Марія Деленко. "Пригоди Квачика" (оповідки для дітей)


Марія Деленко. Пригоди Квачика (оповідки для дітей)

 

Марія Деленко 

Пригоди Квачика

(оповідки)

 

Завантажити текст оповідок Марії Деленко "Пригоди Квачика" (txt.zip)

 

Марія Деленко. Пригоди Квачика (оповідки для дітей). Пригода зимова.

 

Пригода зимова

У художника на столі в розмальованій коробці жили собі поважний товстий Пензель, тоненькі проворні пензлики і маленький Квачик. Пензлем художник розмальовував хмари, гори, моря, широкі долини, тонкими пензликами метелика, веселку, квіти, а Квачиком – траву, листя на деревах та ягоди вишні, калини чи винограду. 
Квачик знав, що ніколи не стане поважним товстим Пензлем, бо у них зовсім не так, як у людей, де діти підростають і стають дорослими. Для роботи художникові завжди потрібні товстий Пензель, тонкі проворні пензлики і Квачик. Власне, він дуже мріяв стати розумним, про все-усе на світі дізнатися: і про дерева, і про квіти, і про трави, і про море, і про гори, про літо, зиму, весну, осінь та ще багато чого.     
А особливо хотів навчитися читати,  і рахувати, як-от Данилко. Вже літерки усі знає, у складочки складає, а тоді раз – і вже слово читається. А ще він на подвір'ї усіх курчат порахує, індичок, каченят. І все-то у нього так гарно виходить. Присяде біля дідуся-художника – пензлики полічить, більший до більшого, менший до меншого. От так. 
Квачик і собі старався, але ніяк не міг запам’ятати отої букви, що на перелазик схожа Н, за яким жила Данилкова подружка Христинка. Зате добре знає букву Ж, легко її запам’ятати, бо, ну  геть зовсім схожа на жучка. 
Сьогодні художник збирається малювати зиму. Квачик, як і завжди, буде готувати відерця із фарбами. Та що тут думати, зима – кольору нема, біле усе та й годі. Хто ж то буде малювати: поважний Пензель, тонкі пензлики, а може, я, Квачик? 
Швиденько налив у відеречко білої барви. Художник  підготував папір, подумав, щось простим олівцем накинув і сказав: «Ну що ж, почнемо!». 
«Сьогодні, мабуть, то усе моя робота. Бо ж біле все. Не буде поважний Пензель для такої простої роботи свого носа у фарбі вимазувати, хоча саме те і є найприємніше для Пензля, пензликів і для мене, Квачика», - роздумував Квачик. І швидко вмокнув свого носа у фарбу і … тільки хотів пройтися по папері, як художник  зупинив його: «Почекай, Квачику, тобі ще не пора!». 
Узяв товстого Пензлика і той помадрував по папері, вимальовуючи білизну. «А коли ж я? А яка в мене буде робота?» - не міг дочекатися Квачик, бо  знав – жодна картина не обходилася без нього. 
А далі тонкі пензлики розмалювали сніговичка: ніс, очі-ґудзики, капелюшок (хоча із відра, а все ж він личив сніговичкові). 
Аж тоді художник взяв до рук Квачика і швиденько вмочив його носика у – червону фарбу. Ой-йой-йой! А що ж це червоне узимку! Вишні? Та ні. Малина? Ну що ви! Сунички? Та ніколи. Поки Квачик губився у здогадках, художник на білому  розкидував червоні ягоди. Ви здогадалися, це були ягоди  калини. Так, так, саме ті ягоди, якими так люблять ласувати пташки, котрі залишилися зиму зимувати. Це для них, як для людей супермаркет у Львові. 
Квачик задоволено усміхався і, де стане своєю ніжкою, там червона ягідка. Ось так. Ось так. 
«Ага! Ось я, такий собі Квачик, а бачите, яка поважна у мене робота. Це ж стільки птаства я нагодую» - радів цьому найбільше, бо ж холод надворі, зимова ковдра накрила все, під снігом пташині важко їжу відшукати. А тут усе, як на вітрині. Приходь – ласуй. 
За вікном зимове сонце вимальовувало день. І в нього, як і в художника, у цьому дні був білий сніг, синє небо і кущ калини, що розсипав червоні ягоди. І горобчики весело вистрибували, пригощаючись та цвірінькаючи свою зимову пісеньку. 
Художник задумано дивився у вікно, забувши про Квачика, а він у своєму червоному черевичку ще раз пробіг по картині – нехай буде ягідок більше, щоб усім стало. Зима не тітонька. Не приголубить, не нагодує. 
Стомився Квачик… Але радості не було меж. Така робота! Художник помив пензлики, знову поклав їх у розмальовану коробку, зверху примостив Квачика, який зразу ж і задрімав. І снилася йому усміхнена квітуча калина…якій він весняний цвіт малює. 
А  картину художник поклав у рамочку і повісив на стіні. А тут якраз Данилко прибіг до хати із прогулянки:  «Ого! Яка картина! Я бачив, як пташки ласували ягодами калини. Я навіть сам спробував. Вони солодкі. Бабуся казали, що то від морозу. А що буде, коли ягід не стане? Як пташки житимуть?»  
«А це уже турбота людей. Подумай, як допомогти пташині зиму перебути. Сьогодні подумай, а завтра мені і розкажеш», - хитро посміхнувся художник…

