"Моє село". Картина Володимира Дідули (фрагмент).
Галина Мирослава
ГУСІНЬ
(Міль)
чи впізнаєш її після злочину
коли вона відсиджується
у шовковистому коконі
з ниточок брехонь
шарами яких повністю обмоталася
тиха
завмерла
непомітна майже
чи впізнаєш її у кО́ко*
її
боязку
ненажеру
що забрала в тебе все
спідтишка
і відпочиває
готуючись до обльоту земель
де її дітям
було б чим
поживитися
---------
* - яєчко
"Тісто підходить у діжі.
Війна.
Засвіт стрільба з міномета.
Час закипає, наче вода, й кане.
Бодай би не в лету...
Піч розпікається.
Обстріли йдуть..."
(Галина Мирослава)
"Теплий вітрику, вітеречку,
Обігрій і найменше сердЕчко
М'яко помахом,
Ніжним порухом,
Би'м піднялось до неба повагом
Понад болем, понад руїнами,
Над сльозами і над могилами,
Би'м росло тільки ввись у блакиті
Попід вишитим сонцем, між квітів,
Між любові, що в'яже долі
У надії з власної волі."
(Галина Мирослава)
"бомба не розрізняє кольорів шкіри
бомба не відрізняє тебе від твого ворога
не бачить націй і народностей
релігій і безбожництва
їй байдуже скільки тобі років
хто твої предки
де ти народився
чого досягнув
скільки в твоєму серці любові..."
(Галина Мирослава)
"плачуть ікони
і юшиться кров'ю земля
трусяться стіни
зриваються дико снаряди
друзками скло
розлітається
хто тут?
я... я..."
(Галина Мирослава)
Більше творів Галини Мирослави на "Малій Сторінці":
Читаймо також на "Малій Сторінці":