Галина Мирослава
НОТАТКИ ПРО МАНДРІВКУ ДО КРАКОВА
Пристанище (передмова)
Час минає швидше, ніж я встигаю у ньому пожити. Один тиждень змінився іншим, відколи я вирушила на 3 дні з дому, повернулась більше, як пів тижня тому, а відчуваю, що подорож була начебто у минулому житті...
„Кра, кра, кра, ворона, дітям кашку варила”.
Металевою пташкою літака, цього разу Ryanair, залетіла і я собі до Кракова, як те маленьке воронятко, щоб скуштувати смачнющої кашки, якою гостинний Краків щиро готовий ділитися. Вистрибуючи почуттями з невпорядкованих спогадів, починаю відмотувати назад свій сувій з останніх годин у Кракові, коли виїжджала з ледь мокрого і майже порожнього нічного міста, тепло освітленого і гостро забарвленого у весну, що пахне поезією і літературою загалом.
Ще в Гданську афіша „Час і вода”, присвячена літературному фестивалю, що відбудеться там у березні, зупинила мій хід і вколола в серце. Серцю важко прийняти непотрібність Мові (Батьківщині) написаної ним поезії, коли вона для нього була всім. І зректись неможливо, навіть коли мовчання не пропускає до виходу слова, що стоять почуттями на рівні грудей, десь на пів видиху.
Казав Поет: „Дивлюсь я на небо та й думку гадаю... я б землю покинув, на небо злітав”. І я злітаю, бодай на якийсь час, свідомо і підсвідомо, до інших світів, де нічого не мучить, попри все теж потребую бути щасливою. О, Кракове, дякую. Дякую за насолоду відчути твою високу ноту налаштованості на поетичний стан. Твої лавочки з табличками, на яких виписані імена письменників, художників з кодом виходу на сторінки про них в інтернеті, тепер будуть біля мого серця.
Берегтиму в серці свою останню зупинку перед аеропортом, на якій побачила усміхнене обличчя польського письменника. А ще раз за разом повторюватиму твоє слово зупинка, яке так поетично звучить: пристанек (пристань), przystanek. Я вже виходила на зупинках, заставках (словацькою), остановках (російською), а ти вчив мене чути інше. Не боячись, не зупиняючись, не відходити, а приходити, точніше — плавно входити в новий світ, який вартий любові. Припливати.
Повертаючись думками назад
Спогади мають здатність, обростаючи часом, додавати смаку. Особливо тоді, коли вони пов'язані з дорогими серцю дорогами. Я знову повертаюсь до Кракова.
Пригадую, як за вікном літака хмари викладались рівниною, вона була справді схожа на сніжну, всіяну лижними трасами, згадую, як невідь звідки проявились контури землі, так з'являлись мені у студентські роки обриси на фотопапері, коли я ще робила світлини сама, повторно чую вітання з вдалим приземленням.
Пригадую, як за вікном літака хмари викладались рівниною, вона була справді схожа на сніжну, всіяну лижними трасами, згадую, як невідь звідки проявились контури землі, так з'являлись мені у студентські роки обриси на фотопапері, коли я ще робила світлини сама, повторно чую вітання з вдалим приземленням.
Так приємно огортає зсередини тепло при згадці, що під час рейсу екіпаж послуговувався трьома мовами: польською, англійською й моєю рідною - українською. А коли рекламували товар для продажу, українська була навіть першою, тоді, у літаку, я мимоволі усміхнулась, згадавши розповідь про телефонні дзвінки до однієї компанії на півдні України, де на вітання українською мовою відповідали російською, поки мова не заходила про купівлю дорогого товару, тоді на другому кінці дроту моментально згадували державну, виявляється, чудово вміли і влучно нею говорити...
* * *
Краківський аеропорт видався велетенським відразу, а паспортний контроль пройшов настільки організовано, що на виході з аеропорту на годиннику (між нашими країнами різниця в часі становить одну годину) була фактично година мого вильоту зі Львова.
* * *
Краків, титул якого звучить: Столичне королівське місто Краків, сприймається у світі як "духовне й наукове серце Польщі". Про нього хоч щось чули всі. Я теж не виняток. Це одне з найстаріших міст Польщі, перша столиця країни, формально до 1795 року, «Культурна столиця Європи», «місто літератури ЮНЕСКО». Воно живе під девізами: «Майбутнє – минулому» і «Минуле – майбутньому».
|
|
Води часу що завжди є якщо не внизу то над тобою можуть замерзнути випаруватись затриматись у ямах налетіти на береги збити тебе з ніг залишити мул під ногами але без тебе для тебе їм не дано щезнути |
|
.jpg "Краківський аеропорт видався велетенським відразу, а паспортний контроль пройшов настільки організовано, що на виході з аеропорту на годиннику (між нашими країнами різниця в часі становить одну годину) була фактично година мого вильоту зі Львова.")
Для туриста зі Львова (варто згадати, що за кількістю мешканців, маю на увазі без околиць, Краків і Львів більш-менш однакові), подорож до Кракова, що колись разом зі Львовом відігравав значну роль в історії Галичини в час панування Австро-Угорщини на наших теренах, завжди входила до списку першочергових. Центр Кракова, історичної столиці Малопольщі (Малої Польщі), занесений до Списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. До того ж, краківська площа Ринок належить до найбільших у Європі та є незмінною з 1257-го, відтоді, як Краків майже через 30 років з часу утвердження себе містом (1228 р.) отримав магдебурзьке право. Від коронації 1320-го року Владислава I Локетека, тобто Ліктя, онука української князівни Агафії Святославни, доньки Волинського князя Святослава Ігоровича, онуки Великого князя Київського Рюрика Ростиславича, до 1734 року Краків був місцем коронації королів Польщі, а також їхнім некрополем. Про Краків можна говорити й писати годинами, та я спробую стиснути цю оповідь до своїх відчуттів.
Аби не мати проблем з транспортом і полегшити собі відвідування музеїв, нагадаю, що в Європі, зокрема у Польщі, вартість квитка залежить від часу в дорозі, перед тим, як вирушити до Кракова, я придбала через інтернет ваучер на KrakowCard, а відразу в аеропорту отримала карту в обмін на ваучер і таким чином позбулась "болю голови" під час проїзду. Мені хотілось побільше побачити, а не прокручувати в голові якісь розрахунки й комбінації маршрутів, щоб здешевити оплати, замість "поетичного" огляду. Останній день мого мандрування Краковом припадав на понеділок, однак я виявила аж у неділю ввечері, що в понеділок багато музеїв міста не працюють, довелось присвятити цей день новим блуканням містом, зрештою, мені це приносить задоволення. Враховуючи ціни в Польщі, цілком можна обійтись без такої карти, однак з нею я почувалась захищеною. Доїзд до мого готелю з центральної частини міста тривав майже годину, хоча розумію, що дешеве житло має мати причини своєї дешевизни, як казала моя мама: "Закуси губу". Що мені страшенно сподобалось у Польщі — це те, що на кожній зупинці висить список усіх наступних зупинок міського маршруту того виду транспорту, який з цієї зупинки відправляється. На деяких зупинках є великі карти руху міського транспорту. Це дуже спрощує пересування.
.jpg "Галина Мирослава. Нотатки про мандрівку до Кракова. Світлини авторки.")
Щодо походження назви міста, поширені кілька припущень, найімовірніше - назва походить від імені засновника або володаря фортеці князя Кракуса ((Krak, Grakch), який за польською легендою правив тут у VI—VII століттях. Щоправда, у чеських легендах згадується не Крак, а князь Крок. Поширена також інша думка — від слова крук, ворон. Та це не все! Існує версія, що Краків бере свою назву від праслов'янського слова, що означало дуб, який у ті часи вважався священним деревом. Висловлюються й інші припущення, зокрема: 1. можливо, це відгалуження ріки; 2. походить від старослов'янського слова рака, що означало цвинтар; 3. пов'язане з судом.
А "у нас де крак, там і козак". Такий вислів не раз чула в дитинстві й завжди думала, що крак – то звук, а Грінченко каже: «Кущ». Як на мене, обидва значення підходять, тільки в різних випадках.
Перше літературне джерело, в якому можна прочитати про Краків, датується 966 роком, його автором є Ібрагім ібн Якуб. Місто, яке спочатку було хутором на пагорбі Вавель, у 10 столітті згадувалось як торговий центр Центральної Європи. У латинських документах 973 року Краків називають Кракоуа (Cracoua). Щодо кореня крак, його дійсно можна зустріти в багатьох географічних назвах Європи. Перше, що спадає на думку, - Краківець, наш знаменитий пункт пропуску через кордон у Яворівському районі Львівської області біля селища міського типу Краковець, до речі, заснованого ще 1320 року. Подібні назви зустрічаються у східній Німеччині й Австрії, на тих землях, де колись мешкали слов’яни. У Магдебурзі є район Кракау (Cracau, Magdeburg-Cracau, німецькою Краків записують Krakau), за кілька кілометрів від польсько-німецького кордону розташоване містечко Краків (Krackow), на південь від Ростока - Краків-ам-Зеє (Krakow am See), в Австрії теж, 100 км на захід від Граца, тільки там воно називається Кракау (Krakau). У Чехії теж є місто Краків (Krakov), воно зайняло південний схил гори Краків над долиною Краківського потоку, 9 км від Раковника (старослов'янське слово рака напрошується знову), неподалік розташований замок з яскравою назвою - Краковець. Звуки, слова, асоціації граються з усіма охочими вловити справжнє значення і заплутують ще більше.
А "у нас де крак, там і козак". Такий вислів не раз чула в дитинстві й завжди думала, що крак – то звук, а Грінченко каже: «Кущ». Як на мене, обидва значення підходять, тільки в різних випадках.
Перше літературне джерело, в якому можна прочитати про Краків, датується 966 роком, його автором є Ібрагім ібн Якуб. Місто, яке спочатку було хутором на пагорбі Вавель, у 10 столітті згадувалось як торговий центр Центральної Європи. У латинських документах 973 року Краків називають Кракоуа (Cracoua). Щодо кореня крак, його дійсно можна зустріти в багатьох географічних назвах Європи. Перше, що спадає на думку, - Краківець, наш знаменитий пункт пропуску через кордон у Яворівському районі Львівської області біля селища міського типу Краковець, до речі, заснованого ще 1320 року. Подібні назви зустрічаються у східній Німеччині й Австрії, на тих землях, де колись мешкали слов’яни. У Магдебурзі є район Кракау (Cracau, Magdeburg-Cracau, німецькою Краків записують Krakau), за кілька кілометрів від польсько-німецького кордону розташоване містечко Краків (Krackow), на південь від Ростока - Краків-ам-Зеє (Krakow am See), в Австрії теж, 100 км на захід від Граца, тільки там воно називається Кракау (Krakau). У Чехії теж є місто Краків (Krakov), воно зайняло південний схил гори Краків над долиною Краківського потоку, 9 км від Раковника (старослов'янське слово рака напрошується знову), неподалік розташований замок з яскравою назвою - Краковець. Звуки, слова, асоціації граються з усіма охочими вловити справжнє значення і заплутують ще більше.
* * *
З аеропорту я поспішила до однієї з найбільших ринкових площ у старій Європі — Головної площі міста, у центрі якої Ратуша з міською торговою палатою — Сукенницями. Торговий пасаж Суконні ряди (Сукенниці, Суконниці, Sukiennice) будувати почав ще Болеслав V Сором'язливий у 1257 році, після того, як сам надав місту магдебурзьке право, його справу продовжив у готичному стилі король Казимир III Великий, але після пожежі залишилось лише кілька фрагментів. Пізніше відбудовані кам'яні прилавки, де за Казимира торгували англійськими й фламандськими тканинами, набули ренесансних елементів.
Сьогодні Сукенниці зі своїми склепіннями, аркадами, маскароновими головами, ризалітами — один з яскравих прикладів ренесансної архітектури в Центральній Європі, а неоготичний декор XIX ст. від польського художника Яна Матейка (до речі, за кілька кроків звідси розташована площа Яна Матейка), виконаний за проєктом архітектора Томаша Прилінського (Томашу можна сказати дякую і за перебудову Дому-музею Яна Матейка на краківській вулиці Флоріанській, дому страхового товариства «Флоріанка» на вулиці Баштовій, за реставрацію будинку для Галицького банку на Головному Ринку…), лише доповнив будівлю красивими елементами.