 

Марія Деленко. Пригоди Квачика (оповідки для дітей). Пригода зимова.

Збережи собі як малюнок та розмалюй! :)

 

 

* * *

 

Марія Деленко. Пригоди Квачика (оповідки для дітей). Пригода весняна.

Пригода весняна

Ух! Нарешті зима помандрувала у холодні краї, що десь аж на край світу. За нею поспішили і хурделиці, і метелиці, і завірюхи, і морози з морозцями. Небо ставало усе синішим, чистішим.     Сонечко усміхалося на всеньке небо. І від тої усмішки на білому килимі зими появлялися проталинки, а там піднімали голівки до неба біленькі стокротки. Проталинки все більшали та більшали. І ось не стало снігу. Стокротки заполонили зелений світ, а тоді розцвіли підсніжки, проліски. У небі закружляв лелека. Шпачок прилетів до рідної хатини, заспівав на увесь світ свою весняну пісеньку. Весна. 
У художника теж немало справ. Таку красу треба встигнути перенести на папір, щоб картини милували око, і весну можна було споглядати будь-коли. 
Сьогодні день весняного цвіту. Так назвав його художник. Чи не тому, що будемо малювати весняні квіти ? Так, саме так. Пензлики готувалися до роботи. Добре вимили носики, чемно вляглися у коробочку-скриньку і чекали дива. А воно було повсюди: розквітла мати-й-мачуха, перший метелик, бджілка, жучок-мандрівник, вербові котики. 
Художник присів на пеньочку у лісі, розклав фарби, пензлики. Сонечко пригрівало, гладило лагідно чубики пензликам, а метелик примостився прямо на носику Квачика, який притих і не ворушився, бо ж така краса і так близько. Бархатисті крильця, вишуканий візерунок на них, намистинки-оченята. Песик Бровчик хотів понюхати метелика, бо подумав, мабуть, що це квіточка, налякав його і той помандрував далі. А інший прилетів і відважно присів на квітку медунку. 
Пензлики малювали весну. На картині оживали проліски, підсніжки, медунка з метеликом, стокротки, немов сніжинки у зеленій траві, ніжилися до сонця вербові котики. Квачик вмокав носика у зелену барву,  чалапав по папері, і від того чалапання трави ставало чимраз більше. Чап-чалап, чап-чалап! А тонкі пензлики вимальовували квіти. І оживав зелений світ, повнився цвітом і радістю… 
Художника запросила у гості бабуся Килина, вона  буде писанки писати до Великодня. Усі з нетерпінням чекали цього дня. І ось він настав, це був Чистий четвер. Саме тоді бабуся пише писанки. Одягає нову сорочку-вишиванку, біленький фартушок, молиться перед образом Пречистої Діви Марії, бо кажуть, що це вона писала писанки і допоки на світі їх писатимуть, доти   існуватиме життя на землі.  
Тут був майстер Писачок. Квачикові було дуже цікаво, як він своїм ну дуже гострим носом  наноситиме барви на яйце та ще й узори малюватиме. Ого, та тут ще і свічка та пахучий віск, який бабуся розтопила у металевій мисочці. 
Писачок вмокнув носа у гарячий віск. «Така процедура не для мене – подумав Квачик – так можна і без чуба залишитися.  І який проворний той Писачок, як швидко та вправно він наносить узори: квіточки, крапочки, сонечка, грабельки, різні кривульки. І все то щось та й означає. Узори на писанці мають таємниці, і кожна писанка уміє говорити. Наприклад, грабельки на ній – це дощик, сонечко – життя, хрестик – чотири сторони світу, зернятка – їжа».
Коли яєчка уже були розписані, бабуся опускала їх у барвники. І на світ появлялася червона писанка – писанка радості, коричнева -  від землі, зелена – від світу природи, жовта – від сонця, різнобарвна – це родинна писаночка.  
 –  Ого! – мовив Квачик. – Такої роботи мені не зробити ніколи. А так хочеться таке диво намалювати! – Квачику! Не сумуй! – відповіла бабуся, – є у мене писаночка, яку ти теж розмалюєш, вона називається  крашанка. Ось беру біленьке яйце, опускаю у барвник жовтий, зараз його витягну, а ти розмалюєш його крапочками. Хочеш крапочками  одного кольору, а хочеш –   різного. Це яйце, розмальоване одною барвою називається  крашанкою. А оте крапчасте – крапанкою.  Зрадів Квачик, така робота йому  до душі. Він обережно ставив крапочку біля крапочки, крапочку біля крапочки. «Ура! Вдалося!» – весело вигукнув Квачик. У руках його була крапанка, та така гарна, та така пишна.
Бабуся зібрала Великоднього кошика і в нього поклала і Квачикову крапанку. Цей  кошик у церкві освятять на Великдень.  І діти будуть бавитися писанками, крашанками, крапанками біля церкви у навбитки та котючки. І Квачикова крапанка теж буде там, і вона покотиться найдальше, і скоро не розіб'ється. 
Художник змалював Великоднього кошика з писанками, а біля нього – Квачика, усміхненого та щасливого.  «Добре бути поважним великим Пензлем, – думав маленький Квачик,  –  але як же без мене, малого Квачика. Я теж потрібний людям».
Вербові котики воркотали до сонця весняну пісеньку.  Журавлики робили у небі кола. Землею ішла весняночка-паняночка.     Не вдержався Квачик і їй розмалював крапочками-квіточками спідничку. 
Небо посміхалося сонцем, а  дні мережилися добрими справами,  і серед  них добрі вчинки нашого маленького героя.  

   Марія Деленко. Пригоди Квачика (оповідки для дітей). Пригода весняна

Збережи собі як малюнок та розмалюй! :)

 

 

* * *

 

Марія Деленко. Пригоди Квачика (оповідки для дітей). Пригода літня.

Марія Деленко. Пригоди Квачика (оповідки для дітей). Пригода літня.
    

Пригода літня

Сьогодні у мандри кличе стежечка літа. Вона незвичайна. В'ється звивистою стрічкою між двох світів – голубого і зеленого. В голубому світі видзвонюють дзвіночками жайворонки, кружляють лелеки, ластівки та інше птаство. Мандрують понад світом хмарки, поливають землю рясними теплими дощами, а після дощів від неба до землі  простягаються кольористі веселкові рушники. 
Зелений світ манить різнобарв'ям квітів. У долині квітнуть чебрець, сокирки, котячі лапки, грабельки, незабудочки, зозулин цвіт, жовтими сонечками тягнуться до неба козельці. Ну і дивні оті назви! Але коли придивитися до квітів, то вони дійсно чимось споріднені із назвою. Грабельки мають цвіт, що нагадує дідусеві граблі, сокирки подібні до топірців, а котячі лапки пухкенькі та кругленькі, наче у  киці Мурки, тільки без гострих пазуриків. 
На лісовій галявині поселилися котячі очка, куцоніжки, баранці, ломиніс, звіробій, чистотіл, багатоніжка, сон.
Біля ставочка зібралися у гурточки калюжниці, жовтець, глечики виставляють круглі боки до сонця, купальниці  та жабник по колінця 
зайшли у воду  при березі, а жаб’ячі хори готуються до вечірніх концертів.
У пшеницях вигойдує вітрик  сині волошки та червоні маки. Ромашки пов'язали біленькі хустини та бавляться у жмурки із  кудрявчиками. 
При стежині килимочки стелять спориші, грицики наставляють долоньки, подорожник присів відпочити, петрові батоги, наче латочки неба,  плетуха, котра усе на світі знає,  передає сороці-поштарці усі придорожні новини. 
Серед літа починає прибиратися у червоні коралі горобина. Вона усіх кличе до себе на гостину. Прилітають до неї галасливі синички, пустотливі горобчики, поштарка-сорока та сварливиця ворона. А бабуся Килина готує найсмачніші у світі горобинові пиріжечки. Смакота, що язика годі відірвати. 
Художник присів серед цього кольорового дива, розклав фарби – і весь день трудилися Пензель, Квачик і тоненькі пензлики. Вони малювали літо. 
Сонце розквітлим соняхом котилося по голубій скатертиночці неба, своїм теплом пестило кожну квіточку, кожну травинку і деревце. І від того червоніли щоки суниці, малини, вишні, черешні. Усе росло, тягнулося увись, до неба. 
Довгий літній день поволі збирався  до вечора, який  рожевою пеленою окутував землю. У рожевому світі літали ластівки, кружляв над селом рожевий лелека, і картина, яку малював художник, теж поволі ставала рожевою.
А там і сутінки заховали весь світ. Тільки світлячки срібними ліхтариками освітлювали темряву, снуючи то туди, то сюди. 
До концерту готувався маестро соловей, облаштовуючи сцену на вербовій гілці, що схилялася над струмочком, у якому купалися небесні зіроньки. Зоряне джерельце жебоніло калюжницям, глечикам, купальницям та жабнику вечірню казку. 
Заспівав соловейко… вечір притих та заслухався.  Пахуча фіалка у квітнику під вікнами із золотих дзбанків розливала на землю ніжні пахощі, щоб сподобатись кучерявому горошкові, котрий тільки й знає, що на стовпчик пнеться-в'ється.
Втомлений Квачик приліг на підвіконні і тітонька Дрімота намазала  йому повіки солодким медком, а добрий дідусь Сон закрив оченята і наснилась Квачикові казка. І в тій казці він знову малював літо, а  сонце подарувало йому золотого капелюшка… 

Марія Деленко. Пригоди Квачика (оповідки для дітей). Пригода літня.

Марія Деленко. Пригоди Квачика (оповідки для дітей). Пригода літня.

Збережи собі як малюнок та розмалюй! :)

 

 

* * *

 

Марія Деленко. Пригоди Квачика (оповідки для дітей). Пригода осіння.

