пообіцяли Квіти.
І Птаха ледь притулилася голівонькою до моху, як враз і заснула.
А Квіти й Дерева покликали Лісовика. І от що він сказав:
- Ох, друзі, скільки лиха-біди натворили люди на нашій планеті! Ось і в цьому лісі - найкращі дерева позрізали-познищили... Й не каються!
То невідворотнє - кара за діяння. І цар Водяник так вважає, і Повітряник... Люди самі себе і нас убивають. Матінка-планета дуже довго терпіла... Люди винаходять нові види зброї... руйнують усі Земні оболонки... Вони чинять злочини. Порушили гармонію.... Все - ніколи не відновити.
- Та чи винні в цьому діти? Може, ми передамо Пташинкою вісточку - і малі зростуть більш свідомими?
- Діти продовжать справи старших... Хіба тільки... Що ж, я запитаю на найближчій Планетній Високій Раді, чи щось можна вдіяти. Бувайте!

 

ІІ частинка

А Пташка спала непробудно аж три доби! Добре, що ночі не були морозяними!
І прокинулася якраз тоді, коли Лісовик приніс чарівний порошок для Бабуні Дівчинки. Дістав він його далеко в горах. В одного Дідуся.
Пташечка полетіла просто до Бабусі - залетіла у відчинену кватирку - і дала їй ліки. Й Бабусенька відразу одужала!!
А той порошок врятував ще багатьох добрих людей...
Якою щасливою стала Дівчинка! Відтепер в її селі Пташечку бережуть. І про всю природу дбають...
А Дівчинка записала відеозвернення до всіх людей і розповіла, чому ми маємо жити скромно й не чинити своїй планеті - нашому спільному дому - лиха. Сподіваємося, до дитини дослухаються! :)
(15-16.03.2020 р.)

 

орнамент

 

 

Галина Римар. Нові казочки з книги Полінчині казки. Про ніжну Квітку.

 

 

  Про ніжну Квітку

В одній чудовій стороні
вродилась Квітонька тендітна.

Була принцесою між трав -
і щира, й ніжна, і привітна.

Їй Сонечко всміхалось щиро
і огортало, як могло,

під вечір Місяцю гукало:
"Оберігай усе зело!

Та найпильніш - кохану Квітку,
щоби ніхто її не звів.

Коли моя прив'яне Квітка -
її познищу ворогів!"

Вподобав Квітоньку блакитну
один заїзжий молодик.

Йому повірила маленька -
і він її кудись повіз.

Забрав, як забавку чи друга?
Що в незнайомця на умі?

Чи він чуттєвий, чи холодний,
чи вбереже тендітний цвіт?

Примусить Квітоньку страждати -
відчує сам пекельний біль!!!

Бо Сонечко усеньке бачить.
І спопелить, вщент спопелить!!

(09.03.2020)

 

 

 

орнамент

 

 

Галина Римар. Нові казочки з книги Полінчині казки. На лісовій галявці.

 

На лісовій галявці

На лісовій галявці навесні Сонечко прогріло землицю і прокинулися Пролісок і Підсніжник, а трішки згодом - і Сон-трава.
Чемненько привіталися.
- Мені снився сніг, - поділився Підсніжник, - він говорив мені: "Спи, спи, я тебе зігрію".
- А мені мріялося небо - блакитне-блакитне... - сказав Пролісок.
- А мені, друзі, хтось співав ніжну-ніжну Колискову, - звістила Сон-трава.
Аж тут щось як задзвенить:
- Дзень-дзень-дзень...
- Вітаємо тебе, запашна квітонько! - гукнули їй Пролісок, Підсніжник і Сон-трава.
- Я така рада вас бачити! - мовила-проспівала вишукана Конвалія.

(12.03.2020 р.)

 

орнамент

 

 

Галина Римар. Казка про надзвичайно обдаровану Рибку. Ілюстрації Вікторії Марчук.

