Олесь Ільченко — український поет, прозаїк, сценарист, журналіст. Народився у Києві 4 жовтня 1957 року. Закінчив Київський педагогічний університет ім. Драгоманова та Московський літературний інститут ім. Горького. Тривалий час працював журналістом, редактором на українському телевізійному каналі. Пише вірші та сценарії. Поезії перекладено в США, Сербії, Литві, Росії. Автор понад 30 книг для дітей і дорослих, а також численних публікацій в пресі на культурологічні теми. Олесь Ільченко — лауреат телепремій «ТЕФІ» й «Телетріумф» (2006), переможець конкурсу журналу "Кореспондент" "Найкраща книга року - 2010". Член Асоціації українських письменників, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України.
Приємний сюрприз для поціновувачів пригод, детективів та….майбутніх письменників! Для вас у «Авторських читаннях онлайн» — «Перстень курантів», кримінальна повість від польської письменниці Катажини Васильковської. Уривки неопублікованої книги будуть доступні на сайті бібліотеки lodb.org.ua, сторінці у Facebook, каналах YouTube та Instagram з 1 червня до кінця липня, щопонеділка та щочетверга о 16.00. Ви можете стати співавтором книги. Для цього — слухайте, коментуйте та пропонуйте свій розвиток сюжету.
Галина Мирослава. "Як казка. Варшава"
"Моя подорож до Варшави, яка відбулась завдяки акції майже безкоштовного проїзду від автобусів "Ecolines", не була запланованою взагалі, я випадково побачила акцію і загорілась. Дозволяю собі одну подорож на місяць, якщо все складається більш-менш добре, на лютий збиралась лише до Кракова, але спокуслива нагода побачити Варшаву ввірвалась у життя потоком, який "поклав мене на лопатки"... Я піддалась. Подорож була неймовірно короткою. Автобус — не літак, майже пів доби довелось провести в дорозі туди, добу присвятила Варшаві, одна ніч пішла на дорогу назад. Зрозуміло, що пізнати всі лиця столиці навряд чи можливо сторонній людині, за один раз тим більше, та хоч одне роздивитись дуже таки хотілось..." (Галина Мирослава)
"Час минає швидше, ніж я встигаю у ньому пожити. Один тиждень змінився іншим, відколи я вирушила на 3 дні з дому, повернулась більше, як пів тижня тому, а відчуваю, що подорож була начебто у минулому житті... „Кра, кра, кра, ворона, дітям кашку варила”. Металевою пташкою літака, цього разу Ryanair, залетіла і я собі до Кракова, як те маленьке воронятко, щоб скуштувати смачнющої кашки, якою гостинний Краків щиро готовий ділитися. Вистрибуючи почуттями з невпорядкованих спогадів, починаю відмотувати назад свій сувій з останніх годин у Кракові, коли виїжджала з ледь мокрого і майже порожнього нічного міста, тепло освітленого і гостро забарвленого у весну, що пахне поезією і літературою загалом..." (Галина Мирослава)
У світі існує неймовірна кількість різноманітних свят. Є такі, яким вже не одне століття, а є ще зовсім «молоденькі». Одне із таких свят - День книгодарування. Що ж це за свято? Звідки воно з’явилося та коли? «Чому не існує такого особливого дня, коли всі можуть дарувати один одному книги?», - якось запитав маленький поціновувач свою матусю. Мама замислилася: «А й справді, чому? Треба виправляти ситуацію». Так і з’явився Міжнародний день книгодарування, який відзначають 14 лютого з 2012 року. Його авторкою виявилася матуся 3 дітей і засновниця популярного американського порталу дитячої книжки “Delightful Children’s Books” Еммі Бродмур. Багатьом людям така ідея сподобалася, і її підтримали. Тож за ці 8 років до його святкування приєдналося чимало країн світу. Україна також не залишилася осторонь...
