ЖИТТЕПИС (БІОГРАФІЯ) ВИДАТНОГО ДРАМАТУРГА ІВАНА КАРПЕНКА-КАРОГО У ФОТОГРАФІЯХ ТА ВІДЕО
На відео: документальний фільм про життя Івана Карпенка-Карого "Гра долі"
Видатний драматург, актор, режисер, один із основоположників українського професіонального театру, Іван Карпович Тобілевич (псевдонім - Іван Карпенко-Карий, 1845-1907) належить до тих славних діячів вітчизняної культури, якими пишається наш народ. Продовжуючи традиції Тараса Шевченка, він відіграв велику роль у боротьбі за реалізм, народність, ідейність української літератури й театрального мистецтва.
За двадцять років творчої діяльності Іван Карпенко-Карий написав близько двох десятків п'єс різних жанрів. Серед них - побутові драми з життя села, гостросатиричні комедії, історичні трагедії тощо. Його п'єси засвідчили дальший розвиток української класичної драматургії.
Іван Франко писав про Івана Карпенка-Карого: "Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто .знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література".
Поряд з п'єсами Марка Кропивницького і Михайла Старицького драматичні твори Івана Карпенка-Карого стали основою репертуару українського реалістичного театру, що дав таких визначних майстрів сцени, як Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті, Ганна Затиркевич-Карпинська, Любов Ліницька та інші, театру, що здобув широку славу не тільки на Україні, а й далеко за її межами і посів помітне місце в історії культури нашого народу.
-----------------------
-----------------------
Фотографій Івана Карпенка-Карого маємо небагато. Він був надзвичайно скромною людиною і менш за все піклувався про свою популярність: не рекламував ані своєї письменницької праці, ні такої плідної сценічної діяльності, а тим більше власної особи. До цієї статті вміщено майже всі відомі фотографії драматурга.
1867
Іван Карпенко-Карий. Фото 1867 року, місто Єлисаветград. Це чи не найперший з відомих фотознімків ІванаТобілевича. Неприродна поза, застиглий погляд юнака, а особливо бутафорія фотосалону місцевого майстра свідчать про пересічний рівень фотомистецтва в тодішньому провінційному місті. Проте фотокартка була дорогою пам'яткою в родині Тобілевичів.
З дитячих літ мріяв Іван Тобілевич про театр, і коли в містечку Бобринці, де юнак служив писарчуком у різних повітових установах, утворився аматорський драматичний гурток, він став одним з найактивніших його учасників Захоплення сценою було настільки сильним, що хлопчина ходив пішки за півсотні кілометрів до Єлисаветграда (тепер Кіровоград), щоб подивитися "Наталку Полтавку" у виконанні місцевих акторів, а також виставу шекспірівського "Отелло" за участю видатного негритянського трагіка Айри Олдріджа в головній ролі...
1865 року Івана Тобілевича перевели у Єлисаветград на посаду секретаря повітової поліції. Тут він захопився культурно-громадською діяльністю: став одним з ініціаторів створення Товариства для поширення ремесел і грамотності, а згодом і так званої ремісничо-грамотної школи, в якій безкоштовно навчалися діти бідняків. Брав участь і в роботі аматорського гуртка, збори від вистав якого йшли на допомогу бідним учням. Згодом гурток аматорів стає популярним у місті. Навколо Івана Тобілевича починає групуватися демократично настроєна молодь.
1868
Іван Карпенко-Карий і Микола Садовський. Фото 1868 року, місто Херсон. Одна з маловідомих фотокарток. На ній - Іван Тобілевич і його молодший брат Микола, тоді - учень Херсонської гімназії, згодом знаменитий актор, театральний діяч Микола Садовський.
У 1868 році Івана Тобілевича було переведено з Єлисаветграда до Херсона. Маючи справу зі скаргами, протоколами, він замислювався над долею простих людей, зокрема бунтарів-арештантів, замислювався, як показати на сцені такого шукача правди й волі...