 


    Казка про надзвичайно обдаровану Рибку

(Ілюстрації Вікторії Марчук)

І

Принцеса присіла на березі моря біля бронзової Андерсенової Русалоньки, створеної Едвардом Еріксеном, і задивилася у воду. Хвильки одна за одною неспішно линули до берега і заколисували її думки.

Вона дуже сумує за отчим краєм, своїми рідними, бо такі незвичні інші традиції, мова... І тут їй стало спокійно. Згадалося, як казку про Русалоньку їй малій читала вдома, в Україні, мила матуся. Вона спілкується з ненею майже щодня й кілька разів на рік за можливості провідує її.

Сьогодні вихідний, тож Іванна зі своїм чоловіком прилетіли зі Стокгольма, столиці Швеції, до Копенгаґена - столиці Данії (тут лише годинка льоту).

У Габріеля задзвенів телефон, він чемно вибачився й відійшов поспілкуватися з кимось, а Іванна слухала звуки моря. Вона любить воду. І польоти...


ІІ


Того ж дня у Балтійському морі на світ з'явилася маленька Рибка і попливла з цікавістю вивчати весь світ.

(Через рік вона стане ось такою:

 

Галина Римар. Казка про надзвичайно обдаровану Рибку. Ілюстрації Вікторії Марчук.

Її родове ім'я - Синець звичайний)

Маленька плавала і знайомилася з усім світом, з іншими рибками.
А була такою кумедною, жвавою й верткою, що нею просто не можна було не милуватися!

Риби першими представлялися їй:
- Вітаю, малесенька! Радий бачити тебе у нашому Водному Царстві! Я - Сарган звичайний.

 

Галина Римар. Казка про надзвичайно обдаровану Рибку. Ілюстрації Вікторії Марчук.

 

- Калкан великий, радий знайомству!
- Калкан гладенький, вельми приємно!

- Я - Глось, мила юна панночко...

- Вітаю, я Бабець малоротий! - припливла близько до маленької невеличка рибинка. Хочеш - я проведу тебе трішки, поки більші камінчики не закінчаться - бо я між них маскуюся.
- Це дуже люб'язно з Вашого боку, шановна пані! - відповіла Рибка.
- У нашої малої інтелігентність і чуття гармонії й міри в крові! - шепнула рибина своїй подружці, що повільно пропливала повз них і за всім уважно спостерігала.

- Я - Риба-меч, малечо! Коли хто ображатиме - клич! - почулося здаля.
- Дякую, пане! - гукнула Рибка.

 

Галина Римар. Казка про надзвичайно обдаровану Рибку. Ілюстрації Вікторії Марчук.

 

- Не вір лукавому! - попередила Рибку попутниця. - ...Ну що ж, щасливої тобі подорожі, маленька, я далі не пливу!
- Ґречно Вам дякую!

Віддалік пролунав безпорадний зойк жертви Риби-меча. Та Рибка вже попливла і того не почула.

А маленькі Колючка триголкова й Колючка дев'ятиголкова лиш кивнули їй та й шмигнули вниз, подалі від Меч-рибини.

А наша мала пливла й пливла далі.

І побачила рибу, яка заривалася в пісок.
- Здоров, малюня, я - Дракончик великий, - прошепотіла та. - Запливай якось, потеревенимо!
Рибка відчула лицемірний холод у словах цієї особини, та й її очі про все самі сказали. І мала попливла без зупинки далі.  

- А Ви хто? - запитала трохи згодом Рибка у химерної рибини.
Я - Рогатка чотирирога, будьмо знайомі! - озвалася та.

- Дуже приємно! - мовила Рибка.

 

Галина Римар. Казка про надзвичайно обдаровану Рибку. Ілюстрації Вікторії Марчук.

 

Скоро між водоростей ще почулися голоси:
- А мене звуть Лисун малий.
- А я - Лисун звичайний, радий знайомству!
А за ними:
- Я - Солія, теж звичайна.

- Ой, ой, звичайна! - насмішкувато втрутився звичайний Лисун, - Теж мені, звичайна. - І мовив до Рибки:
- У риб очі по два боки - а у неї справа!

