Галина Римар. Казка про Сонце і планети

Галина Римар

Казка про Сонце і планети 

Завантажити текст "Казки про Сонце і планети" (txt.zip)

— Дорогі діточки, хочу запитати вас, чи любите ви з батьками спостерігати за зорями? Мені, наприклад, дуже подобається увечері виглядати на небі першу зірочку, особливо на Різдво! А ще — Велику Ведмедицю, і дивитися, куди веде Чумацький Шлях... Колись у мене був добрий друг, який жив далеко. Та ми з ним домовилися за можливості щовечора шукати на небі очима Великого Ковша і згадувати про нашу дружбу. Одного літа ми їздили верхи на конях, отак і потоваришували. Як діти.
А зорі — вони ж усе бачать, їм відома незліченна кількість таємниць! Вони так само світили і нашим пра-пра-пра-пра-пращурам, світитимуть і дітям, онукам, правнукам.... Предки дивилися на зорі, як і ми, і думали про щось своє, дріб’язкове чи вічне.
Тож сьогоднішня казочка — про таємничий Всесвіт і про зірки. Наше Сонечко — це також зірка, яка з’явилася дуже-дуже давно! Велика, світла і тепла.

А тепер — казка.

І

Це було давно, навіть не просто давно, а дуже-дуже-дуже-предуже давно!
Коли у Сонечка був стомільйонний день народження (це одиничка і вісім нуликів), а нині Сонцю більше як чотири з половиною мільярди років (4 500000 000), матуся з любов’ю подарувала йому власноруч сплетеного надміцного золотого вінка, щоб дитина носила його як Оберіг від зла, і поцілувала синочка у щічку. А татусь мовив:
— Дитино дорога моя, ти вже знаєш життя. Ти став, Сонечку, старшим, хоч назавжди залишишся нашим малим сином. Ти маєш досвід, засвоїв істинні цінності, розумієш, що таке обов’язок. Тому дарую тобі справжні планети й довіряю повну опіку над ними. Відтепер вони обертатимуться навколо тебе. Тож дуже прошу: ніколи не забувай про свій Обов’язок — ревно дбай про малого Меркурія, палку Венеру, затишну Землю, про Марса, Сатурна, Урана, про Нептуна і маленького Плутона! Завжди стався до них з турботою й теплом.
Ми з матусею будемо навідувати тебе. Не осоромся. Світи та грій! Будь пильним і дбайливим! Ми тебе дуже любимо і віримо в тебе!
— Най береже тебе наша любов! — турботливо додала матуся.
Сказали і вмить перемістилися швидкольотом-думкою з нашої галактики під промовистою назвою Чумацький (Молочний) Шлях в іншу галактику до сестри Сонця, лиш натиснули на табло позначку місця прибуття з написом "HD186302, зоря класу G3 за 184 світлових роки".

ІІ

А Сонечко відразу ж стало до праці. Спочатку, правда, розгубилося — чи ж подужає? Та дуже скоро призвичаїлося, гарненько до всього пригледілося, все вивчило й уклало режим свого нового буття. І старанно дбало і дбає про свій світ.
Воно від початку любило спостерігати за планетами та їх супутниками, з великою цікавістю вивчало їх характери, поведінку і навіть примхи.
Та найбільше вподобало нашу Землю з супутником Місяцем. Для нього одне слово "Земля" з вуст батьків, які теж любили і люблять цю планету, навівало тепло й затишок.
Його ж батьки в усьому керувалися й керуються любов’ю і почуттям обов’язку, тож відповідальний син змалечку має тонке чуття гармонії, краси й уміє піклуватися про інших. І він попросив у тата якимось чином захистити Землю від метеоритів та інших небесних тіл, що можуть причинити їй зло.
І ось на один зі своїх наступних днів народження отримав у подарунок ще одну величезну планету до своєї Сонячної системи. Чи скажете, дітки, яку?
Юпітера. І відтоді він знаходиться між...
Ну от. Першою від Сонця є планета на літеру "ем" із трьох складів. Це... Меркурій. Другою, найгарячішою (бо перша планета має слабку щільність і пропускає крізь себе тепло променів Сонця) є Венера з достатньою щільністю, тому затримує тепло — на її поверхні може бути аж до 470 градусів вище нуля. А ще вона має свою примху, забаганку — забажала обертатися навпроти інших планет, щоб зустрічатися з усіма лице в лице! І Сонце не проти. Адже таке рішення його Венери.
А третя — наша з вами прекрасна Земля. Потім — невелика, менша від Землі — планета Марс, а далі — найбільший — Юпітер, що має потужну гравітацію — тобто силу тяжіння.
На Юпітері Творець задумав величезну червону пляму, де постійно штормить, а іншими словами — планета втягує через неї в себе усіляке космічне сміття.
Учений із Франції П’єр-Симон Лаплас помітив з допомогою спеціальних збільшувальних пристроїв комету, яка прямувала до нашої Землі, та раптово зникла — бо була затягнута силою гравітації Юпітера і взагалі щезла з Сонячної системи! Ось як!
За Юпітером слідують Сатурн (трішки менший від Юпітера) зі своїми знаменитими кільцями (вперше дослідженими через слабкий тоді ще телескоп Галілео Галілеєм у 1610 році, які він помилково назвав супутниками планети, та які насправді є єдиною смугастою плоскою системою в екваторіальній площині), Уран (пори року на якому тривають по 20 літ), замріяний синій Нептун (названий на честь давньоримського володаря океану). Нині людям відомі 14 супутників цієї планети і її 6 кілець. І врешті — маленький Плутон, якого назвали карликовою планетою (його відкрив Клайд Томбо зі США). Плутончик складається з каменю й льоду, він іще не розчистив собі як слід шлях-орбіту. Проте має 5 супутників, а зі своїм першим супутником Хароном рухається разом. Земля ж більша від Плутона десь у 170 разів.
А що таке Церера (Ceres), Еріда (Eris), Хаумеа (Haumea) і Макемаке (Makemake)? Ще 4 карликові планети Сонця.
Тож Юпітер знаходиться між Марсом — четвертою планетою від Сонця (сусідом Землі, що є третьою планетою) і Сатурном.

ІІІ

А Сонечко далі й далі мріяло вдосконалювати свою любу планету.
І скоро вся Земля увібралася в різнобарвний килим-віночок. Шовкова травиця, між якою розкидані чарівні квіти, а ще кущі, дерева — нижчі, середні й могутні, високі — по суші, а там рослини на поверхні води й навіть на дні водойм. І в кожної рослиноньки — своя особливість і неповторність — своєрідні пластинки листочків, а ще колір, форма, забарвлення пелюсток квітоньок... Усе — таке дивовижне й гармонійне!
— Як же не любити й не берегти нашу любу Землю! Як же нею можна не захоплюватися?! — в захваті щораз повторювала матуся Сонечка, коли гостювала у сина.
Іще більше полюбило Сонечко свою Землю. Та й випрохало в татуся-Творця ще чогось незвичайного й цікавого.
І з’явилися на планеті тварини — привітні пташечки, різнобарвні комахи, звірята, у воді — риби.
І зазвучали пташині славні хори в затишних лісах, гайочках, звеселіли береги озер, річеньок. До квітів прилітали пістряві комахи. Звірі стали лісами походжати, стрибати, кожен собі хатку знаходити. І ніхто нікого не ображав!
Й усміхнулася на радощах Земля!
Справжній світ гармонії та краси!
Так минали сотні-тисячі років. І Сонечко захотіло ще урізноманітнити, прикрасити планету. Й попрохало:
— Любий татусю, маю ще один задум: якби поселити на Землі розумних істот, які б самі могли творити та прикрашати нам на радість цю планету.
І прийшли люди на Землю...
...Чомусь Сонечко втратило свою яскравість і активність...
Що буде далі?
(07.06.2020) 

Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Читаючи чудові твори Галини Римар, ми бачимо, що авторка добре знає світ дитячих фантазій, любить дітей, знайома з дитячими мріями. Злет душі пані Галини знайшов своє місце у її творчості, оповіданнях, казках, поезії, музиці, натхненній співпраці з талановитими людьми.