Пригода осіння

Вже майже тиждень поливає землю сумний осінній дощик. Художник задумав малювати осінь. Але картина ніяк не вдається. Ні тобі метелика, ні бджілки, квіти оченята поховали від дощу, на небі сиві хмари пливуть величезними громадами. 
Аж ось засвітило сонечко. Художник зрадів, бо сьогодні вже обов’язково намалює осінь.  А Квачик  швидко готує барви: зелену, червону, синю, жовту, коричневу. Тільки поважний пан Пензель чомусь хитро у вуса посміхається. «Ну й нехай,  – не зважає Квачик – цим дорослим не завжди можна вгодити». 
Ось вони і в полі. Тільки що це? Де ж це поділися пшениця, жито, сині волошки, червоні маки? І трава не зеленіє, небо не синіє ! Ага, пшениці та жита зібрано та звезено у комори. І господині випікають смачні паляниці, булки-плетінки, пиріжки, оладки та всього і не перелічиш. 
Заглянув художник до саду дідуся Брилика. А там повно усякої смаколики. На яблунях –  яблука,  на грушах – груші, на сливах – сливи. У городі зріс величезний пузатий гарбузище, огірочки зеленіють, кругленькі помідори хиляться  червоними м’ячиками додолу, повні смачного насіння соняшники, горобці весело цьвірінькають, гостюючи  у них та ласуючи зернятками. 
Мишенята перебігають із грядки на грядку, наповнюючи свої комори запасами на зиму. Довкола смачно і красиво. 
За садом починався ліс. Дивувався Квачик, чому він не зелений, як улітку, а весь в золотих барвах. «Це пора золотої осені, –  сказав художник. – От її ми і  малюватимемо». Тільки тепер здогадався Квачик, чому Пензель хитро посміхався. Він не вперше малював золоту осінь. Виявляється, що тут майже  не потрібно зеленої фарби, хіба для ялин та сосен. «Ну нічого, наступного разу знатиму» –  без образи думав Квачик.
Художник малював берізки, дуби, горобину, кущі калини, ожини, а десь далеко зеленіли сосни та ялини. І тут уже хитро Квачик посміхався. Бо Пензлеві довелося розмальовувати лише стовбури дерев.  А він, скромний Квачик, щомиті купався у різних відтінках золотої барви і малював листя на деревах, чалапаючи по папері то там, то там. Та так швидко, та так вправно. Одні листочки золотаві, другі оранжеві, інші коричневі, жовті і майже червоні. І трава пожовтіла, а гілки зелених ялин теж прибралися у опале жовте листя, яке нагадувало іграшки під Новий рік. 
Тут здійнявся вітер і земля почала вкриватися барвистим килимом із листя. Краса – очей не відвести! Срібне павутиння мережило світ. Виявляється – це маленькі павучки на тонких павутинках мандрують світом. І це художник намалював. Поверталися додому щасливі. День прожитий не марно. Золота осінь ожила на полотні.
Ішли мимо хати бабусі Килини, котра якраз варення на зиму варила. Пахло смаженими яблуками, грушами, сливами, засушеним чебрецем та м’ятою. А в квітнику, як у вінку! Запишилася жоржина, подружки айстри зібралися в гурток, кучерявий горошок обдаровує усіх горошинками, а сама бабуся прибрана у сорочку-вишиванку, червоні коралі, здавалося, що це вона і є та панна Осінь. Припрошує на гостину горобчиків, синичок, а журавликам готує по баночці калинових ягід, щоб ті, там, у далекому теплому краю, не забували про рідну домівку, про калиновий край, Україну,яка так їх любить і з нетерпінням чекатиме пори, коли вони на крилах знову принесуть весну-красну. 
Чаювали у бабусі з насолодою. Квачик пригощався із найменшенької чашки. За столом усі згадували літо, тішилися порою золотої осені, котра у вінку  калиновім на барвистому місточку  чекала у гості тітоньку Зиму із новими пригодами… 

Марія Деленко. Пригоди Квачика (оповідки для дітей). Пригода осіння.

Збережи собі як малюнок та розмалюй! :)

 

За матеріалами: Марія Деленко. Пригоди Квачика. Літературно-художнє видання (для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку). Використано ілюстрації з Інтернету. Набір і верстка Володимир Ніщимний. Дизайн обкладинки  Валентини Деленко.

Збірка оповідок Марії Деленко "Пригоди Квачика" люб'язно надіслана автором особисто спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Марія Деленко. Добрі казки для дітей
 

 

"Живу у світі Барви й Слова" 

(Марія Деленко)

 

Українські казки для дітей

казкиЧимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших.  Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.

 

Казки різних країн світу для дітей

Казки різних країн світу
Казки Еріха Распе, Ганса Крістіан Андерсена, братів Якоба і Вільгельма Грімм, а також - англійська, австралійська та угорська народні казки.
 
 
 
 
Українські оповідання для дітейНа цьому терені - оповідання для дітей - працювала ціла плеяда видатних українських письменників. 

Останні коментарі до сторінки
«Марія Деленко. "Пригоди Квачика" (оповідки для дітей)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 оранжевый/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 22 синий/серый
Ціна: 976 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 красный/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 красный/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 22 синий/серый
Ціна: 976 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 оранжевый/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak