Мистецтво Володимира Півня — це як єдність чогось невідомого, але завершеного. Це імпульс, який стає вічністю. Це намагання поєднувати різні техніки та стилі, постійний пошук нових форм. Він дуже впізнаваний серед сучасних художників завдяки ретельним навичкам використання пензликів та винятковій яскравості своїх робіт. Його картини виражають насолоду від життя. Найприємніші моменти існування зображаються на полотні, стаючи дорогоцінними частинами фізичного світу.... Художник змушує нас відчувати вдячність за це життя.... Він намагається охопити Всесвіт... Завітайте до нашої онлайн-галереї, і Ви будете втішені побаченим...
"Зварю кутю – хвала життю! –
Дружина вернеться з базару,
Я піднесу їй ту кутю
У парі з глечиком узвару.
«Христос рождається», – скажу.
Дружина згодиться зі мною
(Обоє перейшли межу
Так рясно вкриті сивиною)…"(Іван Низовий)
"Розквітає квіточка у мами,
Оченята дивляться на світ,
Зранку бачить посмішку ласкаву,
Ввечері читає лиш: пли-віт...
Тато дуже скучив, моя рибко,
Обійняти хоче так тебе!
Трохи снігу намете на гірку,
Морозець тебе наздожене..."(Інна Паламарчук)
"Прокинулось з сонцем вербове намисто,
На світ подивилось — весна!
Несе течія кучугури із листя,
Торішня минає краса.
Проміння несміле торкається крони,
Лускате спадає вбрання,
І котики ніжні торкають долоні,
З теплом завітала весна."(Інна Паламарчук)
"...Моє ймення зріднилося з краєм,
Біль і радість сплели ці узори,
Сонце квітами тут проростає,
І я сильна, як сила любові.
Доки віра у серці палає,
Я жива, ніби батьківське слово,
Хай молитва від зла захищає
Мою мову, країну, героїв."(Інна Паламарчук)
"Стогне Дніпр
Змиває кручі
І ковтає
Сльози
З Бучі
Тяжеліють
Кров‘ю
Хмари
Тягнуть
Потяги
Криваві
Вітер
Їх несе
Солоний
На ворожії
Кордони..."(Ірина Потапенко)
"Краматорськ на Донеччині — прифронтове місто, у якому завжди бурлило життя. У цьому місті жила сім'я лікарки та автослюсаря. Ігор та Олена переїхали туди з околиць Донецька ще у 2014, і навіть не могли подумати, що їм знову прийдеться тікати від війни. Жінка працювала терапевткою і мала велику повагу від земляків. Хоч і мала не дуже великий досвід роботи, проте вже врятувала не одне життя. Віддаючись роботі, вона ніколи не забувала, що є також дружиною, і була прикладом для багатьох. Але... Молоде подружжя дуже хотіло мати дітей, та все щось не вдавалось. І от ранок 24 лютого 2022 року все змінив назавжди..." (Карина Гусельникова)
"Нещодавно всі українці святкували новорічні свята. Українські діти писали листа Святому Миколаю. Дитина наших друзів сказала: "Не потрібно мені подарунків, нехай військові дяді, наші хороші, будуть вдома!" Інший сказав: "Хай дід мороз передасть мої цукерки дядям, які, коли починається тривога, роблять так, щоб не було "салютів"!"..." (Карина Гусельникова)
"Прокинувшись сьогодні зранку за вікном побачила сніг. Це, напевно, перша зима, не враховуючи лютий 2022 року, якій я не радію. На подвір'ї бігає дітвора, вони радіють снігу, адже тоді можна буде зліпити снігову бабу. А я, мабуть, як і більшість дорослих, не в захваті від снігу і морозної погоди, адже нашим захисникам зараз холодно. Бувши в окопах на передовій, не дивлячись на погоду, вони захищають нас, виборюють нашу незалежність. Перечитала новини... Мене охопив біль і гордість одночасно..." (Карина Гусельникова)
"Мій Київ, рідний Київ, Україно,
ти — серце наше, Львів — наша душа.
Тебе Дніпро рукою огорнуло,
мій рідний Київ, дім мого тепла.
Одне з найстарших міст у світі,
в тобі є стільки слави і добра,
що хватить огорнуть усю Європу
від ворогів ганебних й всього зла..."(Карина Гусельникова)
"...Фотосесія справді відбулася, але вона була весільною. Нарешті настала довгоочікувана дата. На весіллі — друзі і привітання... і замість "Гірко" — "Слава ЗСУ!" Молоді люди, здавалося б, без життєвого досвіду, допомогли тисячам людей і довели, що кохання існує, не дивлячись на те, що відбувається навколо. Ми, українці, — незалежні! Але дуже тяжко виборювати незалежність такою ціною. Віримо у нашу перемогу і дякуємо ЗСУ!"
(Карина Гусельникова)
"Мені до рук потрапила ця щира розповідь українського захисника. І одразу захотілося, щоб її почуло якомога більше людей! Зворушливо? Дуже! Дивовижно? Так. Неймовірно? А ось це — ні. Бо саме так завжди проявляють себе наші люди!" (Катерина Колесник)
"Коляда до вас іде
І вітаннячка несе!
Відчиняйте, зустрічайте,
Нам смаколики давайте!"(Тетяна Строкач)
"Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні..."(Ліна Костенко)
"Серце із серцем розмовляло.
Одне з них запитало:
– Де шукати Добро?
– Там злагода панує,
Де душевна гармонія існує.
Любов завжди Радість дарує,
Віру й Надію примножує,
Тож у кожному з нас живе Добро, –
Інше відповіло."(Людмила Кибалка)
"Двадцять третього числа були пом'якше ми,
Але все змінилося в ту зиму.
Двадцять третього ми всі були інакшими —
Двадцять третього ми всі були живими..."(Максим Коровниченко)
"Підмела зима-бабуся всі стежки, усі доріжки. До куті готує мама пресмачні горішки. Тихо-тихо так морга до зірок сніг. Десь вітер в кучугурах на хвилечку приліг. Місяць хмари розганяє, янголятам помагає. Одягає в срібло нічку, на віконце ставить свічку. В хаті прибрано і чисто, одягнулася бабуся у новесеньке намисто. Данко на сопілці грає, коляду нову вивчає. І Устим часу не гає, гарно іграшки складає. Навіть Барні вимив лапки, не гризе в дідуся тапки..." (Марія Деленко)
"Пухнаста ялинка раділа снігу як ніколи! Ще б пак, від північного холодного вітру вона геть змерзла. Отож тепленька срібляста шубка була дуже доречною. Сніжинки одна за одною сідали на гілочки і ялинка задоволено усміхалася. Аж раптом тишу злякала жвава суперечка. Лісова, уже трохи посріблена, красуня прислухалася і почула розмову між двома сніжинками..." (Марія Дем'янюк)
«Наші друзі з Ельфірії» — збірочка казок, які розповідають малечі про ельфів, що живуть поруч, а також знайомить маленьких читачів з дивовижною Ельфірією — країною ельфів. Книга утверджує ідеали добра й справедливості, навчає доброзичливому та дбайливому ставленню до навколишнього світу. Чарівні розмальовки до кожної казки неодмінно подарують гарний настрій дітям.
"Турботлива Зимонька вирішила поглянути на те, як зимує Матінка-Природа. Вона взула білі чобітки, одягнула біленьку шубку та білесенькі рукавички й подалася на оглядини. Зимонька була переконана, що зимою усім ой, як затишно! Та раптом вона почула як у густому карпатському лісі смереки перешіптуються поміж собою. «Замерзла…Ой, як замерзла!», — неслося лісом. «Тримайся. Зима завершиться. Маємо дочекатися Весноньки», — лунало у відповідь. Тоді Зимонька уважно придивилася до дерев і зрозуміла, що вони ледве не тремтять від холоду. «Холодно...Ой, як холодно! — цього разу бідкалися тендітні пожовклі травинки, — Хоч би наші корінчики збереглися , щоби навесні з’явилися нові пагони». «Ой-йой! Як зимно ступати!» —знову почула Зимонька. Це вже розмовляли поміж собою спритні братики-зайчики, які вискочили з нірки на стежину. «Лапки мої геть замерзли», — почулося з іншої сторони лісу, де лисенятко з мамою щойно вийшло на прогулянку..." (Марія Дем'янюк)