До речі, Томаш Прилінський 1883 року входив до редакційного комітету львівського журналу «Czasopismo Techniczne» і виконав для Львова проєкт прибуткового дому, та мої пошуки інформації про цей дім не завершились успіхом.
Сьогодні Сукенниці зі своїми склепіннями, аркадами, маскароновими головами, ризалітами — один з яскравих прикладів ренесансної архітектури в Центральній Європі, а неоготичний декор XIX ст. від польського художника Яна Матейка (до речі, за кілька кроків звідси розташована площа Яна Матейка), виконаний за проєктом архітектора Томаша Прилінського (Томашу можна сказати дякую і за перебудову Дому-музею Яна Матейка на краківській вулиці Флоріанській, дому страхового товариства «Флоріанка» на вулиці Баштовій, за реставрацію будинку для Галицького банку на Головному Ринку…), лише доповнив будівлю красивими елементами.
До речі, Томаш Прилінський 1883 року входив до редакційного комітету львівського журналу «Czasopismo Techniczne» і виконав для Львова проєкт прибуткового дому, та мої пошуки інформації про цей дім не завершились успіхом.
На одній стіні Сукенниць видно напис, який чітко говорить про зв’язки між Краковом і Львовом. А я собі згадую родинні розповіді про подорожі стрийка по тканини до Польщі. Й тут же відчуваю себе там, ніби була при тому, найглибше - коли стрийко перевозив до Кракова у возі під сіном молоду єврейку з Сокаля (Львівська область), у Кракові їй мали допомогти втекти за кордон на початку Другої світової. Дівчина у знак подяки залишила дядькові свій браслет. Знаю, що він не хотів брати, але вона наполягала, мотивуючи тим, що йому ще доведеться не одній людині заплатити, щоб ніхто не видав і не підставив. Я не раз тримала цей пам’ятний браслет у руках, він був передарований мені, коли я виходила заміж, однак якось одна циганська родина з немовлям на руках, блукаючи вулицею, підійшла до нашої хвіртки й попросила у старенького води, тоді він був удома сам, його безмірна доброта не дозволила не відгукнутись на прохання, тож він чемненько пішов по воду. Жвава компанія за той час без дозволу переступила поріг і ретельно обчистила всіх нас, залишивши кожного з носом…
На Головній площі (Головному Ринку) височіє на постаменті Адам Міцкевич, тут, між Ратушею та Марійським костелом (Базиліка святої Марії, kościół Mariacki), йому відведено найпочесніше місце. На пам'ятнику зворушливий напис: ,,Адаму Міцкевичу народ". Монумент поставлений до сторіччя поета у 1898 році. Міцкевич ніколи не був у Кракові за життя, то правда, що його сюди запрошували викладати польську літературу, однак не склалось. Лише після смерті поет був завезений сюди з Парижа, щоб упокоїтись на Вавельській височині.
Як зазвичай усі, хто прибуває до Кракова вперше, я поспішила до готичного Костелу Пресвятої Діви Марії (коротко Маріацького), він споруджувався від кінця XIII до початку XV ст. на місці, де раніше розташовувався храм 1221-1222 рр. у романському стилі, зазирнула до середини з обох входів до храму: для молільників і для туристів, скрізь неоготичні розписи, теж за проєктом відомого художника Яна Матейка, вітражі одного з найвидатніших і найрізнобічніших художників Європи свого часу Станіслава Виспянського, поета і драматурга, який створив їх у парі з Юзефом Мегоффером (Львів добре знає Ю. Мегоффера як автора мозаїки в бані Вірменського катедрального собору, до речі, на вулиці Крупничій у Кракові працює Будинок-музей Мегоффера, колись ще туди зазирну).
Згодом мені знову нагадають про Станіслава Виспянського, сина скульптора з ательє на Вавельському пагорбі, який спільно з Владиславом Екельським розробив проєкт грандіозної реконструкції Вавеля.