"...усмішка міста — слоган "Kiss my Turku", річка Аура, її береги, всіяні будівлями, вулички, мости, бруківка, дивовижні скульптури, слова з путівника по Турку, які неабияк зачепили: "Відповідальна людина допитлива", — більше, ніж достатньо, щоб "розсипатись на пікселі". Можливо, якось повернусь до Фінляндії з внуками, які трішки попідростають, тоді усміхнемося Мумі-тролям і пропливемо з ними вздовж Архіпелагу... А ще, може, до парку "Angry Birds" заскочимо, чому ні? Він теж у Фінляндії. Набавимось так, щоб усі незадоволені пташки поруч затягнули й собі щось життєрадісне й приємне." (Галина Мирослава)
Галина Мирослава. Січнева подорож на один день до Турку (Фінляндія) через Ґданськ та Сопот (Польща)
"Я страшенно хотіла побувати у фінському місті Турку. Не тому, що ця назва співзвучна з містечком Турка Львівської області в горах, де колись я мала нагоду побувати й де зустріла прекрасних людей, які нас трьох прийняли на дві ночі й зробили незабутньою ту мандрівку. Не тому, що Фінляндія — країна Санта Клауса чи Мумі-тролів, а в Турку є парк Мумі-тролів, хоча це теж цікаво. Причин було декілька. По-перше, коли була студенткою третього курсу, під час зимових канікул їздила до Карелії, ми зі студентським театром тоді трохи побули в Сортавалі, двадцятитисячному містечку на північному березі Ладозького озера, що знаходиться в 30 км від фінського кордону, а потім багато часу віддали мандрам, часто на лижах, з села, я б назвала їх хуторами, до села, впритул до кордону. Тоді я й закохалась у Карелію, цю своєрідну частинку Фінляндії, що опинилась у Росії ще в 18 столітті за Ништадтським миром між Московським царством і Шведською імперією..." (Галина Мирослава)
"Окрім Венеції й Тревізо, були ще дві свічечки на моєму новорічному тортику вражень. Обидві яскраві, водночас дуже різні. Перша — місто Верона біля підніжжя Альп на обох берегах річки з дивною назвою Адідже (а діджей де?), друга — найбільше озеро Італії, яке італійці називають Garda, українські джерела передають по-іншому — Гарда. Верона зачарувала. Я не могла собі уявити, вирушаючи у мандрівку, що ця таємнича донна (gentildonna) настільки мене вразить. Поведе, завербує, кожного разу ховаючи краї своєї сукні за рогом нового палацу. Все хотілось її наздогнати, весь час здавалось, що вера (стародавнє українське слово, що означає напевно) вона, а ні. Не здогадувалась, що йтиму по біло-персиковому мармуру вуличних хідників майже від моменту виходу з нашого автобуса на автостанції. Це дивне відчуття великої зали просто неба, у якій хочеться кружляти між будівлями й насолоджуватись митями, торкатись очима, вчувати вухами, брати до серця. Дихати усім тілом, видихаючи повільно і вдихаючи глибоко, ступати по персикових скибках мармуру й відчувати два тисячоліття за плечима..." (Галина Мирослава)
"Вельми несподівано за кілька днів до Нового року, саме на свої уродини, я отримала від своїх дітей дуже приємний подарунок — подорож до Венеції на святкування Нового року. Вранці 30 грудня великим автобусом на 63 місця, який туроператор Tango Travel вибрав для акційної подорожі, ми вирушили від зупинки неподалік львівського аеропорту до Венеції. Ніч перед тим видалась безсонною, тож дорогою я в'яло оглядала терени за вікном і подеколи дрімала. Чим далі ми їхали, тим зеленішими виглядали поля. У Закарпатській області Київстар раптом висвітив поряд з часом у Києві час у Закарпатті, що мене неабияк здивувало. Контроль на митниці нам пощастило пройти швидко й спокійно. Кожні три години автобус робив зупинки, як цього вимагають правила проїзду туристичних автобусів у Європі. Згодом ми в'їхали у вечірній Будапешт, яскраво прикрашений до різдвяних і новорічних свят. Родзинкою дороги перед нічною їздою до Італії стала зупинка в Будапешті. Самотньо блукати нічним Будапештом мені зовсім не хотілось, як і чекати наодинці на березі Дунаю повернення нашої групи з плавання корабликом, отож дозволила собі розкіш вечірньої прогулянки з келихом смачного угорського шампанського..." (Галина Мирослава)
2020 рік буде сприяти тим, хто, як і його тотем-покровитель, – Щур – є амбітним та розумним. Щур – надзвичайно цілеспрямована тварина. Вона не шукає легких шляхів для досягнення власних цілей. Ще одна властива ознака цих тварин – впертість. Саме тому багато людей цього року не будуть відступати від намічених цілей. Найбільше пощастить у 2020 році – це Кроликам, Бикам і Драконам, вірним друзям Щура. Також успіх чекає тих, хто народився у рік Мавпи, Змії, Собаки та Свині. За своєю характеристикою рік Щура (Пацюка) – рік наполегливої праці. Щаститиме людям чесним та відданим. Особливо важливо цього року приділяти якомога більше уваги сім’ї та рідним. Зі всього циклу рік Щура вважається одним із найсприятливіших для того, аби подумати про поповнення у сім’ї.
Діяльність Українського товариства історії та культури Рівненської області сконцентрована не тільки на Волинському регіоні та Україні. Вона сягає інших країн Європи, зокрема Естонії, де налагоджені тісні стосунки з українськими патріотами. Представляємо Вам Тетяну Івушкіну, членкиню Рівненського Товариства, яка створила в Естонії унікальний український музей.
