Галина Мирослава. "Кульки" (оповідання з книги "Шоколадні палітурки")

Галина Мирослава

КУЛЬКИ

(оповідання з книги "Шоколадні палітурки")

Завантажити текст оповідання Галини Мирослави "Кульки" (txt.zip)

Тато розігнув пальці – і на його широкій репаній долоні зблиснули три, діаметром з мізинець, скляні кульки. Такі приємні, прозорі зверху, а ще зсередини з кольоровим яскравим наповненням, і серед них одна з теплим усміхненим жовточком, що викликав бажання пестити його поглядом і доторкатись пучками пальців щоразу, як око падало на цю кульку. Друга примадонна притягувала до себе калиновим відтінком червоної барви, і якби не надто виразна прозорість верху, її можна було б прийняти за приморожену пухку ягідку. А поміж ними по-небесному розважно, оглядаючи своїм синім оком навколишній світ, лежала ще одна, яка завдяки глибині свого кольору претендувала на те, щоб вважатись найстаршою.

Відвести погляд від кульок видавалось неможливим. Спочатку я заворожено розглядала кожну зокрема, перебираючи як зернятка вервиці, потім почала складати докупи. Це виявилось неймовірно цікавим заняттям. Розташовуючи їх низкою, поперемінно змінюючи кольори, а згодом і трикутниками різних розмірів з неповторюваною послідовністю барвистості вершин для відповідної форми, я витрачала купу часу, але отримувала вишукану насолоду від такої гри, від поступового усвідомлення, що навіть створюваний лише з трьох різних об’єктів світ, якщо він лежить як мінімум у тривимірному просторі, безконечний.

Гра тривала, кожного разу набуваючи іншого насичення. Під’єднувалась уява, кольори від швидкості складання перемішувались ув очах, набуваючи зелених, фіолетових, брунатних забарвлень. Простір обсновувався часом і заполонював уяву.

І щоразу пробивалось нове відкриття, нове зачудування. Обговорювати нюанси підходів до складання було б нудно, адже їх накладалось ой як багато, зрештою, який в тому сенс – простих, і щоб не оманливих, вирішень без точно заданої ситуації, без конкретно заданих умов просто не може бути. Все, що хочеш вирішити, треба чітко сформулювати. Нема задачі – нема і розв’язку. Мене ж захоплював сам пошук, саме намацування варіативності. Пізніше у гру почали вплітатись звуки, смаки, запахи. Так молодий місяць намагається округлюватись, розростатись, ширитись у тебе на очах. Здавалось, навіть повітря навколо постійно потрохи допомповувалось звідкись, привідкриваючи прикриті раніше можливості. Що може бути дивовижніше, ніж бачити не бачене, чути не чуте, вловлювати нереальне, що?!

Не пригадую, коли точно, але одного ніби звичайного дня жовта кулька кудись щезла, наче вивітрилась. Розшуки успіху не мали. А гратись двома кульками було нецікаво, така гра нівелювала всі досягнення, вона просто уплощинювала. Власне, це вже була не гра, а суцільний нуд. Складалось враження, мовби хтось прагнув перекрити основні канали життєдіяльності – слуховий, зоровий та інші, воліючи, наскільки міг, обмежити пропускну здатність душі. Звичайно, можна знаходити задоволення й у прописуванні вкотре давно завчених літер, але це на любителя, мені ж хотілось не підкреслення натиском, наголошенням відомого, а виписування нових ситуацій у часопросторі. Тому я все більше гаяла час на нарікання, ремствування, мені щось постійно дошкуляло, виводило з рівноваги, я навіть чути погано стала. Ще так трохи – і, як результат, пиши пропало, тобто повна апатія.

Зациклення.
Ми з мамою сиділи в черзі до лікаря. Мого дільничого лікаря, який мав виписати направлення для огляду мене спеціалістами – невропатологом, отоларингологом, окулістом та психіатром. Я подриґувала ногою, йорзала від нудоти на якомусь напів потрощеному стільці, бурчала сама до себе. І все раптом припинилось – я побачила одну дівчинку з жовтим, начебто моя кулька, кучериним волоссячком. Я ж, як ви знаєте, маю гладеньке чорне, нічим не примітне, волосся. Мій рот відкрився сам, я це ясно відчувала, але змінити його форму не вистачало сили. Я втупилась у неї. Спочатку переді мною дійсно була ця викохана сонцем жовтавка, та потім її замінила справжня кулька, яка гасала по лікарні так прудко, що я ледве стримувала себе, аби не розреготатись. Незабаром вона перемістилась у мене, тож навколишній світ припинив для мене своє існування. Уперше я солодко завалилась сама в себе. Тепер, не маючи кульок, я їх мала в собі. І не тільки володіла ними як малюнками, а могла робити з ними те, що й раніше, – мені не заважало ніщо. Ошелешена, я зрозуміла, що для того, щоб грати в кульки, зовсім не обов’язково їх тримати в руках. Це не лише спрощувало гру, виникали нові можливості. Я настільки перейнялась грою, що граюсь тепер постійно і відчуваю себе найщасливішою на світі людиною. І мені все одно, що там каже лікар.

Правда, часом мене хвилює одна думка – чи існую я взагалі? А що, якщо ні?.. До речі, а навіщо ви зробили мені укол? Вам це приносить задоволення?

За матеріалами: Галина Мирослава. "Шоколадні палітурки". Видавництво "Survoje", 2016 р., стор. 3-5.

Усі оповідання з книги Галини Мирослави "Шоколадні палітурки":

Галина Мирослава. Збірка оповідань "Шоколадні палітурки" (читати, завантажити)

Зміст книги: Кульки Забути Нас було двійко Дерева Дивись Вперше Шоколадні палітурки

      Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті: