Еліна Іванівна Заржицька — письменниця, журналістка, громадська діячка, членкиня НСПУ та НСЖУ. Здобула освіту в Національному гірничому університеті, Дніпропетровському обласному інституті патентознавства. Членкиня журі Міжнародного фестивалю дитячого мистецтва "Чарівна книжка", Всеукраїнської літературної премії ім. Олександри Кравченко (Девіль), Всеукраїнського конкурсу творчої молоді "Літературна надія Дніпра 2013", обласного літературного конкурсу "Молода муза". Керівниця секції літератури для дітей та юнацтва "Джерело" при ДОО Національної спілки письменників України. Авторка та керівниця проекту "Аудіокнига "Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам" (2012) разом із Наталією Дев’ятко і Фіделем Сухоносом. Редакторка-упорядниця електронної книги – збірника творів дніпропетровських письменників – екологічної читанки для дітей "Наш кращий друг – природа" (2013). Переможниця міжрегіонального конкурсу "Письменники-малюкам" (1997, Одеса), нагороджена особливою відзнакою Журі Третього Всеукраїнського конкурсу сучасної радіоп’єси "Відродимо забутий жанр" (2010, Київ).
""Заспіваймо, малюки" - таку назву має одна з багатьох збірок пісень для дітей, музику для яких написав Микола Олексійович Ведмедеря, самобутній композитор, відомий в усій Україні. Народився Микола Ведмедеря 28 жовтня 1952 року в селі Юрченково Чугуївського району на Харківщині в селянській родині. Дитинство та рання юність майбутнього композитора минали неподалік, серед вільної природи, на хуторі Бугаївка Шевченківського району. У сім'ї поважали музику. Дядько Іван добре грав на балалайці, тітки разом із матусею Парасковією Григорівною співали українських народних пісень. У сімейній скрині лежала гармоніка, від часу вона розсохлася. Побачивши зацікавленість племінника, дядько Олексій відремонтував інструмент у Харкові, а далекий родич, який приїздив у Бугаївку, показав Миколі, як грати. Відтоді гармоніка стала для хлопця жаданою забавою..." (Єлизавета Кіпніс)
Андрій Малишко — поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті — Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Маланюк, Богдан Ігор Антонич, Василь Стус, — постать Андрія Малишка не блякне, вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.
Василь Олександрович Сухомлинський – великий педагог, мудрий учитель, талановитий письменник. У його палкому серці жила велика доброта та любов до всього світу. Він не лише навчав, а й прищеплював кожній дитині найкращі людські якості, виховував доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей і до рідної землі.
Довгий і складний шлях пройшла Ольга Юліанівна Кобилянська. Протягом півстоліття виступала вона в літературі, відображаючи життя народу в його різноманітних виявах, духовні прагнення інтелігенції, малюючи природу рідного краю. Письменниця утверджувалася в українській літературі поступово, в процесі переходу з німецької на українську мову, опанування культурних надбань рідного народу, реалістичного методу! Художньо осмислюючи той життєвий матеріал, що був їй найбільше відомий, Ольга Кобилянська створила цілу галерею образів із середовища демократичної інтелігенції, втіливши в них свої погляди на соціальні й морально-етичні проблеми часу. Художня проза Ольги Кобилянської сприяла розширенню світового резонансу українського художнього слова. Її новели, повісті неодноразово перекладалися російською, польською, чеською, словацькою, болгарською, словінською, французькою, румунською та іншими мовами. Ім’я видатної української письменниці-демократки, яка пройшла благородний шлях самовідданого служіння народові, віддала йому всі думки і помисли у тяжкий час соціального і національного поневолення, і в світлий час його возз’єднання, духовного відродження, оповите в нашій країні глибокою шаною і любов’ю, відоме у широкому світі.
«Володимир Сенцовський — поет своєрідного, тонкого сприймання, в ліриці якого, не тільки досвід його почуттів, а й своєрідна біографія, генезис, а часом і щасливе проникнення в таке рідкісне, трепетне в божественно прекрасне життя внутрішнього й зовнішнього світів, на чому ми, на жаль, не часто фіксуємо увагу» (Петро Куценко)
"Я – українець. Оце і вся моя біографія" - Василь Симоненко.
Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 року на станції Дебальцево (нині Донецької області). Мати поета - Антоніна Дмитрівна Локотош, робітниця з Луганська, займалася домашнім господарством і дітьми, яких у родині було восьмеро. Батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною різнобічно обдарованою і непосидющою, змінив багато професій, вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем....
«... А коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство - догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один - стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше...» (Всеволод Нестайко)
"Іван Левицький — се великий артист (митець) зору, се колосальне, усеобіймаюче око України." (Іван Франко)
Багатомільйонний український читач з глибокою любов’ю і повагою згадує ім’я Леоніда Івановича Глібова, талановитого байкаря, видатного майстра художнього слова, твори якого зайняли почесне місце в українській класичній літературі. Життя поета було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення допомогти рідному народові «живим словом правди і просвіти».
Максим Рильський, висловлюючись про творчість Степана Руданського, зазначав, що в часи його дитячих і юнацьких літ в українському селі до числа найпопулярніших належала творчість автора славнозвісних гуморесок. Не зменшується ця популярність і сьогодні. Оригінальна, самобутня художня спадщина Степана Руданського за силою естетичного впливу на читача стоїть на рівні визначних здобутків не тільки вітчизняної, а й світової художньої культури.
Для Бориса Харчука література ніколи не була цінністю самодостатньою. Він виділяв лише ту, яка допомагає людині залишатися людиною, а народу - народом. Справжньою вважав літературу, яка виправдовує своє існування в контексті історичної долі народу. Наш народ заслуговує долі кращої, то й література бачилася йому передовсім як сила історієтворна і націєтворна. Література, на його думку, творить народ. У цій свідомій заангажованості виявляється традиціоналізм Бориса Харчука.
Багатогранність постаті Івана Франка спонукає науковців, дослідників, краєзнавців, письменників України до нових дослідницьких пошуків, а нас, читачів, – знову і знову відкривати для себе щось нове і цікаве в його творах. Дивіться у цьму розділі твори Івана Франка: збірка казок "Коли ще звірі говорили" та казка "Абу-Касимові капці"; "оповідання "Малий Мирон" та "Грицева шкільна наука"; драма з сільського життя в 5 діях "Украдене щастя"; повість "Boa constrictor"; новела "Сойчине крило"; вірші зі збірки "З вершин і низин"; поезії зі збірки "Давнє й нове"; поема "Іван Вишенський"; збірка поезій "Із днів журби"; збірка віршів "Зів'яле листя"; повість "Захар Беркут"; "Слово про похід Ігоря".
Яків Васильович Жарко (справжнє прізвище Жарченко) (1861 — 1933) — репресований український письменник, поет, перекладач, актор, в’язень комуністичного режиму.
Олена Цегельська (Кизима) — українська письменниця, громадська діячка, публіцистка, педагогиня (1887 — 1971 рр.). Вона була тонкою знавицею знавцем дитячої психології: як вчителька віддавала дітворі своє тепло і знання, як літераторка писала байки, казки й оповідання. На еміграції її називали «сеньйоркою» української дитячої літератури – родзинкою її творчості було вміле поєднання педагогічного досвіду з письменницьким хистом. Твори Олени Цегельської ілюстрували відомі художники: Юрій Козак (старший син Едварда Козака), Мирон Левицький, Михайло Михалевич, Петро Холодний.
Письменник Іван Андріанович Багмут був невситимим мандрівником. Свою любов до подорожей пояснював так: «Бачити життя, людей, свою країну. Ні, не так. Насамперед хотіти бачити. Так хотіти, щоб ви не могли всидіти вдома! А щоб так хотіти, треба любити. Любити людей, природу, любити життя». Маршрути подорожей Івана Андріановича пролягали через Карелію, Алтай, узбережжя Охотського моря, Казахстан, Індію, Європу, Кубу… Письменникові не один раз доводилось ризикувати життям: то він висів у горах над проваллям (був альпіністом), то потрапляв у страшні сибірські хуртовини, а то долав на плотах річкові пороги. І всюди були зустрічі з цікавими людьми, споглядання природи, знайомство з різним способом життя. Оскільки Іван Андріанович мав поетичну душу і легко сходився з людьми, це стало багатим підґрунтям для написання його творів — нарисів, оповідань, повістей.
Іван Величковський — український поет, перекладач, теоретик віршування, найяскравіший представник українського бароко в поезії, автор двох рукописних книг «Зегар з полузегарком» і «Млеко од овці пастиру належноє».
