Галина Римар. "Полінчині казки". Перша частинка: казочки про дивовижних тварин


Галина Римар

ПОЛІНЧИНІ  КАЗКИ

 

Ці казочки складаю я Поліні, 
читайте й ви, і всі ростіть щасливі!

 

Казочки про дивовижних тварин

 

Завантажити текст першої частини збірки Галини Римар "Полінчині казки" (txt.zip)

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Частина перша. Казочки про дивовижних тварин. Про добру сову, яка дуже любить слухати казки

 

  Про добру сову, яка дуже любить слухати казки

    В одному старезному-престарезному лісі на старезному-престарезному дубі в дуплі жила сова, яка дуже любила казки. От як тільки стемніє, прокинеться вона від сну та й летить до людських осель казочок слухати. Так і цього вечора. Полетіла до однієї великої хати. А там мати з батьком дітей на печі спати поклали, ніякої казочки їм не казали, а самі всілися у світлиці при лампі гроші рахувати.
    В іншій меншій хатці дід з бабцею ще разом з курми спати полягали.
    А в третій, найменшій хатинці, якраз мати синочку казочку каже:
    — В одному лісочку живе дуже добра сова, яка приносить слухняним діткам смачні горішки...
    Її синок дуже горішків просив, та взяти не було звідки, а свої закінчилися.
     Аж ось уранці прокинувся малюк і...
І побачив у своєму маленькому відеречку повно горішків!
    Вніс у дім, мамі показує. Мама й каже:
    — Це ж, певно, добра сова тобі гостинця принесла!
    І захотілося хлопчикові подякувати птасі. Написати листа — не може, бо ще писати не вміє. То вирішили з мамою, що добре буде щось намалювати. І намалював він сову і маленьких діточок-совеняток. А коли прийшов з роботи тато, то змайстрували з ним для совеняток зручне м’якеньке ліжечко.
    Подарунка і листа хлопчик залишив на тому місці, де знайшов горішки.
    Сова дуже зраділа. А була вона старенькою, і її діти вже повиростали й розлетілися, але у неї були малі онуки.
    Тож бабуся-сова занесла ліжечко онучатам. Ті дуже зраділи й запитали, хто ж це їм зробив таке зручне ліжечко, що якраз у їх дуплі вмістилося й усі вони на ньому зручно вмостилися! І сова розповіла.

    Совенята ж ростуть швидше від діток, тому скоро сова полетіла з малюками до хатки хлоп’яти. А там саме мама казочку синочку казала про те, що совенята тієї доброї сови теж виросли добрими і працьовитими, вони ловлять мишей і цим дуже допомагають людям. Тож совенята вирішили: коли ще підростуть, оселяться біля цього дому на ялині.
    Та так і вчинили. І відтоді ніяка миша не робила господарям шкоди.
    А сова й досі літає і слухає цікаві казочки.

 

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Частина перша. Казочки про дивовижних тварин. Про старого лиса.

 

Про старого лиса

  У тому ж старезному-престарезному лісі мешкав і старий-престарий лис.
    І наснилося йому вночі, як він курочкою ласує... Тож під вечір зібрався та й почалапав на лови до села.
    Будинки, де були собаки, він обходив стороною.
    Аж побачив невеличку хатинку, де не було пса, і прокрався до хлівця.
    А в тому домі жила бідна жінка, у якої саме дуже застудився синочок. У нього боліло горлечко і був закладений носик.
Мати сиділа коло малюка і не знала, як цьому зарадити.
    Недавно вона була змушена зарубати останню курочку, щоби зварити кулешику, а завтра мусить і півника... А синок дуже любить слухати, як півник співає!
    Заглянув лис у хлівець, побачив півня та й захотів його вкрасти.
    Аж селом саме проходив Святий Миколай та й ухопив лиса за шкуру, підніс до віконця й показав, хто і як тут живе.
     Дуже соромно стало лисові.
    Почвалав він до багатого дому. А там пси сала понаїдалися та й сплять, аж сопуть, і нічого не стережуть, такі ледачі.
     Коли проходив повз вікно, почув, як господар сварив свою дружину:
    — Дивися мені, як тільки хоч щось занесеш тій бідній жінці з сином, я тобі покажу...
     Як лис до їх хліва — а там курей — лічено-нелічено! На хлівці висів мішок, яким сіно кролям носять, тож він узяв його, заліз у курник і напхав курей, скільки зміг. Ледве крізь щілину в паркані протягнув, яку господар ще не побачив...
    Та й заніс у хлівець до жінки з сином.
Висипав усіх — і в ліс.
    Зустрів його в лісі Святий Миколай і подарував велику жувальну гумку зі смаком курятини.
    — Оце, — каже, — день пожуєш — на ніч на гілку сосни поклади, на ранок знову жуйка як нова буде. І так щодня ситий будеш.
     Отака казка.

 

 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Частина перша. Казочки про дивовижних тварин. Соловейко-мандрівник.

 

Соловейко-мандрівник

Набридло молодому соловейку в рідному гаю жити, кожен день від світанку аж до смеркання працювати, як усі з його великого роду. Тож надумав він далеко полетіти, світу-див пошукати та й пісень чужинських перейняти.
    От летить день — ще пісні звичні чути.
Летить другий — солов’ї все свою землю, ліси, гаї новими піснями славлять, на своїй солов’їній мові розмови ведуть, клопочуться, гніздечка будують-підправляють, діток до праці привчають, навчають літати...
    Довго летів...
    Аж ось уже не чути рідної мови. То прилетів він у чуже вороняче царство.
    Подивувався, як сей нарід себе високо носить. Ці птиці повагом ходять, літають же неспішно, поважно і говорять мало, та вагомо.
    Привітався соловейко чемно до гурту великих птиць, яких на околиці міста чимало зібралося, і запитав, чи є у них співаки, чи бувають концерти які...
     Та замість відповіді одні просто відвернулися із високо задертими головами і продовжили свою бесіду, інші зверху донизу оглянули дрібного, бідно вдягненого сіромаху і, не вважаючи за честь вступати з ним у розмову, пішли шукати їжі на великому смітнику. Лише одна стара обскубана ворона, що вже й літати сил не мала, а сиділа-дрімала на старому пеньку, швидше заради розваги озвалася до нього:
    — Звідкіля ти, чужинцю, такий узявся? Дрібний, метушливий?
     — Із Солов’їного далекого краю, — відказав соловей.
     — Кар, я таких країв не знаю. І якась така незвична твоя мова...
    І додала:
    — Та навіщо витрачаєш силу на те, щоб кожне слово вимовляти по-іншому?
Говори, як ми — рівно, на одній висоті, низько. Дивись, поправишся, і довше проживеш.
Ми ось, ворони, ніколи не перетруджуємося, себе глядимо, не надриваємося коло роботи.
І гнізда не будуємо, як інші дурні! Навіщо?
Кілька гілляк хмизу — і достатньо... І ти так роби! Ні про що не дбай...
    Чемно подякував соловейко за таку пораду. І став учитися жити й говорити по-воронячому. Та скільки не старався, ніяк у нього це не виходило. Та й більшим він не ставав.
    І скоро птах вельми занудьгував у чужинській стороні. Усе не його. Не міг він не працювати, а з помийних ям та людських смітників, як ворони, харчуватися. Чи у когось їжу красти...
     А коли йому наснився рідний гай і пісні братів-родичів, то наче сонечко в душі засвітило!
     Підживився соловейко гусінню і назад додому чимдуж полетів! 
    Та й живе там і донині й розповідає усім своїм дітям-онукам-правнукам про те, що миліше батьківського краю немає нічого.

 


 

 

Галина Римар. Полінчині казки. Частина перша. Казочки про дивовижних тварин. Казка про сивого бичка.

 

Казка про сивого бичка

Казати вам казочку про сивого бичка?

Ну слухайте.

     Жили собі дід та баба. От назбирали вони грошей повну шапку, то й посилає баба діда на торговицю купити корову.
    Ходить дід, вибирає. Аж побачив бичечка — маленького, сіренького та худого, а той такими очима на нього дивиться!
     Купив дід бичечка. А що бичок був кволенький, дід із себе кожуха знімає, худібку загортає та й додому десять верст несе. Хоч сам мерзне, та думає: удома — добра річ, попоїм — і на піч. Приходить.
     А баба свариться:
    — Пошли дурня по раки, то він жаб наловить! Хоч би теличку взяв, корівка б виросла. А що з цього бичка буде?! От, дурний і в Києві не купить розуму!
    — Якось воно буде, — каже дід.
     І став свого бичечка пасти, гарно доглядати, як малу дитину, у травах купати, хлівця дбайливо утепляти...
    Росте бичечок, поправився, аж на літо виросла в нього... золота шерсть.
    Каже баба:
    — Що ж тепер робити?
    Дід постриг бичечка. Через тиждень знову шерсть виросла. Дід щотижня стриже.
І назбиралося вже тієї шерсті! Ціла кімната!
    Баба міркує: користі з неї? Та й давай шерстю плиту, піч топити. Топить, топить. 
А як взялася попіл вибирати, аж там — зливки золота!
    — Діду, і де ж ти в мене такий розумний взявся? Та ми ж за це золото й тисячу корівок купити можемо! — радіє.
    І збудували вони в селі своєму на горбі гарную церквицю із куполами золотими та дзвонами чарівно-переливчастими!
    Люди до церкви у свято йдуть і рідною мовою Бога славлять!
     І дороги поремонтували. А садок який посадили! А в ньому і черешні, й вишні, і яблуні, й груші, й абрикоси та персики, горіхи й шовковиця...

     А полуниць насадили — цілий лан! І льону насіяли! Справжній Бір Щастя!
    Радіють люди в селі, діда й бабу шанують і дітям у приклад ставлять.
    А дід бичечка годує-доглядає і стриже!
І збудували таку школу!
    То скоро в те село стали звідусіль люди з’їжджатися — і тепер це не село, а місто — з заводами, фабриками. І люди порозумнішали, господарями на своїй землі стали. У чарку не заглядають, а про своїх діток, землицю, село дбають. Тому й живуть заможно.
    Хто дбає — той і має!

 

 

 

Галина Римар. Казочка про сивого бичка


Сценарій вистави за казкою про сивого бичка


Закличка

- Діти, дітки, дітлахи, поспішайте-но сюди!
І дізнаєтесь у нас, де Макар телят не пас!

(Діти сідають.)

- Хто знає, що значить вислів "де Макар телят не пас"?

Дуже далеко, куди важко дістатися, власне, туди й не варто ходити...
 
- Буду казочку казати, уму-розуму навчати...

Жили собі дід та баба, жили-поживали,
і у шапку на корівку грошенят збирали.

(Дідусь з бабусею сидять на лавці й радо кладуть по черзі гроші в шапку.)

Рік збирали, два збирали, і три, і чотири...
Й на торговицю дідуньо пішов у неділю.

(Бабця провела дідуся, поблагословила його.)

Пісня бабусі

- Чи багато хочу я? Щоб корівочка була.
Дідо буде годувати, я ж - доїти й продавати!
Ось як, ось як, я - доїти й продавать!

(Декорація - ярмарок.)

Ходить дідо, походжає та корівку вибирає.
І скраєчку біля тину вгледів бичка-сиротину.
Ой сіренький та худенький, оченятонька смутненькі.
- Йди до мене, малесенький, айди, дорогесенький!

Усі гроші віддає за бичка-сірому, 
у кожуха загортає та й несе додому.
Десять верст до хати ніс, змерз. 
Поїли - та й на піч із бичечком дід вилазить. 
А бабуня його сварить:
- Хіба можна? Де ж твій глузд? Це ж бичок, не карапуз!
І корівки не придбав, тільки гроші змарнував!
Хоч би взяв теличку, була б на корівку...

Дід з любов’ю усе робить, хлівця тепленького зводить,
пасе бичка, гарно дбає, у травах його купає...
І росте бичок - з води! Вже й поправився - диви!
І на літо - дивина - стала шерсть, як золота!
- Що ж із нею нам робить? - пита баба.
Дід (узяв ножиці, "стриже") постриг. Через тиждень - шерсть нова!
Дід стриже її, склада... 

- Користь з неї? - баба дума.
Та й давай топить в плиті.
А як попіл вибирати - а там  

(бабуся з жаровнею в руках вигукує радо) - зливки золоті!

- Ну й розумний в мене дід! Можна й сто корів купить!
От за золото вони збудували Храм в селі.

(Зміна декорації.)

Люди в Церкву в свято йдуть - Бога славлять, дякують.
І дороги поробили. І садочка посадили. 
Ціле поле полуниць! Лани льону! Подивись -
справжній рай! Щасливі люди. Вже достаток, лад усюди.

Пісня дідуся

- Мені доленька всміхнулась, бо життя я так люблю!
Хочу, щоб зі мною добре всім було - отак живу.
А бичечок - це відрада, я люблю про нього дбати.
Мені доля усміхнулась, бо ізмалку люблю працю.

(Повечоріло, дідусь втомлений, але щасливий іде в дім.)

Макар підслуховує пісню діда. Мугиче (його не видно):
- Кажуть: заздрісний, мовляв... Отакий, як бачте, став!
В мене діти і онуки, треба всім добра набути! 
Піду й викраду теля. Й золота казна - МОЯ!!

Заздрив дідусю Макар. Й уночі бичечка вкрав!
Та й погнав його далеко аж за гори й доли смерком.
Захотів озолотиться. А бичечок - норовиться.

(Глядачі бачать силует Макара за простирадлом, який гонить і б’є телятко.)

Той лозини не впускає, б’є і б’є, і підганяє...
Вже бичок не золотий - сірий, страшний та худий...
Розізливсь Макар за це - до провалля теля пре.
Хоче скинуть непокірне, і свій злочин приховать.
А бичок безсилий впав. Той Макар в провалля - сам!

Повернувсь бичок додому. І дідуньо йому годить.
Як дитину, доглядає. Сінце косить, гарно дбає...
Знов дідусь бичка стриже - щастя до людей пливе.

Казка нечебто проста - та мораль в ній - золота.
Як з любов’ю все робити, то в достатку будеш жити.

(Актори кланяються. Занавіс.)

Галина Римар. Полінчині казки. Частина перша. Казочки про дивовижних тварин.

 

Збірка казок люб'язно надіслана автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 
 
 
Більше казок зі збірки Галини Римар "Полінчині казки" читайте на "Малій Сторінці":
 
                                                               Галина Римар. "Полінчині казки"

Галина Римар. Полінчині казки. Казочки для дітей та дорослих."Ці казочки складаю я Поліні, 
читайте й ви, і всі ростіть щасливі!"

(Галина Римар)

 

Дивіться також на нашому сайті:

Галина Римар. "УКРАЇНСЬКИМ ДІТЯМ" (вірші, казки, п'єси, повісті, думи, пісні)

Галина Римар. Казки для усієї родиниЧитаючи чудові твори Галини Римар, ми бачимо, що авторка добре знає світ дитячих фантазій, любить дітей, знайома з дитячими мріями. Злет душі пані Галини знайшов своє місце у її творчості, оповіданнях, казках, поезії, музиці, натхненній співпраці з талановитими людьми.

Останні коментарі до сторінки
«Галина Римар. "Полінчині казки". Перша частинка: казочки про дивовижних тварин»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми