Галина Мирослава. "Вперше" (оповідання з книги "Шоколадні палітурки")


Галина Мирослава. Вперше. Оповідання. Книга Шоколадні палітурки. Художник Оксана Стратійчук.

 

Галина Мирослава

ВПЕРШЕ

(оповідання з книги "Шоколадні палітурки")

 

Завантажити текст оповідання Галини Мирослави "Вперше" (txt.zip)

 

Знову твоя могилка заросла бур’яном. Хваст так швидко і хвацько росте. Пробач - не встигаю. Вчора знову був аншлаг.
Стільки квітів! Бачиш?! Я отут поставлю. Тобі сподобається. Ти завжди любив білі маки. Таким білим було твоє волосся, коли ми познайомились.

Я тебе відразу запримітила. Ти сидів біля шофера з личком кругленьким, як сфера, і світився. Пам’ятаєш?! Коли простягнула тобі надірвану купюру, сама того не помітивши, ти поспитав:
“А копійок нема?” Мене розвернуло на твій голос. Витягнула копійки. Рівно стільки, скільки коштував квиток. Ти взяв. А потім я, завмираючи від сорому, побачила свою нещасну гривню. І зрозуміла. Не знала, де очі подіти. Ти ж несподівано зробив жест, який, поки жити буду, пам’ятатиму, - так мене ніхто не вразив, бо ти... ти... поклав мою подерту купюру до скарбнички водія, наче так має бути, а мені абсолютно спокійно простягнув навзамін новеньку. При усій своїй доброзичливості я б на твоєму місці просто повернула б ту злощасну купюру власнику, втішаючись подумки, що мене нікому не вдасться надурити. 

Важко було навіть припустити, що комусь потрібен зайвий клопіт. Ти виявився відверто кращим. Кращим за моє центробіжне я, що так дбайливо берегло внутрішній спокій. Ти розкрив мені очі, одним махом розширив світ до всесвіту. Ти був справжнім. Справжнім чоловіком, таким, що здатен взяти на себе відповідальність в ущерб собі. Біля мене завжди вились хлопці. Сам знаєш. Молода актриса, яка подає великі надії, про яку пишуть у пресі, до ніг якої кладуть квіти, якій цілують руки, відважуючи джентельменські поклони. А мене полонив ти.
Гадаєш, це ми потім випадково зустрілись на вулиці?! Ні, звичайно, що ні. Я стільки зусиль приклала, щоб зорганізувати ту випадкову артистичну зустріч.

Вибач, це була моя таємниця. Маю перед тобою гріх. Все відкладала, боялась наважитись, хто знав, що ти так рано мене покинеш.
Ой, а вінок геть викидати треба - всох. Думала, що довше протримається.
Моя пам’ять береже кожний твій оплеск посеред шквалу овацій після моїх виступів. А мій день народження пригадуєш?! Зал клекотів, здавалось, байдужим не був ніхто, та моє серце чекало тільки твого відгуку - і я отримала сповна. Господи, дякую тобі.

Одного разу ти не прийшов. Вагоме тебе затримало, знаю, а я все одно тебе відчувала і викладалась, щоб ти, будучи за межами театру, відчув мою гру, наче у партері знаходишся.
Мама твоя тепер зі мною живе. Вона часто у театрі. Та я, пробач, не можу її відчувати.
Мені вчора зовсім страшно стало, коли вперше тебе поблизу не відчула. Очима по залу бігала, серцем металась - нема. Навіть хотіла від виступу відмовитись.

Такий мене відчай охопив! Тільки як дзвоник дзеленькнув, відпустило. Легко враз стало, ніби нічого в світі нема, лише я посеред поля. І кожен мій звук, кожен мій рух луною. А над усім така благодать розлита. Я ж до того, як ти почав на мої виступи приходити, завжди на публіку грала, тілом вловлювала вібрації залу, і тоді підлаштовувалась, щоб зірвати своє браво. Проте мені не було затишно, щось у тому було не зовсім щире. Це мене муляло.

Треба буде тобі нову свічечку з дому принести. Зовсім вигоріла. Маю таку пахучу-пахучу... Її Оксана, сусідка, принесла. Вона у гранчаку, але не такому, до якого ми звикли. Граней удвічі більше. По них світло веселкою розкочується, іноді дух перехоплює. Не образишся, якщо тебе “моя свічечко” кликатиму?!

Ти коли вперше у залі з'явився, “Наталка Полтавка” йшла. Тоді вся моя увага на тебе перемістилась, на мить мені мову відібрало, а потім як прорве - енергія ключем забила навколо, щонайбільше у мені. Для тебе грала, одного-єдиного тебе...
А вчора розчинилась. Уявляєш?! Ніби мене нема. Як ти мене вчив - забути про себе зовсім. Розумієш?! То було вперше. Я не грала - жила.
Уперше. То твої квіти. Дякую, Моя Свічечко.

За матеріалами: Галина Мирослава. "Шоколадні палітурки". Видавництво "Survoje", 2016 р., стор. 22-25. Художник Оксана Стратійчук.​

 

 

Усі оповідання з книги Галини Мирослави "Шоколадні палітурки":

Галина Мирослава. Збірка оповідань "Шоколадні палітурки" (читати, завантажити)

 

 

Читайте також на "Малій Сторінці":

Галина Мирослава. "Дорослі" твори

Галина Мирослава. Дорослі поезії. "...єдине, що завжди залишалось для мене незмінним, - безмежна любов до української мови та поезії... Щоправда, пишу рідко, а от коли самі вірші приходять будь-де та будь-коли, то, якщо вдається не забути, кладу їх на папір, якщо не маю можливості записати, гублю, іноді назавжди..." (Галина Мирослава)

 

 

Дитячі поезії Галини МирославиГалина Мирослава,  у дитячій літературі часто підписувалась як Галка Мир, родом з Червонограда. Пані Галина - з сім'ї вчительки української мови, що фанатично любила свою професію та українську літературу, Мирослави Козак, і дизайнера одягу, шанованого у Червонограді закрійника невеличкого ательє, до якого приїздили шити костюми та плащі навіть зі столиці, Івана Козака. За життя навчалась на різних курсах, як потрібних, так і таких, що були даремною тратою часу, змінювала види діяльності, та єдине, що завжди залишалось незмінним - безмежна любов до української мови та поезії. 


Останні коментарі до сторінки
«Галина Мирослава. "Вперше" (оповідання з книги "Шоколадні палітурки")»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми