"твоє поле засіяне
давниною
житами
жити б
літаючи
роками
віками
вільним небом
у вільному світі"(Галина Мирослава)
"Кожен день — життя і смерть,
кожен день — на волосині...
Ну, допоки буде так,
що країна вся в руїнах?.."(Карина Гусельникова)
"за хрестами колючого дроту
у ''фільтраціях'' концтаборів
без вини відбирає свободу
хто до неї сам не дозрів
ґвалтувати готовий тіло
розтоптати пройтись по тобі
жеб відчути що має силу
над тобою
о ні
далебі..."(Галина Мирослава)
"чи впізнаєш її після злочину
коли вона відсиджується
у шовковистому коконі
з ниточок брехонь
шарами яких повністю обмоталася
тиха
завмерла
непомітна майже..."(Галина Мирослава)
"...Тільки-но жінки піднялись сходами до Славка, під ногами земля пішла ходором – по селу вдарила артилерія. Один за одним посипались будинки, а з їхньої хати залишилась лише половина.
– Сідайте, – гукнув до них сусід Сергій зі своєї машини, виїжджаючи неподалік на дорогу.
Усі Сергієнки вскочили до машини. Перестрашені й розгублені.
– Слава Богу, що живі, – кинув Сергій, теж Сергієнко, хоча й не родина, і помчав по дорозі, віддаляючи й віддалюючись від страху й небезпеки, – Все буде добре. Головне – живі. Решта – наживне. Якось наладиться. Нам уже нічого не страшно.
– Слава Україні! – виголосив Славко.
– Героям Слава! – відповіли як один всі разом." (Галина Мирослава)
"Стогне Дніпр
Змиває кручі
І ковтає
Сльози
З Бучі
Тяжеліють
Кров‘ю
Хмари
Тягнуть
Потяги
Криваві
Вітер
Їх несе
Солоний
На ворожії
Кордони..."(Ірина Потапенко)
"Як же він любив гори, цей карпатський кінничий на ймення Степан! Подобалося йому споглядати, як сонячне проміння цілує бескиди, а хмари горнуться до них, як місяць моститься на самісінькій вершині гори та задумливо дивиться вниз на долину, як зорі спілкуються поміж собою і розповідають одна одній карпатські легенди. З тією ж ніжністю любив він і своїх двох коней : одного – рисака, швидкого, але слухняного з дуже добрими очима, які випромінювали тепло, і маленького поні з білою гривою і білим хвостом. Ті відчували, що серце Степана належить горам і їм й обдаровували кінничого світлом своїх дюжих сердець. До Степана люди йшли звідусіль. Несли свою біль, незгоди, немічі, а натомість отримували омріяне зцілення й дивовижний спокій у душі. І хоча складно було іноді кінничому, проте він був переконаний, що допомагати людям — його призначення від Бога. Отож має слідувати йому…" (Марія Дем'янюк)
Марія Дем'янюк. Казка «Пильнуйтеся!»
"«Ой, який приємний сюрприз — повні корзини хрумкої моркви!», — радо промовив зайчик і хутко побіг до столика, на якому були корзинки соковитої моркви. «Як я полюбляю морквинки! Скучив за цими ласощами допоки ми з матусею і сестричкою перебували у сусідньому лісі», — додав він. А далі з теплою вдячністю згадав ту лісову місцину, де вони гуртом проживали декілька попередніх місяців, бо змушені були залишити свою домівку через нашестя злої вовчої зграї. У тому сусідньому лісі мешкають напрочуд доброзичливі тварини, які щиро піклувалися про них: надавали усіляку допомогу, прагнули зробити усе можливе, щоби заяча родина почувала себе як вдома. Проте рідний ліс — неповторний, бо тут таки особливі ялинки, дивовижно смарагдова трава, солодші ягоди, мелодійніший спів птахів. І ,врешті, хатинка, у якій дружно жила ця заяча сім’я. А ще тут мешкали бабуся-зайчиха й дідусь-заєць. Вони нізащо не захотіли полишати свою норку, а у складні часи хоробрим словом і діями підтримували не лише один одного, але й метеликів, мурашок, слимачків й інших жителів цього лісу. Та найбільше хотілося повернутися зайченятку додому тому, що оборонцем лісу був і його мужній татко..." (Марія Дем'янюк)
"Keeping a stiff upper lip.
Dressing in black.
Now is the time for us to dance
our Graduation Waltz.
Keeping a stiff upper lip.
Dressing in white.
Here is the place for us to dance
our Graduation Waltz..."(Kurama)
"In the wordless war.
In the wordless world.
My land is alive on my toes.
In the wordless war.
In the wordless world.
My land is kicking on my toes..."(Kurama)
Kurama (Japan). «A poet in Kropyvnytskyi» — a poem about the russian invasion of Ukraine in 2022
"When there was a burial.
Of our pilots.
Two blue aircraft made a circle.
Above the city.
Five people were killed.
And another 25 were injured.
When missiles struck the central city.
Of Kropyvnytskyi..."(Kurama)
"He carries on farming as shells explode.
On the nearby frontline.
A boom, like distant thunder rolled.
Over the wheat fields due west of Slovyansk.
Perched on his seat in a combine harvester.
He could see clouds of smoke.
From missiles hitting an industrial area.
Then another, thinner plume from ‘orcs’ on the frontline..."(Kurama)
"Death comes quickly in the Donbas.
‘Orcs’ shells take mere seconds to land.
Recovering dead bodies of ‘elves’ and ‘orcs’ soldiers.
Killed in combat in the Donbas.
He has lost count of the bodies over the past five months.
He thinks it's more than 300, but he cannot be sure.
He and his men drive a refrigerated white van.
Marked with a red cross, to carry out their work..."(Kurama)
Kurama (Japan). «Poets in Vinnytsia» — a poem about the russian invasion of Ukraine in 2022
"It was a beautiful sunny day.
And she was smiling.
Pushing her pink chair.
In front of her.
Her pink pushchair lies on its side.
Smeared with blood on a strip of grass.
Outside the ruins of the Jubilee building.
On 14 July..."(Kurama)
"On the corner of Yablonska Street.
He was a welder who lived a quiet life.
His wife stands outside their destroyed home.
“I wish ‘orcs’ had killed me too.”
On the corner of Yablonska Street.
Her father stands in their destroyed home.
“I felt empty when they killed him.
I only wanted to die.”
On the corner of Yablonska Street..."(Kurama)
"Taxi driver and father of four.
He is the sole survivor in Bucha.
In the early hours of 24 February.
He was driving his taxi in Kyiv and heard explosions.
He struggled to believe it was actually happening.
His first thought that morning was to get the family's IDs.
If they were going to have to flee, they needed passports.
He quickly drove the 40km towards Brovary where they lived..."(Kurama)
"дні
початі з азів
по азимутах
проритих війною
дихають Азовом сталлю
ніби болю
не знають
не знатимуть
по зову серця
як заклик віків
тримаючи віру
під ангельський спів..."(Галина Мирослава)
Пісні композиторки Ольги Тимошенко на слова Тетяни Строкач — про дітей, про війну та надію...
«Надія є», «Ночі спокійної», «Дивний сад» — пісні на слова поетеси Тетяни Строкач, музику до яких написала неймовірна херсонська композиторка Ольга Тимошенко. Слухаймо, читаймо!
"Вiйна знецiнила життя,
I душi вщент заполоняють
Безмежний простiр в небесах,
А ïх з землi iще гукають,
Хоч скрiзь ненависть, бiль та страх."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"...I’m waiting for you to hear your voice.
I’m praying for you to read your words.
What a long long long silence is passing and passing at home.
Wherever you go now, I’m calling your name, my dear son.
Where do you go now? My hair is turning whiter, my dear son.
Wherever you stand now, I’m calling your name, my dear son.
Where do you stand now? My hair is turning whiter, my dear son."(Kurama)