"Моя листопадова закордонна подорож цього року — неабиякий подарунок долі до моїх уродин у грудні. Дні народження кількох минулих років доливали до вина мого приватного свята краплю незахищеності та жури. Наче за правилом канапки, що традиційно падає маслом донизу, завжди знаходився хтось, хто уперто намагався випитати (щоб не відривалась від реальності, чого найбільше потребує моя душа), скільки ж то мені років, або голосно задемонструвати свої знання з арифметики й кількох деталей моєї біографії. Моїм порятунком від осідання в конкретному часі та замкненому певними межами просторі завжди була дорога, вона додавала сил і дозволяла забути бодай на трохи те, що тривожило або допікало. Тому запрошенню від „Geoattractions“ приєднатись до туристичної групи, яка, прямуючи на виставку мінералів і біжутерії „Скарби Землі“ у Любліні (Польща), планувала відвідати Музей скам'янілих дерев польської частини Розточчя, Музей фортифікації у Замості, Собор Різдва Пресвятої Богородиці, збудований князем Данилом Романовичем (Данилом Галицьким) у XIII столітті в Холмі, раділа, як мала дитина, з різних, звичайно, причин. І от, повернувшись домів, дякую усім причетним до цієї події, якою ще живу..." (Галина Мирослава)
Мистецтво Володимира Півня — це як єдність чогось невідомого, але завершеного. Це імпульс, який стає вічністю. Це намагання поєднувати різні техніки та стилі, постійний пошук нових форм. Він дуже впізнаваний серед сучасних художників завдяки ретельним навичкам використання пензликів та винятковій яскравості своїх робіт. Його картини виражають насолоду від життя. Найприємніші моменти існування зображаються на полотні, стаючи дорогоцінними частинами фізичного світу.... Художник змушує нас відчувати вдячність за це життя.... Він намагається охопити Всесвіт... Завітайте до нашої онлайн-галереї, і Ви будете втішені побаченим...
23 жовтня 2019 року у відділі мистецтв ОУНБ ім. Д.І. Чижевського відбулася презентація англомовного видання «Розповідь про писанку. Збірка статей про українські великодні яйця». Це спільний проект ОУНБ ім. Д.І. Чижевського та обласного краєзнавчого музею. Книга побачила світ у 2019 році в Сіднеї. До передмови збірки увійшла інформація про відому українську майстриню-писанкарку з Олександрії, що на Кропивниччині, Ірину Михалевич, яка зробила реконструкцію колекції писанок Володимира Ястребова.
"дуне вітер
і серцем украй
я знайду де Морава впадає в Дунай
щоб нестись
виграючи то брижма то вздовж
огинаючи Девін що вгору пішов
(де він Девін)
найпотужніше
рвучись навчас у віки
Чорне море утримає русло ріки
між цямринами щільно навріг берегів..." (Галина Мирослава)
"Не будьмо сумні у поточному часі.
Я ще озиваюсь до вас!
Я вас так люблю! Як на іконостасі!
Кохаймо себе – і свій час!"(Сергій Губерначук)
Книга Миколи Куна містить грецькі міфи, які розповідають про пригоди і подвиги наділених надприродною силою, сміливістю і спритністю людей-героів, здебільшого дітей різних богів і богинь. У старогрецьких міфах певною мірою відображені природні явища, історичні події і те суспільне середовище, в якому вони виникли.
Міфічні історії про походження світу знаходимо і в Біблії — стародавній пам'ятці культури. Слово "Біблія" в перекладі з грецької мови означає "книжки" (звідси й бібліотека — місце для збереження книжок). Біблія — це зібрання багатьох книг, які протягом тисячі років у різних місцях писали різні люди. Книга книг (так ще називають Біблію) складається з двох частин — Старого Заповіту та Нового Заповіту. Перша частина (Старий Заповіт) містить оповіді про створення неба, землі, перших людей і тварин.
"Перед від’їздом до тієї частини Європи, що простягається за нашим кордоном, я налаштувала себе на стан повного відриву від буденних клопотів, відповідальності, ,,хвостів”. Утікала й раніше, особливо у станах, коли світ вимучував до розтирання в порошок, та простір, у який виходила, був віртуальним. Цього разу я вирвалась з відкритими обіймами у світ реальний за межами моєї реальності. На кількох світлинах, зроблених у відпустці у рідкісні моменти, коли я перебувала у стані повного відриву від минулого, майбутнього, а просто, сповнена всеохопної радості, стояла на катері, що плив по Сені, серед великої кількості молодих людей у піднесеному настрої, безтурботно роздивляючись довкола та осягаючи безбережність берегів та неба, я виглядаю настільки молодою, що вже наче і не я. Це світлина не мого тіла, це зображення стану душі..." (Галина Мирослава)
Ірена Мадей – художниця декоративної кераміки, енергійна та життєдайна мисткиня, прекрасна жінка, яка має потужну силу творчої особистості. Народилася 6 серпня 1950 року у Львові. Закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва у 1972 році. 1978 року пані Ірена виїхала з родиною до Австралії. З 1980 року працювала у Сіднеї на керамічній фабриці та менеджером фабрики «Studio Anna Australia». Від 1982 року – реставратор Австралійського музею. Основні галузі – станкова та монументальна художня кераміка.