У Херсоні Іван Тобілевич познайомився з учителем гімназії Дмитром Павловичем Пильчиковим, колишнім учасником Кирило-Мефодіївського товариства і приятелем Тараса Шевченка. Вчитель мав чудову бібліотеку. У нього часто збиралася молодь. "Губернские очерки" Михайла Салтикова-Щедріна, "Отечественные записки", "Колокол", перечитувані тут Іваном Тобілевичем, доповнювали похмуру картину добре знаної ним пореформеної дійсності.
"Під впливом Пильчикова,- згадує Софія Тобілевич, - дружина драматурга, - прочитав він багато корисних книжок з історії народів, з класичної літератури, серед якої Шекспір і Островський зайняли перше місце. Оці зібрання у Пильчикова - то було здійснення всіх його давніх мрій про вищу науку, про університет, і він запевне був найуважнішим слухачем свого вчителя".
1871
Іван Карпенко-Карий. Фото 1871 року, місто Єлисаветград.
У Херсоні Іван Тобілевич працював недовго. Захворівши на малярію, 1869 року він повернувся до Єлисаветграда. Тут, за участю вчителів реальної школи, Іван Карпович заснував новий драматичний гурток, у якому ставились російські та українські п'єси. Аматори пропагували зі сцени художні твори, сповнені співчуття до тяжкої долі простої людини, вважали своїм обов'язком засобами мистецтва боротися за правду й справедливість, за високі гуманістичні ідеали. Саме такі гуртки готували грунт для розвитку професіонального українського театру.
1882
До нас дійшла одна з фотокарток цього періоду. Таким знали Івана Тобілевича численні друзі, його сучасники. Іван Карпенко-Карий. Фото 1882 року, місто Єлисаветград.
Аматорським виставам Іван Тобілевич віддавав багато сил. За його участю та режисурою в Єлисаветграді ставляться п'єси Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Пушкіна, Грибоєдова, Гоголя, Островського та інших. Уже тут він став популярним актором і організатором театральної справи.
Наприкінці 70-х років Тобілевич знайомиться з лікарем Опанасом Михалевичем, який оселився тоді в Єлисаветграді. Репутація політична неблагонадійного (відбував заслання в Сибіру як народник) зробила його авторитетною людиною серед передової місцевої інтелігенції. Першим товаришем, близьким другом Опанаса Михалевича став у незнайомому місті Іван Тобілевич. Разом вони створили тут нелегальний гурток. На квартирі у Тобілевичів читалась заборонена література, зокрема твори роман Миколи Чернишевського "Що робити?" та вірші Тараса Шевченка.
Власті давно вважали Івана Тобілевича особою неблагонадійною. 4 жовтня 1883 року за наказом міністра внутрішніх справ його було звільнено з посади секретаря єлисаветградської міської поліції. Пізніше Іван Франко влучно скаже з цього приводу, що царський уряд втратив тоді поліційного пристава Івана Тобілевича, а Україна придбала драматурга Івана Карпенка-Карого.
1889
Цей портрет 1889 року зроблено на прохання Івана Франка.
80-і роки - початок літературної діяльності Івана Тобілевича, Він так добре знав народне життя, що сюжетів не доводилось вигадувати. Першим його твором було оповідання "Новобранець" (1881), яке автор підписав псевдонімом, узявши прізвище одного з персонажів Шевченкового "Назара Стодолі" - Гната Карого. (Згодом він почав виступати під псевдонімом Карпенко-Карий). Та справжнім його покликанням стала драматургія. Вже драмою "Бурлака" (1883) він прорубав, за висловом І. Франка, "добре вікно, крізь яке можна бачити й вищі щаблі" тодішнього суспільства. Одна за одною з'являються драми "Підпанки" (1883), "Наймичка" (1885), "Безталанна" (1886), комедії "Розумний і дурень" (1885), "Мартин Боруля" (1886), "Сто тисяч" (1889)... Драматургія Івана Карпенка-Карого поповнює і збагачує українську класичну літературу другої половини XIX сторіччя. Автора помічає передова критика, зокрема Іван Франко. Між письменниками встановлюються творчі та особисті дружні стосунки.
1890
У 1890 році брати Тобілевичі під час гастролей у Єлисаветграді часто бачилися з О. Михалевичем. На згадку про ці зустрічі вони й сфотографувалися. Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Опанас Михайлевич та Микола Садовський (зліва направо). Фото 1890 року, Єлисаветград.
Давня дружба єднала І. Карпенка-Карого з лікарем Опанасом Михалевичем. Коли у 1884 році створений ними гурток було розгромлено, багатьох його учасників кинули до тюрми. Після майже дворічного слідства найактивніших гуртківців було вислано. Іван Карпенко-Карий відбував заслання спочатку в Новочеркаську, а потім ще два роки жив під гласним наглядом поліції на своєму хуторі Надія. Наприкінці 1888 року гласний нагляд було знято (негласний тривав до 1903 р.), і Іван Карпенко-Карий стає актором-професіоналом: працює спочатку в трупі Миколи Садовського, а пізніше, прагнучи об'єднати кращі артистичні сили в одному колективі, разом із Панасом Саксаганським, очолює "Товариство російсько-малоросійських артистів".
1890
Іван Карпенко-Карий. Фото 1890 року, місто Єлисаветград.
Іван Тобілевич у ці роки багато працював як актор. Найяскравіше його виконавська майстерність виявилась у таких різнопланових ролях, як возний ("Наталка Полтавка"), Калитка ("Сто тисяч"), Пузир ("Хазяїн"), Назар ("Назар Стодоля") та інші.
Зростає популярність Івана Карпенка-Карого-драматурга. У листопаді 1890 року редакція львівського журналу "Зоря" звернулася до нього з проханням надіслати кілька своїх п'єс, а заодно й фотопортрет.
Іван Карпенко-Карий одержав листа, перебуваючи в Петербурзі, де тоді гастролювала трупа. Відповідаючи на нього 27 листопада 1890 року, він обіцяв вислати "Мартина Борулю" і "Сто тисяч", ділився своїми думками про сучасний стан українського театру і між іншим зазначив: "Фотографію вишлю незабаром". Через якийсь час до редакції "Зорі" надійшов цей знімок.
1896
Іван Карпенко-Карий. Фото 1896 року, місто Кишинів.
Вистави трупи братів Тобілевичів мали великий успіх. Іван Карпенко-Карий і Панас Саксаганський закликали акторів об'єднатися в одному товаристві. Саме їх трупа й стала тим творчим осередком, у якому пізніше зійшлися корифеї українського театру.
Актори багато гастролювали по Україні та за її межами. З 7 листопада по 22 грудня 1896 року трупа перебувала в Кишиневі. Тут і вроблена ця фотокартка. Зберігся її оригінал з написом І. Карпенка-Карого на звороті: "Наташі Садовській від дядька Івана Тобілевича. 1897 р. 11 февраля. Єлисаветград".
То був час найбільшого розквіту творчості драматурга: майже щороку він писав нову п'єсу, виношував задуми таких мистецьких шедеврів, як "Хазяїн", "Суєта", "Сава Чалий", що міцно ввійшли до репертуару українського реалістичного театру.
1902
Іван Карпенко-Карий. Фото 1902 року, місто Харків.
У липні - серпні 1902 року трупа виступає в місті Харкові. Фото, яке тут подається, виготовлено саме в цей період, під час харківських гастролей.
У 1900 році Іван Карпенко-Карий написав комедію "Хазяїн". Передова літературна критика оцінила твір як одне з найвидатніших явищ в українській драматургії другої половини XIX століття. Іван Франко вважав, що автор змалював "грандіозну по своїм замислі і по майже бездоганнім обробленні картину великого промисловця і глитая з селян", відзначив велику мистецьку цінність комедії, пророкував їй сценічну довговічність.
Перші вистави "Хазяїна" пройшли на початку 1901 року, і були сприйняті глядачами з великим захопленням. Роль Пузиря виконував сам автор. У листі до сина він писав: "Я сам бачу, що це найкраща моя комедія..."
У 1900 році сталася ще одна визначна подія: Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька та інші об'єдналися в одній трупі, що дістала назву "Трупа Кропивницького під орудою Саксаганського і Садовського за участю Заньковецької".
У той час, коли ідейно-художній рівень багатьох труп був низьким, корифеї українського театру вбачали в об'єднанні кращих сил один із засобів збереження справжнього мистецтва.
Гастролі об'єднаного товариства корифеїв проходять успішно. Кожна вистава приносить успіх, захоплює широкі кола глядачів.
1903
Іван Карпенко-Карий. Фото 1903 року, місто Єлисаветград.
Ця фотокартка відбила піднесений настрій драматурга, його оптимізм, енергію.
Літній сезон 1903 року трупа корифеїв розпочала також у Харкові. Справи йшли добре. Особливим успіхом користувались вистави комедій Івана Карпенка-Карого "Сто тисяч" і "Хазяїн".
Наближалося свято відкриття пам'ятника І. П. Котляревському в Полтаві, на яке трупа одержала запрошення. Іван Карпенко-Карий переживав тоді щасливі дні, радів, що його п'єси йдуть на сцені й високо оцінені театральною критикою. Він сповнений нових творчих задумів...
1904
Іван Карпенко-Карий. Фото 1904 року, місто Єлисаветград.
Це другий з двох знімків, надісланих І. Карпенком-Карим до Полтави. "Я був хворий, і стан мого здоров'я одбивсь на портреті", - писав автор.
1905
Іван Карпенко-Карий. Фото 1905 року, місто Єлисаветград.
Це один з останніх фотопортретів видатного драматурга.
Іван Карпенко-Карий все частіше скаржився на недуги. Час. від часу він виїжджав то на хутір Надія, то в Єлисаветград, щоб заспокоїтись, відпочити, але хвороба не відступала.
1907
Цей, недавно знайдений рідкісний знімок письменника зроблений на хуторі Надія після приїзду його з Ялти (літо 1907 р.). Виснажений тяжкою хворобою, він все ще сподівався повернутися до театру, до праці... Іван Карпенко-Карий. Фото 1907 року, хутір Надія.
Здоров'я Івана Карпенка-Карого дедалі гіршало. В ті дні, коли його стан трохи поліпшувався, він брав участь у виставах. У другій половиш січня 1907 року трупа гастролювала в Умані. Іван Карпенко-Карий грав у десяти виставах. Це були останні виступи талановитого актора. Він залишив трупу і поїхав на хутір Надія, а через кілька тижнів до моря, в Ялту. Та й тут йому не стало краще. Лишалася єдина надія - на відомого берлінського професора Боаза.
19 серпня Панас Саксаганський виряджав хворого брата до Берліна. Після обстеження професор сказав, що хвороба (рак селезінки) невиліковна. 2 вересня 1907 року Іван Карпенко-Карий помер.
------------------------
Внесок Івана Карпенка-Карого в українську класичну драматургію, за словами Івана Франка, "наповняє нас почуттям подиву до його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя".
Твори корифея вітчизняного мистецтва і сьогодні не сходять зі сцени. "Відгуки карпенківськоі драматурги, - як писав Максим Рильський, - ...чуємо... в усьому кращому, що маємо ми нині в українському театрі".
За матеріалами: http://library.kr.ua/
Читайте твори Івана Карпенка-Карого на нашому сайті:
Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич): прозаїк, драматург, актор
В історії української культури Іван Карпенко-Карий займає одне з найпочесніших місць. Активний діяч аматорського театру в 60 - 70-х роках ХІХ століття, театральний рецензент, прозаїк, драматург, актор і організатор театральної справи - ось ті означення, які складають узагальнену формулу історичної особистості Івана Карпенка-Карого.