Потрійний вівтар Маріацького собору роботи одного з найвидатніших скульпторів пізньої готики, уродженця Швабії, Віта Ствоша з генеалогічним деревом Христа і Марії, завширшки 11 метрів, заввишки 13, з остовом, виконаним з дубового дерева, з покритими поліхромією фігурами з липи, змусить мене провести у Маріацькому храмі досить багато часу. Завдяки цьому найвизначнішому творові дерев'яної скульптури пізньої готики в Польщі, прислухаюсь повторно до гейналу, що лунатиме з вежі цієї базиліки. Хоча Гейнал - вид сигналу сурми, що виконується на сході чи заході сонця, у Польщі він звучить щогодини, опівдні його можна почути навіть по польському радіо, адже він став сигналом точного часу Краківської астрономічної обсерваторії.
Потрійний вівтар Маріацького собору роботи одного з найвидатніших скульпторів пізньої готики, уродженця Швабії, Віта Ствоша з генеалогічним деревом Христа і Марії, завширшки 11 метрів, заввишки 13, з остовом, виконаним з дубового дерева, з покритими поліхромією фігурами з липи, змусить мене провести у Маріацькому храмі досить багато часу. Завдяки цьому найвизначнішому творові дерев'яної скульптури пізньої готики в Польщі, прислухаюсь повторно до гейналу, що лунатиме з вежі цієї базиліки. Хоча Гейнал - вид сигналу сурми, що виконується на сході чи заході сонця, у Польщі він звучить щогодини, опівдні його можна почути навіть по польському радіо, адже він став сигналом точного часу Краківської астрономічної обсерваторії.
* * *
За час свого перебування у Кракові встигну поблукати модерновим музеєм "Підземелля Ринку", оснащеним голограмами, планшетами, з залою, де можна переглядати на великому екрані документальні фільми, з механічним театром, який розігрує виставу на основі легенди про Краків. Творці музею намагались створити атмосферу середньовічного базару, на який стікались товари з усієї Європи. Тут можна побачити монети різних країн, почути про середньовічні технології будівництва й ремесла.
.
Відвідаю оборонний бастіон "Барбакан" - шедевр європейської оборонної архітектури. Його діаметр сягає 24,4 метра, вразять стіни, завтовшки понад 3 м, глибокий рів навколо. Трішки занурюсь у казку. Розважатимусь, як маленька, - бавитимусь відеозображеннями себе у вигляді різних містичних істот, слухатиму у темряві голос, що загадково оповідатиме мені легенди про Краків, оглядатиму зображення, створені світлотінями на стінах бастіону. Найцікавіше, що все це буде з відчуттям, що я вдома, бо потраплю на український сеанс. Дівчинка на касі розмовлятиме зі мною гарною українською й навіть візьме зарядити мій геть розряджений телефон на трохи часу. Отака несподіванка. Вистави у "Барбакані" відбуваються різними мовами в різний час, я захотіла своєю. Голос, який лунав під час вистави, видався мені дуже знайомим, здається, я навіть знаю чий, проте боюсь помилитись.
Зазирну до Галереї польського мистецтва XIX сторіччя в Сукенницях. З кінця вісімнадцятого століття Суконні ряди попри чисто практичне використання набули символічного значення для польської культури. У 1879 році у відреставрованому приміщенні відкрився перший Національний музей. Історія музею починається з подарованої Сукенницям картини «Факели Нерона» українського та польського художника Генрика Семирадського. У музеї 4 зали: Зал Баччіреллі (італійця Марчелло Баччіреллі й француза Жана-П'єра Норблена де ля Ґурдена запросив до Польщі польський король і меценат Станіслав Август Понятовський), присвячений Просвітництву, Зал Міхаловського, присвячений Романтизму, Зал Семирадського «Навколо академії», Зал Хелмонського, відомого українцям тим, що значну частину його робіт становить художникова «Україніяна», ця зала присвячена реалізму, польському імпресіонізму, символізму.
У залах виставлено багато творів Яна Матейка, Теодора Рігера, нашого дрогобичанина Мауріція Готтліба, уродженця Львівщини Артура Ґроттґера, історія кохання якого до шістнадцятирічної Ванди Монне стала знаменитою, автора творів на українську тематику Юзефа Брандта, Яцека Мальчевського, який певний час працював на запрошення мецената Кароля Лянцкоронського в його садибі в Новому Роздолі на Львівщині, представлені також роботи Анни Білінської-Богданович, уродженки Златопіля, нині в межах Новомиргорода, Максиміліана та Олександра Геримських.
Колись я робила відео з роботами Вілінської, Гроттгера, Мауриція (Маврикія) Готліба, а також його брата Леонарда... Приємною несподіванкою було зустріти деякі оригінали сам тут.
Особливо довго затримаюсь біля віщого старця Вернигори пензля Яна Матейка. Про цього «Лірника» («Пророцтво українського лірника» - інша назва цієї ж картини) якраз говорила екскурсовод польським школярам молодшого підліткового віку. Приємно здивувало, що всі з них знали хоч щось про Вернигору, який напророчив подальшу долю Польщі з її поділами й майбутнім відродженням.
Матиму можливість побачити колекцію творів європейського живопису XIII-XVIII ст. і пам’ятки ісламського мистецтва у Музеї князів Чарторийських, що від 1991 року до 2016 року був власністю Фонду князів Чарторийських, заснованому єдиним нащадком Великих князів Литовських, Руських (Українських) та Жемантійських Адамом Каролем Чарторийським, до нього також входили нащадки княжих родів Любомирських, Потоцьких та ін. З 2016 року, відколи зібрання Фонду разом з музейними будівлями перейшло до рук Державної скарбниці, колекція князів Чарторийських, зібрана княжною Ізабеллою, стала частиною Національного музею у Кракові. Саме Музей Чарторийських є власником картини «Пані з горностаєм» Леонардо да Вінчі. У цього твору своя доля переховувань від влад і режимів у Парижі, Дрездені, на території Польщі, опинялась вона і в руках нацистів, віднайшли картину в Баварії в 1946 році. Зараз знову в Польщі. Деякі мистецтвознавці вважають цю річ найкращою з творів Леонардо да Вінчі. Деталі зображення, його підтексти, які ниточками слів вела до клубка екскурсовод, у темній кімнаті, де світло було лише навколо картини, змушували вдивлятись у кожну рису дівчини, що тримає неприродніх розмірів горностая в руках. Цю дівчину ідентифікують як Чечилія Галлерані, нагадаю, що грецька назва горностая етимологічно пов'язана з її прізвищем. Чечилія, на той час ще дитина за віком, їй би бавитись ляльками, вже перебувавала у близьких стосунках з одруженим міланським герцогом Людовіко Сфорца, у якого служив тоді й сам Леонардо да Вінчі. Людовіко - член Ордену Горностая. Подейкують, що ця неймовірно мила дівчина захоплювалась філософією, писала вірші, які користувались неабиякою популярністю, однак нижчий соціальний статус зіграв з нею злий жарт. Вірші її теж не збереглись. На картині багато натяків - від пристойних до непристойних. Домислити можна що завгодно, доказів нема, мистецтвознавці пробують наблизитись до більш-менш точного трактування, подеколи вишукуючи натяки на стосунки самого художника з красунею. Портрет готувався як подарунок герцога коханій, точніше було б сказати: коханці, на згадку про стосунки перед розлученням назавжди. Дівчина завагітніла, треба було її забирати подалі від допитливих очей. Герцог не дуже довго страждав від втрати "великого кохання", невдовзі, як відомо, його втішала нова молодиця, яку теж писав великий Леонардо.
З насолодою й неабияким зацікавленням розглядатиму в Палаці мистецтв плакати й картини молодих польських майстрів, а також виставку «Розмова між Босхом і Брейгелем», на якій побачу оригінальні сучасні інтерпретації двох картин великих живописців Нідерландського Відродження: «Сад земних насолод» Ієроніма Босха й «Світ догори дриґом» Пітера Брейгеля (Старшого).
З насолодою й неабияким зацікавленням розглядатиму в Палаці мистецтв плакати й картини молодих польських майстрів, а також виставку «Розмова між Босхом і Брейгелем», на якій побачу оригінальні сучасні інтерпретації двох картин великих живописців Нідерландського Відродження: «Сад земних насолод» Ієроніма Босха й «Світ догори дриґом» Пітера Брейгеля (Старшого).
* * *
.jpg "Галина Мирослава. Нотатки про мандрівку до Кракова. Світлини авторки")
Люблю спокійно підійматись некрутими сходами вгору. Вавель, Wawel, у перекладі з польської — пагорб, щодо походження назви нема однозначної думки, викликав у мене бурхливі емоції. Йдучи сходами вгору, а потім донизу, я читала виписані на сходинках імена жертводавців з назвами містечок і селищ, звідки вони родом, є тут згадані й мої земляки. Поруч зі звичними сходами, ближче до краю пагорба, мене привабила доріжка, на якій через значно довшу відстань, ніж між сходинками, лежить невисокий кам'яний стовпець, створюючи сходинку, зорово ці перекладини виглядають як колоди дерев — це настільки гарно й натхненно, що якби не велика кількість людей навколо, я б просто посеред дороги тут присіла...
Вавель розташований на лівому березі Вісли. Звідси відкриваються дуже гарні краєвиди. Сліди першого поселення на цьому схилі сягають середнього палеоліту, близько 100 000 років до н.е. Гадають, що він був одним із центрів влади племені віслян, державна організація якого створена на межі VIII й IX століть. Коли у 10 столітті постала польська держава, землі віслян увійшли до неї. Зведення перших кам'яних споруд між 1290 і 1300 почалось за короля Вацлава II. У 14 ст. горезвісний в історії України король Казимир III, який пограбував княжу скарбницю на замку у Львові, почав перебудову Вавеля в готичному стилі. За довгі роки свого існування замок горів, потерпав від воєнних дій, перебудовувався. Тут можна побачити елементи різних стилів. Великий вплив на архітектуру й інтер'єри замку мала італійська культура. Італійські зброярі, архітектори, скульптори, художники працювали на Вавелі роками.
Перед входом до Вавельського замку бачу руїни Костелу Святого Михайла, припускають, що він будувався Мешком (Мечиславом) I (близько 935 — 992), першим історично встановленим польським князем з династії П'ястів. На Вавелі можна побачити італійський дворик (кажу, а відразу згадую побачене раніше двоповерхове аркадне подвір’я Колегіуму (Collegium Iuridicum) Ягеллонського університету).
Вавельський собор, Bazylika archikatedralna św. Stanisława i św. Wacława, - польська святиня. Собор названий на честь чеського князя Святого Вацлава I та польського мученика, єпископа, Святого Станіслава (Щепановського). Оглядаю. Три вежі, зо два десятки каплиць, багато дзвонів. Крипта народних пророків. Королівський некрополь. У Вавельському соборі разом з королями знайшли останній спочинок польські письменники, митці, військові, політики, зокрема: Адам Стефан Сапіга, Тадеуш Костюшко, Юзеф Пілсудський, Лех і Марія Качинські, Адам Міцкевич, Юліуш Словацький (уродженець Кременця Тернопільської області, ким є для поляків цей поет зрозуміло навіть з того, що у Кракові діє театр 19 століття, збудований у стилі бароко, імені Юліуша Словацького - Teatr im. Juliusza Słowackiego), Ципріан Каміль Норвід…
"До Вітчизни" Ципріана Каміля Норвіда – один з найдорожчих для мене віршів світової літератури.
|
|
Процитую уривок:
"Dziadowie moi nie znali też innej;
Ja nóg jej ręką tykałem; Sandału rzemień nieraz na nich gminny Ucałowałem. Niechże nie uczą mię, gdzie ma ojczyzna,
Bo pola, sioła, okopy I krew, i ciało, i ta jego blizna To ślad — lub — stopy." |
(Українською, римовано (мій варіант):
,,Діди мої не знали її іншу, Я ніг її рукою діставав, Ремінь сандалій Вітчизни І я цілував. Нехай не вчать мене чужі з братами.
Поля і трави, і окопи, І кров, і плоть, і тіла мого шрами — Сліди її та стопи." |
("Моя Вітчизна". Ципріан Каміль Норвід)
На дзвіниці Сигізмунда (Зигмунта), побудованій у XIV столітті, висить найвідоміший з усіх дзвонів Польщі, її національний символ, дзвін «Зигмунд» 1520-го року, з діаметром понад два метри, вагою 11 т, що, як каже легенда, виконує одне з двох бажань: приносить гроші або любов. Одне з двох. Вибір за вами...
