Збірка віршів Галини Мирослави "Паперовий Гриць"

Паперовий Гриць

Ніг на плечі не кладіть,
А тихцем сюди ходіть.
Будем коїти дурниці –
Витнемо з паперу Гриця.

Спершу зробимо голівку,
Покладемо на долівку,
Додамо два гострі вуха,
Щоб він завжди чув, що слухав.

Ніс кріпити треба щільно,
Щоб не пхав, куди не вільно.
Ще потрібні оченята,
Щоб вмів бісиків пускати.

Виріжемо тулуб, руки,
Ротик мовчазний, без звуку.
Краще завжди помовчати,
Без причин не турбувати.

Слід додати довгі ніжки,
Одягнути босоніжки,
Не забути про волосся
І про шию − й буде досить!

Ніби все гаразд, чин чином.
Добрий, чемний Гриць, хоч дивний.
Мабуть, щось таки бракує...
А, та він не вередує.

От де схована причина.
Може, Гриць – то не дитина?!

* * *

Загадка

Сіре та хвостате
Залізло до хати,
З’їло все, що було,
А потім чкурнуло.
       (Мишка)

       
       
* * *

Розслідування

Щойно місяць надув щічки,
Хтось черпнув ковшем водички
І всі трави окропив,
Мовби дощиком полив.

Перш, ніж протокол складати,
Слідчий став у нас питати:
− Хто усе це поробив?
Хто дощівки наносив?

− Мабуть, той, я так гадаю,
Хто щодня отут буває,
Хто учора на горбочку
Випив квасу повну бочку.

Таку відповідь одважив
Кіт, що молоко сам пряжив.
Але нишпорка Чомусь
Інше щось шепнув комусь,

Спонукаючи зізнатись
Всіх, хто думав відцуратись.
Тільки от роса, нівроку,
Мовчки слідкувала збоку.

* * *

Герой

На татамі у піжамі
Гопки демонструє мамі,
Копняки, перекидання
(Не повірите – від рання

До самісінької ночі)
Той, що вчора скиглив, хлопчик,
Коли дав йому ляща
У чоло Степан Свища.

Нині ж Дмитрик не проґавить,
Намне боки, ще й поправить.
Начувайтесь, розбишаки,
Попечете в нього раки.

Не лякайте ви лящами,
Підніжками, стусанами,
Не підходьте, не підлазьте,
Побороти вам не вдасться.

* * *

Чого?

На Миколая,
Оленка то знає,
Кожен і кожна щось бажають.
Вона ж для ляльки хоче перуку,
Достатнісінько одну штуку.

З довгим русявим волоссям,
Таким, як пшеничне колосся.
А також хустинку,
Можна в горошок, можна в клітинку.

Треба було б і капелюшок
З барвистих яскравих смужок,
З метеликом, можна квіткою,
З блискіткою-леліткою,
З ґудзичком або пір'їнкою.

І головне − з цікавинкою.
Хотілось би також люстерко,
Нову парасольку, цукерки
Ще чималеньку скриню,
Велику, як для господині.

Аби Оленці було куди
Покласти свої скарби.
Можливо, ще щось. Та хто його знає,
Чого їй для щастя не вистачає...

Пошуки

Походжає взад-вперед
Кіт, шукаючи десерт.
Так до скруту йому треба
Вгамувати вмить потребу.
Він прискіпливо шукає
Той полумисок, що має
Невимовний аромат.
Глипає на все підряд,
Геть спітнів, споневірявся,
Разів сто вже облизався.
В кожну щілку прозирнув,
Де вже, лишенько, не був.
Кружкома по хаті ходить,
Місця собі не знаходить,
Напустився б пазурами,
Розшпурляв би стусанами
І пішов би на край світу,
Якби там не було вітру.
Раптом − щастя сяйна мить:
Онде мишечка біжить.

* * *

Хатка

Лягло небо на лопатки -
І вітрисько намів хатку,
Ще й нагримав на сніжинки,
Щоб тримали рівно спинки.

Намітав він помаленьку,
Акуратненько, рівненько.
Потім взяв із хати мірку
І глибоку зробив дірку,

Хто хотів, щоб міг той влізти
Та в хатині тихо сісти.

Але не кажи нікому,
Бо у хатку прийде гномик,
Там він буде їсти й спати,
Там він буде ночувати.

А щоб він та не злякався,
Щоб сльозами не вмивався,
Ні дзелень про це нікому,
Окрім тих, з ким разом вдома.

* * *

Гостина
 
Не кремпуйтесь, не встидайтесь,
Мед до чаю, пригощайтесь.
Посмакуйте тортик, прошу.
Скільки вам? Беріть ще трошки.
 
Вам з пакуночка цукерки,
Солоденькі ось пластерки.
Ще припрошую вас брати
Шоколадки та цукати,
 
Марципанові тісте́чка,
Їх у мене ціла течка.
І, звичайно, пампушки
З маком, рожею і з тим...
 
Як його?.. Вишневим джемом.
Але є одна проблема:
Треба вміти уявляти,
Ніби ти їси, і знати,
 
Що за все це малювання
Слід подякувати Ані.

* * *

Відгадка
 
А на за́гадку, на кожну,
Завжди є здогадка, можна
На кожнісіньку здогадку
Віднайти свою нагадку.
За нагадкою - пригадку.
І впіймається відгадка!

* * *

До праці
    
Хтось поправ усі хмаринки,
Добре викрутив і дзвінко
Попідвішував за спинки.
А тепер от пригощає
Вітерцем, мов добрим чаєм.
Годі, годі гостювати.
Час вже хмарки прасувати!

Наука

Напоумлює сорока,
Крекчучи, дітей під боком,
Що мале зозуленятко -
Сирота, без мами й татка.
 
І воно не нікудишко.
- Не жбурляйте в нього шишки,
Йому  треба підростати,
А хто буде помагати?!
 
Не завжди воно дасть раду,
Хто порадить, хто розрадить?!
Хто поцьомає у щічку,
Хто розкаже вірш під нічку?!
 
Хто все гарно пояснить?!
Хто як жити його вчить?!
Хто в страшну лиху годину
Буде поруч, хто не кине?!
 
Затенькали їх серденька,
Стало соромно маленьким,
Що зозульку ображали
І до гри її не брали.
 
Треба буде з зозулятком
Помиритись для початку.

* * *

Босі ніжки

Розманіжене лошатко
Нарікає то на татка,
То на маму, то на брата,
Не дасть ніжок підкувати.
 
Хоча часто йому радять,
Що підкови не завадять,
Босі ніжки промерзають,
Босі ніжки намокають,
 
Босі ніжки уразливі,
На каміннячко чутливі.
Босим ніжкам не до танців
Ні під вечір, ні уранці,
 
Не до вибриків, алюрів,
Хіба тільки до зажури.
Треба, треба ніжки взути,
Та всі прикрощі забути.

* * *

Прикрощі

Бовтався на павутині
Павучок, від суму синій.
Він хотів собі впіймати
Замість мушок жабеняток.
 
Позираючи додолу,
Розміряв подовгу поле.
Попервах подумав: „Так,
Зачеплю я їх за гак.
 
Пόтай вузлик зав’яжу,
А завдруге, розтягну
Павутинку при землі,
Там, де жабочки малі“.
 
Цілий день він майстрував,
Перекладинки вкладав,
Лапки цвохкали усмак:
„Тут би так, а там отак“.
 
Змудрував і позіхнув,
З тим потомлено заснув.
А на ранок сон пропав,
Павутину хтось забрав.
 
Довго павучок журився,
Надаремно натрудився.
Тепер думає впіймати
Щось, що менше жабеняти.

* * *

Забава
 
Хвостик в різні боки − браво!
Рибці у воді забава!
Має простір день при дні
І в аква-ріумі.
 
А тут сонце нас не радує,
Бо сніжок на землю падає,
І жбурляють рукавички
Грудки снігу просто в личко.
 
А шпичасті скрізь льодинки
Випинають гостро спинки.

Ще не будиться травичка.
І сумне у неба личко.
От тоді, коли пташата
Скрізь почнуть весну вітати,
 
І розпустяться слабенькі
Гілочки, старі й маленькі,
Як прогріється водичка,
Отоді зайду я в річку,
 
Аж насупляться рибини:
„Що за коники, дитино!“

Сварка

Розійшлася осінь рýда,
Листя настягавши груди:
− Гой, ти, Вітре, гой, марудо!
− Хто маруда? Я − маруда?!
 
Вітерець  не став терпіти,
Голосно зачав дудніти.
Згарячу  ще й гаркнув: „Ні!“,
Аж на вицвілому пні
Впав опеньок уві сні.
 
Від такого стусана
Розгойдалася луна.
І помчала в ліс дзвеніти,
Шарудіти та рипіти.

* * *

Прихід осені

Кличе літо осінь в хату,
Треба нічку дотачати
Густо-жовтими стіжками,
Калиною та грибами.
 
Поможи, велика пані,
Позич свої калабані.
І хоч трошечки дощів
Тільки ще без холодів.
 
А як та зайшлась громами,
Вітром гримнула без тями.
Гостю раді би прогнати,
Та не йде вона із хати.

* * *

Зуб на танець

Узялися хмари в боки,
Чемно два зробили кроки,
А тоді позастрягали.
Понасуплювались, стали.
 
І від ранку нітуптуп.
Мали, мабуть, на день зуб.
Наче гори кам’яні,
Геть німі,
 
Дзюбали очима всіх.
А під вечір, як на сміх,
Вітер хухнув, їх розтряс ...
Сніг летить тепер до нас.

* * *

Вдвох

Столочили ми горох
Вдвох.
Дременули в бабин льох.
Ох.
Попід сходи поховались.
Та у темряві злякались.
І без бою самі здались.
Хоч усі з нас розсміялись.
Ох-ох-ох.

* * *

Зайченятко 

Мре серденько в зайченяти −
Захворіла його мати.
Розпохнюпити б її.
А на дворі холоди
Б’ють непрошені у груди,
Лячно зайчикові всюди.
Взявши серденько у п’яти,
Одчайдух біжить шукати
Під глибокими снігами
Капустиночку для мами.
Вітер сердиться, сміється,
Двиготить, кричить, трясеться.
− Що? Намацав? Віднайшов
Слід у полі підошов?
Мама  до пів ночі ждала.
Бідна ледве з ліжка встала.
Одяглася йти шукати.
Та назустріч сонцем в хату
Закотилося зайчатко,
Золоте її малятко.
Слізки в нього так і скачуть,
Не знайшов капустки − плаче.
На те мама не зважає,
Обіймає, притуляє:
− Найдорожче ти моє,
Щастя, що ти в мене є.
І пір’їнками сльозинки
Полетіли геть з хатинки.

Туман

Як за ніч маленькі бульки
Намотав туман на шпульку,
Гордо всівся на бордюр,
Спи́ною упершись в мур.
 
Та й застиг, мов порцеляна.
Потягнувшись, котик зрана
Глянув у вікно: „Сметанка,
Завше б отакого зранку!”
 
І, зірвавшись на всі лапки,
Коть у двір прожогом. Раптом ...
Щож, не вийшло з кота пана.
Це ж туман, яка сметана!

* * *

Новини

Коли день злоскоче п’яти,
Починає пес брехати.
Чи ви часом та й не чули,
Якщо досі не поснули:
„Містечкова баба Юля
Об диван набила ґулю.
А сусідський дід Панас
Мав у носі усіх нас.
Вилупки аж три з-під квочки
В полудень упали в бочку.
А поважна льоха Хруся
Кицьку тряснула по вусі“.
І дренчить, і дзижчить.
Все давно вже тихо спить.
Бідна нічка трух-трух-трух - 
З відчаю спускає дух.

* * *

Вітрисько

Загудів вітрисько: „Вув,
Я вас, хмароньки, надув“.
Ті до купки позбирались,
Притулились, обійнялись
 
Та зайшлись, рятуй!, слізьми.
Ой, дійняв він їх таки!
Правда, жабка не жалкує,
Чемно крапельки рахує.

* * *

Сойка

Хляпнула весна. Відтало.
Картуз сойка перепрала,
Підсушила − і в танок.
Скік-скок, скік-поскок.
 
Пень, розкочений на цурки,
Задрижав і навіть буркнув.
А вітрисько: „Ги-ги-ги!
Може, у танок піти?!”

Гонить сойка по подвір’ї,
Наскидала купу пір’я,
Ще й сміється: „Вітерець,
Чи ти справді молодець?
 
Чи охляв? Чи охирів?
Чом подвірок не замів?”
А вітрисько, знай, не чує,
Носить пір’я і танцює.

Боротьба за грушки 

Жовтень б’ється з листопадом,
Місяць місяцю не радий.
Кричить жовтень: ,,Ти не руш
Смаковитих моїх груш.
 
Дозбираю я їх сам,
Не проси, тобі не дам“.
Листопад свистить, тим паче,
Хоче і собі, аж кряче.
 
Мітить вітром у чоло,
Бризкає дощем на зло,
Але жовтень не зважає,
Нашвидку грушки збирає,
 
Ще й за пазуху складає.

* * *

Синочок

Закрадається до хати
Ніч кирпата й волохата
З сином Місяцем вгорі.
 
Він, коли у небо йшов,
Просто носом запоров
І, потиличник діставши,
Став тонесеньким. „Назавжди, -
Каже мама нічка, - Знай,
Битися не можна - й край.
Тепер пишеш закарлючки,
Попровадиш нас до ручки”.
 
Почорніла мама нічка
І за сина ставить свічки
Світлячками при землі,
Угорі та на стіні,
Щоб був чемним день при дні.

