Галина Мирослава. Баєчка на сон «Лю і Ля» — читати та слухати, відео

На відео: Галина Мирослава. Баєчка на сон «Лю і Ля» (читає авторка).

Галина Мирослава

Лю і Ля

(баєчка на сон)

Якось матуся повідомила милій донечці Людмилі, Люді, Люсі, що в Китаї, країні, де дуже багато людей, жив колись імператор Лю Да, який походив з роду Лю. Його батько теж був Лю, а діда звали ще цікавіше — Лю Сю.  Всі сини Лю Да також до імені додавали слово Лю. І спадкоємцем Лю Да згодом став якийсь новий Лю.

— Китай, — повторила про себе Люда по складах, — мабуть, там має бути багато китів.

Але вголос запитала про інше :

— А як правильно: Лю Лю чи Лю Люєвич?

Мама знизила плечима і відповіла:

— Люсю, Людо, люлю — це я тобі іноді перед сном кажу, а він був просто Лю, це не ім'я, а прізвище.

— І я з роду Лю? — поцікавилась Люда.

— Ні, не так, — усміхнулась мама, — ти зовсім не з роду Лю, і тебе ніколи не кликатимуть Да.

— А кити? — несміливо підняла очі на мамцю Люся.

— Що з китами? — не зрозуміла мамуся.

— Ну, ті, що в Китаї. Вони зубаті чи вусаті?

— А, — протягнула після короткого мовчання мама, піднялась з місця, взяла в руки великий глобус і показала дівчинці, де розташований Китай, додавши, що Китай не дуже славиться китами, хоча китів китайці бачать, бо ті вільно плавають океанами, як зубаті, так і беззубі.

— А кити мають якісь глобуси або карти? Як вони бачать, де Китай, а де не Китай?

— Ні, — хитнула головою ненька. — Не мають. У китів взагалі поганий зір. Їм би ні карти, ні глобуси не допомогли. Вони орієнтуються на інші органи чуття. У вусатих, до прикладу, так сильно розвинений нюх, що навіть ті з них, які з певних причин осліпли, виживають завдяки йому. Щодо зубатих китів, вони славляться гострим слухом. Зазвичай кити пливуть туди, де їм добре, мігрують з одного місця до іншого. Найбільше китів поблизу Антарктиди та Арктики.

— А чому тоді ця країна називається Китай?

— То не зовсім правильна назва. Китайці не називають так свою державу, це слово походить від сусідніх з Китаєм кочових племен, які теж не так китаї, як катаї, хоча й ця назва перекручена, бо важко передати звучання однієї мови іншою. Колись давно катаї захопили північну частину Китаю, заснувавши там свою династію Ляо. І кити китайською мовою не називаються китами, вони у них, здається, називаються „цінь”. А тепер, серденько, час люлі люляти. Накривайся, Люсю, килимочком з цими довгими кИтами-китицями й засинай.

Оповідання надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Ілюстрації взято з ресурсів:

https://en.wikipedia.org/wiki/Oceans_of_Wisdom;

https://hutsul.museum/museum/articles/hutsuls-carpet/​.

Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті: