"Жили собі на світі
маленькі слоненятка.
І слухалися маму,
і слухалися татка.
Любили у водичці
купатися у річці.
Любили слухать співи
завзятих солов'їв.
А ще вони хотіли
скоріше виростати,
щоб швидше тату й мамі
в усьому помагати..." (Галина Римар)
У "Пташиній школі" знайдете ілюстровані вірші: "Синиця", "Омелюх", "Одуд", "Горобець", "Снігур", "Щиглик", "Галка", "Фазан", "Дятлик", "Чечітка", "Чиж", "Сич і сова", "Драч", "Шпак", "Славка", "Сорока", "Крутиголовка", "Тетеря", "Сойка", "Шишкар", "Пересмішниця", "Піночка", "Дзвінок" (про жайворонка), "Стриж".
"... Коли я тобі грав, то ти не танцювала. Тепер танцюй, не танцюй — я вже більш не гратиму."
"...Не хочу я нікого прирівняти,
Звиняйте, до Свині…
Ні, далебі, що ні!
Я тільки хочу щось спитати:
Траплялось на віку мені
Такеє бачити ледащо,-
Подивишся — не годне ані на що;
А як почне тебе судить,
То так оббреше, обчернить
Та рознесе таку погану славу,
Що соромно й сказать…
Так я се й хочу вас, панове, попитать:
Еге, не гріх таку прояву
Свинею величать?" (Леонід Глібов)
"...Розійшлося коханнячко:
Та — в ріпу, той — в мак… —
Обізвалась у ліщині
Старая Сова:
— А що ж, — каже, — на сім світі
Усяке бува.
Довелося й мені бачить:
Не в однім дворі
Отакії точнісінько
Сидять Снігурі."(Леонід Глібов)
"... І люди є такі ледачі,
Мудрують по-собачи:
Ми, бачте, сила, ми — стовби,
У нас, мов, золоті лоби,
Ми громадяни,—
А то все суччя копійчане,
Бадилля світове!..
Сказав би щось про Квачана такого
І що воно й до чого, —
Та цур йому — бо ще порве!.."(Леонід Глібов)
"Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й надибала його тяжкая пригода. Побачили його ловці-молодці та й почали за ним гнатися. Тікав Вовчик лісом, лісом, а далі прийшлося вибігти на биту дорогу. А дорогою в тій хвилі йшов з поля чоловік з мішком і ціпом. Вовк до нього: "Дядечку, голубчику! Змилуйся надо мною, сховай мене в мішок! За мною ловці-молодці гонять, хотять мене віку збавити." Змилувався чоловік, сховав Вовка в мішок, завдав собі на плечі на й несе. Надбігають ловці-молодці..." (Іван Франко)
"...Так я ж вас проучу, коли ніхто не вчив! —
І він обох на землю повалив…
Чи так-то воно ждалось,
А он як склалось!
Карасикам сердешним довелось
На сковородці танцювати,
Зате ж і сим тепер пришилось
У короля під лапами співати.
Так їм і треба, бісовим синам!
Не все ж терпіть і карасям.
Щоб, розбалакавшись, не влізти "в проволочку",
Я швидше ставлю точку. (Леонід Глібов)
"Було це восени. Біжить Лисичка польовою дорогою та й зустріча їжака. "Добрий день, їжаче-небораче!" — крикнула Лисичка. "Здорова була, Лисичко-сестричко!" — відповів їжак. "Знаєш що, їжаче, ходім зі мною!" "Куди ж ти зібралася?" "Та йду отуди до саду їсти винограду"..." (Іван Франко)
"Захотіли жаби мати собі царя й звернулися з цим проханням до бога. А той, щоб відчепитися, показав на сухого пня, що стирчав із болота, сердито буркнув:
— Ось вам і цар.
Врадувались жаби, обступили його: квакають, кумкають, аж луна йде... Та пень пнем і є.
Знову жаби до бога із скаргою:
Нащо нам такий цар, коли ми лазим по ньому, а він оВ не до нього. Дай нам, боже, такого царя, щоб ми хоч трохи боялися його.
— Добре,— каже бог жабам.— Будете боятися,— і усміхнувся.— Ось вам Цар,— і показав їм на чорногуза.
Тепер жаби, як побачать його, зариваються глибоко в болото...."(з народного)
"Жив собі в однім лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Скільки разів гонили його стрільці, цькували його хортами, ставили на нього капкани або підкидали йому отруєного м'яса, нічим не могли його доконати. Лис Микита сміявся собі з них, обминав усякі небезпеки, ще й інших своїх товаришів остерігав. А вже як вибереться на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було сміливішого, вигадливішого чи спритнішого злодія. Дійшло до того, що він у білий день вибирався на полювання й ніколи не вертавсь з порожніми руками. Незвичайне щастя і його хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нічого неможливого для нього..." (Іван Франко)
Оповідання Володимира Сенцовського: "Над ставом", "Після дощу", "Украдений апетит", "Хоробрий Тимко", "Журавлі сурмлять", "Внучок", "Білий бант", "Як заступ учили працювати", "Зірка", "Знахідка", "Пташки", "Квіти для Марійки".
(Іван Крилов. Переклад Миколи Терещенка)
"... Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити! —
Розумна річ! — всі зачали гукать,
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку."(Леонід Глібов)
"Старі перекази й книги оповідають нам, що в давню давнину люди були дикі, жили по лісах та вертепах, ховалися в печерах та яскинях. їх було мало, розум їх був нерозвинений, вони не знали ні вогню, ні заліза, ні жодного металу, жили плодами диких дерев, ягодами та корінцями ростин, одягалися в листя та кору дерев і мусили ховатися перед звірами, що були далеко сильніші, ліпше узброєні і численніші, ніж люди. Се тривало дуже довгі віки. Аж з часом люди набралися більше розуму, опанували вогонь, навчилися з кременя робити оружжя, викрісувати стріли, сокири та списи, далі пізнали різні метали, бронзу, мідь, залізо, присвоїли деяких звірів і при їх помочі запанували над землею..." (Іван Франко)
"Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й спіткала його тяжка пригода. Побачили його ловці-молодці та й почали за ним гнатися. Тікав Вовчик лісом, лісом, а далі прийшлося вибігти на биту дорогу. А дорогою в ту хвилину йшов з поля чоловік з мішком і ціпом. Вовк до нього: "Дядечку, голубчику! Змилуйся на до мною, сховай мене в мішок! За мною ловці-молодці гоняться, хочуть мені віку вкоротити." Змилувався чоловік, сховав Вовка в мішок, кинув собі на плечі та й несе. Аж надбігають ловці-молодці..." (Іван Франко)
"Прийшла лиска —
Руда кіска
У село до коваля
І тихенько промовля:
— Чи могли б ви,
А чи ні
При ковадлі, при вогні
Голос викувать мені?.."(Валентина Каменчук)
Надзвичайно пізнавальна історія про мурашок від Майка Йогансена, українського письменника, справжнього натураліста, який любив і беріг природу.