* * *
Напередодні подорожі до Кракова у мене була неспокійна напівсонна ніч. Я просто потребувала пройтись "дорогою храмів". За три дні їх було чимало. Де тільки мала як, заходила. Почавши від Марійської базиліки. Була я й у першій бароковій будівлі в Кракові — Костелі святих апостолів Петра і Павла, де брали шлюб батьки Кароля Войтили... Храмів було направду дуже багато.
У неділю потрапила я на службу Божу, там, оточена людьми, що молились уголос польською мовою, теж повторювала разом з ними польською, мені вона лягає на серце, тепла, дуже близька до української. Не годиться опиратись потоку зрозумілої мови у храмі, де люди відкривають серця, ти з ними ніби стаєш одним цілим, вони дорогі тобі, ти ж приходиш до храму, щоб вловити присутність Бога в усьому. Під час молитви я гостро відчула, усвідомлювала й раніше, саме відчула, що чужа мова в церкві на рідній землі, коли роками нема можливості знайти поблизу інший храм, де би правилось рідною мовою, — це фактично перехід в іншу віру, з поступовим віддаленням від свого коріння, якщо не відразу, то в наступному поколінні, підступний, бо солодкий, адже видається освяченим Богом... І ще я знаю, що якщо ти любиш свою Батьківщину всім серцем, вона для тебе є храмом, а в храмі ти приймаєш його мову, одну мову, якщо не приймаєш, то це для тебе не ХРАМ, тобто ця країна тобі не дорога.
* * *
3 дні - це занадто мало для такого міста, як Краків. Я б ще раз хотіла пройтись його вуличками, обійти Ягелонський університет, посидіти на лавочці біля невеличкого, трішки прихованого, пам'ятника Копернику, проїхатись на трамваях від краю до краю, піднятись на Курган Костюшка (Kopiec Kościuszki w Krakowie), збудований у 1820–1823 роках на честь цього польського національного героя, а також національного героя Білорусі, Литви, Сполучених Штатів, почесного громадянина Франції, що був вихідцем зі спольщеної руської шляхти. Ще раз проглянула б виставку "Історія дороги поляків до свободи", думаючи при перегляді про спільну частину історії та наші заплутані й болючі дороги до власної незалежності, які чимось нагадують мені кручені дороги до вершини цього кургану.
Наступного разу на схематичній карті Кракова, яку зауважила тут, на промальованому власному маршруті моїх цільових позначок побільшає. Мрію. Хочу вірити. Адже так би хотілось побачити Збручанський ідол, пройтись соляними копальнями, відвідати Етнографічний музей, завітати до садиби Кароля Шимановського, нарешті-таки потрапити до Мосаку (Музей сучасного мистецтва в Кракові, я до нього запізнилась, він розташований на місці фабрики відомого з фільму Стівена Спілберга "Список Шиндлера" Оскара Шиндлера в Казімежі, старій частині Кракова, що раніше була самоврядним королівським містом Корони Королівства Польського. Нагадаю, що Казімеж відомий як місце співіснування й переплетення єврейської й християнської культур).
А головне - наступного разу це має бути не взимку, я б хотіла не лише побачити ще раз Віслу з Вавеля, а подивитись на Вавель з маленького кораблика, що плистиме Віслою...
У будь-якому разі я вдячна долі за можливість побувати у Кракові. Dziękuję, Kraków.
Матеріали люб'язно надіслано пані Галиною спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Останні коментарі до сторінки
«Галина Мирослава. Нотатки про лютневу мандрівку до Кракова»:
Всьго відгуків: 6
+ Додати коментар
Дякую сердечно.
Наскільки соковита мова! Шановна Галино Мирославо, я Вам щиро вдячний за передані емоції, за свіжість, за бездоганне відчуття нюансів мови та просто за те, що Ви є, що Ви - пишете. Дай Боже, колись ці рядки, написані Вами, стануть фрагментами повісті чи роману.
Романові Котляру. Щиро дякую Вам, Романе. Я вже встигла побувати і на Вашій сторінці щойно! Рясних Вам благословень на все!!! І Вам, і Алісі, і усій Вашій родині!!!
Прекрасна робота! Дякую Вам щиросердно! Тепер, в умовах карантину, Ваші "Нотатки" дуже цінні!
Дякую з глибини душі. Так, карантин приніс багато проблем і суму, однак він не може тривати вічно. Треба трохи перечекати. Все має бути добре.