"– А-а-а! – плакало кучеряве янголятко. Річ у тім, що перед Різдвом на небі відбувалося велике прибирання: пралися хмари, начищався Місяць, купалися зірки. Але янголятко перестаралося – від холоднючої води в однієї з молодих зірочок відколовся промінчик. Перелякане янголятко поплакало, а тоді вирішило якось прилаштувати той маленький уламок на місце. Від дорослих воно чуло, що на Землі є така рідина, яка має дивні властивості – скріплює все розбите й розламане, навіть серця. Подумало сердешне, й вирішило: – Треба летіти! Тож змахнуло крильцями і попрямувало до далекої блакитної кулі..." (Еліна Заржицька)
"Великі краплини вдарили об шибку. Голосно, наче хтось жбурнув сіллю в металеву пластину. З вишневої гілки безстрашно злітав останній листок, ще сліпучо-жовтий. — Ого, знову дощ, — сказала Сана й відгорнула завісу, відкривши повністю панорамне вікно, — у кімнаті стало трохи світліше. Будинок був невеликий, а наявність багатьох зон — вітальної, для роботи чи для тренувань — була наслідком продуманої системи висувних і розкладних меблів, перегородок. Лише невелика дитяча кімната не змінювала призначення. І зараз там тихіше за тихо — Нестор був у садочку..." (Олена Більчук)
«— Устиме, ти в Центрі?
— Так.
Уля тримала в руках невеликий диск невідомого призначення, лише знайомою була позначка ЕRA — так позначали адаптери електромагнітного випромінення, абревіатурою з есперанто, але диск аж ніяк не нагадував ці пристрої.
— Необхідно зустрітись. Я буду біля входу в Cад о 10-й.
— Добре, Улю.»(Олена Більчук)
"Розпочалася нова доба. Ще було увімкнено режим ночі. В ілюмінаторах мерехтіло тихе зоряне світло. Й пам’ять про невидиму далеку гарячу зірку, яка для Землі завжди світить у режимі світанку. Залишилось дві доби екранування, а потім їхній відсік, який під час переходу через Простір ЕлI з невідомих причин відокремився від зорельоту «Мажара», стане видимим для мешканців незвіданої планети Етерії. За правилами — потенційний ворог, особливо з більш розвиненими технологіями, не має отримати жодної інформації про Землю. Рішення прийнято. Не тепер — щоразу, напередодні польоту, кожен із зорельотців мав підтвердити свою готовність у разі необхідності здійснити це. А саме: якщо протягом двох діб за Богданою, Устимом, Уляною і їхнім капітаном Василем не прилетить із Землі рятівний зореліт, то у відсіку ними буде увімкнено режим самоліквідації..." (Олена Більчук)
"— Якби колись сміливці не ризикували у спробах злетіти, не опускались на незвідану глибину, не відкривали нові землі, або не проводили небезпечні наукові експерименти, ми, розвідники космосу, зараз не обговорювали б тут — іти на контакт з Етерією чи ні. — Так, Грейс, нас тут не було б. Але на той час вони ризикували тільки собою. — Розумію, капітане Мінхо. Що ж, скористаємося наступним шансом років так через …надцять, і, можливо, тоді високі технології будуть лише допоміжною, а не стримуючою силою. Вечірня нарада міжнародного екіпажу у складі капітана зорельоту й капітанів команд, а також двох науковців наближалася до м’якого завершення. В ілюмінаторі й на екрані Етерія, у затемненому часі, блимала вогнями..." (Олена Більчук)
"Коридор повернув праворуч, знову — жодних дверей, вікон, і тьмяне освітлення, десь таки має бути вихід, ще один поворот — сходи, вниз, двері, дівчина витягнула з кишені дистанційну «відмичку» — нарешті вулиця. Хоча біг лабіринтом коридорів здавався довгим, сигнал про допомогу пролунав хвилин п’ять тому. На вулиці чомусь вимкнулись його координати, але Уля зафіксувала напрям — південний схід. Ще ясніла тонка смуга заходу Сонця, а обабіч дороги запалювались ліхтарі, реагуючи на її біг. Дивне, безлюдне місце, але будинки гарні, напевно, недобудова цілого району (призупинка будівництва бувала, наприклад, через виявлення несанкціонованого захоронення токсичних відходів). У небі вже яскраво яснів неповний місяць, у фазі першої чверті, тому, попри відсутність загального освітлення, видимість місцевості була нормальною. Почувся різкий звук. Уля зупинилися. Звідки? Вона озирнулася. Місяць, що нагадував вухо, здавалося, вслухався у простір разом із нею..." (Олена Більчук)
««Як же цей торс нагадує тюленя. Тюленя, коли він не у воді. Істоту, що знаходиться у менш сприятливому для руху середовищі. Тільки тюлені, зазвичай, дивляться прямо або вбік, а тут — уверх…» «Улю!» — покликав Устим. І теж підійшов до скульптури Олександра Архипенка, що розташовувалась на невеликому майдані Саду просторових експериментів — архітектурного комплексу поряд із Центром дослідження Космосу. На майданчику, майстерно викладеному мозаїчною бруківкою, було з десяток скульптурних композицій різних авторів...» (Олена Більчук)
Легенди та міфи про сузір'я Рака
Рак — найбільш непримітне сузір'я на небі: його зірки можна побачити лише в ясну безмісячну ніч. Біля двох тисяч років тому за цим сузір'ям люди навчилися визначати період літнього сонцестояння — найтриваліший світловий день. Сонце, досягнувши в цей час граничного віддалення на північ, починало "задкувати". Після цього тривалість дня поступово починала зменшуватися...
"Сприйняття почутої чи прочитаної інформації у великій мірі залежить і від того, як вона, ця інформація, подається. Згадується такий випадок. Працював я тоді інженером у НДІ. НДІ розташовувався на території заводу телеграфної апаратури. І там, бува, під кінець тижня біля прохідної продавалися книги. Книги різні. І цікаві, і не дуже. А українці тягнуться до книг, тому книги і активно купувалися. Отож один з колег по роботі і придбав собі... енциклопедію. І книга ця була присвячена питанням космосу. Книга була трохи менша за форматом, аніж це звично для книг подібного типу. Та книга мала досить немалий об'єм. Інженер, що придбав таку книгу, через пару днів після покупки, перегортаючи її сторінки, запитав у мене та двох інших співробітників: "А скажіть... скільки разів америнканці літали на Місяць?!" Я відповів: "Ну, два-три рази..." У інших колег по роботі теж була така ж думка. Інженер, власник енциклопедії, дещо іронічно усміхнувшись, мовив: "Шість разів! Ось на цій сторінці можна про це прочитати!..." (Володимир Даник)
Дитячий канал "Хмаринка" започаткував нову серію пізнавальних відео про космос. Відкрито її першим відео – розповіддю про сонячну систему від нашого маленького блогера Максимка.
"Новий рік не за горами, можливо комусь з керівників театральних груп, або ж класних керівників шкіл захочеться побачити на сцені нові п'єси, нових героїв. Тож, будь ласка, заходьте, знайомтесь, думайте, ставте, або ж просто гуртом читайте та дискутуйте..."
(Олег Гончаров)
"Основна місія дитячого каналу "Хмаринка", це навчання та виховання маленьких українців. Цей розділ створений саме з метою веселого та цікавого навчання. Разом з маленькою "Хмаринкою" ми можемо легко вивчити абетку, навчитися рахувати та розрізняти кольори, а головне — пізнавати світ навколо нас. Зібрані у цій добірці відео познайомлять дітей з комахами, птахами та тваринами, допоможуть більше дізнатися про зміну дня і ночі, а також зими та літа, розкриють таємницю виникнення різних природних явищ." (Сергій Тученко)
"На небі є Ведмедиця,
Якої не боюсь.
Колись давно сузір’я це
Відкрив мій пра-дідусь.
Ведмедиця, Ведмедиця,
Ведмедиця крилата —
Навколо неї бавляться
Маленькі ведмежата.
Як ніч сховає сонечко,
То з-під її крила
Нам світять дві Ведмедиці —
Велика і Мала..." (Надія Кир'ян)
Галина Римар. Казка про Сонце і планети
"Дорогі діточки, хочу запитати вас, чи любите ви з батьками спостерігати за зорями? Мені, наприклад, дуже подобається увечері виглядати на небі першу зірочку, особливо на Різдво! А ще — Велику Ведмедицю, і дивитися, куди веде Чумацький Шлях... Колись у мене був добрий друг, який жив далеко. Та ми з ним домовилися за можливості щовечора шукати на небі очима Великого Ковша і згадувати про нашу дружбу. Одного літа ми їздили верхи на конях, отак і потоваришували. Як діти. А зорі — вони ж усе бачать, їм відома незліченна кількість таємниць! Вони так само світили і нашим пра-пра-пра-пра-пращурам, світитимуть і дітям, онукам, правнукам.... Предки дивилися на зорі, як і ми, і думали про щось своє, дріб’язкове чи вічне. Тож сьогоднішня казочка — про таємничий Всесвіт і про зірки. Наше Сонечко — це також зірка, яка з’явилася дуже-дуже давно! Велика, світла і тепла. А тепер — казка..." (Галина Римар)
Гайдемарі Стефанишин-Пайпер – перша американська астронавтка NASA українського походження, яка побувала у відкритому космосі та допомагала у спорудженні Міжнародної космічної станції. Вона любить повертатися в Україну, позаяк саме тут, на Львівщині, її коріння. В рамках Всесвітнього тижня космосу вона провела зустріч зі студентами НУ "Львівська політехніка", де розповіла про своє життя та кар’єру. Астронавтка поділилася особливостями тренування та роботи на космічній станції, а також про те, як проходив її перший політ.
У попередній статті ми розповіли про вручення символу Києва, що побував у космосі, та інші події, де брали участь старшокласники. А які ж авіакосмічні події приготували на День авіації та космонавтики у молодших класах Школа №36 імені С.П. Корольова? За доброю традицією, у цей день першокласників приймають у юні космонавти – думаю, сині краватки УМАКО “Сузір’я” вже знайомі усім. Дерево знань на стіні у класі Олени Грищук надихає!
Сергій Вакарін. Символ Києва, що побував у космосі. Космічні ветерани та молодь вірять в Україну!
Українські ветерани космодрому Байконур неймовірні! Вони вміють приємно здивувати. Цей День космонавтики ювілейний – цього року виконується 50 років польоту на Місяць. І ветерани подарували космічній Школа №36 ім. С.П. Корольова символ Києва – геральдичний каштан, – який побував у космосі! Його колись взяв із собою в політ наш земляк, космонавт Павло Попович. Ми почули розповідь ветеранів про нього, а потім Анатолій Ковальов та Анатолій Афанасьєв розповіли про випробування ракетно-космічної техніки – це завжди захоплює! Почесною гостею конференції на честь Дня космонавтики була також редактор книги Леоніда Каденюка «Місія – космос» Галина Руденко. Вона розповіла про цікаві моменти з біографії космонавта.
"Чим у космічній школі Корольова №36 займаються учні Леоніда Каденюка? Ось, наприклад, вони змагаються на швидкість складання кубика Рубіка! Важливо, що школа підтримує в учнях цю іскру творчого змагання, яка йде від українського космонавта. А ще в них є театральна студія. Починаючи з тижня Каденюка, я не перестаю дивуватись здобуткам цих школярів. А якщо додати, що деякі з них танцюють, то ви побачите логіку, чому в мене виникла ідея зрежисувати космічний номер зі складанням знаменитого кубика під час танцю. Назва фестивалю «Весняний зорепад - Зоряні мости» якнайкраще підходила для представлення цього номера..." (Сергій Вакарін)
Сергій Вакарін. Зірка Леоніда Каденюка
"Коли бачиш, як деякі успішні люди грають у гру «хто впаде нижче», згадуєш тих, хто намагається спрямовувати нас вище, до зірок. Леоніду Каденюку це вдавалося, як нікому – зараз він, на жаль, на своїх зоряних шляхах може лише спостерігати, як ми несемо світло, яким він з нами встиг поділитися. Днями розпочався тиждень його пам’яті – 31 січня виконується рік, як він пішов у інші світи... 28 січня у Київському планетарії Українське Молодіжне Аерокосмічне Об’єднання УМАКО "Сузір’я" спільно з Українським аерокосмічним товариством та Радою з екологічної безпеки провели відкриття загальнонаціонального тижня пам’яті Леоніда Каденюка. Громадські організації, які він очолював, запровадили Зірку Каденюка, яку вручатимуть вітчизняним діячам науки та ракетно-космічної промисловості, ділилися спогадами..." (Сергій Вакарін)
Леонід Каденюк, перший і єдиний космонавт незалежної України (біографія, інтерв'ю, спогади)
"Коли дивишся на планету з висоти космічної орбіти і бачиш таку красиву землю ... хочеться попросити: "Боже, бережи нашу Землю, дай розуму людям!" Але коли пригадуєш, як ми живемо, то особливо там надзвичайно глибоко усвідомлюється, наскільки не досконале людське суспільство. Ми не правильно ставимося до природи. Треба берегти свою планету!» (Леонід Каденюк)
