Наталія Грегуль. «Політ понад прірвою» — збірка поезій та пісень про сьогодення (2025-2026 рр.)

Наталія Грегуль

ПОЛІТ ПОНАД ПРІРВОЮ

Як нам витримать цей політ затяжний понад прірвою, 
Як здолати безвихідь і зарадити в горі усім?
Звідусіль молитви: ну коли це жахіття закінчиться?
Хай зневіри тягар не спіткає як привид наш дім!

Як надалі нам жити, коли злом отруїлися душі,
Чим загоїти рани, що у серці печуть і ятрять?
І чи вистачить сили як той Фенікс, що повстати з попелу мусить,
Серед згарища паростком новим на весні проростать?

Наші воїни б’ються наче велетні, в них – наша сила,
Наші доблесні витязі, мужні й дужі – святі!
Силі духу й відвазі вклоняємось низько,
Кожній доньці і сину на цій Господом даній землі.

Та спинити війну – це найважче! Ми хочемо миру,
Щоб забуть назавжди про зруйноване щастя і смерть,
Нам поранені хлопці відстояли право жити у мирі,
І життя віддавали герої ради щастя майбутніх дітей.

Більш за все на цім світі ми хочемо миру,
Бо для мирних людей ця війна – найстрашніше з страждань,
Не вклонились ми ворогові, ми не здалися, 
Не подужав вкраїнців мстивий кат, не досяг сподівань.

Хай розсіється мороку чад загустий на світанку,
Новий день принесе нам спасіння і захист від бід,
Світ здолає це зло, спинить бійню й знущання,
І на бранців чекатиме спокій і омріяний мир!
24.02.2025

* * *

ВЕСНА В ПОВІТРІ, В СВІТІ – ТУРБУЛЕНТНІСТЬ

Весна в повітрі, в світі – турбулентність,
Крихка реальність наче лід тріщить,
Розтала крига, повінь зносить тлінність
В стихію віртуальної доби.

Нема ні якорів ні спину,
Затягує у вихор лихоліть,
Поглинув сенси безлад часоплину,
Безглузді спроби вирватись й вціліть.

Все буде так, як має бути,
Минає все на світі, й це мине.
Життя як хвиля, що когось підносить,
Або збиває з ніг і геть несе.
01.03.2025

* * * 

БЛЕКАУТ

Як хочеться все перекреслить,
Натиснути кнопку «delete»,
Війну ненаситну без честі,
Зітерти із пам’яті скрізь.

Щоб якось «розбачить» руїни,
Домівок затишних колись,
Щоб знов повернулась дитина,
Що ангелом звилась увись.

Хай зникне пітьма в нашім домі,
Хай світло цей морок здола,
А хижа росія до скону
Спокутує гріх, що взяла.

Приспів:

Блекаут в очах – але світло в мені,
Блекаут в містах – але ми не в тіні!
Чуєш мій крик крізь уламки і дим – 
Ми не згаснем. Ми вистоїм!

Щоб жити життя мати змогу,
Героїв вернуть до живих,
Щоб разом стрічать Перемогу,
Обнявши людей дорогих.

Як хочеться страх свій забути,
Від вибухів бомб і сирен,
Життя всі роки повернути,
Украдені підлим кремлем.
Блукає пітьма безпросвітна,
По колу, у нас – темнота,
На іншому березі місто
Здається казковим в вогнях.

Хай зникне пітьма в нашім домі,
Хай світло цей морок здола,
А хижа росія до скону
Спокутує гріх, що взяла.

Приспів:

Блекаут в очах – але світло в мені,
Блекаут в містах – але ми не в тіні!
Чуєш мій крик крізь уламки і дим – 
Ми не згаснем. Ми вистоїм!

Прийде Перемога.
І згине навіки
Ворожий народ.
Безіменний.
Безликий.

23.12.2025.

***

Спаси наші душі, спаси і помилуй
"Кинджали" й "Калібри", з боліт "Іскандери",
Ракет не жаліють московські кати,
Дай Боже знести цю ракетну атаку,
Дай серденьку спокій і душу спаси.

Спаси наші душі, спаси і помилуй,
Нічні молитви зі сльозами почуй,
Тиранів і вбивць зупинить — твоя милість,
І нам помогти не згасити свічу.
Цю свічку надії, цю крапельку віри,
Народ мій в стражданні і в горі застиг,
Прости і врятуй, сохрани в своїй силі,
Тримай понад нами святий оберіг.

* * *

ВІЧНІСТЬ

Попід хмарами просто неба 
Вітер гойдає прозоре повітря,
Навкруги наростає трава молодесенька,
Тріпотить і хвилюється зелень неосяжного поля.
 
У глибокій криниці від старості 
Облущуються потріскані, округлі як стегна, боки.
На кремезному клені ворушиться листячко,
Потайки нашіптує креслатій кроні свою віковічну думу.

Час зупинився і чекає затамувавши подих,
Без плину і поруху, без початку і без кінця,  
Абсолютний у цій безмежній миті,
Вічній і неосяжній, як саме життя.

* * *

НІЧНЕ ХОКУ

Він мріяв про розкішну яхту, таку як у Абрамовича.
Щоб разом зі мною відвідати найкращі гавані світу.
Свобода коштує дорого.

Вночі ми разом складали хоку.
Морські хвилі несли нас вдаль, туди де сходить сонце.
Теплий бриз співав нам пісню свободи.

***
Оксамитова пелюстка тюльпана
раптом впала додолу. Шкода.
Її блідо-рожевий човник
на дотик ніжний і живий. Ще не зів'в.

* * *

НОВЕ СТОРІЧЧЯ

Земне життя таке коротке,
Як спалах в вихорі століть,
Несуться ночі й дні достоту,
Допоки серце стукотить.

Серцебиття цього століття,
Карбує в пам'ять терабайт,
Всі голоси, рядки й обличчя,
Все зберіга сторіччя сайт.

Наш цифровой портрет друкує,
Реально-віртуальний світ,
Ми мешканці земної кулі,
Кружляєм всесвітом сто літ.

Що збереже наше сторіччя,
Чи жде прорив у пізнання,
І відкриття значне й значуще,
Безцінна річ для майбуття?

У двадцять першому сторіччі,
Створили Штучний Інтелект,
Душа та совість - теми вічні,
Живий Божественний проєкт!

Цей світ крихкий, з ним обережно!
Не треба гратися з вогнем,
Лише у мирі світ безмежний,
Ми не загубим, збережем.

Життя - це дар, це спалах зірки,
Хто знає це, ті не дадуть,
З орбіти злодіям планету,
У чорну діру повернуть.

Ми в світ прийшли щоб щось створити,
Цей поклик серця — вища суть,
Ті, хто руйнують, труять й нищать, 
Спинись Земля — нехай зійдуть!

На діжці з порохом живемо
На діжці з порохом живемо,
А в світі розкіш править бал.
У нас війна — брутальна тема,
Зриває дах, зриває дах.  

Ми вляпались в таку халепу, 
Здоровий глузд сказав: Good-bye!
Світ божевільний їде дахом , 
Хоч штучний інтелект вмикай.

Горить усе, пала як в пеклі,
Дрижить земля — ожив вулкан,
Людьке свавілля нищить Землю,
Чорти, отямтесь: прірва там!

Людське життя — дзвінка копійка,
Продав за долар — і нема,
А совість що — тонка намітка,
В шинку пропита і німа.

Де ділися розумні люди,
Невже насправді світ здурів?
Руйнують Землю ідіоти,
А світ дивується й мовчить.

* * *

МИТІ ЩАСТЯ

Минає з часом все, тьмяніє,
Вицвітають фарби дня,
Пил все вкриє, вітер звіє 
Порох і кришталь буття.

Проминає все потроху,
Радість, смуток і журба,
Балувало щастя трохи,
Озирнулась — вже й нема.

Миті щастя швидкоплинні,
Пам'ять зберегла не всі,
Я була колись щаслива,
Шкода, роки вже не ті.

Я була така щаслива,
Обертом йшла голова,
Цю колекцію із щастя
Я збирала все життя.

Пригадаю всі моменти
Всі польоти уві сні,
Як раділо моє серце,
Птахом пурхало вгорі.

Усмішки ясні дарунки,
Жарти, випадки смішні,
Ніжних почуттів гатунки
Найчистіші запашні.

Відчуття тріумфу й шана,
Від підкорених вершин,
В нагороду — мить жадана,
Поклик серця, дзен судин.

Низкою щасливі миті,
Рідні люди — я і ти,
Заплелись любов'ю зшиті
Щастям з'єднані роки.

Мого щастя голос тихий,
Він всередині звучить,
Ключ таємний, знак окличний,
Щоб всю правду говорить.

ПОЧУТТЯ

Сад почуттів моїх бентежних
Плека розхристана душа,
Серед вітрів і злив шалених
То пада навзнак, то зліта.

Така вразлива, як метелик,
Така чутлива, як струна,
По вінця повний трунку келих,
Пьянку отруту п'є до дна.

Весною плаче і сміється,
Шепоче струменем бажань,
На друзки в повінь розіб'ється,
Пропаща котиться удаль.

В саду імла - гуляє вітер,
Квітучий сад цвіт не вберіг,
Пелюстками всю землю вкрито,
Безжальним килимом до ніг.

Гірка журба в відлунні мліє,
Глухо-німа бринить печаль,
Без берегів і без надії,
Блука душа - пужлива лань.

Сто раз в саду душа ридала,
Із крихт збирала знов себе,
Сліпу любов кляла, та знала, 
Що сад мій буде й не мине.

Моя любов як світ безмежна,
Як сонця спалах ув очах,
У мороці душа бентежна,
Шукала прихистку в словах.

В моїм саду слова - як зорі,
Ромашки в сотні сонць і сніг,
Любов мою прогірклу в горі,
Теплом долонь своїх зберіг.

Холодна ніч скувала місто
Холодна ніч скувала місто,
Морозним духом обдала,
Дороги вкрила вмерзлим тістом,
Зайшла в шпарини й пройняла.

Без світла і тепла драглисто
Крізь темряву вповзає сон,
Гул генераторів рве місто,
В оскаженілий гуркіт - рок.

Промерзле місто засинає,
Впадає в сплячку до весни,
Ві сні здригається й зітхає:
Дай Бог оклигаться й знести.

Дай не замерзнуть до світанку,
Чатуй наш сон, зігрій наш світ,
Дай первоцвіт діждать й веснянку,
Як скресне лід, як скресне лід.
21.01.2026

* * *

АПОЛЛОН

Авокадо, портулак,
Топінамбур, пастернак,
Сельдерей, буряк, батат,
Морква, гарбузи, шпинат.

Вітамінне попурі –
Шквал енергії в тобі,
Смузі, фреш, пюре, салат,
Натуральний сік з гранат.

Овочевий раціон – 
Станеш ніби Аполлон,
Торс, фігура атлетична,
Шовковиста шкіра чиста.

Подих свіжим стане й пряним,
Ніжним паростком духмяним,
Тіло сповнює нірвана,
Легкість й чистота жадана.

Містер - вегетеріанець,
Вправні рухи, сексі танець,
Еротичний як ніхто, 
Гра зваблива на всі сто.

Феромони млосно тануть,
Голову туманять п’яну,
Ще лиш мить і все, гудбай,
Розум скаже прощавай.

Добрий ранок, як вам спалось?
Снилось щось, чогось здригались?
Сон розсіявся без сліду,
Що в меню в нас до обіду?

Льон, інжир і фейхоа
З імбирем творять дива!
Курага, фундук, мигдаль,
Ясний розум, геть печаль!

Гарний настрій, запорука – 
Раціон, важлива штука!
Всім здоров’я побажаєм,
Ми є то, що споживаєм!

* * *

ВІЧНІСТЬ

Попід хмарами просто неба 
Вітер гойдає прозоре повітря,
Навкруги наростає трава молодесенька,
Тріпотить і хвилюється зелень неосяжного поля.
 
У глибокій криниці від старості
Облущуються потріскані, округлі як стегна, боки.
Ворушиться листячко на кремезному клені,
Потайки нашіптує креслатій кроні свою віковічну думу.

Час зупинився і чекає затамувавши подих,
Без плину і поруху, без початку і без кінця,  
Абсолютний у цій безмежній миті,
Вічній і неосяжній, як саме життя.

* * *

ДОЛЯ

А долі конем не об'їдеш,
Судилося що - не минеш,
Начертані зверху дороги
Босоніж по стерні пройдеш.

Читай долю з ліній долоні
Їх як не старайсь - не зітреш,
Цю карту натальну ще в лоні,
Записував космос з небес.

Життя закодовані сенси,
У формулах, цифрах, словах,
Не вірю казкам екстрасенсів,
Фатальність моя - в відчуттях.

Невдачі, поразки й помилки
В житті неминучі, хоч плач,
Та важать як срібнії нитки,
Щоб долю як килим зіткать.

Хоч знаками вишита доля -
Туманний нагадує шлях,
Напомацки йду боса й гола,
Крізь терни думок й поривань.

Веди мене, зірко щаслива,
Гори, моя зіронько, сяй,
О доле, жалій, незрадлива,
Мене в самоті не лишай.

Не дай обездоленій бути,
Постій, потривай, поцілуй,
Ласкавою будь, до минути,
Не зраджуй, не бий, не кепкуй.

Хай буде все так, як судилось,
Як зорі зійшлися в ту мить
На все у житті Божа милость -
Живу поки зірка горить.

* * *

СЛОВО

"Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди! …"
Тарас Григорович Шевченко.

Спочатку було Слово -
Начало всіх начал,
Слово - наука, логос,
Відкрило знань портал.

Слово просвіти - світло,
В житті дороговказ,
Як сонце Слово світить,
Б'є джерелом зі страз.

У Слові - мудрість вічна,
Правда життя і суть,
У Слові - код одвічний,
Любов щоб осягнуть.

В літОписах - безсмертні
Слова тисячоліть,
Промовисто відверті -
Шлях мудрості й прозрінь.

Вразливе Слово рідне,
У серці проросте,
Озветься і розквітне,
Бринітиме живе.

Народне Слово - пам'ять,
Що зберегла крізь час,
Із роду в рід наснагу,
Жагу життя для нас.

Зі Словом ввись злітає
Душа як вільний птах,
Й розраду відшукає,
Дух на семи вітрах.

У Слові стільки сили,
Що вистачить сто раз,
Із місця зрушить скелю,
Чи спопелити вчас.

Животворяще Слово -
З цілющих трав відвар,
Душевна річ - розмова,
Спасіння в морі чвар.

Як сильно Слово ранить, -
Гостріше за ножа,
Змія отруйна жалить
І в душу заповза.

Так, Слово здатне вбити,
Й зцілити водночас,
Вдихнуть бажання жити,
Чи смертю обірвать.

У Слові стільки волі,
Й енергії життя,
Що розступіться гори,
Як світ рожда дитя!

У Слові - Бог Всевишній,
Всепрощенна Любов,
Молитви Всесвіт пише
Словом з семи основ.

* * *

БАЖАННЯ

Чого б мені хотілось, найбільше із бажань,
Що уві сні наснилось в час мрій і сподівань?
Без розкоші й багатства я зможу обійтись,
Хотіла б я літати, щоб крила відросли.

Щоб попід хмари звитись,пурхнути легко ввись,
І в просторі безкраїм ширяти сміючись,
Щоб невагоме тіло здійнялось у політ,
І щоб зі мною разом кружляв весь білий світ.

Над полем, понад лісом, понад дахами міст,
Вздовж звивистої річки, над морем хвиль у зріст.
Є ще одне бажання, воно - про майбуття,
Хотіла б я побачить літ через сто життя!

Цікаво, як все буде, поглянуть хоч би раз,
Чого досягнуть люди, що уподоба час.
Навчаться чи літати, як птахи на Парнас,
Чи космос обживають, чи щасливіші нас?

Хотіла б я побачить, чи вистачить тепла,
Щоб серце серед космосу не стало, мов скала.
Чи зможе мудра нація крізь відстані планет,
Пронести співчуття – як найдорожчий світ.

Чи зможем берегти життя в нових світах,
Без жадібних амбіцій, без ненависті в серцях,
Щоб зоряні поселення не стали знов війною,
А людство – не імперією з крижаною виною.

Політ – не тільки крила, а вибір і дорога,
Іти в безмежжя з людяністю – от сила й перемога.
Нести минуле в пам’яті, мов тихий давній щит,
Щоб новий світ не повторив людських минулих бід.

Бо навіть між галактик, де сонця незнайомі,
Стежину світла прокладе одне лиш слово «совість»,
І може десь за віками, в майбутніх поколіннях,
Людина стане кращою, ніж думаєм сьогодні.

КИНДЖАЛИ Й КАЛІБРИ, З БОЛІТ ІСКАНДЕРИ

Кинджали й Калібри, з боліт Іскандери,
Ракет не жаліють московські кати,
Дай Боже знести цю ракетну атаку,
Дай серденьку спокій і душу спаси.

Спаси наші душі, спаси і помилуй,
Нічні молитви зі сльозами почуй,
Тиранів і вбивць зупинить - твоя милість,
І нам помогти не згасити свічу.

Цю свічку надії, цю крапельку віри,
Народ мій в стражданні і в горі застиг,
Прости і врятуй, сохрани в своїй силі,
Тримай понад нами святий оберіг.

* * *

Оксані Медвідь

Коли читаю її вірші, здається, що я пливу у човні і слухаю музику.

Під зоряним небом тихо співає її душа,
А безмежний Всесвіт наповнює сенсами слова на білому аркуші паперу.

Мені пощастило жити в одному місті і бути знайомою з нею,
Щоб збагнути, чи просто розгледіти зблизька, космічну магію її поезії.

ЗНОВ БЕРІЗКИ ПОВПЛІТАЛИ ПРЯДКИ ЗОЛОТІ

Знов берізки повплітали прядки золоті,
Вітер коси їхні чеше і співа пісні.
Відшумів наш гай зелений шелестом листви,
Відшептали в дні спекотні золоті лани.

Осінь килим стала ткати, в неї - хист митця,
Вохрою всю землю вслала, ніби до вінця.
Жовтим пензлем і багряним помах навмання,
І вогнем гарячі фарби вибухнуть здаля.

За мольбертом пані Осінь сповага ступа,
Ще мазки її несмілі, ще рука тремка.
Та за хвилю мідь і бронза гай заллє сповна,
Осінь знову владарює, в розкоші трива.

Все бере в свої обійми панна золота,
В павутинні тане літо, зерня обліта,
Догорає десь жоржина і суха листва,
І тече журба прощання як сумна ріка.

* * *

КИЇВ ЗРАНКУ В РАНАХ СТОГНЕ

Київ в ранах зранку стогне,
Пережив армагедон,
Смерть полює тут за кожним,
Смерть чекати - моветон.

Ночі в Києві, як в пеклі,
З неба падає метал,
Битви в небі злі запеклі,
А земля кричить від ран.

Звір над Києвом лютує - 
Смерть літає з ночі в ніч,
Місто ранених рахує,
Місто в шоці, певна річ.

Втомлене змарніле місто,
З-під завалів хтось вцілів, 
Ніч минула й день навмисно,
Вигнав морок із дворів.

Глупа ніч кроїла Київ, 
Зранку далі треба жить,
Новий день лікує Київ
Київ - місто, що не спить!

* * *

В ЖАЛОБІ КИЇВ СТИСНУВ ЗУБИ

В жалобі Київ стиснув зуби,
Своїх оплакує містян,
Застрягла в горлі грудка туги,
Німий оглушений рида.

Розтерзані людські надії,
Війна ощерила оскал,
Київ розіп’ятий безсилий,
Нас знищує скажений кат.

Благаю, Госполи, помилуй!
Спаси народ наш, заступи!
Убивців покарай, хай згинуть,
Дику навалу відведи!
15.05.2026

* * *

Я НЕ СКАЖУ ВАМ СКІЛЬКИ ЛІТ

Я не скажу вам скільки літ,
Бо вік я міряю жаданням,
І час не змиє ніжний слід,
В душі залишений коханням.

Як стрімко мчать удаль роки,
Життя гортаючи невпинно,
І очі ясні залюбки,
Вкриває зморшок павутинка.

Під владою жорстких часів
Риси на жаль живі зів’януть,
Та юність трепетних чуттів
Не знає старості – не в’яне.

Так, час назад не повернуть,
Минуле зникло за світанком,
Та хочу я його збагнуть,
Коли минає без останку.

Його спинити хочу,
Та час стрімкий і я безсильна,
Мчить невблаганно в небуття,
І лиш в щасливі миті – вільний.

Я не скажу вам скільки літ,
Не вік у жінці є загадка,
Мій час залишить тихий слід
Для тих, кого любила палко.

12.07.2026

ЧОВЕН 

Весна настане, скресне лід 
Світанком раннім,
Розсіється гірка печаль
в тумані тьмянім!

Наснагою наповнить день, 
По вінця повний,
Ти спрагло питимеш життя, 
Для щастя годний.

Ріка життя мчить крізь імлу
Жива й примхлива,
Тримай свій човен а плаву
В воді бурхливій.

Не бійся повені й вітрів,
Що б’ють щосили,
Повір у себе й спів вітрил
Додасть хай сили!

Приспів:

Тримай свій човен на плаву,
Не бійся бурі й грому,
Навіть у темню синяву
Зоря веде додому.

Тримай свій човен на плаву,
Коли нема вже сили,
Бо після шторму крізь імлу
Знов виростають крила.

Сіятиме тобі зоря
В нічному небі,
Глибокі зватимуть моря
Й жаркі пустелі.

У тих блуканнях і далях,
В краю буремнім,
Дух буде кріпким як скала,
В тобі натхненнім!

Тобі відкритий цілий світ,
Уся планета,
Шукай свій шлях серед доріг,
В життя тенетах. 

Собі не зраджуй!- заповіт 
Багато значить!
Люби життя щосили й світ
Тобі віддячить!

Приспів:

Тримай свій човен на плаву,
Не бійся бурі й грому,
Навіть у темню синяву
Зоря веде додому.

Тримай свій човен на плаву,
Коли нема вже сили,
Бо після шторму крізь імлу
Знов виростають крила.
23.05.2026

ЗОЛОТІ

Мій авторський переклад пісні 
«GOLDEN» популярної групи корейської групи K-pop Demon Hunters.

Я блукала як тінь 
У страшній самоті,
Час спливав серед стін,
Без зірок у пітьмі.

Не було мені місця
Між байдужих людей,
Я хотіла співати
В сяйві щирих пісень.

Я більш не ховаюсь, я просто сяю,
Бо я народилась така,
Наш час наступає і віра зростає!
Ми вгору злітаєм,
І страху не маєм,
Все вище увись до зірок!

Приспів:

Угору йдем, йдем, йдем,
Щомить живем!
Станем як зорі ясними,
Будемо золотими!
Угору йдем, йдем, йдем,
Станем як криця міцними
Будемо золотими.

Я так довго чекала,
Поки стіни знесуть,
Врешті стати собою,
Врешті справжньою буть.
Я більш не ховаюсь,
Я просто сяю,
Немов народилася знов.
Я страх свій здолаю,
І вгору злітаю,
Життя починається знов.
04.06.2026

КОХАННЯ БЛЮЗ

Зійшла у небі зірка рання,
Судилось врешті нам знайтись,
Ти став навік моїм коханням,
Єдиним в світі назавжди.

Ми так хотіли бути разом,
Й тримати руку у руці,
Палких цілунків присмак вабив,
Й бриніли струни у душі.

Кохання першого відлуння, 
Цей дотик пальців – ніжний жар,
Ту ніч обійм і шал безсоння,
Нам ангел з неба дарував.

В любові спраглі ми купались,
Безгрішні, п’яні без вина,
Благословенна ніч сміялась,
Й благала день, щоб постривав.

Піду з тобою на край світу, 
Й лишуся поряд серед бурь,
Я буду музою, хай вітер
Нам гра рок-оперу чи блюз.
08.05.2026

ЛІТНІЙ САД

Голос серця лунав у п’ять октав,
Ти коханою вперше назвав,
Нам співали всю ніч солов’ї,
Про любов і про рай на землі.

В сяйві місячнім зоряний сад,
Розливав почуттів аромат,
І шовкові нам снилися сни,
Я збирала намисто з роси.

Був наш сад повен різних принад,
Засипав нас з небес зорепад,
Щедро серпень вином частував,
В райських яблуках нас обвінчав

В сяйві місячнім зоряний сад,
В цей серпневий рясний зорепад,
В діамантах все небо без меж,
Космос нам посміхається теж.

Приспів:

Нас літній сад покликав знов де місяць сяє,
У небі спалахом ясним зоря згорає,
Кохання нашого ця ніч сонет напише,
Два серця б’ються в унісон у тиші.
06.06.2026

БЕЗСМЕРТНІ

Живемо так, ніби безсмертні,
В запасі маєм сім життів,
Й Дункан Маклауд в одкровенні
Секрет безсмертя заповів.

Ми не навчались на героїв,
Нас страх і розпач розпинав,
Це карма – нехтувать «тривогу»,
Щоб відчай герцю додавав!

Тримать життя на чеснім слові,
Безстрашно – в дусі відчайдух,
До смерті вперто не готові,
Не простягай, нахабна, рук!

Нас «вижити» спасе потреба,
Шосте чуття дасть уціліть,
Нам укриття – квартири й РЕБи,
В нас ППО – Боги століть.

В пекельні ночі Київ марить,
Свистять ракети й світ двигтить,
Нас п’ятий рік русня кошмарить,
Ми з пеклом звиклися в цю мить.
03.07.2026

* * *

Мої роздуми про сьогодення. За ці роки війни і страждань змінилося наше ставлення до росіян. Ми стали чужими, українці намагаються їх уникати, щоб не стикатися. Образ китайської стіни прийшов зовсім неочікувано.

КИТАЙСЬКА СТІНА

Скінчиться війна, неодмінно скінчиться,
Пора мурувати «китайську стіну»,
Час «браттям слов’янам» відгородиться,
Хай скеля між нами стане враз наяву.

Облиште Вкраїну, навіки облиште,
І думать не смійте, затямте, кати:
Це наша земля, нам дарована звище,
Корінням вкраїнці в цю землю вросли!

Щоб духом тут вашим ніколи не пахло,
Вже виросла скеля між нами навік,
У прірву стрімку загуло і зачахло,
Усе, що єднало нас, щезло без слід.

«Велика китайська стіна» - в Україні!
Щоб з космосу видно, щоб знали усі:
Як «браття слов’яни» родалися рідні,
Як Богу молились брати во Христі.

Як боляче крах проживать у реалі,
Як віру це рушить, як палить мости.
Помилуй нас, Господи, грішних надалі,
Бо ми не пробачимо їхнє «прости».

Китайська стіна — це не витвір мистецтва,
Це вирок землянам, кам’яний заповіт:
Планета єдина, прекрасна і щедра,
А жадібне людство одно ділить її!
14.08.2026