.jpg)
Марія Дем'янюк
ПИЛЬНУЙТЕСЯ!
(казка)
Зайчик хутко побіг до столика, на якому стояв кошик з соковитою морквою: «Ой, який приємний сюрприз! — радо промовив. — Як я полюбляю морквинки! Скучив за цими ласощами, допоки ми з матусею і сестричкою перебували у сусідньому лісі». А далі з вдячністю згадав ту лісову місцину, де вони гуртом жили декілька попередніх місяців, бо змушені були залишити свою домівку через нашестя злої вовчої зграї. У тому сусідньому лісі мешкають напрочуд доброзичливі тварини, які щиро піклувалися про них: надавали усіляку допомогу, прагнули зробити усе можливе, щоби заяча родина почувала себе як вдома. Проте рідний ліс — неповторний, бо тут таки особливі ялинки, дивовижно смарагдова трава, солодкі ягоди, співучі птахи. І, врешті, хатинка, у якій дружно жила ця заяча сім’я. А ще тут мешкали бабуся-зайчиха й дідусь-заєць. Вони нізащо не захотіли полишати свою нірку, а у складні часи хоробрим словом і діями підтримували не лише один одного, але й метеликів, мурашок, слимачків й інших жителів цього лісу.
Та найбільше хотілося повернутися зайченятку додому тому, що оборонцем лісу був його мужній татко. «Виросту і буду як тато: берегтиму свій рідний ліс від вовків», — подумав зайчик й вирішив негайно почати хрумкотіти морквинками. Адже чим більше він їх з’їсть, тим швидше подорослішає, думалося йому.
Та коли зайчик мав ось-ось дістати солодкий овоч з корзини, його раптом зупинили зойки сестрички. «Не чіпай! Ти, мабуть, забувся, що нам казав добрий їжачок, який першим зустрічав нас після повернення додому, — застережила вона. — А він наказував бути обережними і не торкайтися незнайомих речей, бо там можуть бути пастки, які лишили після себе злі вовки!» «Та ні ж бо!— заперечив зайчик. — Там лише солодкі морквинки. А якщо їстимеш моркву, то швидко виростеш!»
«Братику, любий, — тоді мовила сестричка, — прошу тебе, давай порадимося з матусею або ще з кимось із дорослих».
Вона так благально дивилася йому у в вічі, що той, заради спокою маленької, вирішив відкласти процес ласування. Та ж миттю покликала маму.
Коли зайчиха побачила повний кошик моркви, який невідомо як з’явилися в заячій оселі, то відразу відчула — щось негаразд. Вона попросила куцохвостого синочка дізнатися у бабусі й дідуся, чи це, часом, не від них подарунок, а сама залишилася пильнувати кошик. Після того, як зайчик повернувся і заперечно захитав головою, усім стало зрозуміло, що слід робити далі.
Швидко сороки поширили новину про знахідку в заячій хатинці, і вже за лічені хвилини у двері постукав єнот, який добре знався у цій справі. Коли він оглянув кошик, то його гніву не було меж. Адже там серед яскравих овочів приховалися ядовиті павуки-лиходії, які завжди супроводжували нахабних вовків. Укус цих безсердечних комах був смертельним. І якби сестричка не зупинила свого братика, той ніколи би не виріс та не зміг би захищати свій рідний ліс, дбати про нього. І її, сестрички, теж, певно, не було б уже…
Коли небезпека минула, адже усі павуки були знищені, дітвора радісно обійняла сміливого єнота. А той дістав їм зі своєї кишені ласощі — листя хрумкої капусти і застережливо промовив: «Будьте завжди пильними. Ретельно оглядайте усі предмети перед тим, як скористатися ними. Бережіть себе і оточуючих, адже ви — світле майбутнє нашого чарівного лісу!»
Казку люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Марії Дем'янюк на "Малій Сторінці":