Рибка придивилася - то так дійсно. Та нічого не сказала. Тільки ввічливо попрощалася з рибиною:
- Бувайте, пані Соліє! Якось зустрінемося!

А Лисун показав Рибці на дно:
- Дивися тут уважно! Он, наприклад, - Морська лисиця в піску замаскувалася - та, що з родини ромбових скатів. Вагою - до 4 кг! Зверху несподівано може й інша така швидко напасти - рот у них знизу! А низ у лисиць, щоб знала, білий. Їх мальок з першого дня уже має довжину 12 см!..

 

Галина Римар. Казка про надзвичайно обдаровану Рибку. Ілюстрації Вікторії Марчук.


- Дякую за попередження! Це дуже люб'язно з Вашого боку.

    І Рибка вже вела себе дещо обережніше.
    
    І побачила, як із-за водоростей на неї спрямувала погляд якась довга, як мотузок, істота!    

І тут за Рибкою погналася ця тридцятисантиметрова довгоноса риба-Голка або морська Голка-Трубкорот, що любить плавати на невеликій глибині біля берегів чи русел рік. А маленька петляла, петляла між рослинами - і таки зуміла відірвалася від неї!

 

Галина Римар. Казка про надзвичайно обдаровану Рибку. Ілюстрації Вікторії Марчук.

 

А коли оглянулася, то побачила, як людська рука вихопила з води ту тварину.

Мала скоро припливла на мілину і почула чиїсь голоси на березі. Повернулася й побачила красивих молодих людей. Потім чоловік відійшов. Дівчина задивилася в небо, кудись вдалечінь, тоді неголосно почала наспівувати Шевченкової на музику Кирила Стеценка:

 

 

Плавай-плавай, Лебедонько,
По Синьому Морі...

Тоді раптово змінила на іншу:

Пливе човен, води повен...

Потім ще:
    
Ой грало Море в Неділю рано
Дай, Боже!

А серед Моря стоїть Сосниця.
На тій Сосноньці Три Голубоньки,
Три Голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як Світ сновати.
Що Перший голуб в Море й упірнав
Виніс він з Моря Золотий камінь.
Що Другий голуб в Море й упірнав,
Виніс він з Моря Срібляний камінь.
Що Третій голуб в Море й упірнав,
Виніс він з Моря Мідяний камінь.
Що з Золотого Сонце постане,
А з Срібляного Ясен Місячик,
А з Мідяного Дрібні Зірочки.

Та й замислилася...

 

                                                                    

ІІІ

А Рибка підпливла ближче до дівчини і привітно захлюпала до неї плавничками, ніби про щось хотіла їй сказати. Іванночка опустила руку до Рибки, і та довірливо запливла у її теплу долоньку.

День був хмарним. Але тут раптом Сонечко кинуло їм свої теплі щедрі промінчики й зігріло.
- Рибонько, я не розумію, про що ти намагаєшся мені сказати...
І тут з плеча бронзової Русалоньки злетіли дві проворні феєчки, які теж заслухалися співом вродливиці, та й підлетіли до них.
- Рибка мріє навчитися говорити твоєю мовою, - пояснили вони.
- Он що! Дуже вдячна вам, малесенькі, за підмогу! Як славно!..  - здивувалася Принцеса.
- Ну що ж, спробую тебе чомусь навчити, - мовила вона до Рибки і назвала їй усі 33 літери алфавіту своєї мови.
- Рибка каже, що це багато! Та вона готова працювати, але переймається, як бути ближче до тебе, Іванночко, - переклали думку Рибки феї.  
- Чи це можливо? Адже Рибам потрібна воля і водний простір... А ми скоро повертаємося у Швецію...
І феєчки вигадали:
- То ми допоможемо просто перемістити Рибку в інший кінець моря, ближче до тебе.
- Ти згодна, маленька? - запитали вони у Рибки по-риб'ячому.
І Рибка погодилася.
- Рибка рада побачити більше світу! - пояснили Іванні феї. - Ну, бувайте, нам пора, ми поспішаємо! - та й полетіли.
А Рибка вже чекала на Іванну. (Феєчки ж про все знають. Як і про те, де любить бувати Принцеса біля моря)

Час летів...
Іванночка приходила до моря, коли мала вільну хвильку. І Рибка щодня на неї чекала.
Принцеса ж була терплячою учителькою...

Минуло кілька місяців - і Рибка гарно заговорила, вона дійсно виявилася дуже сумлінною ученицею!

 

Галина Римар. Казка про надзвичайно обдаровану Рибку. Ілюстрації Вікторії Марчук.


Хто б міг лише подумати, що через півроку вона вже почне співати! Та й для репертуару вибере наші народні пісні!

І скоро про співучу Рибку дізнався увесь світ!

Усі дивувалися:
- Ну коли навіть заморська Рибка полюбила Українську Мову, то ця Мова дійсно неймовірно прекрасна, вона надзвичайна, особлива! - говорили.

Іванну з Рибкою запросили до Києва й створили їм добрі умови для проживання й занять творчістю.

 

Галина Римар. Казка про надзвичайно обдаровану Рибку. Ілюстрації Вікторії Марчук.

 

Молоді українські вчені сконструювали для Рибки унікального акваріума з мікрофоном. Аби їй зручно було мандрувати світом з концертами. І в одному своєму інтерв'ю Рибка передбачила, що скоро Україна стане багатою і процвітаючою.
А світ дуже зацікавився вивченням милозвучної, мелодійної Української Мови.

Іванночка знайшла у Вікіпедії про свою здібну й працелюбну ученицю Рибоньку ось що: "Синець звичайний (Ballerus ballerus) — риба родини коропових. Довжина до 30 см (іноді більше), вага до 1 кг (найчастіше 200 — 300 г). Поширений у річках і великих озерах басейнів Балтійського, Каспійського, Чорного й Азовського морів... В Україні малочисельний."

Дива ж дійсно бувають!

 

 

орнамент

 

 

Галина Римар. Про Пандочку.

 

Про Пандочку

В одному китайському бамбуковому лісі з'явилася на світ маленька Пандочка. Вона була такою крихіткою! І постійно мерзла. Тож матуся порадилася з татком і знайшла для доні теплу і м'яку піжамку з намальованими пандочками, і весь час оберігала дитинчатко, носила в передніх лапах, годувала і гріла. А дитина їла, спала, їла, спала, їла, спала - і росла!
І їй придбали новУ, більшу піжамку з пандочками.
Маленька її одягла - і далі їла, спала, їла, спала, їла, спала - і росла!
Коли й та піжамка стала замалою, купили іншу.
І вже через три місяці дитинка навчилася ходити.
А в п'ять - гризти листя і молоді пагони бамбука. Вона їла, спала, їла, спала, їла, спала - і росла!
І їй знадобилася нова піжама!
Тому справили більшу. З пандочками.
Маленька їла бамбук і спала, їла бамбук - і спала, їла бамбук - і спала... І підросла.
І тоді мама знову захотіла відшукати піжаму з пандочками, але такої більше не було, тому вона сама пошила доні піжаму з мавпочками!
Коли Панда одягла обновку й пішла прогулятися лісом, мавпочки задивилися на візерунок і запросили її до себе гратися.
Мама Пандочки дуже здивувалася - її дитина стала такою жвавою, що подумала:
- Ех, слід було відразу знайти піжамку з мавпочками - і дитина була б енергійною, як мавпочки!
(21.04.2020)

Садімо й оберігаймо дерева, квіти, кущі, ліси!

 

 

орнамент

 

 

                        Галина Римар. Про маленьку прудку ящіроньку

 

Про маленьку прудку ящіроньку

    Ящірка уважно оглянула гніздечко в нірці - там все як слід: тепло, сухо і чисто. Адже саме сьогодні на світ мають з'явитися її перші дитинчата! Яка це радість! І відповідальність!
    "Маю негайно пошукати чогось смачненького для маляток! І відразу привчати їх до виживання-полювання!" - намислила вона й помчала надвір.
    І скоро притягла черв'ячка. Та й подумала: "Восьмеро малят - певно, цього їм буде замало..."
    Тож щодуху подалася з хатки ще надибати корму. Дуженько поспішала, аби не проґавити щасливої, довгоочікуваної миті появи її маленьких дітоньок.

    Поки мами не було, пролупилася перша ящіронька - прорвала шкіряну плівку яєчка, виглянула - і помітила малого черв'ячка. Наблизилася до нього та й питає:
    - Вітаю! А ти хто?
    А він:
    - Черв'як!
    - А я ж хто?
    - Ти - ящірка.
    Черв'ячок ще був маленьким, але вже встиг трішки познайомитися з життям, і ящірка була маленькою. От вони й подружилися.
    - А який цей світ? - запитав первісток.
    - Я трішки бачив... - одказав черв'як. Тоді про щось на хвилечку замислився і радо повідомив:
    - Там така земля після дощику! М'яка, пухкесенька! А на ній, а на ній зростає дуже смачна травичка!
    - Покажи мені це! - загорівся малюк.
    - Не можу, бо не маю таких жвавих ніжок, як у тебе!
    - А давай я тобі допоможу!
    Бережно підняла ящірка черв'ячка і винесла на ранкове сонечко. Зрадів черв'ячок, роздивляється:
    - Ось дивися: кульбабки цвітуть. А оця травичка молоденька - дуже смачненька й солоденька - скуштуй!
    Ящіронька гризнула:
    - Так, смачно! Дуже смачно!!
    - А отут я живу, приходь до мене, покличеш - і я помаленьку вилізу! - показав черв'ячок на маленький отвір у землиці й поповз додому.
    - Згода! - гукнула ящіронька й повернулася у свою хатинку.

    Аж тут і мама примчала. І принесла метелика. Побачила синочка й дуже зраділа. Черв'ячка нема, отже, поїв маленький. Та й знову за харчем побігла.

    Ящіронька підійшла до метелика та й питає:
    - А ти хто?
    - Я - метелик. Звуся Білан Жилкуватий.
    - У тебе крила? - запитав малюк і уважно оглянув себе. - А у мене чомусь немає!
    - Ну то й що! Зате у тебе є такі моторні ніжки!
    - А як це воно - літати?..
    - Ходімо надвір - покажу!
    Ящіронька обережно взяла метелика й винесла на вулицю.
    Метелик розправив і підняв одне крило:
    - Ось праве крильце.
    Потім підняв і друге:
    - А ось ліве крильце! Я їх піднімаю і одночасно змахую! Піднімаю - опускаю...
    І жваво затріпотів ними, політав над другом трішки по колу, тоді присів на квітоньці білої конюшинки і показав на капустяну грядку:
    - Он там - моя улюблена місцина. Як засумуєш - поклич мене - і ми пограємося!
    - Добре, бувай, друже! - мовила ящірка.
    І метелик полетів у своїх справах, а ящіронька заскочила до своєї нірки.

    Мама знову прибігла і принесла коника-стрибунця. Бачить - нема метелика.
    "Молодчина дитинка, - думає, - швидко ростиме, бо гарно їсть!"
    Та й поспішила знову шукати їжу.

    А мала ящірка потоваришувала і з коником. Вони так весело награлися на травиці! Коник так високо стрибає! А найбільше сподобався ящіроньці новий друг тим, що вміє премило награвати ніжні мелодії! І вона, вражена дивом, довго й незрушно сиділа і слухала. Потім подякувала за таку радість!
    Тваринки розпрощалися і домовилися разом гратися.
    Поки не було матусі, ящіронька зустріла появу своїх братиків і сестричок. Вивела їх надвір і познайомила з черв'ячком, і метеликом, і талановитим коником-стрибунцем. І вони вволю награлися зі славними друзями й досхочу наласувалися соковитою й запашною травицею!
    Коли повернулася перевтомлена матуся, ще й без настрою - бо вже не мала сил і нічого не вполювала, дітки в захваті, навперебій розповіли їй про веселу гру з прекрасними друзями. І про те, яка смачнюща травиця біля їхньої хатинки!
    Мама зраділа за своїх дружних малят. І їй нічого не лишалося, як теж перейти на харчування травицею.
    І люди, у яких у ягіднику живуть ці ящірки, подружилися з тваринками. Люди знають, що планета не тільки для них, і оберігають родину!
    Ось так.