* * *

Урок старої миші 

Вифрантилась ніч усмак,
Чорний зодягнувши фрак.
Очевидячки, добренький
Час іти на походеньки.
 
„Ш ... ш ... Не борсайся тут, мишко,
Залиши в спокої́ шишку.
Необачна, так не слід,
Гострить зуби пильний кіт.
 
Хай би з’їв хоч все до цяпки,
Все одно щось хоче в лапки.
Чи дають, чи і не просять,
Він не знає слова досить.
 
Хвацько оком водить він,
Чує,  звідки що, де дзвін,
Вмент міркує,  що й до чого,
Не втекти тоді від нього.
 
Не давайся піддурити.
Якщо вздрить − тобі  не  жити.
Тихо лізь у  свою шпарку,
Поки кіт ще не на ґанку.
 
Вмій біду перечекати,
Він піде собі гуляти,
От тоді вже їж сальце,
І без стра́ху за все це.“

* * *

Привіт

Скільки зим і скільки літ
Шлють усі мені привіт,
Він  то тут, то отам,
Упіймаю його сам.
 
Хтось його передає,
Через інтернет хтось шле,
Але він з усіх сміється
Та у руки не дається.

Мокро

Котик ворушить носом,
Дивиться скрива на роси.
Дуже б хотілось мишки,
Але намокнуть ніжки.
 
Зрештою, перегодом
Випаде ще нагода,
Має ж він чорний пояс,
Мишу вполює − воїн!
 
Та не тепер, пізніше,
Стане в траві сухіше.
На́що педалювати?
Можна ще подрімати.

* * *

Лист

Гуся-гуся-гусенятко
Шкрябає пером до татка,
Тужиться і тягне з себе
Лист, в якому є потреба.
 
Припекло поскиглить трошки,
Нарікаючи на блошки,
Та розбовкати секрети,
Ще спитати в тата, де ти.
 
Чи, бува, не постеріг
Щось смачненьке десь. Чи зміг,
Як просило гусенятко,
Із трави зробити хатку?
 
Добру хатку-халабуду, 
Кращу, ніж собача буда.
Наче все. Здіймає лапку
І потверджує: „Тут − крапка“.
 
Хоча є одне але,
Яке знатоньки не зле:
Без адреси адресату
Нема чого і писати.

* * *

Через став

Гнати Гнатик перестав,
Треба мчати через став.
„Як?“ − у Якова питає,
Той мовчить, либонь, не знає.
 
Петрик петрати вже б мав,
Та нічого не сказав.
Ярослав, що яром їде,
Аж до вечора над’їде.
 
Нестор би поніс на плечах,
Та ледь дихає, до речі.
Варто було б, як Микола
Навкоси убрід на колах.
 
Хоча хто ту воду знає,
Ніби звична – все ж лякає.

* * *

Моціон 

На ранковий моціон
Вибіг цілий ескадрон.
Руки вгору, руки вниз,
А от хтось ногами звис
З дерева, як мавпенятко.
Нуте-нуте, то ... не татко,
То не мама, не сестричка.
Хто? Івасик невеличкий?
На прохання: „Йди-но вниз“,
Він злякався і розкис,
Рюмсає, що буде битий,
Та ніхто і не сердитий.
Кожен просить: „Нас навчи,
Хочемо уміти ми!“

* * *

Хто

Вам траплялося до нині
Носить кошики на спині?
А потрафите носити,
Не злякавшись, ще й корито?
А якщо на голові?
Хто насмілиться? Хто ні?
Хто не стане страхопудом?
Хто творити вміє чудо?
Не точіть даремно ляси.
То не просто викрутаси.
Що? То хто мені покаже,
Що відважний? А хто скаже:
„На чубочку голови
Легко можу пронести
Яблучко?“ То хто? На згадку
Матимете шоколадку.
Тільки щоб її дістати,
Слід писульку написати,
В грудочку її згорнути,
Потім в пляшечку запхнути,
Пляшку викинути в море,
Біле, Жовте або Чорне.
В Мертве? - Ні, не викидати,
Звідти спробуй-но дістати.
Кинув? Зачекай півроку,
Може  трохи більше, трохи.
Як я тільки упіймаю
І писульку прочитаю,
То велику шоколадку,
Що обіцяна спочатку,
Поділю на всіх, хто вміє,
І хто вірить, що зуміє.

Люлька місяця

Цьомкав місяць-легінь нічку,
Притуляв вуста до щічки.
І співав чорненькій гулі.
Та вклав її до люлі.
 
Як вхопив сон на гачок, 
Сам уклався на бочок.

* * *

Не на жарт

Не на жарт застигла з молочком
Хитра кашка з булькою на носі.
Набундючений,
Все ж кривить носа гном
І мізинчика обсмоктує у роті.

* * *

 
Коли б

О, коли б то не сметана,
Кіт би був у нас за пана.
І коли б то не ковбаска,
То ніхто б не мав опаски.
І коли б то не сальце,
Ти б не чув про все оце.
Та, на жаль, сири й сосиски
Підвели нас аж до риски,
І кота, щоб дав поїсти,
Попрохали ми з-під крісла,
Випровадивши за двері,
Поки поїмо вечерю...

* * *

Нетерплячка

Бере качку нетерплячка:
Надто вже повільно, рачки,
Лізе берегом невдаха,
Сіро-бура черепаха.
 
Подивись, яка песцьоха!
Познайомся ближче трохи –
То побачиш, що та цяця
Закопала в землю яйця,
 
Покинула діточок
На однісінький пісок.
Їх же треба доглядати,
Пестити та притуляти!
 
Направляти, виправляти
І найкращому навчати.
Крутить качка головою,
Узяла б усіх з собою,
 
Щоб отим черепашатам
Тут самим не пропадати.
Дуже хоче, однак рачки
Всі вони повзуть від качки.

* * *

Обнова

На листочку, на дубовім,
Пливе річечкою в новім
Капелюшку слимачок.
 
Жабка каже: „При обнові!
Які ж бо ми гонорові!“
І підтягує листок.
 
Та слимак давно підкутий,
Не дає себе узути,
Добре вивчив він урок.
 
На листочку, на дубовім,
Тямущому слимакові
Пальця не клади у рот.
 
Добре знає, що казати,
Як, куди, чому ховатись,
Вичекати, щоб народ
 
Зміг побачити обнову
У спіральках кольорових.
От!

Бізнес

Поголос селом пішов,
Травень всіх нас обійшов:
Бізнес в нього власний є –
Хмари гуртом продає
 
Та уроздріб. Шито-крито,
Не дає нам шансів жити.
Ми гаруємо у полі,
А дощу нема. Сваволя!
 
Він кудись і щось пакує,
Нам натомість одні дулі.
Страх потрохи всіх пройма,
Без дощу життя нема.
 
Треба вітер розшукати,
Нажалітись, розказати.
Він поверне нам хмарини.
І підуть з небес краплини!

* * *

Пельмені

Був собі чоловік,
Довжелезний, як рік.
Він у кишені
Носив пельмені,
А дві ринки
Чіпав на спинку
Скособоченого стільця,
У якому б варилося без кінця,
Якби не дітиська,
Що жили зблизька.
Якби не, їй-право,
Їй Богу, їх справи,
Якби не їх примхи,
Були б тоді в ринках
В окропі пельмені.
І ми б із натхненням,
Нагоцавшись, сіли
І з маслечком всмак,
Облизавшись, їх з’їли.

* * *

Крик

Як на бантах когутик зірвався
І на всенький на світ розкричався
Через віщось. Не знаю, їй Богу,
Пробудився весь сад на тривогу.
 
Розгубився зелений листочок.
За сухенький вхопився кілочок,
Носом тицяє та з темноти
Визирає, куди б утекти.
 
Шкереберть стає. Так чи не так?
Водить танці, найбільше - гопак.
І ніяк вже не вгомониться,
Бо не спиться, не спиться, не спиться.

* * *

  
Лисеняткові штанці

Дощик ручкався, торкав,
Крапельками жонглював,
Квітам росту надавав.
 
Від такої заворухи
Ніяково зелепухи
Рум’яніли аж по вуха.
 
І за кілька день по тому
Лисеняткові малому,
Що гайнуло собі з дому
 
Та подалось в мандрівці,
Навпростець, на манівці,
Стали затісні штанці,
 
Хоч на виріст були шиті
І ладненько хутром звиті,
Та пушком м’яким підбиті.
 
Відтепер вони шкарадні,
Тісні, куці, недоладні.
Ніжки і передні й задні
 
Затискають, ріжуть швами.
Знову треба йти до мами,
А хотілось би світами,
 
По дібровах, по гаях,
По кущах,
Тільки б у нових штанцях!

* * *

Дзеленчання

- Гей, поквапся, чуєш, он
Дзеленчить десь телефон.
Рейвах, галас, а-я-яй,
Швидше слухавку знімай!
Чом як врубаний стоїш?
Хутко рухайся, скоріш!
Верещить і верещить,
То чого ж це він кричить?
- Не хвилюйся, не лякайся,
Вивчи правила та знай, що
Тут тепер новація -
Скрізь сигналізація.