Галина Мирослава. "З нотатником у руках" (поетичний календар – 2021)

ЛЮБОВ

а та що перестріває зненацька

не питає нічого

байдужа до твого віку часу місця можливостей

її не цікавлять твої обов’язки й зобов’язання

що було і що є

їй все одно за кого й за що ти чіплявся раніше

чому служив і кому себе присвячував

вона залітає у твоє життя як світло

як зірка з неба

як маленький безтурботний метелик

купає тебе як розгублене пташеня 

в собі

і розплющує завшир очі з надією поглинути

вимушуючи серце стискуватись і розширюватись

а шкіру пружинити

вона налітає зненацька

розтуляє вуста

затримує дихання

розчиняє і перебовтує

відбираючи в тебе ім’я славу й безслав’я

честь і безчестя 

мову й розум

пронизуючи вимагає лише одного

впасти перед нею на коліна

самозречено безповоротно назавжди

НОТА МІ

до

ре

доречно було б

але я не можу без мі

коли навколо все міниться

з вибухами й без

коли міньмА* залишається лише міраж

до неможнісенько

знеможнісенько

до стану

коли потребуєш переходу до світла без жодної чорної клавіші 

—
* Міньма – в обмін

ЧОРНИЙ ЛЕЛЕКА

відчуваючи тривогу за майбутнє

він

озираючись

летів долу

(лише поезія подарована небу

залишалася там

аби дай Боже колись

могти знову піднятись)

наближався

леле

чорним відрізком тіла

з червоними краями початку й кінця

про застережні знаки яких

заведено згадувати лише по ночах

поміж розкритими

як рятівні парашути

крилами

ретельно приховуючи білий пух тильної сторони

під яким відкрите світлу серце

таке ж червоне

АЛЕ

вітер розхитує

то в один бік то в інший

кахикає налягаючи

лише гамір 

лиши гамір

і піском в очі

міра губиться 

десь поміж 

як і мир у тобі 

ти б спинила його пташко

але звук сам застрягає в твоєму горлі

прецінь гілля тріщить під тобою

хіба поспівом 

по втратах

ТИХО ВІДЧИНИВ

коли є губилося в нема

видиме в прихованому

саме життя в темноті печалі

образ перетворювався в тінь

а відчуття що зараз впадеш

стискували до задухи

Бог тихо відчинив двері

МЕРЕХТІННЯ

де тонко 

де тон

мерехтіння мережив 

де танець мережок 

мереж 

павутин

усесвіт безмежить 

безмежний у межах 

твоїх

разом з ним

клітин

ВІДОБРАЖЕННЯ

світло на ліс блимнуло

у воді заграло

братИ поруч

здалося  

бра-бра-бра

кров’ю по тілу зажебоніло
 
добре як

гілля шелеснуло

і тут же від обрАзи найтихший звук промовк

бражухою у голову вдарило

ножем по кільцях

лише відображення на воді

як у книгах з історії

ЗАКОНИ

Найприродніше то ходити на чотирьох

так вчить фізика тіла

добровільне повзання ніколи не триває довго

якщо ти бачиш хоч одного хто ходить

так чи інакше

а підіймешся

ведений бажанням стати щасливішим

і випростаний уявою що дозволяє будь-які рухи

включно з польотами

тіло слухняне

піддасться

може й побіжиш

як це роблять великі птахи

або поскачеш як малі

а коли спіткнешся і доведеться знову повзти

заревеш від спротиву

виявивши що закони виписані для душі

значно сильніші за закони тіла

І ТИ ЙТИМЕШ​

і ти

продираючись

йтимеш крізь час

що висаджує деревами ряди хвилин

(кожному свої)

вздовж дороги пізнання

що завжди голітиме

наче маківка новонародженого

освітлюючи

поки йтимеш

і тягнутиме до сонця

любов’ю

густіючи від тіней

залишених переплетеннями і скрученнями доль

від кількості нових пагонів і шрамів

о DOMINUS

о RERUM

йтимеш

і перебиратиме вітер струнами ребер

і сльозами ноти скрапуватимуть на стани

опираючись на милиці

тільки незалежна ціла

наче ікона дивитиметься на тебе прозорим оком 

і звучиме довше

особливо коли поруч

така ж

такі ж  

БЛУКАННЯ

ліхтарями дерев починається здалеку ліс

за верхівками крон коронують гетьманів над долом

ти заходиш

луною і шурхіт й дрижання

і тиск

болотистих утопій які поглинають

і стогін

за репризами чорних реприз

погляд вгору над шляхом униз

ліхтарями дерев починається здалеку ліс

у напів темноті хтось блукає від дому додому

і відомо що від

але скільки і як невідомо

і коли буде до

і коли буде добре

хто

зна...

ДОЩ

а дощ говорив одверто

як і ти

так само вільно

самовільно

змушуючи хвилі

відчутні в усьому

підійматись пінитись опускатись

загортати й відпускати

проникати крізь усе

помітно й непомітно

тілесне й безтілесне

особливо вперто крізь те

що стоїть на заваді 

мовби води навколоплідні

створені задовго до твого народження

на землі

знову наповнюють 

виповнюють

рятують

перед тим як випустити в інший час

СЛУХАЄШ  

Пусти уха меже люде, чимало почуєш.
                                            (Прислів’я)
                     
                     
слухаєш

як рибина часу

занурена у невідомість

б’ється нервово хвостом

над водою

не у

(аби не вдарив думаєш)

пливеш

за течією

поки вода чиста

поки біль не змушує служити йому

не дослухаючись до тебе

чіткості вчить

як учитель

відвертаючи від простоти такої

що збіднює

і складності що заплутує