 

орнамент

 

 

Галина Римар. Нові казочки з книги Полінчині казки. Казка про Сивого Бичка.

 

Казка про Сивого Бичка

Казати вам казочку про СИВОГО БИЧКА? Ну слухайте...

Жили собі дід та баба. От назбирали вони грошей повну шапку, то й посилає баба діда на торговицю купити корову.
Ходить дід, вибирає. Аж побачив бичечка — маленького, сіренького та худого, а той такими очима на нього дивиться!
Купив дід бичечка. А що бичок був кволенький, дід з себе кожуха знімає, худібку загортає — та й додому десять верст несе. Хоч сам мерзне, та думає: удома — добра річ — попоїм — і на піч. Приходить.
А баба свариться:
- Пошли дурня по раки, то він жаб наловить! Хоч би теличку взяв — корівка б виросла. А що з цього бичка буде?! От, дурний і в Києві не купить розуму!
- Якось воно буде, - каже дід.
І став свого бичечка пасти, гарно доглядати, як малу дитину, у травах купати, хлівця дбайливо утепляти...
Росте бичечок, поправився, аж на літо виросла в нього... золота шерсть.
Каже баба: - Що ж тепер робити?
Дід постриг бичечка. Через тиждень знову шерсть виросла. Дід щотижня стриже. І назбиралося тієї шерсті ціла кімната.
Баба міркує - користі з неї?
Та й давай шерстю плиту, піч топити. Топить, топить. А як взялася попіл вибирати — аж там - зливки золота!
- Діду, і де ж ти в мене такий розумний взявся! Та ж ми за це золото й тисячу корівок купити можемо! - радіє.
І збудували вони у селі своєму на горбі гарную церквицю із куполами золотими та дзвонами чарівно-переливчастими!
Люди до церкви у свято йдуть та й рідною мовою Бога славлять!
І дороги поремонтували. А садок який посадили! А в ньому і черешні, й вишні, і яблуні, й груші, і абрикоси, і персики, і горіхи, й шовковиця.... А полуниць насадили — цілий лан! І льону насіяли! Справжній Бір Щастя!
Радіють люди в селі, діда й бабу шанують, і дітям у приклад ставлять.
А дід бичечка годує-доглядає і стриже!
І збудували таку школу!
То скоро в те село стали звідусіль люди з’їжджатися — і тепер це не село, а місто — з заводами, фабриками. І люди порозумнішали — господарями на своїй землі стали. У чарку не заглядають, а про своїх діток, землицю, село дбають. Тому й живуть заможно. Хто дбає — той і має!

(12.03.2020 р.)

Галина Римар. Нові казочки з книги Полінчині казки. Казка про Сивого Бичка.

Збірка казок люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 
 
 

Більше казок зі збірки Галини Римар "Полінчині казки" читайте на "Малій Сторінці":

Галина Римар. "Полінчині казки"

Галина Римар. Полінчині казки. Казочки для дітей та дорослих."Ці казочки складаю я Поліні, 
читайте й ви, і всі ростіть щасливі!"

(Галина Римар)

 

Дивіться також на нашому сайті:
 
Галина Римар. Казки для усієї родиниЧитаючи чудові твори Галини Римар, ми бачимо, що авторка добре знає світ дитячих фантазій, любить дітей, знайома з дитячими мріями. Злет душі пані Галини знайшов своє місце у її творчості, оповіданнях, казках, поезії, музиці, натхненній співпраці з талановитими людьми.

Останні коментарі до сторінки
«"Казочки на щодень" - друга частинка новесенької добірочки від Галини Римар (з книги "Полінчині казки")»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми