Життєвий та творчий шлях Василя Сухомлинського

 

Завантажити текст статті "Біографія Василя Сухомлинського" (txt.zip)

 

 

ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ: ЖИТТЄПИС, ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Ім’я Василя Олександровича Сухомлинського здобуло в нашій країні та багатьох країнах світу заслужену пошану і славу. Його ідеї виховання на засадах гуманізму, порядності, доброти, чесності та людяності увійшли в свідомість мільйонів людей — працівників освіти, батьків, усіх, хто причетний до великої і благородної справи виховання підростаючого покоління.
Василь Олександрович Сухомлинський — автор 48 монографічних праць і брошур, понад 600 статей та 1500 оповідань і казок для дітей. Загальний тираж його книжок, що вийшли в світ в нашій країні, становить понад 15 мільйонів примірників. Сотнями мільйонів екземплярів обчислюється тираж періодичних видань, на сторінках яких публікувалися статті педагога з актуальних питань виховання, освіти і навчання. Найважливіші монографії Василя Сухомлинського стали настільними книгами тисяч і тисяч вихователів, дійовими помічниками педагогів-практиків у розв’язанні багатьох складних питань навчально-виховної роботи.
Водночас він був педагогом із самобутнім, оригінальним обличчям, з власним творчим почерком. У змістовних і майстерно написаних творах Василя Сухомлинського порушуються й розв'язуються животрепетні проблеми виховання і навчання юних громадян, дано глибоко вмотивовані, перевірені багаторічним практичним досвідом відповіді на питання, як треба виховувати дітей, підлітків, юнаків, дівчат, щоб вони стали достойними людьми.
Василь Сухомлинський був вдумливим дослідником дитячої душі, чуйним наставником молоді, педагогом, що втілив у собі найкращі риси викладача. Педагоги багатьох поколінь вважають Василя Сухомлинського видатним майстром педагогічної публіцистики, високообдарованим вихователем, який органічно поєднав у своїй діяльності теорію з практикою, і твори якого увійшли в скарбницю науково-педагогічної думки.
Загалом є всі підстави стверджувати, що Василь Олександрович Сухомлинський — видатне явище в педагогіці. Тому вивчення і творче використання його педагогічної спадщини — моральний і професійний обов'язок кожного вихователя, кожного працівника народної освіти.

 

* * *

 

Народився Василь Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом — село Василівка Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії) у селянській родині. Батько Василя, Олександр Омелянович Сухомлинський, працював спочатку по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та в окремих селянських господарствах, потім друкувався у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі. Він був "майстром на всі руки" - вміло виготовляв меблі та музичні інструменти. Мати Василя, Оксана Юдівна, вела домашнє господарство. Вона гарно вишивала, вміло ткала полотно, фарбувала його і шила одяг не лише для своєї сім'ї, а й односельцям. Багато уваги приділяла вихованню дітей. Разом з Олександром Омеляновичем вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей — Івана, Сергія та Меланію. Всі вони стали вчителями.Оксана Юдівна вчила дітей добру, чесності, людяності. Довгими зимовими вечорами за прядивом чи шитвом розповідала дітям казки, цікаві історії, читала книжки. Пізніше Василь Олександрович писав: "Я не відчував би всієї краси літнього світанку в селі, якби в далекому дитинстві мене не вразили до глибини душі прочитані матір'ю слова Шевченка "Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, між ярами, над ставами верби зеленіють...". А брат Василя Олександровича Сергій згадував: "Батько і мати наші були від природи народними педагогами... В сім'ї завжди було взаємне довір'я, повага до старших, праця... Я ніколи не бачив, щоб батьки марнували час, пам'ятаю їх завжди в роботі". І дітей вони залучали до праці, навчали старанності та сумлінності.
У 1926 - 1933 роках Василь Сухомлинський навчався у Василівській семирічній школі, де був одним з кращих учнів. Вчився добре, старанно, любив читати, гарно малював. Щоб зібрати гроші на книги, фарби, зошити, разом з однолітками та братами ходили на Новий рік щедрувати, посівати та щедрувати, а літом працював у колгоспі. У дитячому садочку на період літніх канікул йому доручали бути помічником вихователя. Він доглядав малюків, розповідав їм казки, читав книжки, проводив веселі ігри. Тому і його вибір професії був не випадковий. 
Далі Василь продовжив своє навчання у місті Кременчуг. Спочатку він вчився в Кременчуцькому медичному технікумі, але незабаром пішов звідти, вступив на робочий факультет, і достроково його закінчив. Улітку 1934 року він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педагогічному інституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього інституту. Але через хворобу змушений був у 1935 році припинити навчання у вузі.
17-річним юнаком розпочав Василь Олександрович практичну педагогічну роботу. Протягом 1935 — 1938 років він викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. Працюючи - зрозумів: щоб стати справжнім учителем, недостатньо однієї любові до дітей, потрібні глибокі знання не лише зі свого предмета, а й готовність відповісти на сотні "чому" і "як" допитливих дітей. А для цього потрібно було вчитись наполегливо, цілеспрямовано, завжди. І він учився, вчився до кінця своїх днів.
Своє навчання Василь Олександрович Сухомлинський продовжив у 1936 році у Полтавському педагогічному інституті (заочний відділ), де здобув спочатку кваліфікацію вчителя української мови і літератури неповної середньої школи, а потім — викладача цих же предметів середньої школи (1938 рік). 
З теплими почуттями згадував він дворічний період навчання в Полтаві. «Мені,— писав Василь Олександрович,— випало щастя два роки вчитися в Полтавському педагогічному інституті... Кажу — випало щастя, бо нас, двадцятирічних юнаків та дівчат, оточувала в інституті атмосфера творчої мислі, допитливості, жадоби знань. Я з гордістю називаю Полтавський педагогічний інститут своєю альма-матер...». 
З 1938 року Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі вчителем української мови і літератури, а через деякий час — завідуючим навчальною частиною школи. Учні, яких навчав молодий вчитель, згадують, що він завжди був з ними – на уроці, в гуртку, в поході. Відкривав вікно в чарівний світ книжки, знайомив з новинками літератури, живопису, музики, читав свої вірші. Особистим прикладом залучав до корисних справ.
Мирна праця була перервана Другою світовою війною. 
У липні 1941 року Василя Олександровича Сухомлинського призвали до лав Червоної армії. По закінченні курсів у Військово-політичній академії ім. В. Леніна 29 серпня 1941 року у званні молодшого політрука його направлено на Калінінський фронт.
З вересня 1941 року він служив політруком роти у діючій армії на Західному, Калінінському фронтах, брав участь у запеклих боях на Смоленському напрямку, під Москвою. Перше поранення одержав в листопаді 1941 року під Можайськом. Через два тижні - знову на фронт.
Дев’ятого лютого 1942 року в бою за село Клепініне під Ржевом Василь Сухомлинський був тяжко поранений: уражено ліве плече, один осколок пройшов недалеко від серця, майже повністю не діяла ліва рука. Більше чотирьох місяців лікувався в евакогоспіталях. Значна втрата крові, осколки біля серця, розтрощена ліва рука, загроза гангрени, складні операції. Допомогли висока професійність хірурга, витримка і мужність молодого політрука, бажання вижити і повернутись на фронт, щоб визволяти з фашистської неволі рідну землю. Та після тривалого лікування у шпиталі селища Ува, що в Удмуртії, комісія не визнала його навіть умовно здоровим для військової служби, і з довідкою інваліда 1-ї групи він був демобілізований з армії.
Після госпіталю Василь Олександрович почав працювати директором Увинської сільської школи, викладав російську мову, літературу, математику. Учителі Увинської школи згадують: «Працював Василь Олександрович дуже вдумливо і серйозно, з почуттям великої відповідальності за справу. Він був вимогливим до себе і вчителів. Високо цінував і поважав працю членів свого колективу». «Доброта Василя Олександровича в поєднанні зі строгістю, справедливою вимогливістю викликали безмежну повагу до нього». Саме такими рисами характеризувалась і вся подальша робота Василя Сухомлинського в учительських колективах.
Тут, в Удмуртії, зустрів Василь Олександрович і свою майбутню дружину Ганну Іванівну, яка працювала в ті часи в Іжевську, в Народному комісаріаті освіти автономної республіки. В січні 1944 року вони одружились.

 

На фото: Василь Сухомлинський з родиною.

Думками линув Василь Олександрович в рідні краї, рвався в Україну. Як тільки рідні місця були звільнені, він разом із дружиною Ганною Іванівною повернувся на Батьківщину.
У березні 1944 року Василь Олександрович Сухомлинський очолив Онуфріївський районний відділ народної освіти. Працюючи на цій посаді, багато уваги приділяв відбудові шкіл, зміцненню їхньої навчально-матеріальної бази, комплектуванню педагогічними кадрами та підвищенню їхньої кваліфікації, організації матеріально-побутового забезпечення дітей-сиріт; вивченню та аналізу навчально-виховної роботи. 
Це були часи, коли в школах не було меблів, книжок, зошитів, ручок. Не вистачало вчителів. Багато зусиль і енергії він доклав, щоб підняти рівень освіти в зруйнованому страшною війною районі. Василь Олександрович тижнями їздив по району, організовував роботу шкіл, збирав учителів та учнів, просив голів колгоспів, заклопотаних післявоєнними труднощами, приділяти більше уваги школам. 
Василь Олександрович особливу увагу приділяв дітям-сиротам, добивався того, щоб охопити навчанням усіх дітей. Через нестачу вчителів у школах часто працювали люди без відповідної педагогічної підготовки, тому він організовував для них гуртки підвищення кваліфікації, вимагав серйозної самоосвіти. В цей час він почав виступати в пресі. Перша публікація Василя Сухомлинського – стаття "Перед новим навчальним роком" – з’явилася в серпні 1945 року в районній газеті "Ударна праця".
Надмірне фізичне і моральне навантаження, тяжкі умови повоєнних років різко погіршили здоров'я Василя Олександровича. Після тримісячного лікування в лікарні та санаторії він не повернувся в районний відділ освіти. З кожним роком у Василя Олександровича зростало бажання перейти на роботу в школу, працювати безпосередньо з дітьми, відчував, що його справжнє місце в школі, біля дітей. Тільки там він зможе здійснити на практиці свої плани, задуми, сміливі ідеї.

 

У липні 1948 року Василя Олександровича призначили директором Павлиської середньої школи, якій він присвятив 22 роки свого життя. Це був плідний період його багатогранної науково-педагогічної, управлінської та літературно-публіцистичної діяльності. Звичайна сільська школа завдяки його зусиллям і творчій енергії стала незабаром справжньою лабораторією передової педагогічної думки. 
Результати експериментальної роботи, педагогічних досліджень, творчі здобутки педагогічного колективу знаходять відображення в численних статтях Василя Сухомлинського, які одна за одною з’являються спочатку на сторінках обласної газети "Кіровоградська правда", а починаючи з 1949 року - на сторінках республіканських і всесоюзних газет "Радянська освіта", "Учительская газета", "Комсомольская правда", "Молодь України". У першій половині п’ятдесятих років Василь Сухомлинський почав друкуватися також і у зарубіжній пресі.
Так Василь Олександрович прийшов у педагогічну науку. З 1952 року він активно друкував свої дослідження у науково-педагогічних журналах "Радянська школа", "Українська мова в школі", "Народное образование", "Советская педагогіка", "Семья и школа". Його статті перекладені молдавською, вірменською, грузинською, казахською мовами. Вони вийшли друком у Німеччині, Польщі, Югославії, Румунії, Болгарії.
У 1955 році Василь Олександрович успішно захистив у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка кандидатську дисертацію на тему "Директор школи – керівник навчально-виховної роботи" і став кандидатом педагогічних наук.  
Через рік виходить у світ його перша велика монографічна праця "Виховання колективізму у школярів". У рецепзіях, опублікованих на сторінках провідних наших науково-педагогічних журналів, відзначалося, що в повоєнний час книга ця є «першою серйозною монографією про виховання дитячого колективу, написаного на основі багаторічного досвіду роботи», що вона «заслуговує на серйозне вивчення директорами шкіл, працівниками органів народної освіти, широке обговорення у педагогічних колективах», і що це дослідження «надасть серйозну допомогу вчителям та керівникам шкіл в організації й методиці проведення роботи по вихованню колективізму у школярів».

 

Згодом одна за одною побачили світ книги "Трудовое воспитание в сельськой школе", "Виховання в учнів любові і готовності до праці", "Педагогічний колектив середньої школи", "З досвіду роботи сільської школи", "Виховання моральних стимулів до праці у молодого покоління", "Виховання радянського патріотизму у школярів", "Система роботи директора школи" та інші. Ці книги також були опубліковані в перекладі за кордоном.
Ім’я Василя Олександровича Сухомлинського як ученого, автора наукових праць стало широко відомим. У 1957 році його обрали членом-кореспондентом АПН РРФСР, а у 1968 році — членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. У 1958 році йому присвоєно звання "Заслужений вчитель УРСР". У 1959 році Василь Олександрович був делегатом з’їзду вчителів УРСР, а у 1960 році брав участь у роботі Всеросійського з'їзду вчителів. Цього ж року його нагороджено орденом Леніна, а у 1965 році - медаллю А.С. Макаренка.
Василь Олександрович став першим ученим серед сільських учителів, який продовжував працювати в сільській школі. Займатись науково-дослідницькою діяльністю далеко від наукових центрів, фундаментальних бібліотек і колективів учених було надзвичайно складно. За останні 20 років життя він написав понад 20 книг. Це була колосальна праця, якщо врахувати, що деякі твори він переробляв по кілька разів.

 

Віддаючи багато енергії вчительській роботі, створюючи фундаментальні педагогічні твори, Василь Сухомлинський водночас виступав і як активний громадський діяч. Він був депутатом Павлиської селищної Ради та Онуфріївської районної Ради депутатів трудящих, членом Онуфріївського районного комітету та Кіровоградського обласного комітету Компартії України, систематично проводив агітаційно-пропагандистську та культурно-освітню роботу серед населення Павлиша, брав діяльну участь у різних науково-педагогічних конференціях, симпозіумах, сесіях, нарадах, семінарах (районних, обласних, республіканських, всесоюзних, міжнародних).
Особливо плідними і яскравими в житті Василя Сухомлинського були 60-ті роки, коли повною мірою розкрився його блискучий самобутній талант педагога — дослідника, керівника школи, вченого, публіциста. Саме тоді він написав найкращі книги, статті, твори для дітей.
У роки "хрущовської відлиги" Василь Олександрович активно відстоював, практично реалізовував і широко пропагував нову філософію освіти, яка базувалась на ідеях демократизації, гуманізації, орієнтації на особистість дитини як неповторну індивідуальність. Твори цього періоду життя присвячені вихованню особистості, формуванню духовного світу дітей: "Як ми виховали мужнє покоління", "Вірте в людину", "Духовний світ школяра", "Людина неповторна", "Моральні заповіді дитинства і юності" та інші. 
За кожною з них – кропітка праця, глибокі роздуми, педагогічні дослідження, аналіз, нерідко велике нервове напруження. Принцип гуманізму пронизує всю творчість педагога і є основою гармонійного розвитку особистості. Одним із перших у вітчизняній педагогіці він довів, що гуманізм – це обов'язкова риса творчої педагогіки. В його педагогічній діяльності гуманізація навчання і виховання стала головною стратегічною лінією. Це насамперед доброта, милосердя, великодушність, сумлінність. 
Василь Олександрович вважав, щоб стати справжнім вихователем, треба пройти школу сердечності, тобто пізнати серцем все, чим живе, про що думає вихованець. Василь Сухомлинський у своїх монографіях довів також, що любов до дітей і педагогічна культура — поняття нероздільні. Не випадково він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей!»

 

У 1961 році в складі делегації працівників освіти Радянського Союзу Василь Олександрович Сухомлинський відвідав Кубу, у 1964 році на запрошення Міністерства освіти працював у Болгарії.
Життєва та науково-педагогічна дорога Василя Сухомлинського ніколи не була встелена трояндами. Чимало проблем виникало з публікацією творів, автору радили їх доповнити, переробити. Нерідко редакторські висновки та рецензії на його книги рясніли різного роду звинуваченнями, але Василь Олександрович намагався відстояти свої принципи, іноді був змушений йти на поступки, доповнюючи книги і статті цитатами класиків марксизму-ленінізму, політичних діячів, посиланнями на матеріали партійних з'їздів тощо.
Дуже тяжко переніс Василь Олександрович появу в пресі статті Б. Лихачова "Нужна борьба, а не проповідь", що була надрукована 18 травня 1967 року в "Учительской газете", в якій він звинувачувався в "абстрактному гуманізмі", проповіді християнської моралі, всепрощення. Написана Василем Олександровичем та його однодумцями відповідь Б. Лихачову не була надрукована.
Постійні стресові ситуації негативно позначились на моральному самопочутті та здоров'ї Василя Сухомлинського. Різкі напади на нього та безпідставні звинувачення припинились лише після опублікування в "Правде" його статей "І ліс, і кожне дерево", "Виховання без покарань".
У 1966 році Василь Олександрович був учасником і доповідачем Міжнародної наради з проблем трудового виховання в м. Потсдам (Німеччина), 1968 року — делегатом III з'їзду вчителів УРСР, делегатом Всесоюзного учительського з'їзду. 

 

 

У 1968 році Василю Олександровичу Сухомлинському було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці із врученням ордена Леніна і Золотої медалі "Серп і Молот". Кіровоградці урочисто відзначили цю подію, як і його п'ятдесятирічний ювілей. У 1970 році стан здоров'я Василя Сухомлинського значно погіршився. Лікарі наполягали на серйозному лікуванні, але він продовжував працювати. В цей час були написані прекрасні статті: "Джерело невмирущої криниці", "Гармонія трьох начал", "Земля, праця, людина", "Слово до батьків" та інші. Робота над розпочатими книгами, прийом делегацій освітян, підготовка школи до нового навчального року — Василь Олександрович продовжував напружено працювати... Другого вересня 1970 року у розквіті творчих сил, життєвої та педагогічної творчості на 52 році обірвалось життя видатного педагога, талановитого вченого, блискучого публіциста.
Творчий доробок Василя Сухомлинського справді вражаючий... А книга "Серце віддаю дітям" стала визначним явищем у галузі педагогіки та суспільних наук. Вже після смерті Василя Сухомлинського книга була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973 р.) та Державної премії Української РСР (1974 р.). Вона витримала майже 55 видань, перекладена 29 мовами, принесла авторові світову славу.
Вже після смерті педагога були опубліковані "Народження громадянина", "Методика виховання колективу", "Листи до сина", "Розмова з молодим директором школи", "Сто порад учителеві", "Як виховати справжню людину". Його твори мільйонними накладами розходяться по всьому світові. Яскравий талант, величезне прагнення до знань, сильна воля, колосальна працьовитість — основа, на якій будувалась уся його життєва і творча діяльність. Зовні м'який, з тихим глухуватим голосом, з теплим, трохи сумним поглядом, він концентрував стільки духовної енергії, що її сила давала змогу творити неможливе. Василь Олександрович завжди стверджував, що людина — це насамперед сила духу.
Педагогічна спадщина видатного педагога має різноплановий, багатоаспектний характер. Акумулюючи найкращі надбання класичної вітчизняної і зарубіжної педагогіки, Василь Олександрович Сухомлинський на основі узагальнень тривалого широкомасштабного експерименту запропонував неординарні підходи до вирішення актуальних проблем навчання і виховання.
І не випадково з роками не згасає, а, навпаки, зростає інтерес до педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського не лише в Україні, а й у світі. Створено Міжнародне товариство послідовників Василя Олександровича Сухомлинського з центром у Марфбурзі (Німеччина), діє Українська асоціація Василя Сухомлинського, яка втілює в життя проект під назвою "Василь Сухомлинський і сучасність", проводячи щорічно Всеукраїнські педагогічні читання.
Пам'ять про нього живе на малій батьківщині та у всій Україні. Його ім'ям названі бібліотеки, вулиці, школи. В селі Павлиш, у квартирі, де 22 роки жила його родина, 1973 року відкрито Педагогічно-меморіальний музей В.О. Сухомлинського, у фонди якого дружина Василя Олександровича Ганна Іванівна передала більш як 1500 експонатів (сімейну бібліотеку, особисті речі, рукописи). 

Василь Олександрович Сухомлинський – великий педагог, мудрий учитель, тадановитий письменник. У його палкому серці жила велика доброта та любов до всього світу. Він не лише навчав, а й прищеплював кожній дитині найкращі людські якості, виховував доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей і до рідної землі.

 

 

У статті використано матеріали: 

– Василь Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том 1. Київ, видавництво "Радянська школа", 1976 рік, стор. 7 - 54.

– "Славетний український педагог – гуманіст" (До 90-річчя від д.н. Василя Сухомлинського). Бібліографічний покажчик. Кіровоград, 2008.

 

На відео: документальний фільм про школу Василя Сухомлинського.

 

 

 

Читайте твори Василя Сухомлинського на нашому сайті:

Твори Василя Сухомлинського на сайті "Мала Сторінка" за абеткою