Публікації за тегом: Світ

Поезії Андрія Малишка про маму: "Мати моя, мати дорога", "Мати" ("Під димне маєво руде вдивлялася з турботою"), "Мати" ("Чорна хмара вкриває півнеба з дніпрового краю").

Богдана Семенівна Криса розпочала свої дослідження давньої української літератури, коли це було і непрестижно, і неперспективно. На час захисту її докторської дисертації в Україні був лише один фахівець, який міг їй опонувати. Нині маємо плеяду плідних дослідників, які, приєднавшись до Богдани Криси, поглиблюють наші уявлення і знання про давню українську літературу. Їх об’єднує і надихає своїм ентузіазмом, науковою сумлінністю й об’єктивністю Богдана Семенівна Криса, організовуючи наукові конференції, привертаючи увагу широкого наукового загалу (не лише літературознавців!), особливо молодих, до змістовних, світоглядно невичерпних проблем, поставлених українськими мислителями культури, зокрема бароко. Богдана Семенівна виплекала цілу наукову школу, що ставить кафедру української літератури Львівського Університету у центр наукових досліджень давньої української літератури.

"Ну, почнемо! Коли ми дійдемо до кінця цієї історії, тоді ми знатимемо більше, ніж зараз. Так ось, жив один лихий троль. Він був злючий-презлючий, наче сам чорт! Якось він був у дуже хорошому настрої, тому що зробив собі дзеркало, яке мало незвичайну властивість - все хороше і прекрасне в ньому зменшувалося, майже зникало, а все погане і огидне впадало в око і здавалося ще гіршим..." (Ганс Крістіан Андерсен)

"У лісі стояла чудова ялинка. Місце у неї було хороше, сонця й повітря скільки завгодно, а навколо росло багато старших подруг — і ялин, і сосон. Але маленька ялинка дуже хотіла швидше вирости! Вона не звертала уваги ні на тепле сонце, ні на свіже повітря. їй було байдуже до селянських дітей, що приходили, і щебетали коло неї, збираючи суниці та малину. Часто, набравши повні глечики або нанизавши ягоди на тонкі прутики, вони сиділи під ялинкою й казали..." (Ганс Крістіан Андерсен)

День вчителя в Україні - це лише частина міжнародного свята. Починаючи з 1994 року, за рішенням ЮНЕСКО відзначається Всесвітній день вчителя. Увага до цього свята - це лише малий спосіб висловити подяку тим, хто зробив можливим наше становлення у житті.

 

 

20 вересня 2015 року завершилася ІХ Міжнародна олімпіада з географії (IESO 2015), що проходила у місті Посус-ді-Калдас (штат Мінас Жерайс, Бразилія). У індивідуальних змаганнях бронзову медаль виборов учень 11 класу  Роман Букатюк з Івано-Франківська.

 

"Блакитний океан над головою. Золоте море хлібів перед очима. Спекотне сонце і сухий легкокрилий вітерець, що приємно освіжає. Прохолодно-сині озера попереду: вони «всихають», щезають, коли підходиш ближче... Степове безмежжя хвилює, бентежить, забиває дух..." (Сергій Плачинда)

Сергій Петрович Плачинда (за творчим псевдонімом – Сергій Кожухар) – відомий український літератор, публіцист, літературний критик. Перу Сергія Плачинди належать книжка оповідань та нарисів «Кам'яна веселка», повісті «Таня Соломаха», «Взяти на себе», «Синьоока сестра», книга історичних повістей «Неопалима купина», романи «Ревучий», «Степова сага» та інші.

 

 

 

"...  - Є в мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ."

(З народної легенди)

У збірочку увійшли наступні щедрівки та колядки: "Щедрик, щедрик, щедрівочка", "Добрий вечір тобі, пане господарю", "Щедрівка" ("Понад річкою понад бистрою"), "Щедрик-ведрик", "Ой сивая тая зозуленька", "Нова радість стала", "Коляд, коляд, колядниця", "Коляди, коляди", "Діва Марія церкву строїла", "Ой там за горою".

В Україні день 1 вересня від найдавніших часів для мільйонів школярів, студентів, їхніх батьків, а також для вчителів і викладачів — справжнє свято: День знань. З цього дня починається офіційний навчальний рік у всіх навчальних закладах країни.

 

 

 

 

Якщо середню зірку «хвоста» Великої Ведмедиці подумки з’єднати прямою лінією з Полярною зіркою та продовжити цю лінію далі, ми побачимо сузір’я Кассіопеї, яке за обрисами нагадує перевернуту й трохи розтягнуту літеру «М» (чи латинську «W»). Це сузір’я давні греки назвали на честь міфічної цариці Кассіопеї: у його обрисах вони вбачали царицю, яка сиділа на троні.

 

 

 

Зимовими вечорами над південною стороною обрію красується найефектніше сузір’я неба — сузір’я Оріона, що впадає в око своїми сьома яскравими зірками, з яких розташування чотирьох нагадує гігантську літеру X, а три інші, витягнуті в ряд, перекреслюють цю букву посередині. Праворуч від верхніх яскравих зірок, а також лівіше й вище від них видно дві дужки зі слабких зірок, звернені увігнутістю до яскравих зірок. Стародавні греки назвали це сузір’я на честь міфічного велетня — мисливця Оріона. Три середні яскраві зірки відображали мисливський пояс, до якого привішено меч — ряд слабких зірок, розташованих вниз від пояса. Сучасна астрономія теж часто користується цими термінами — «пояс» і «меч» Оріона. Надзвичайно цікавою є легенда, завдяки якій виникли сузір’я Оріон і Скорпіон.

 

Відому групу із семи яскравих зір, що нагадує за обрисами ківш, стародавні греки назвали Великою Ведмедицею. Якщо до неї приєднати менш яскраві зорі, розташовані поблизу «ковша», то за наявності гарної уяви можна провести межі цього сузір’я так, що вони нагадуватимуть обриси якогось великого звіра. У Давній Русі це сузір’я мало різні назви — Віз, Колісниця, Ківш; народи, які населяли в давнину територію України, називали це сузір’я Возом. За аналогією іншу групу із семи менш яскравих зірок, які розташовані поблизу Великої Ведмедиці й також нагадують за обрисами ківш, давні греки назвали  сузір’ям  Малої  Ведмедиці.  Це сузір’я народи Сибіру назвали Малим Ковшем, а народи, які населяли узбережжя Північного Льодовитого океану, бачили в ньому білого ведмедя із задертою догори головою, на носі якого красувалася Полярна зірка, розташована в самому кінці «держална» ковша. Про Велику й Малу Ведмедиць існує багато легенд. Ось одна з них...

 

"Небо глибоке засіяне зорями,
Що то за божа краса!"

(Михайло Старицький)

 

 

 

 

 

"У однієї вдови та було дві доні, в котрих одна була гарна на вроду й працьовита, а друга гидка й лежень. Гидку й лежнювату дочку вдова любила й жалувала, бо то була її рідна дочка, а на другу раз-у-раз накидала всяку важку працю й тримала її в хаті за попихача. Бідній дівчині доводилося щодня сидіти біля криниці на великому шляху та все прясти..." (Брати Грімм)

 

Казки Еріха Распе, Ганса Крістіан Андерсена, братів Якоба і Вільгельма Грімм, а також — англійська та угорська народні казки.

 

 

 

Гран-прі на другому міжнародному дитячому музичному фестивалі "Зоряні мости" у Болгарії здобула українка Єлизавета Халявченко-Бабич. 13-річну дівчинку називають "соняшною дитиною" через вроджений синдром Дауна. Вона грає на фортепіано і перемогла попри хворобу.

 

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

 

"... "Це значить, - перебив йому поквапно вовк, - що мені вже відхотілося і твоїх охлапів і всіляких кісточок і смачних помий, бо мені, братчику, миліша воля над всі скарби світу! Розумієш?" Це сказавши, драпнув вовчик чим швидше до лісу, та відтак ще довго плював на собачий рай." (Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)